Ішов грізний 1943-й. Уже кілька років точилася страшна, руйнівна Друга світова війна. Мільйонні армії світових держав, спливаючи кров’ю, силкувалися подолати одна другу. На фронтах і в тилах строчили кулемети, лунали постріли крісів і пістолів, розривалися гранати, гриміли артилерійські канонади, землю розривали авіаційні бомби. Сотні людей гинули щодоби, стільки ж залишалися каліками. Сиротіли діти і батьки, ставали вдовами жінки. Старі і немічні люди залишалися без годувальників. Горіли села і міста, а на полях - врожаї.

Ксенія Іванівна Іскрук народилася 1892 в селі Красногірка, Голованівської волості, Балтського повіту, Кам’янець-Подільської губернії. Померла на 105 році життя в 1997-му в рідному селі, але вже Кіровоградської області, Голованівського району. До останніх днів життя в неї залишалася світла голова. Вона зберігала в пам’яті чимало пісень, які чула ще від своєї бабусі.

Чому всі слов’яни розуміють інші слов’янські мови без перекладачів (в тому числі білоруси та українці), і лишень росіяни слов’янських мов не розуміють. Чому видаються їм незрозумілими навіть так звані „східно-слов’янські” мови Білорусі та України? Чому в Росії зі зневагою ставляться до начебто братньої слов’янської української мови, чому її ніколи не викладали та й не викладають сьогодні в російських школах, не хочуть її вчити росіяни у Східній Україні і активно протестують проти самого статусу української мови як державної в Україні?