Український ремонт європейського дому

З чого розпочинається євроремонт помешкання? Зазвичай - із заміни вікон: виймаються старі, встановлюються сучасні нові. Як відомо, вікна - очі дому.

Вольтерівський свіжий вітер, який пронісся над Європою у вісімнадцятому столітті, зробив велику справу для її народів: сприяючи ліквідації усієї феодально-кріпосницької системи, він здійснив переворот у сферах науки, філософії, літератури, мистецтва та вивільнив культуру від церковного фанатизму, невігластва й мракобісся. Просвітницький дух Вольтера, Руссо, Монтеск'є, Дідро, Гольбаха та інших створив для людства новий духовний світ, що базувався на принципах гуманізму, свободи людського розуму і гармонійного розвитку особистості.

Не будемо торкатися теми впливу вольтерьянства на політичну сферу та формування революційних настроїв в народних масах - не відбиратимемо хліб у політологів. Лише зазначимо, що у вічній боротьбі Світла й Темряви, цих високочастотних і низькочастотних вібрацій Природи, світові ваги Добра та Зла у точці рівноваги не зупиняються ні на мить, визначаючи періодично перевагу у світі позитиву чи негативу. Здається, що сьогодні чашу зла так переповнено, що є загроза руйнації самих цих ваг. Та ні, проголошення кінця світу не буде. Разом з тим, прадавні джерела, у тому числі Біблія, не помиляються: кінець таки настане. До кінцевої межі наблизився, відробивши своє, наш старий, чисто матеріалістичний, світогляд.

Хоча потужний розвиток науки й техніки, виникнення та розгалуження різних сфер життєдіяльності людини, зростання її добробуту й відбулись, та перевага матеріальних інтересів у цих досягненнях призвела до збіднення духовної сфери, що позначилося на стані культури, моралі, взаємовідносинах людей. Особливу небезпеку несе із собою неконтрольований розвиток інформаційної сфери. Мережа з великою кількістю телеканалів, радіостанцій, друковані інформаційні засоби й, головне, зміст їхньої інформації, нарешті, інтернет (який дістав низку неблагозвучних назв від самих же його користувачів) негативно впливають на нашу духовну ауру, руйнують її. Вже нікого не дивує, що у супермаркетах поруч із дитячими іграшками, продуктами харчування, зокрема, хлібом, цією святинею для кожної людини, лежать гори книжок у яскравих обкладинках з красномовними назвами: "Камасутра", "Откровенный секс", "Все о сексе"...

Разом з тим, є сфера діяльності, де зайнято тисячі осіб, які оголосили себе посередниками між Богом і людьми. Саме вони мають стояти на чатах духу людського, зберігаючи його чистоту та моральність. Та чи виконує ця сфера свої функції у повній мірі? Із зростанням за останні роки у декілька разів кількості храмів і числа в них служителів у десятки разів зросло число злочинів, афер, захворювань на СНІД, а за показниками темпів розповсюдження СНІД та дитячого алкоголізму наша країна є лідером серед інших країн. Ось і конкретна відповідь на питання стосовно ефективності роботи тих, хто оголосив себе посередниками між Богом і людьми, запевняючи, що вони одухотворяють націю.

Настала пора не лише провітрити помешкання, де живе дух людський, а й зробити капітальний його ремонт і, у першу чергу, замінити вікна нашого світоглядного дому. Бо крізь мутне скло, покрите віковою пилюкою з примітивних церковних догм та закоптіле від диму кадил, сонячним променям важко пробитися, вони слабшають та викривляються. У такому вікні красоти Природи перетворюються на тьмяні силуети та тіні. А без пізнання цих самих красот, в яких закладено закони розвитку життя, ми не зможемо пізнати ні себе, ні наш Всесвіт, а, значить, і нашого Творця. Використовуючи сучасні погляди на будову Всесвіту, можна сказати так: зі своїми низькочастотними засобами, до яких належать не лише сучасна техніка, але й наші емоції на рівні лише споживацьких інстинктів, ми не зможемо ввійти у високочастотне Інформаційне Поле Всесвіту.

