Вернись додому, до богів своїх (Мудрість віків і небес)

Світ Богуродич


Давні філософи, щоб охопити широкий спектр думок, збирали в своїх трактатах різних мислителів, які жили в один і той самий час, і зав’язували між ними мову про нагальне й особливе, долучаючи до них когось із правителів.


Я ж вирішив запросити до свого саду мислителів різних епох, таке собі коло Дванадцятьох і почути їхні думки щодо рідного бога.


Якщо в давнину для такої бесіди філософи робили різні підводки, причини, вступи і відступи, то я не збираюся втомлювати читача подібними хитромудростями. Я вже давно переконався, що чогось нового ні я, ні хтось інший не придумає. Все давно відоме, пережите і висловлене. Тому моїм завданням в даному разі є просте нагадування читачам думок відомих людей.



Отже, нарешті завзятий косар перестав диркати за річкою своєю бензокосаркою і в моєму весняному садку встановилася тиша. Чутно невтомну роботу бджіл, які вишукують в яблуневому цвіту так потрібний для них нектар, щоб продовжувати свій рід і поділитися з нами, щоб і ми мали силу та здоров’я на справи наші… У таку мить щонайкраще говорити про філософію, про поезію, про любов – до жінки, до рідної землі і до Бога.


Я звернувся до високоповажних мужів з проханням.


– Поки знову не задирчала бензокосарка чи пилка, як це часто трапляється в нас у цю пору, хочу попросити вас, шановні панове, висловитися з ось такого приводу. У моїй країні, що зветься Україною, є багато церков, монастирів, молитовних будинків, синагог, але всі вони керуються з-за кордону: із Риму, Стамбулу, Москви, Америки, Ізраїлю… І жодної немає, щоб патронувалася з України…


– Як це так? – здивовано вигунув ПІФАГОР, навіть не давши договорити мені. – Народи формуються з волі своїх богів.


(А в додаток десь із неба чується мені: “То не повноцінний народ, що живе під чужим богом!”).


– Так. Вибираючи Богів – ми вибираємо долю, – підтвердив спокійно ВЕРГІЛІЙ.


(І знову із неба додається: “Обравши собі для поклоніння чужого кумира, ти все одно залишаєшся на роздоріжжі, бо вибір твій ніколи не благословиться праотцями твоїми”).


– Народ кладе на своїх богів печать своєї національності, – задумливо додав, принюхуючись до грони цвіту білоплечої яблуні, Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ.


(І знову голос із неба: “В народу має бути не тільки своє земля, своя територія, а й свій Бог”).


– Дорога до Бога лежить через Батьківщину, – підтвердив Юліан ВАССИЯН.


(І тут той самий голос із небес: “Без Батьківщини ми ніщо, як і без Бога ніщо. Який наш Бог такі і ми”).


– Бог, або Дажбог, – це душі Пращурів суть, які світять нам зорями од Ірію, – замріяно задивишись у небо, погладив бороду Ілар ХОРУГИН. – Отцям нашим і Матерям слава, бо привчали нас до Богів наших і водили за руку до Стежки Прави! Без них і нас не було б.


– Народ, який ще вірить в самого себе, має також і свого власного Бога. – прицмокнув Фрідріх НІЦШЕ.


(А голос із неба уточнює: “То не народ, не самостійний рід, що керується чужим богом… Для богів немає іншої альтернативи: або вони є волею до влади, і тоді вони є національними божествами, – або ж пропагують безсилля і покору, стаючи лише з необхідності добрими”)…


– Доборолась Україна… До сьогодні те саме… Не йме народ: брешуть боги, ті ідоли в чужих чертогах… Ніщо не вчить моїх сердечних землячків – рабів, підножків, грязь Москви, варшавське сміття! На чужих працювали і працюють… А на себе не пробували потрудитися? – гнівно пробурмотів Тарас ШЕВЧЕНКО.


– Писано ж: «Нехай не буде в тебе чужого Бога, і, щоб ти не поклонявся чужому Богу», – сказав якийсь невідомий мудрець, прикрившись капою від сонця.


– Маленьку одиноку людину дуже легко зламати, але коли її душа черпає силу у Бога, вона стає непереможною, – замислено, роблячи на кожному слові наголос, проголосив Дейл КАРНЕГІ.


(А голос із небес наголошує: “В чужого Бога людина не почерпне сили. Навпаки, вона зміцнить і піднесе своєю молитвою чужинця»)…


– Справді-бо, кому ми будемо поклонятися, тому ми і будемо давати силу своєї душі, – зробив висновок Володимир ІСТАРХОВ.


Знову десь задеркотіла косарка, зкошуючи трави, а з нею знищуючи і божествену ідилію – нашу тиху, мирну бесіду про найважливіше…


– Якщо дозволите, шановне товариство, – вклонився до мудреців СОФОКЛ, – я від вашого імені подякую господарю саду за увагу і дам на прощання пораду його Україні: Вернись додому, до Богів своїх!..


– Спасайтеся законом отецьким! – кинув навздогін невідомий чоловік у капі, в якому за висловом я вгадав Івана ВИШЕНСЬКОГО, і гості мої розчинилися у буйноцвіті саду.


Одночасно з цим декілька бджіл, навантажені квітковим пилком та нектаром, з натугою піднялися в повітря і повільно полетіли в напрямку своєї пасіки.


Важка їхня праця – не один раз на день доводиться їм летіти зі свого вулика в пошуках їжі, щоб прогодувати себе і свою сім’ю, ризикуючи потрапити під ту ж немилосердну бензокосарку чи під отрутообприскувач сільськогосподарських культур. Однак попри все вони долають довгі кілометри шляху, щоб повернутися до рідної домівки, нагодувати СВОЮ пані Матку, СВОЇХ бджоленяток і зробити запас цілющого продукту СВОЄМУ дбайливому господарю, який вирощує і доглядає СВІЙ сад на СВОЇЙ землі…


Світ БОГУРОДИЧ



Text...