Весілля (або сватьба по-місцевому) в Крутенькому це не тільки свято двох закоханих
сердець і їх батьків, це справжній народний спектакль, захоплююче видовище, в якому беруть участь усі присутні. А починається все за кілька днів до весілля.
Крутенські дівчата Ганна Піддубняк та Марія Бойко
(певно, молода і дружка). 1920-ті роки
ЧЕТВЕР
В четвер до молодої і молодого сходиться рідня, сусіди, хлопці та дівчата. Старші поспішають на коровай, але Боже борони прийти в господу з пустими руками:
На коровай ішла
Коробочку яєць несла –
Передибали хлопці.
Та побили яйця в коробці
Та зробили мені біду, –
З чим же я на коровай піду?
Печуть коровай тільки заміжні жінки, які живуть в мирі і злагоді зі своєю подружньою парою. Розвідниці або вдови не запрошувалися. І ще коровайниць мало бути обов`язково парне число – 6, 8... Замісити коровай обов’язково повинна старша сваха вдвох з найближчою родичкою (сестрою, тіткою):
Старша сваха коровай місить – (2 р.)
Вона його не замісить
Без дудки, без сопілки,
Без чарки горілки.
І далі:
Дві сестриці коровай місили
Із Дунаю воду носили.
То з Дунаю, то з криниці
Місили дві сестриці.
Ой ніхто не знає.
Що на тому короваю –
Із семи ланів пшениця,
Із семи криниць (рік) водиця.
Від семи курок яйця.
Що нанесли місяця марця.
Кожний старається прикрасити коровай своїм виробом – найкращим і найдоречнішим, примовляючи:
– Чіпляю сонечко ясне, щоб життя було прекрасне.
– Чіпляю пшеничку яру, щоб до віку були в парі!
– Чіпляю колосочки, щоб були сини та дочки!
– Чіпляю голуби сірі, щоб жили в злагоді й мирі!
– Чіпляю качку лапату, щоб були здорові та багаті!
Виготовили коровай – пора в піч саджати:
Благослови, Боже,
Благослови, Боже!
І отець, і мати
Своєму дитяті
Коровай саджати.
Ця пісня виконується три рази і за кожен раз батьки відповідають «Хай Бог благословить!»
А потім свати співають таке:
Піч наша регоче,
Короваю хоче
(інший варіант:
Піч наша рогата,
щедра та багата)
Челюсті заливаються,
Короваю сподіваються.
Саджають коровай і вихваляють піч:
А в нашої печі
Золотії плечі,
Ще й срібні вудила.
Щоб коровай гнітила.
Як же спече піч, як пригнітить? Хоча б тріщин не було. Не дай, Боже, розійдеться надвоє – погана прикмета.
Ні, гарний вийшов наш коровай. Не присмажений, і не тріснутий, не сирий і не перепечений. На всі боки однаковий.
– Дай, Боже і ти, короваю, щоб так усі тішилися нашими молодими, як ми тішимося сьогодні тобою!
Поки господині порались біля короваю, хлопці їхали за гильцем. З нагоди весілля дозволялось зрубати невеличке пишне деревце сосни або ялини – символ вічної молодості, чистоти і благородства. А дівчата вже наробили квіток, різних прикрас з кольорового паперу і чекають на хлопців, щоб разом уквітчати гильце. Тоді, притаманний молодості, гамір, жарти – весело! І серед цього сміху нема-нема та й зустрінеться дві пари чиїхось очей. Мабуть, незабаром нове весілля!
СУБОТА
В суботу на столі, прикрашеному білою скатертиною, красуються подарунки: їх виготовлено і випечено з тіста. Різні на вигляд і прикрасами, такі собі маленькі коровайчики, які ще називають шишками, незабаром потрапляють у дім до званих на весілля. Їх випікають стільки, скільки хат проситимуть. Для молодої і молодого випікають особливо гарні калачі. Отож у суботу молода і молодий (кожен окремо) беруть в руки калач на гарно оздоблену хустину, старша дружка і старший боярин кошики з шишками і йдуть просити на весілля кожен своїх гостей, але так, щоб не зустрітися. Заходять в хату, вітаються з господарями, низенько вклоняються і промовляють:
– Просили тато й мама і я прошу на хліб, на сіль і на весілля!