Про це дуже добре знали наші предки, протягом багатьох тисячоліть вивчаючи закони Природи та наділяючи їх певними рисами й даючи їм імена. Ці риси є фактично рисами Бога-Творця. Християнська церква таке світосприйняття прадавніх українців не визнала. Звинувативши наших мудрих предків у многобожжі, вона відмінила свята та обряди, які тисячоліттями викристалізовувалися нашим народом. Але ж закони Природи відмінити не можна! Тому на основі звичаїв наших предків-оріян було запроваджено нові, християнські свята та обряди, пристосовані до відкритих саме ними, оріянами, законів. Свята вечеря на честь 12-х братів-місяців, Дідух (символ Духа Предків наших рідних), Щедрий вечір, Щедрівки, Колядки, Веснянки, Писанки, Купало... Церкві так і не вдалось знищити ці наші національні свята, тому їх було наповнено іншим, чужим нам змістом. З таким "оновленням" віри розвиток світогляду, філософської думки наших предків припинився.

А що ж християнські ідеї? Чи розвивалися вони протягом останніх віків? Чи наповнювалися вони змістом, який би відповідав досягненням думки людської у природознавчих науках, у філософії? Якщо послухати священиків під час проведення обрядів та проповідей, у тому числі з використанням засобів масової інформації, то важко назвати ці дійства та промови такими, що викликають у сучасної людини довіру. Монотонні, малорозбірливі, у багатьох місцях скоромовні та одноманітні речитативи, що не дають вникнути у їх зміст та ще й здобрені димом від куріння кадил, дають привід думати про їх основне призначення - ввести свідомість людини у певний стан, приспати, заколисуючи, її власну, дану Творцем, вольовість, перекреслити розуміння свого призначення на Землі та хотіння його реалізації, направити устремління душі не на дійовість, а на очікування Царства Небесного. Чи не є все це засобом привити людині рабську покірність душі, а її свідомості - лінь, небажання мислити, що є фактично руйнацією особистості?

Що таке церква? Ісус Христос дав чітке пояснення: Храм - Дім Його Отця (Ів.2:16-21). Цей Храм в очах Творця буде лише тоді величним і по праву їм оціненим, коли буде наповнений не лише чистотою віри та її щирістю, а й бажанням тих, хто в ньому перебуває, направити душевні сили на формування своєї свідомості та правильного мислення з метою реалізації вищих задумів та планів. Чим чистіші віра та сильніше бажання правильного мислення людини, групи людей, цілого народу - тим ясніші для розуміння ці плани (відповідно кожної конкретної людини, групи, народу).

А тепер - просте питання, відповідь на яке може дати будь хто з нас: чи потребує віра золотих прикрас, дорогоцінного каміння, засобів введення свідомості у певний стан у вигляді гіпнотичних речитативів та куріння трав? Ні, вірі та душі, в якій вона живе, це не потрібно. Будучи нематеріальною божественною субстанцією (за сучасними поглядами - інформаційно-польовою структурою як частиною Інформаційного Поля Свідомості Всесвіту), душа не потребує пишних прикрас та зацяцькованих атрибутів. Цій субстанції, яку Творець з метою реалізації своїх задумів на Землі помістив у фізичне тіло, дана свобода творення. Творчість, що угодна Богу, можлива лише за умови свободи мислення. Мислення, у свою чергу, неможливе без свободи духу (дух, за сучасними поглядами, є енергетичною субстанцією, що живить душу). Лише свобідне мислення може зматеріалізуватись у певні земні досягнення, які відповідають планам Бога.

Сприйняття людиною Творця у різних народів різне. Тисячоліттями формувалася релігія кожного народу, всотуючи у себе всі національні особливості, що базувалися на мудрості, притаманній саме цьому народові й зрозумілій лише йому. І коли християнство прийшло до народів зі своїм власним світосприйняттям, звісно, виникали непорозуміння, нестиковка багатьох понять, а то й повне нерозуміння нового вчення. Почався важкий шлях проведення роз'яснень, інтерпретацій, що спричиняло викривлення християнських ідей. А самі ідеї обростали, подібно до снігової груди, настановами та свого роду інструкціями стосовно методів та засобів їх впровадження. Так творилась "обгортка" для світлих ідей Ісуса, яскрава, нашарована непотрібною атрибутикою, у якій загубилася сама суть Його вчення.

