Зустрічайте без овацій «редакторок» без знань і без редакцій

Віктор Радіонов


Тонкощі слововживання


Для зав’язку розмови вдамся до переспіву відомого твору Тараса Шевченка:


«Редакторки», «редакторки»,

Лихо всім нам з вами!

Нащо так назвалися?

Ганьба ж не за горами.


Невисока якість вищої філологічної освіти в наші дні викликає велике занепокоєння. Часто-густо навіть випускники-відмінники позбавлені чуття мови та не розуміють очевидних, простих речей.

Тому постає сила-силенна запитань: який вуз випустив таких горе-мовознавців? хто їх навчав? як і чого саме навчав? чому їхні знання залишають бажати кращого?



Напрошується закономірний висновок: потрібно вживати рішучих заходів, насамперед змін має зазнати перебіг навчання. Інакше можна докотитися до дна «дипломованого» невігластва.


Поки що ж ми докотилися до дна розгнузданого фемітивотворення. І наслідки, як кажуть, вельми невтішні.

Діячі гендерно-феміністичного руху, позичивши очей чи то у вовка, чи то в лисиці, направо й наліво переконують, нібито неоковирне фемітивотворення освячене новим правописом 2019 р. І як тут не повірити, адже саме там згадуються «авторка, дизайнерка, директорка, редакторка...»?


Як наслідок, деякі особи нічого кращого не придумали, як і у «Фейсбуку» назватися: «редакторка Ольга така-то», «редакторка Юлія така-то»... Напевно, думали, що після того виростуть в очах спільноти. Проте цим лише показали, що українську мову знають поверхово, тож виставили себе у смішному вигляді.

Що ж не так з «редакторками»?


Вони не відають, що іменники в українській мові, крім усього іншого, поділяються на значеннєво (семантично) самодостатні та несамодостатні. Перші самостійно виражають смисл, не потребуючи додаткових слів, тоді як другі не мають достатнього змістового наповнення, тому для них необхідні уточнювальні слова, які сприяють розкриттю значення.


Самодостатніми (повновагомими) є, наприклад, іменники «мандрівник», «мислитель», «поет».


Що до них можна додати? Ну означення: український (американський, британський) мандрівник; видатний мислитель; обдарований поет. Тобто бачимо такий вид підрядного зв’язку, як узгодження.


Водночас керування самодостатнім словам зазвичай не притаманне. Вони сутнісно місткі, тому їх зв’язок з іншими повнозначними мовними одиницями ослаблений.


Натомість несамодостатні іменники не здатні розкрити зміст поняття власними силами. Поряд з ними немовби існують порожні місця, які належить заповнити. Отже, природно виникає властивість керувати іншими словами, завдяки чому втілюється те чи інше значення.


На біду для «редакторок», одиниця «редактор» (і, як наслідок, її відповідник жіночого роду, що несе в собі чи то зневажливий відтінок, чи то ознаку насмішки, якоїсь неповноцінності або непутящості) — це якраз приклад несамодостатнього іменника.


Тому підписатися «редакторка така-то» — це все одно, що назватися, скажімо, «жителька така-то». Відразу ж виникне запитання: жителька чого? Якогось міста, села чи взагалі планети Земля?


Так само й слово «редактор» саме по собі мало про що говорить. Воно має такі основні значення: «керівник видавництва або видання, передачі на радіо чи телебаченні»; «особа, відповідальна за якусь ділянку роботи у виданні, на радіо чи телебаченні»; «той, хто щось редагує».


Хто ж вони, оті «редакторки»? Керівники (чи то пак киці-керівниці)?


Коли так, тоді з них закономірно сміються, називаючи «редакторками без редакцій», бо зміст залишається нерозкритим. Адже так і проситься: редактор (чого?) часопису, сайту, передачі, відділу новин…

Однак «порожнє місце» залишилося незаповненим. Хоча, можливо, у цьому щось є: «редакторка порожнього місця».


Є й інші міркування. Може, люди відповідають за якусь роботу? Але й тоді годилося б її окреслити. Спробуй здогадатися, що вони за редактори: якогось відділу, стрічки новин; випускові, музичні, технічні, чергові чи художні.

Якщо ж дівчата перевіряють і виправляють чиюсь писанину, то й тоді без уточнення не обійтись. Про якого редактора мовиться: літературного чи наукового? А може, ідеться про загальне редагування?


Одна річ, коли хтось значиться як редактор довідника, підручника, посібника, словника, і зовсім інша — коли ось так, у «Фейсбуку». Зрештою, не дописи ж у цій мережі ті діячки викликалися доводити до пуття.

То хто вони? Очевидно, малося на увазі, що редактори літературні.


Утім, для цієї праці потрібні досконале володіння мовою, дуже гарне опанування її правил і безпомильність. Як видно, до цього тим особам ще ой як далеко. Їм би хоч основи засвоїти.


А поки що вони показали не глибокі знання предмета й належні навички, не чуття слова, а свою безнадійну залежність від феміністичних збочень у мові, згідно з якими жінку можна називати тільки іменником жіночого роду. Звідки ж тим сіромахам знати, що рід іменника на позначення посади чи виду занять — це одне, а стать людини — щось зовсім інше?


Як бачимо, прогалин у знаннях «редакторок» більше ніж досить. Їм самим ще вчитись і вчитись.

Зате пихи! У найбільш зарозумілих і самовпевнених не позичати…


Водночас запитань без відповідей і до них, і стосовно них — хоч греблю гати. Ось іще одне: як при такій поганій освіті та слабкій підготовці можна братися за відповідальну працю — виправляти помилки у творах, усувати вади?

Я б їм чогось важливого ніколи не довірив. Сумнівно, що внесені ними зміни були б на краще.

Годилося б тим панянкам почати із себе.