Дружка кладе на стіл подарунок, а господарі обов’язково повинні подарувати їм щось із посуду і лише попарно: дві тарілки, дві чашки, дві ложки і т. д.
А тим часом у хаті молодої сидять свахи – чекають молоду. Вона приходить трішки стомлена, схвильована, адже скоро уже оте “завтра”.
А завтра, в неділю, її весілля. Закінчиться дівоцтво – веселі, безтурботні дні і настане нове, самостійне, незвідане життя...
Вечірня зоря зійшла
Олена з села вийшла.
Вийшла Олена з села
Смутна й невесела.
По подвір’ячку ходить
До явора говорить:
«Ой явору-яворочку
Розвивайся зелененько,
Розвесели серденько,
Бо воно засмучене
Відколи заручене.
Заручили батько й мати,
Бо хотіли зятя мати.
Заручила родинонька –
Солодкі мед й горілонька.
Ввечері молода з дружками, а молодий з боярами йшли один до одного (теж, щоб не зустрітись). Заходить він (вона) до господи тричі вклоняється всім присутнім і говорить:
– Прошу батька за батька (цілує його в руку), а матір за матір (теж цілує їй руку); родину за родину, а Оленку за вірну дружину (Іванка за чоловіка).
Батьки запрошують молодого з боярами (молоду з дружками) до столу, пригощають. Батьки молодого намагаються як довше затримати молоду, щоб син встиг в її батьків повечеряти і застати свою наречену в себе вдома. Зазвичай так і відбувається. І вечеря продовжується з піснями та жартами. І ще дружки (бояри) старалися украсти щось із посуду молодим на нове господарство.
(Прикмета: хто перший з наречених відвідає родину, той буде головою в новій сім’ї. Тому дівчина не дуже поспішала, щоб не засмутити ні свого судженого, ні його родину. А час покаже, кому бути в сім’ї старшим – “голові” чи “шиї”? Куди шия поверне туди й голова).
НЕДІЛЯ
Мати перев’язує старших сватів вишитими рушниками, їх дружин – гарними хустками. Вручає хліб і виряджає сина до нареченої. Хресна мати посіває всіх житом, грішми та цукерками, а рідна мати кропить свяченою водою:
– Хай щастить тобі, сину, на сімейній стежині...
А тим часом у молодої чекають на молодого:
Зеленая руточка жовто зацвіла.
Чого тебе (ім’я нареченого, наприклад, Іван) та довго нема?
Чого тебе Іване немає?
За тобою (ім’я нареченої, наприклад, Олена) скучає.
Аж ось почулися музики. Діти з галасом кидаються в хату:
– Ідуть, ідуть уже!
Свахи звертаються до молодої:
Бубни гудуть – у двір ідуть
Рано, рано.
Бубни гудуть – у двір ідуть
Та ранесенько.
Ізбирайся, дівко Олено,
Бо тебе візьмуть (2 р)
– Ізбираюся, не боюся,
Не візьмуть мене (2 р.)
Є у мене рідний батечко
Не віддасть мене (2 р.)
А тут музика на порозі. Уже й молоду викупив старший боярин, і з свахами посперечався за друга свого – не пускали до молодої поки викуп великий не дав.
Свати, що прийшли (тричі):
На день добрий дому (2 р.)
І хто в цьому домі –
Старому й малому
Й Богові святому.
Свати-господарі (також відповідають тричі):
Здорові гості були,
Що за нас не забули,
Що за нас нагадали –
На день добрий сказали.
