Закон про корінні народи — стратегічно невиважений закон

Леонід Климчук


Десять років тому лідери провідних країн Європейського Союзу визнали всю провальність своєї було національної політики мультикультурного лібералізму. Незважаючи на це президент України Володимир Зеленський з орієнтацією начебто на европейські «права людини», насправді ж – на отой уже провальний постєвропейський досвід забезпечення «прав етноемігрантів», що допускали нехтування ними інтеграційними обов’язками свого нового громадянства, взяв і подав, а Верховна Рада України схвалила  стратегічно невиважений закон  «Про коорінні народи України».



     Цей закон в основному стосується кримських татар, заради яких, як потерпілих від «сталінської» депортації, з легковажної згоди тодішнього президента Леоніда Кравчука, звичайна з 1945 року лише Кримська область референдумно  отримала статус аж Автономної Республіки Крим. Однак, десь 250 тисяч вже репатрійованих татар, 28 червня 1991 року рішенням свого Курултаю бойкотували такий референдум. Вони вимагали для себе статусу «корінного народу», а відтак ще й етнонаціонального статуса півострову як  Кримськотатарської Республіки, хоча серед тодішнього двохмільйонного населення Криму росіяни вже складали  58%, українці – 24%, а татари – лише 12%.


    І тоді місцеві росіяни, які домінували в депутатській Раді АРК, прийняли свою Республіканську конституцію, створили посаду президента Республіки, і затіяли самочинне відокремлення Криму від України з приєднанням його до Росії.  Запобігти цьому у 1995 році вдалося лише завдяки енергійному реагуванню на це колишнього першого голови Служби безпеки України Євгена Марчука.  Але    влада України в цілому тоді так і не усвідомила всю небезпечність ситуації для територіальної цілісності України.. Тому-то десь через двадцять літ, коли така сепаратистська ситуація повторилася, українська влада вже не спромоглася запобігти її розвитку, в результаті чого  вона завершилася військовою окупацією Криму Росією, яку вона прикрила показушним постреферендумом.

   

Прийнятий же  після цього «Закон про корінні народи України», уже, вважайте, «заочно», все-таки надав кримським татарам отой бажаний ними статус «корінного народу», який самообгрунтовувався тим, що вони, мовляв, «не мають власного держутворення за межами України». Хоча це не зовсім так. Адже локально існуюча в Україні ця нечисленна народність має крім цього десь аж біля семи  мільйонів своїх етноплемінників, які проживають  в Туреччині, що, як стверджує та ж кримськотатарська Декларація, «змушені все ще в своїй більшості перебувати поза межами  своєї історичної Батьківщини».


    Схвально, що уряд сусідньої Туреччини осудив окупацію Криму Росією, зобов’язавшись збудувати 500 квартир для сімей кримських татар, які виїхали з окупованого у 2014 році росіянами Криму.    Однак, заявляючи про підтримку територіальної цілісності Української держави, ця ж турецька влада заявляє і про підтримку національно-самодержавних прагнень кримських татар, які тепер з позицій наданого українською владою статусу «корінного народу» апелюють про задоволення легалізованих таким чином  їхніх політичних прагнень на власну етноцентричну державу. Адже стаття друга цього  закону дає їм вже право на «встановлення свого політичного статусу» та «зміцнення своїх особливих політичних інститутів». Бо що ж насправді означає ця дозволена їм законом «політичність», як не право створення ними на території України своєї  етноцентричної держави.


      Тож,  коли вони почнуть, як записано в їхній Декларації, «вести боротьбу за своє національне звільнення», - навряд  що  вони діятимуть з оглядкою на зауваження в цьому Законі, що їхня «політичність» має проявлятися в рамках Конституції України. Та й вони самі цього ніде й не обіцяють Тож, коли вони перейдуть від своїх заяв до їх практичного втілення,  ще невідомо,  хто з ким буде возз’єднуватися: ота турецька «більшість» з кримською національною меншиною чи навпаки.


     Тож все це потенційно дуже небезпечно. Адже Росія, окупувавши Крим і перетворивши його у військову базу, загрожує сьогодні з нього Україні періодичними маневрами своїх збройних сил. У відповідь Україна почала посилювати захист своїх південних рубежів. Почастішали маневри в Чорному морі військових кораблів НАТО. Збройний конфлікт може виникнути під час будь-якої демонстрації сторонами своїх військових мускулів, а відтак виникнення етновійни набагато кривавішої за Югославську.  Все це не може не тривожити українську націю, яка, сама недавно вирвавшись з такого репресивного Радянського Союзу, категорично засудила  «сталінську» депортацію татар і розпочала доброзичливу їх реінтеграцію. На жаль, цей процес раптово було перервано збройною окупацією півострова Росією.


    Така анексія Російською імперією українського Криму викликало політичний осуд і антиросійські санкції світових держав. Тож українці очікують на обов’язкове з міжнародною допомогою повернення Криму в Україну. А заодно сподіваються, що й оті сприйняті українцями з прикрою тривогою вищезгадані докупаційні  націоналістичні декларації кримських татар з часом теж будуть приведені ними, як етнонаціональною меншиною, в Конституційне поле Української держави. Так воно сьогодні є і так буде й надалі в Україні.


        Тож  єдине, що правильно зробили автори цього закону, не назвавши «корінним народом» і росіян в Україні. Проти чого відразу ж з позицій своєї імперської міфологеми про «єдиний народ» запротестував для чергової політизації росіян в Україні президент Росії Путін.


   Та такі агресивні претензії глави сусідньої держави безпідставні. Україна постала нарешті як суверенна держава, і українці розпочали своє самооблаштування в ній як державотворчий народ нації. Від цього росіяни в Україні і справді стали відчувати певний культурологічний постімперський дискомфорт. Адже, якщо до цього вони поводилися як представники імперії в її колонії, то перетворившись на громадян Української держави і на національну меншину в ній, зобов’язані тепер, перелаштовуватись в своєму житті у відповідності уже з толерантними і ощадливими вимогами Конституції Української держави. І щоб там не затівала Москва зі своїм імпер-реваншистським спекулятивним захистом  «російськомовних» в Україні, ми, українці,тепер маємо горде право самі у себе своє робить.


Леонід Климчук,

почесний голова Коростенської ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка