ПІСНІ КСЕНІЇ ІСКРУК

Ксенія Іванівна Іскрук народилася 1892 в селі Красногірка, Голованівської волості, Балтського повіту, Кам’янець-Подільської губернії. Померла на 105 році життя в 1997-му в рідному селі, але вже Кіровоградської області, Голованівського району. До останніх днів життя в неї залишалася світла голова. Вона зберігала в пам’яті чимало пісень, які чула ще від своєї бабусі.

ЧЕРВОНА КАЛИНА

Червона калина

У лузі стояла.

Із походу дівчинонька /

Козака чекала / 2р.

Та чекала літо,

Чекала ще й зиму –

Тай питала у лузі /

Червону калину: / 2р.

„Розкажи, калино,

Ти тут серед поля,

Розкажи, калино, /

Яка моя доля? / 2р.

Чому сумні мої думи

І сни невеселі,

Коли милого побачу /

У своїй оселі?” / 2р.

Стоїть в полі та калина

З вітром розмовляє

А дівчина із походу /

Козака чекає / 2р.

Знов цвіте калина

Сонце ясно сяє,

Ну а та дівчина /

Надію ще має. / 2р.

ОЙ У ПОЛІ ДУБ ЗЕЛЕНИЙ

Ой у полі дуб зелений

Й козацька могила,

Виглядала козака

Дівчинонька мила.

Виглядала і чекала

Козака з походу

Сама була, як калина,

Гарненька на вроду.

Зима уже відшуміла,

Уже сніжок тане,

А милого козаченька

З походу немає.

Знову уже дуб зелений

В полі розцвітає,

А серденько у дівчини

Сивий смуток крає.

І сорочку миленькому

Шила – вишивала,

Та сорочка про милого

Пам’яткою стала.

Стоїть в полі біля дуба

Дівчинонька мила,

Ну а рядом із цим дубом

Козацька могила.

БІЛЯ КОРЧМИ

Йшли козаки на війну

З турком воювати

Тай рішили біля корчми

Пісень поспівати.

А ті пісні сумні такі,

Сумні, не веселі –

Чи повернемось колись ми

У свої оселі?

Наливай, корчмарю,

Тай повнії чари,

Хай же згине вража сила –

Турки і татари!

Тай поїхали козаки

В чужу сторононьку,

Щоб за вільний край свій

Скласти голівоньку.

Ой висока в чистім полі

Козацька могила,

Отут душа козацькая,

І могутня сила.

Біля корчми знову пісні,

Знову сумні чути –

Це зібрались козаченьки

Друзів пом’янути.

Ще не вмерла наша сила

Міцнішою стала,

А вам, рідні козаченьки,

Пошана та слава.

ДУМИ МОЇ ЧУМАЦЬКІЇ

Зупинились чумаченьки

Біля водопою –

Пийте, воли, пийте сірі,

Корміться травою.

Один чумак зажурився

Лежить спочиває,

А в далекій стороні

Дівчина чекає.

Біля цього водопою

Червона калина,

Виглядає із мандрівки

Чумака дівчина.

Думи мої, чумацькії,

Думи невеселі,

Що робиться в ріднім краї,

У моїй оселі?

Напився чумак водиченьки,

Помолився Богу,

Запріг свої воли сірі

Вирушив в дорогу.

БУЛО ЛІТО

Було літо, було літо

Та й настала зима.

Не мав чумак пригодоньки

Тай досі нема.

Найшлася йому пригодонька,

З Криму їдучи

В чистім полі край дороги

Воли пасучи.

Та й заслаб чумак,

Заслаб, та й лежить -

Ніхто його не спитає,

Що його болить.

Болять йому руки й ноги,

Болить голова -

Бідна моя голівонько,

Чужа сторона.

Скинув чумак сіру свиту

Скинув ще й жупан.

„Воли мої круторогі,

Хто вам буде пан?”

Скинув чумак сіру свиту,

Скинув ще й кожух,

А сам ліг на сиру землю

Віддав Богу дух.

В ЧУМАКА ВЕСІЛЛЯ

Везли сіль чумаки

З Криму на Поділля

Попросили бандуриста,

Щоб зіграв весілля.

Бандурист був сивий-сивий,

В дорозі стомився

На прохання чумаченьків

Таки погодився.

Тай пішла чумацька валка,

Скрипучи возами,

До рідної сторононьки

Десь там за лісами.

Сидить бандурист на возі,

Щупаючи струни,

А в кожного чумаченька

Невеселі думи.

Що ви хлопці сумні такі? –

Бандурист питає, -

Вже моя бандура

Пісень починає.

Рідна наша сторононька

І рідні домівка,

Там чекає чумаченька

Гарнесенька дівка.

Ой ви, воли круторогі,

Яка у вас сила,

Що дівчина чумаченька

Взяла й полюбила.

