Сергій Піддубний
Досвід наших предків
2508 роки тому попрощався зі світом Дарій І – «великий князь, князь князів, володар країв і народів, цієї Великої Землі і земель далеких», як він називав сам себе. Він двічі здійснював похід на Скитію. 514 р. до н. е. похід був вдалим, він завоював частину Надазов'я і примусив тамтешні міста платити йому данину. Скитія незабаром повернула верховенство над своїми автономіями Приазов’я. Проте Дарій не погодився на це і 520 р. знову вирушив у похід. За деякими даними він зібрав мільйон до зубів озброєного війська, в яке входили представники всіх завойованих ним народів – від Єгипту до Індії і Кавказу.
Дарій І
Військо скитів було значно менше. Але воно було на своїй землі, знало її як своїх п'ять пальців. І скитські (давньоукраїнські) полководці були геніальними стратегами, а воїни неймовірно сміливими в бою.
Далі цитуємо за староруським переказом «Про те, як руський цар Книш переміг перського царя Дурія» (книжка «Про Царицю Сіромаху, Макодун-царя, Гора-Богатиря та інші Сказання Захарихи»):
«Прийшов (Дарій) і станом розкинувся. Вислав Дурій-цар у розвідку Вайлів (персів) своїх. Ідуть Вайли, голова в них глечиком, а на голові валянки замість шапки надіті – шапки в них були такі, з повсті звалені, на грубні горщики схожі. Нічого не побачили Вайли й у стан повернулися.
А Книш заховав своїх людей по балках, а вночі послав ліпших герців. Напали вони на стан ворожий, шум учинили, переполох, не давали спати до самої Зореньки. А як Зоря встала, вони зникли, як не було!
А в наступну ніч знову тривожать Дурія-царя до ранку раннього. Потім спати лягають, а інша частина вдень вискакує й Вайлів за собою виманює. Ні вдень, ні вночі немає Дурію-царю спокою, вимоталися його воїни, стали сонними, ні до чого не придатними – ні в полі воювати, ні сторожувати.
І стояла тим літом у степу небувала засуха, трава висохла в порох і багато джерел висохли. А в ті, що залишилися, Книш-цар наказав дохлу скотину кидати, щоб вороги ніде не могли напитися. А сам знову посилає герців – ті поскакають, ворога подратують, а коли Вайли за ними поженуться – тікають геть через кущі. А з кущів піші воїни руські вибігають, безстрашно під коней ворожих кидаються й розпорюють їм черева довгими ножами-оконяками. Летять вороги додолу і від мечів гинуть.
Розгубився Дурій-цар: начебто й війни справжньої немає, а щодня людей його убивають, ні спати, ні відпочити ніколи, ні їжі, ні питва не стало. Коні й люди мруть самі собою, без бою».
А потім було знамените шоу із зайцем – гл. 134-135 книги четвертої «Історій» Геродота: «…скити, які там залишалися, вистроїлися перед персами із своєю піхотою та кіннотою, ніби для того, щоб уступити в бій. Проте, коли скити вже вистроїлися, якийсь заєць кинувся з усіх ніг поміж двома лавами, і вони, ледве кожний із них його побачив, побігли його ловити. Через те, що скити порушили свій стрій і почали гомоніти, Дарій спитав, що там коїться, що там за галас серед ворогів. А коли йому сказали, що скити ганяються за зайцем, він тоді сказав тим, до яких він звичайно звертався: «Ці люди зовсім не зважають на нас і тепер я гадаю, що Гобрій правильно сказав про скитські дари. Отже, тепер і я маю таку саму думку і через це треба нам подумати, як може здійснитися наш відступ з найменшою небезпекою». На це так відповів Гобрій: «Царю мій! Я маю сказати, що я вже знав із чуток про те, що ніхто не може їх подолати. А тепер, коли я сюди прийшов, я ще краще зрозумів, що вони з нас глузують. Отже, тепер моя думка така, що треба, щойно настане ніч, запалити вогні, як це ми звичайно і перед тим робили, а потім обдуримо воїнів, що зовсім не можуть переносити тяжких випробувань, потім прив'яжемо всіх віслюків, які в нас є, покинемо їх, а самі відійдемо, перш ніж скити прийдуть до Істру (насправді Істму. – С. П.)… Таку пораду дав Гобрій і потім, коли настала ніч, Дарій пішов за його порадою.
Щодо зовсім виснажених воїнів і тих, що були ледве живими, він зовсім не дбав за них і покинув там, де вони були в таборі, як і всіх прив'язаних віслюків»…
Ось такий фінал всіх великих армій. Подібна ганьба чекає і на армію «велікаго» Путіна.
