«Воздихатєлям» по «ізящной словєсності»

Олексій Редченко


Чому Пушкін має піти слідом за «русскім воєнним кораблем»? Бо він – його невід'ємна частина й один із оспівувачів того «міра», який цілком логічно набув форми російського нацизму.


Демонтаж пам'ятника Пушкіну у Конотопі


«Русскій мір» ніколи не визнавав українців і білорусів за окремі нації з правом на самостійне життя. Поет, як і Ніколай І, також не визнавав цього ані для поляків, ані для литовців і був таким же рашистським пропагандистом, як і нинішні соловйови. І йдеться тут далеко не лише про «Полтаву».


У колишньому СССР мільйони школярів усіх національностей, яких змалечку програмували-«присаджували» на поклоніння «вєлікому русскому поету», натхненно зазубрювали рядки пихатого московита - «Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос», не підозрюючи, що вірш «Клеветникам России» Пушкін написав у дні повстання поляків і литовців проти імперії орків (1830-1831). І в той час як поляки рятували свого генія і патріота Шопена, буквально виштовхуючи його з батьківщини на еміграцію, а французькі демократи вимагали від свого уряду втрутитись і допомогти Варшаві, яку тодішні рашисти потопили в крові, Саша Пушкін вальяжно й нахабно пояснював світу, що звірства московитів – то «внутрішні» розборки слов'ян між собою. Мовляв, це «давній спор», і ви сюди не лізте – саме так, як нинішні путлери вимагають од цивілізованого світу відступитись від України й віддати її на поталу російському нацизму.


«О чем шумите вы, народные витии?

Зачем анафемой грозите вы России?

Что возмутило вас? волнения Литвы?

Оставьте: это спор славян между собою,

……………………………………………

Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,

Вопрос, которого не разрешите вы.

………………………………………

Оставьте нас: вы не читали

Сии кровавые скрижали;

Вам непонятна, вам чужда

Сия семейная вражда»


Простіше кажучи - не ваша справа, повбиваємо скільки захочемо. Бо все, що ми позначили - як собаки мітять свою територію - це все наше, це просто «домашний спор» и «семейная вражда».

Отже, для «гуманітарної надбудови» Оркостану 19 століття – тобто для Пушкіна чи Бєлінського, народи Східної Європи були всього лише складовими «величі» їхньої потворної імперії, так само як для Ніколая І.

І сьогодні московити погрожують країнам, які прийшли нам на допомогу, абсолютно в стилі Пушкіна 19-го століття.


«Вы грозны на словах — попробуйте на деле!

Иль старый богатырь, покойный на постеле,

Не в силах завинтить свой измаильский штык?

Иль русского царя уже бессильно слово?

Иль нам с Европой спорить ново?

Иль русский от побед отвык?»


Чернетка листа поета до головного цензора Бенкендорфа (1831) свідчить про його повну підтримку кривавої політики тодішнього Мордору й про антизахідну, антицивілізаційну позицію самого Пушкіна: «озлобленная Европа нападает покамест на Россию, не оружием, но ежедневной, бешеной клеветою… молодые поколения, волнуемые журналами, требуют войны... Пускай позволят нам, русским писателям, отражать бесстыдные и невежественные нападения иностранных газет. Правительству легко будет извлечь из них всевозможную пользу, когда бог даст мир и государю досуг будет заняться устройством успокоенного государства, ибо Россия крепко надеется на царя; и истинные друзья Отечества желают ему царствования долголетнего».


Ну, ви зрозуміли, що в ті часи «денацифікація» у орків називалася трохи інакше - «успокоением государства»…

Пушкіна вживили-«вгенетили» в тіла неросійських народів як культ - на місце знищених рашизмом національних поетів. Підтримку цього культу (на витиснення нашої сльози) не в останню чергу забезпечувала фальшива теза про «жертву» та її «трагічну долю».


Але… Пушкін був лакеєм. Лакеєм жандарма Європи Ніколая І, від якого значний час отримував гроші, таку собі «стипендію», на яку жив. Чи страждав він морально? Цілком можливо. Але то його проблеми, бо поет сам погодився на роль лакея та імперського глашатая. Адже наш Тарас Шевченко, який на відміну від Пушкіна мав і честь, і гідність, і повагу до інших народів, обрав собі зовсім іншу долю…


До того ж, «нєвольнік чєсті» (за Лєрмонтовим) не був аж такою беззахисною жертвою, як це намагається намалювати російська міфологія. Вранці, ще не вибравшись із постелі й не умившись, Пушкін часто гукав прислугу й пістолет, з якого для розминки поцілював у муху на стіні. Вправний і склочний стрілець аж ніяк не був беззахисною жертвою у дуелі з Дантесом.

----------------------

Мене ото лише дивує, чому в Тернополі(!) пам'ятник Пушкіну знесли вночі, крадькома? Там, де Саша ще стоїть, його слід прибирати лише вдень, при світлі сонця, УРОЧИСТО й НЕПОСПІШЛИВО - під акомпанемент «Революційного етюду» Фредеріка Шопена і рядків геніальної «Слов'янської Оди» Пантелеймона Куліша – української відповіді нахабному Пушкіну і всьому Мордору:


«Обманщице, кого ти не лестила,

Кому м'яких ти не слала перин?

Ще мало ти людей занепастила,

Що вірили обіцянкам твоїм!..


"Святою" ти себе провозгласила

І небеса під себе осягла,

А на землі твоя нечиста сила

Слов'янську кров сторіками лила.


Обняти світ залізними руками

Силкуєшся, що людському уму

Спорудити з продажними попами

Вселенськую безвихідну тюрму.


І всіх слов'ян скликаєш воєдино:

"Зливайтеся: я - море, ви - руч'ї…

Корітеся і нахиляйте спину,

Хилітеся під присуди мої.


У мене ви дознаєте покою,

Як праведні у Бога за дверми:

У багнищі, стоячою водою,

Гниститиме з московськими людьми…

………................................................

Провидець та історіософ П. Куліш у 1882-му, говорячи про брехливих московитів-«богоносців», констатував: там де з'являється цей «народ-освободитель», там «ллється кров слов'янська, як вода!». Нам на початку 21-го століття випала нелегка доля дізнатися про це знов…


Взято

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2165345023617456&id=100004259380889