І одразу після вітаннь:
Ой чого ж ви та й наїхали –
Чи по горох, чи по сочевицю?
Чи по дівку, чи по молодицю?
Наш горох в покосах
Наша дівка в косах,
Сочевиця обмолочена ,
Наша дівка озолочена.
Свати у відповідь:
Не по бабу і не по молодицю –
По добру горілку
І по гарну дівку.
В хаті повно молодих дівчат, але серед них немає нареченої і тоді молодий посилає старшого боярина знайти і привести її. Свати співають:
Пішов той Андрій – не знайшов,
Вирвав квіточку тай прийшов:
– Квіточко моя червонесенька,
Оленко моя молодесенька,
Кому ж ти дістанешся?
Але побачив іншу дівчину також вродливу – це старша дружка, вона чіпляє йому букет і він уже не відходить від неї. Тоді на пошуки молодої іде сам наречений.
Свахи продовжують:
Пішов Ваня та й знайшов,
Взяв за рученьку та й прийшов:
Квіточко моя червонесенька,
Оленко, моя молодесенька, –
Ти ж мені дістанешся.
Свахи з боку нареченого, побачивши молоду:
Ой дайте нам стільця,
Дайте нам гребінця,
Дайте нам кожуха,
Щоб сіла молодуха.
Свахи-господарі ніяк не хочуть віддавати свою молоду
:
В нас верби не вродили,
Ще стільця не зробили.
Не пошили кожуха,
Не виросла молодуха.
Інші свахи наполягають, їм хочеться як швидше забрати молоду – адже гарна, як ружа:
В нас верби вродили, (2 р.)
Стільця ми зробили,
Пошили кожуха,
Щоб сіла молодуха.
Ставлять стілець, стелять на нього кожуха і садовлять молоду. Потім співають три рази:
Благослови, Боже, (2 р.)
І отець, і мати
Своєму дитяті
Русу косу розплітати.
Батьки три рази відповідають: “Хай Бог благословить!”, а свахи співають:
Ой стань, братику, на стілець
Та подай сестриці гребінець,
Розчесати косу під вінець.
Братічок плаче – розплітати не хоче, (2)
Нехай, сестрице, твоя кісонька грає,
Під кісонькою срібло сяє.
Коли брат відмовився розплітати косу, просять меншу сестричку, вона також відмовляється. Тоді сам наречений бере гребінець і розплітає наречену.
Свахи продовжують:
Ой, чиї то музиченьки
Різно грають.
Ой чию то русу косу розплітають?
То Оленчині музиченьки
Різно грають.
То Оленчину русу косу розплітають.
Коли молодий розплітав косу, то ніби й старався, але дуже вже насмикав голову, боляче дівчині, а подітись нема куди, ото й вона просить матір:
Прийди, прийди, матіночко, (2 р.)
Загладь мені голівочку
Білими рученьками,
Дрібними сльозеньками.
Ой дай, мати, масла (2 р.)
Я ж тобі корівоньку пасла,
Вигонила на росу, –
Дай помастити косу.
Але ж мати уже не має права до доньки, і не приходить її жалувати, то ж свахи доспівують:
Не приходить матіночка,
Не приходить матіночка...
За тим веде наречений свою суджену до відділу реєстрації шлюбу, а звідти у свій дім:
Посій мати гречку
Чорну та рогату,
Веде син невістку
Гарну та багату.
Веде син невістку
Розплетену кіску,
Вклонила голівочку
В рутянім віночку.
Вклонила низенько,
Вже свекруха близенько.
Чи не рада ти, свекрушечко,
Чи рада, що син
Привів невістку з винограда?
Чи нею, молодою, гордуєш,
Чи для неї, молодої, обід готуєш?
– А я нею, молодою, не гордую,
Я для неї обід готую.
