Сергій Піддубний
Що таке “золоте руно” за грецькими тлумаченнями, певно, знають всі. Це нібито золота вовна Овена, що знаходилася в Скитії (Колхіді), за якою вирушили аргонавти на чолі з Ясоном, викрали й привезли до Греції. Проте очевидно, що вовна не могла бути золотою, а отже якоюсь цінністю, щоб за нею здійснювати важкий і небезпечний перехід з берегів Егейського моря на північний берег Чорного моря.
Що насправді приховується під руном, звернемося до археологічних знахідок, які були виявлені на нашій землі, тобто там, звідки свого часу греки й поцупили його.
Придивимося до знаменитої золотої пекторалі, про яку ми вже не раз згадували вище. Головною сценою цього мистецького шедевру є зображення двох скитів з овечою шкурою в руках. Порівнявши свою знахідку з іншими подібними зображеннями, які свого часу були виявлені в Ірані та Подунав’ї, археолог Б. Мозолевський вирішив, що в цій сцені відображено пошиття ритуального вбрання. Учений навіть помітив голку в руці одного з майстрів. Проте варто зауважити, що сам процес шиття не є якоюсь сакральною дією, щоб його зображувати на царській пекторалі. На нашу думку, насправді тут зафіксована містерія, що була на той час малодоступною широкому загалу. Вчитаймося в залишений ученим опис аналогічного придунайського зображення (свинцевого): “двоє чоловіків обома руками розтягують баранячу шкуру, за якою на пласкому камені навколішках стоїть ще один персонаж. Загальні контури шкури збігаються із обрисами хутряного вбрання пекторалі. Ліворуч від каменя у землю вкопана амфора. За спиною лівого чоловіка з піднесеною до рота рукою стоїть жінка” [85, с. 146].
Цей опис більше нагадує дещо інше, ніж пошиття: двоє чоловіків тримають натягнуту шкуру перед волхвом, який щось пише на ній, а в амфорі, мабуть, було чорнило для цього. Жінка (певно, жриця-ясновидиця) з піднесеною до рота рукою, ймовірно, надиктовує текст...
Тому вочевидь, на пекторалі зображено момент нанесення відповідних письмових знаків-оберегів, щоправда, в інший спосіб – вишиванням (згадаймо традицію прикрашати кожушки вишивкою, яка й нині існує в українців Прикарпаття).
...Міт про золоте руно, до речі, вперше повідав світові не хто-небудь, а глава знаменитої Александрійської бібліотеки Аполлоній Родоський. Зважаючи на явні поляно-українські основи його імені та прізвища “пол” і “род”, Аполлоній Родоський розумів необхідність збереження для нащадків правди про те, як скитські руни опинилися на берегах Африки, а потім і в Греції. Свою таємницю він закодував у мітові про аргонавтів.
Ми не знаємо оригіналу цього тексту і не відомо, чи дізнаємося колись – Александрійська бібліотека була спалена. Не виключено, тими, хто хотів переписати історію під свою ідеологічну й релігійну догми. Але навіть за текстами, що збереглися, бачимо авторське спрямування твору. Судно дістало назву “Арго”, а головний герой – ім’я Ясон. Ті, хто читав Велесову Книгу, з подивом зауважать, що вони навдивовижу збігаються з іменем Бога-творця наших предків СвАРГА і головного символу Овена, якого називали Ясуном. І це ще не все. В команді, що пливе на скитську землю за руном, значаться сини Борея й Орифії (про них докладніше дивіться на с. 51) близнюки Калаїд та Зет, а також співець, син Аполлона Орфей, який, очевидно, співав українських пісень, щоб морська стража скитів-козаків прийняла корабель “Арго” за свій і пропустила його у води Скитії. Мабуть, не випадково на шляху аргонавтів на одному з півостровів зустрічається і цар Кизик, який неабияк нагадує давньоруського князя Кісека, а також козаків, які з давніх-давен контролювали входи і виходи Чорного моря. Те, що руно стерегли таври, також свідчить, що воно було десь у північному Причорномор’ї або Приазов’ї.
Найцікавіше, що, захопивши руно, аргонавти повертаються в Грецію обхідними шляхами, де немає і не може бути судноплавства. Але це не головне – Аполлонію Родоському треба було показати маршрут, яким примандрували перекази та літери до Греції. Із землі скитів Евксинським Понтом (Чорним морем) по Дунаю аргонавти добираються до Адріатичного моря, а потім річками Еридан і Родан, які були на землях Етрурії і які населяв народ расени (роси-пелазги), вибираються у Тірренське море. Потім вони потрапляють у Лівію (Африка) і лише звідти беруть курс на Грецію…
Діодор Сицилійський писав, що літери потрапили до Греції із Фінікії, хоча “їх можна було б називати пелазгійськими” (тобто скитськими, давньоукраїнськими), Аполлоній Родоський натомість про Фінікію не згадує. Чому? А тому, що Фінікії на час, коли створювалися перші письмові знаки і твори, ще не існувало і то насправді була Фанагорія (Таманський півострів, південно-східні околиці Скитії).
Саме до цього регіону належить міт “Фрікс і Гелла”, який, до речі, теж записав Аполлоній Родоський. У ньому про те, що син беотійського царя Афаманта Фрікс разом із сестрою Геллою втікає – зверніть увагу! – на золоторунному Овені (тотемі скитів – див. с. 159), щоб не бути принесеними в жертву. А от Овена, який врятував Фрікса, не пожаліють. Згодом за його шкурою (руном) вирушить корабель “Арго”.
Зберігся цікавий малюнок на вазі, що зображує політ на Овені брата і сестри. Здається, науковці ще не придивлялися до нього. А між тим на вбрані Гелли зафіксовані літери, певно також вишиті, на стегні: К, Л, Х, що можна прочитати як КОЛХИ (Беотія і Фанагорія насправді знаходилися по сусідству з Колхідою), і на грудях: Т, R, И, Х, Г, Л (мабуть, “Трикс і Гела”). Літери й вказують, що золоте руно – це письмо.
Як висновок, з великою вірогідністю можна стверджувати, що скити-овенці вивезли руни (свої священні книги) на Балкани, щоб врятувати від якихось зайд (і в якомусь з монастирів Афону дещо навіть дотепер зберігається). Можливий інший варіант, в який менше віриться: греки підкупили скитів, щоб ті викрали священні писання, аби потім переписати історію світу й возвеличити себе…
Уривок з книги "Кому Боги відкрили свої таємниці". Книгу можна замовити через наш сайт, в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63, 096 258-46-48