Вважається, що головним аргументом на користь істинності християнських ідей є їх широке поширення та свідоме прийняття народами. Та насправді цей аргумент не є доречним, коли йдеться про наш народ. Наші предки, маючи свою віру, що складалася тисячоліттями, зовсім не з беззаперечними хотінням та радістю, як нам постійно доводили творці фальсифікованої історії Русі, приймали хрещення. А помилкові рішення, які були прийняті руськими князями, осліпленими владою та спійманими на гачок облесливих слів і обіцянь з боку християнських місіонерів, зробили свою справу - змусили руський (оріянський) народ відмовитись від рідних джерел (по суті, від родинної пам'яті), та почати цінувати надбання далекого, незрозумілого, чужого народу. Так розпочався процес викривлення нашого світогляду.

Вже на початку ходи християнського вчення Європою ті, хто ніс народам це вчення (вірніше своє бачення цього вчення), почали допускати відступи від його основ. Ці відступи було спричинено дією, як зараз висловлюються, людського фактору, який проявлявся у бажанні володарювати спочатку над душами, а затим - над самими людьми. Наведемо лише два доводи для підтвердження цієї думки.

Довід перший. Загальновідома Ісусова настанова віддавати "кесарево кесарю, а Боже Богу" (Луки, 20:25, Маттея, 22:21) аж ніяк не допускає змішання інтересів церкви з політикою держави. Та чи завжди священнослужителі дотримувались цієї настанови? Читаємо у книзі російського релігійного філософа Г.П.Федотова "Святий Пилип Митрополит Московський": "Але в процесі кревного зрощення всього суспільного й церковного укладу життя церква була залучена в справу мирського облаштування... Заглядаючи ще далі в минуле, в удільні часи, ми зустрічаємо митрополитів-політиків, які вказують дрібним московським вотчинникам державний шлях збирання і розбудови (земель - прим. Л.Ч.), ... зустрічаємо навіть фактичних правителів князівства Московського, яким був св. Алексій". А ось як описує професор В.О.Ключевський у посібнику "Курс російської історії" діяння у XIV ст. митрополита Алексія: "Походячи з родовитого боярства, що споконвіку звикло ділити з князями оборону й управління країною, митрополит Алексій ішов бойовим політичним шляхом, був неодмінно головним радником трьох великих князів московських, керував їхньою боярською думою, їздив в орду догоджати ханам (оце діяння! - Л.Ч.), відмолював їх від злих задумів проти Русі, воював з недругами Москви усіма засобами свого сану...". Де ж тут кесареве, а де Боже?

Довід другий. Біблією цілком ясно зазначено: "Нехай не буде в тебе іншого Бога, і щоб не кланявся перед чужеземним Богом" (Псалми, 80:10). Читаємо ще: "Бо усі народи ходять кожний - в ім'я свого Бога; а ми ходимо в ім'я Господа Бога нашого в усі віки" (Пророк Міхей, 4:5). І Син Божий заповідав любити не чужого, а саме свого Бога: "Люби Господа Бога твого" (Маттей, 22:36-38). Таким чином, ті, хто ніс хрещення Європі та народам інших континентів, змушували порушувати нехристиян головну заповідь Ісуса Христа. А змушуючи інших людей порушувати цю заповідь, самі християнські місіонери не дотримувались другої головної заповіді Христа: "Люби ближнього твого, як самого себе" (Маттей, 22:39-40), бо не можливо назвати любов'ю до свого ближнього маніпуляції із свідомістю цього самого ближнього, оголошуючийого світосприйняття "бісовством" (а саме так християнські священнослужителі називали й досі називають віру наших предків).