Сина з молодою дружиною батько і мати зустрічають на порозі хати з хлібом та сіллю. Діти вклонилися їм, поцілували хліб-сіль, батька і матір. Вони їх благословляють і заводять до хати. Свекруха перев’язує невістку гарною, великою хустиною з тороками – значить сподобалася, до душі невістка, буде злагода між двома господинями.
Коли виходила невістка з хати, то всі дивилися: якою ж хусткою перев’язала свекруха? Малою чи великою, гарною чи так собі? Це говорило і про достаток сім’ї, в яку входила дівчина, і про те, як ставиться свекруха до синової обраниці.
Але, дав Бог, усе по злагоді. І невістка була жаданою, і гостей приймали гарно. Є що і випити, і чим закусити. А коли відчастували у молодого, час іти до молодої вечеряти.
Свахи від молодої співають:
Котиться сонечко, котиться,
Чогось мені додому хочеться.
У мене ненька старенька,
В мене сестриця маленька,
Нема кому піч натопити,
Вечеряти наварити.
Перед порогом висока гора,
А на тій горі ружа розцвіла,
А на тій ружі насіння –
Просимо на своє весілля!
Стоять коні у плота,
їдять околота,
Ще й житню солому –
Пора нам додому!
І от весільня процесія вже в путі. Недалеко від домівки молодої парубки влаштовують перейми. Посеред дороги вони ставлять стільця, на нього хліб, відро з джерельною водою, що символізують гостинність, честь та гідність господарів, і дають напитися з кружки молодим та всім бажаючим. Старости з боку молодого за це повинні поставити парубкам могорич – один графин (1,5 літра) або два горілки (як домовляться). Тим часом свашки та дружки виводять:
А крутянські хлопці-цигани
Поставали з батогами,
За чарки горілки
Не пускають нас до дівки.
Коли старости дійшли з хлопцями згоди, ті віддають хлібину нареченій, забирають стілець і воду, пропускаючи молодих.
А якщо якісь недоброзичливці переливали дорогу молодим помиями чи водою, з метою розлучити їх, тоді молодий, як господар і захисник нової сім’ї, брав свою обраницю на руки і переносив її через цю перешкоду.
Прийшовши до хати, наречені зупинялися перед порогом, з хати виходили батьки молодої з хлібом та сіллю. Свашки і дружки співають:
Тільки батечко на поріг,
Йому донечка аж до ніг:
– Ой, спасибі вам, мої нянечко,
За ваше коханячко!
– Ой, спасибі вам, мої матіночко,
За ваше стараннячко:
Раненько піду, пізненько прийду –
Нічого не казали.
Батьки заводять молодих до хати. Молоду садять за стіл, а молодому належало ще викупити молоду. Робиться це так: ставили на лавку двох маленьких хлопчиків (менші братики, племінники чи сусідські діти) з прутиками в руках, які вимагали викупу. Молодий давав хлопчикам приготовлені подарунки і його пропускали до молодої.
Запрошують усіх до столу, а дружки приспівують, залишаючись голодними, бо соромляться боярів:
Ой скочу я в сінку,
Та нарву барвінку.
Постелю по столу,
Сивому соколу.
Щоб було зеленесенько,
Вечеряти веселесенько.
Батечко старий-старенький
Як голубчичок сивенький.
По хаті ходить, радоньку рає,
Гостеньків припрошає.
і так само про матір “Матінка стара-старесенька...”
А потім додають:
Ой, нема того на селі
А що в Оленки на столі.
Є що їсти, є що пити,
Є кому припросити.
Весілля триває. Уже й наспівалися і натанцювалися, навгощалися і трішки захмеліли. Пора молодих частувати, а батькам гостей дарувати з боку молодої.
Частування проводять старші свати (старости). Їх знову повинно бути парне число: один коровай ріже, другий гильце, а третій накладає на тарілки дружкові шматочок короваю і гілочку з квіткою гильця, четвертий горілку наливає.
Дружбо бере тарілку з короваєм, гілочкою гильця та вигукує:
– Десь тут у нашої молодої й молодого є рідні батько і мати.