Не журися, чумаченьку –

Край не за горами.

Вже приїдеш до дівчини,

До батька й до мами.

Якщо твоя наречена

Із цього Поділля,

То зіграємо тобі

Гарненьке весілля.

Аж три дні бандура грала,

Як прийшла неділя,

В молодого козаченька,

Родом із Поділля.

КОЗАК МОЛОДЕНЬКИЙ

ЗІБРАВСЯ В ПОХІД

Піднялося сонце

Раненько зі сходу,

Козак молоденький

Збиравсь до походу.

Зібрав прості речі:

Шаблюку та люльку,

Пішов проганяти

Татарина й турка.

За вільну земельку,

Яка життя дала,

Дівчина козаку

Кисет дарувала.

І мати старенька

Ішла проводжати,

Дівчина сказала:

“Я буду чекати”.

Чекала два літа

І зимоньку-другу,

Душа відчувала

То радість, то тугу.

І якось під осінь,

Ще зовсім раненько,

Вернувся з походу

Козак молоденький.

ДВІ МОЛОДІ ДОЛІ

Коло річки, під горою,

Зупинились чумаки,

Розпрягли волів попасти

Ще й напитися води.

Ой широка луговина

В річці чистая вода,

Там дівчина воду брала

Чорнобрива, молода.

Молодий чумак із валки,

Що Остапом звався,

Як угледів ту дівчину,

Так і закохався.

Ти дівчино чорнобрива

Напевне тутешня,

В тебе стан гнучкий дівочий,

Сама як черешня.

А дівчина Соломія,

Яку було звати,

Вирішила в чумаків

Солі поміняти.

Так окраєць хліба

І кусочок солі

Об’єднав навіки

Дві молодих долі.

ОЙ ТА НА ІВАНА

Ой та на Івана,

Ой та на Купала,

На березі на ставочку

Дівчина стояла.

Чом стоїш, дівчино,

Про що ти думаєш,

Чом коси не чешеш,

Чом не заплітаєш?

Стою ноги мию,

Й косу заплітаю,

Тай свого милого

Іванка чекаю.

А вода в ставочку

Тай тиха стояла,

А це ж на Івана

Тай ще на Купала.

Ой прийди, Іванку,

Прийди на Купала,

Мої очі плачуть –

Я тебе чекала.

Ой ніч така гарна,

Зоряна та ясна,

Чом дівоча доля

Та така нещасна?

РОЗСТЕЛИВСЯ ТУМАН

Розстелився туман

Та й на всю долину,

Зупинились чумаки,

Ідучи до Криму.

Рідні мої чумаченьки,

Рідні мої браття!

Шукай вовну та кресало -

Розпалим багаття.

Розгорілось те багаття,

Освіща долину, -

Чумаки пісень співають,

Згадують родину.

Згадують родину,

Дівчину, дружину, -

Ідучи у край далекий

Аж по сіль до Криму.

Ой раненько чумаченьки,

Розправивши плечі,

Напоїли волів сірих

Із річки Нетечі.

Із долини той туман

Іще не піднявся,

А чумацький караван

Уже в Крим подався.

Біля річки Нетечі,

Де росла калина,

Ще жива, іще не вмерла

Чумацька родина.

ГРАЙ, БАНДУРО

Грай, бандуро, грай, бандуро,

В чумака така натура –

Увесь день попрацювати,

А вечором ще й гуляти.

Погуляти чумак любить

З вечора до рання,

Ну а рано на роботу

Найнятись до пана.

Найнятись до пана,

Щоб косити жито –

Скажи, чумак, скільки років

Тобою прожито?

“Скільки років, скільки років?” –

Зозуля кувала.

“А ще моя сіра свита

Та й дірок не мала”.

Ой як пахне спіле жито

Вечором на полі,

Сумно грає та бандура

Про чумацькі долі.

Бандуристе, не грай сумно, -

Грай, щоб веселитись.

Пішов чумак до кринички,

Щоб води напитись.

А напившись, ліг спочити

На свою свитину,

Згадав батька, згадав матір

Й всю свою родину.

НАЛЕТІЛА ЧОРНА ХМАРА

Налетіла чорна хмара –

Сонця не видати,

Ішов козак молоденький

З турком воювати.

Ішов воювати,

Щоб здобути волю,

Але сил було замало

Та й попав в неволю

Рідна моя сторононька,

Рідна моя мати,

Так ідуть літа в неволі

Й добра не видати

Сонце сходить і заходить

Десь у ріднім краї,

А душа моя та серце

Також там витають.

Сумно мені, сумно

В турецькій неволі –

Ось таке життя козацьке

Підкоряюсь долі.

Повій, вітре, повій, вітре,

По всій Україні,

Передай низький уклін

Всій моїй родині.