Статті

«Даремно забуваємо доблесні старі часи наші та йдемо куди не відаючи. і оглядаючись назад, запитуємо: «Хто є ми?»... Повчимося ж старого, зануримо душі в нього, бо то є наше, що прийшло з Колом і творить Божу силу... Старі часи — то наше благо. Дістанемо від них твердості, щоби ворогам відповідати, як належить... Триматимемося гідно, то зможемо відбитися від недругів, і мусимо це зробити... Борімося за життя своє, як витязі гординові, а не живімо, наче худоба безсловесна й нерозумна... Ліпше зникнути, щоб ніколи не бути в рабстві, ніж маємо приносити жертви чужим богам... Пам’ятаймо: доки сили наші об’єднані, ніхто не зможе нас подолати...»

Цьогоріч українська спільнота відзначає 110-річний ювілей від дня народження видатного політичного діяча, одного із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голови Проводу ОУН(Р) Степана Бандери. На Львівщині, звідки родом видатний українець, 2019 рік проголосили роком Степана Банддери. Проте, ця історична постать досі залишається недосконало вивченою. Як урок просвіти — наша розмова про Бандеру з подільським літературознавцем та краєзнавцем Валерієм Куфльовським.

За твердженнями науковців та відаючих людей, Україна – це живий організм, який розвивається в пульсуючому режимі. Так як день плавно переходить в ніч, а після ночі неодмінно наступає ранок, день, вечір, так, як змінюються пори року, так само змінюються і етапи розвитку людської спільноти. Кажуть, що темна доба вже минає, і ми в очікуванні світлого майбутнього. Тобто світанок вже ось-ось настане. Прогнозують перехід на новий світлий етап розвитку десь з 2015 року. Але перед цим ще прийдеться пережити страшний 2012-й. Чи ж багато доживуть до цього щасливого 2015 року при теперішніх темпах щорічного зменшення населення в Україні?

Сила Леніних, Малиновських, Круглових (а завтра, може, нових Віталіїв і Храповицьких) є силою одержимих дияволом. З Євангелії знаємо, які пута розривали вони! Але теж знаємо з Євангелії, яка сила може їх повалити. До цієї останньої і звернуться ті, які звалять московського «колоса на глиняних ногах». Боян козацтва українського, автор «Енеїди», нагадував нам про це не раз, що «без богів ж людська моч – пустяк».

Дмитро Табачник не перестає дивувати. Займає головну посаду в Міністерстві освіти України, має докторську ступінь з історії і замість того, щоб підвищувати авторитет української історії, культури та літератури, він усіляким чином намагається принизити її, віддаючи перевагу сусідній російській. Здається цьому пану, доктору наук (а також тим, хто поділяє його думку) не завадить пройти короткий курс історії, яку вивчали в середніх навчальних закладах і міських училищах дореволюційної Росії. Називався підручник, що витримав 27 видань, буквально так: «Учебник русской истории с рисунками, картами, таблицами и вопросами для повторений. Элементарный курс для средних учебных заведений и городских училищ. Составил М. Остроградский. Петроград. 1915».