Просить молода і молодий на цей дар Божий і я прошу.
Гапроше! Музика!
І далі по черзі називає хрещених батька з матір’ю, бабусю з дідусем та інших.
Усі, названі дружбою, підходять до молодих, проголошують напутні слова, дають гроші або подарунок, взамін беруть коровай та квітку з гильця. А щоб коровай не був «голим», мати додає до цього від себе хустину для жінки і рушник для чоловіка. (Хлопці і дівчата частують молодих грішми).
Частування і дарування закінчилось. Гроші складають на хустину, молодий добре зв’язує її і ховає (на „вічне” зберігання, як майбутній Берегині роду) молодій у пазуху.
А ось вже час молодих покривати. Старші свахи лише чекали цієї нагоди. Отепер їхнє змелеться! Одна сваха зі сторони молодої, інша – з рідні молодого стають на лавку обабіч наречених, а інші свахи співають три рази:
Благослови, Боже, (2р.)
І отець, і мати
Своєму дитяті
Голівоньку покривати.
Батьки три рази відповідають: “Хай Бог благословить!”. Далі співають свахи:
Дай, мати, хустину
Покрити дитину!
Мати кидає свахам, які сидять на лавці і не можуть дочекатися покривання, хустину. Її перехоплює молода і відкидає назад, не хоче, щоб її покривали. І так три рази в різні сторони летить та небажана хустина. Але “вредні” свахи перехоплюють її. Знімають з молодої вінок і фату, а з молодого букет і беруть ще картуз і чіпляють собі на голову: сваха зі сторони молодої - вінок і фату, друга – букет і картуз. Беруть хустину кожна за два кінці і опускають та піднімають над головами молодих, приспівуючи:
1-ша: Я ж тебе, сестрице,
2-га: Я ж тебе, братику,
Покриваю,
Щастям й здоров’ям наділяю.
Щоб були багаті, як земля!
Щоб були веселі, як весна!
Щоб були такі гожі,
Як у саду повнії рожі!
Потім пускають хустку, вона спадає на голови молодих, свахи тулять їх один до одного і приспівують:
Цілуванячко, милуванячко
Від молодости до старости.
Дай, Боже, дай!
Міняються головними уборами, цілуються в знак дружби і злагоди між сватами, тричі примовляючи: „Дай, Боже, дай!”
Коли покрили, дають цю хустку молодому і він закутує нею свою дружину, а на молодого надівають картуз.
Свахи, що стоять на лавці співають:
Зробили ми діло (2р.)
Аж нам чоло впріло:
З хліба паляницю,
З дівки молодицю,
Із підпалка хліба,
А з парубка діда.
Ой, дайте нам та й горілочки
Із новенького барилочка,
Горілочки смаковитої
Та для мене працьовитої.
Господарі подають свахам чарки наповнені горілкою, але на блюдечку або на тарілці, і свахи повинні випити під музику весело пританцьовуючи, однією рукою тримаючись не за чарку, а за тарілку. Після того, як свахи відтанцювали, молода одягає свій вінок і фату на голову старшої дружки і починається “дружчине весілля”:
Ой, де ж це та дружчина мати,
Обіцяла вечеряти дати, -
Горілочки та й міцненької,
Якби дала хоч гіркенької...
Дружчина мати виносить відро горілки, смажену гуску або індика і пригощає гостей. Боярин хоче сісти біля дружки, але вона не дається – просить викуп. Грає весела музика, дружка танцює на лавці (топче лавку), протягуючи боярину, по той бік стола, тарілку, на яку він подаватиме гроші. Якщо боярин кмітливий, то кине певну суму грошей, швидко перескочить через стіл до дружки і торги закінчуються, а коли не зуміє, то кидатиме стільки грошей, стільки дружка забажає.
Коли боярин сів біля дружки, свахи співають:
Боярине, обніми мене,
Боярине, поцілуй мене –
Дам тобі гусака-чудака.
Дам тобі півника співака,
Дам тобі курочку рябеньку –
Сватай мене молоденьку.
І, незважаючи на пізній час, весілля триває. Молодим що? – танцювати та й годі, а свахам пора додому, та завидно їм, от і починають сварку з дружками:
Чого, дружки, сидите,
Чом додому не йдете?
Виходьте із хати –
Надоїло боярам чекати.
А ви, свахи, не кричіть,
Нас додому не гоніть.
Музики ще грають,
Бояри зачекають.
– Чого, дружки, сидите.
Чом додому не йдете?
Досить вже гуляти –
Вас чекає мати.
– А ви, свахи, не кричіть
Та самі додому йдіть,
Вашим дітям пора спати.
Чоловіку вечеряти.
– Ви, дружечки, не сваріться,
Йдіть додому не баріться.
Вас батько чекає,
Спати не лягає!
– Чом ви, свахи, сидите,
Чом додому не йдете?
Вам рано вставати,
Дітей годувати і т. д.
Нарешті музики перестали грати. Мати збирає доньку до свекрухи. Яке ж придане принесе невістка?
Обов’язковим приданим є: дві великі подушки у вишитих наволочках, дві простині, дві ковдри, два рушники, скатертина, килими, доріжки на підлогу, різний посуд (машина, стінка меблева, власний будинок – то можна пізніше). Отже, все вище згадане придане в’яжуть у простирадло і кличуть старшого свата з боку молодого – він повинен його нести. Коли гарне і багате придане, староста стає відпочивати, а коли легеньке та благеньке, то несе жартуючи. А щоб йому не було так весело, свати з боку молодої між придане кладуть важкі камінці:
Будеш знати, свате,
Як з нас кепкувати!
ПОНЕДІЛОК
У понеділок свахи з музикою та піснями несли сніданок (горілку та закуску) молодій, бо, може, і їсти ще не давала свекруха, та й заробити ще не встигла. Прийшовши, віталися співом тричі:
На день добрий дому (2 р.)
І хто в цьому домі -
Старому й малому
Й Богові святому.
Потім додавали:
Ой дайте нам наше (2 р)
Нехай нам попляше –
Вчора було у віночку,
А сьогодні в платочку.
Їм замість молодої виводили когось із жартівників, зав’язаного в стареньку ганчірку, Але, пожартувавши, виводили молоду господиню. Вона всіх цілувала і запрошувала до столу. Тим часом свекруха приготувала (якщо невістка до вподоби) хустинки перев’язати свашків і кожній приколювала до кіс (чи хустинки) червону квітку на знак цнотливості молодої. І, пригостивши гарно, випроводжали додому. Свекруха давала їм на дорогу хліб, карафку горілки з ягодами калини і перев’язаною червоною стрічкою. Свахи дякували їй співами:
Гарна сваха, гарна (2 р.)
Гарно нас вгощала
І по пирогу нам дала
Ще й по паляниці
З ярої пшениці.
І запрошували сватів до себе в гості:
Сваха сваху в гості просила,
Килимами дорогу стелила.
Якби її сила то обзолотила.
З піснями та жартами йшли до батьків молодої. Всіх, хто зустрічався їм на шляху, пригощали свекрушиною горілкою та закускою.
Зустрічають сватів у вороттях різними витівками з переодяганням, жартами. Не гребують вже і сороміцькими піснями на кшталт:
А в нашого молодого ціп кривий (2 р.)
А нам з нього не стріляти аби було чим махати...
Потім заводять батька й матір молодого за стіл (хто-небудь з ряджених персонажів) запрошують усіх та пригощають.
Мама і тато молодої обдаровують дорогих сватів, найближчих родичів – матір і батька молодого, бабусю, дідуся, братів, сестер спеціально випеченими шишками і подарунками. Якщо це остання дитина на виданні, плетуть на голову батькам молодої вінки, садять на візок і везуть до річки купати. Звичайно з жартами, музикою та танцями. Потім батьки ставлять великий могорич за те, що гарно “викупали”, а зять дарує тещі чоботи.
Робиться це так: грає весела музика, серед двору зять ставить стілець чи ослін, бере за руку тещу і садить на нього, приносить відро води, бере великого, драпатого віника і миє тещі ноги. Вимив, сполоснув горілкою з карафки, витер такою собі рядниною, і взув чоботи. Потім цілує тещу і запрошує до танцю.
Оце ж тії чоботи, що зять дав,
А за ції чоботи дочку взяв –
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви мені.
Ой, чоботи, чоботи із бичка,
Ой, чом ви не робите, як дочка?
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви мені...
Натанцювавшись в нових чоботях, теща дякує зятю за обновку. Діти стелять батькам рядно і мати з батьком танцюють на ньому. Гості кидають на рядно гроші або якісь дарунки. А коли танець закінчився, батьки дякують усім гостям, збирають свої дарунки і запрошують усіх до столу. А потім знову музика, танці, жарти та пісні:
Слава Богу дочку віддала,
Слава Богу зятя діждала –
Тепер мені поле не орати,
Тепер мені дрова не рубати,
Тепер мені сіна не косити -
Лиш сидіти горілочку пити.
Як орала, так буду,
Як рубала, так буду,
Як косила, так буду –
Тільки й тої слави.
Що зятя діждала.
Пропила мати дочку
Солодким медочком.
Добре було медок пити
Як було ким робити.
Добре було напиватись,
Як було ким посилатись.
Ой, чи чули, люди добрі,
Таку новину:
Потирала тая Ганна дитину,
А та Марфа поблизила
Та й привела дочку й сина.
А у Ганни колиска не висить,
А у неї дитина не плаче,
Тільки ходить по світлоньці
Та й сама плаче...
Якщо мати і батько віддають останнього сина чи доньку, вони мають пройти обряд очищення, а точніше відмивання. В Крутенькому робиться це зазвичай так: підшукують найжорсткішу тачку, застеляють її соломою, підклавши на спід гостреньких камінців, батька й матір одягають кумедно за молодого і молоду і садять на тачку. Запрягшись у неї, парубки весело везуть „молодих та молоду” до ставка і з розгону запускають тачку в воду. І все це супроводжується танцями, піснями, музиками та з карафкою горілки...
На третій день весілля (у вівторок) такі ж відвідини здійснювали свахи з боку жениха, коли йшли забирати до себе в гості батьків нареченої і її родину. Зять брав тещу і тестя попід руки, а свахи співали:
Ой, ладо, мій ладо! (2 р.)
Зять тещеньку веде,
За білую ручку,
За хорошую дочку.
Зі згоди свекрухи співали і таке, підкреслюючи цнотливість невістки:
Ваша, свахо, дочка добра, (2 р.)
Бо впіймала бобра
В зеленому житті,
В червоному оксамиті.
І знову веселощі, танці та співи:
Слава Богу сина оженила,
Слава Богу невістки діждала.
Тепер мені воду не носити,
Тепер мені діжі не місити,
Тепер мені хати не мести –
Лиш сидіти та порядочок вести.
...
Як носила, так буду,
Як місила, так буду.
Як мела, так буду –
Тільки й тої слави,
Що невістку маю...
Після весілля, переважно на четвертий день віддають шану кухарці, що готувала весільні страви. Цей веселий обряд називають “шмалити кухарку”. Розпалюють багаття, бажано таке, щоб добре куріло, беруть драбину, садять на неї кухарку, піднімають і проносять кілька разів над багаттям. Все це дійство також супроводжується жартами та приказками…
Записали
Любов Дубініна, Ліна Кабацюра, Сергій Піддубний.
Із книги "Голованівщина від Трипіддя до сьогодення"