Таке насилля над внутрішнім світом людей з іншою вірою вказує на агресивність християнської церкви. Ця агресивність, результатом якої стали пролиття крові та смерті тисяч і тисяч людей, особливо проявилась під час релігійних війн, християнських походів та "полювання на відьом". У багаттях "священної папської інквізиції", що палали по всій Європі, спалювалися старовинні книги з духовними надбаннями попередніх поколінь, вогню піддавалися й такі, які несли прогресивні ідеї, а тому вважалися небезпечними. У полум'ї багать також горіли шукачі правди й носії нових знань - живі люди. Такими методами й засобами християнське вчення, в якому на початку його виникнення було закладено світло духовності й розуміння шляху розвитку людства, викривлялося, віддалялося від своєї суті, а, значить, від свого Творця Показово, що Папа Іоанн Павло II, визнаючи ці помилки, вибачився перед людством за дії католицької церкви протягом останніх століть. Та вибачення замало.

Вчення Христове у тому вигляді, яке воно є зараз, потребує свого очищення, осмислення й оновлення з урахуванням останніх досягнень людства. Християнські ідеї практично не розвиваються. Є лише тупцювання на місці, тоді коли наукова думка людства зробила за останній час великий крок (ні - стрибок!) уперед. І викладання у школах основ християнської моралі у тому примітивно-догматичному вигляді, в якому вона знаходиться тепер, результатів дасть не багато. Школяра, який ще з дитсадка навчився користуватися комп'ютером, а пізніше інтернетом, так "напаковано" різноплановою інформацією, що він не сприйме примітивізм релігійних догм, а, скоріше всього, побачить в цьому облуду і відчує відразу до них.

Безперечно, просвітяни повинні нести духовну культуру у навчальні заклади, особливо у теперішні часи, коли існує загроза настання цілковитої бездуховності. Зерна духовності й моралі мають сіятися в оновленому вигляді - як результат синтезу Віри і Науки. Та, на жаль, на державному рівні цим питанням не приділяється належної уваги. На перший план поставлені інші проблеми - політичні, фінансові, матеріальні. А в інформаційному просторі царює беззмістовність маскультури, яка намагається привчити нас до жорстокості, байдужості, ліні, духовної бездіяльності.

Тому на часі - поєднання зусиль усіх "чатівників духу людського". Україна має унікальну можливість, володіючи величезним науковим потенціалом, духовними надбаннями, генетичною пам'яттю про світогляд своїх предків, відображений у звичаях, піснях, самому українському слові, зробити потрібну справу синтезу двох сфер - духовної і наукової. Це буде початком скрупульозної, великої за обсягом і часом, відповідальної роботи - роботи з розробки положень нового світогляду.

Є багато науковців, що мислять не ординарно, не закомплексовано, кругозір яких не обмежено лише власними вузькими темами, часто - кон'юнктурними. Багато зроблених ними відкриттів, у тому числі у природознавстві, не визнаються з причини інерційного мислення академічної науки (хоча відомі й винятки). Є багато християнських священнослужителів, які відчувають духовну тісноту своїх обрядових служінь, та церковна дисципліна не дозволяє їм змінювати форми обрядів. Дослідники нашого українського фольклору, мовознавці та знавці українських діалектів можуть багато розповісти про наше українське слово, розкрити його таїну, бо українське слово - то код нашого буття (такі дослідження є!).

Чому б не об'єднати зусилля цих фахівців, вчених, богословів, дослідників-аматорів, тобто усіх, кому не байдуже майбутнє українського народу (саме народу, а не лише його особисте), усіх "чатівників духу людського" в єдиний колектив? Об'єднати не на громадському, а на державному рівні, заснувавши, відповідну інституцію. Можливості такого об'єднання - дуже великі, тому що саме не заматеріалізована й незаполітизована мисль людська не знає меж. І лише вона може змінити на краще наше життя та надати усім нам впевненості у завтрашньому дні.

Як відомо, Європа у світі виконує певну місію у розвитку цивілізаційних процесів, у першу чергу, у сферах науки, культури, моралі. Ці процеси часом піднімали людство на неабиякі висоти (епоха Відродження, Просвітницько-Вольтерівські часи, початок космічної ери), часом занурювали його в темряву мракобісся, імперської амбітності, революційної диктатури, кривавих війн. Вічна боротьба Добра зі Злом...

Як правило, Зло починає поширюватись там, де одні добрі люди припустилися помилки, а інші не виправили її, будучи лише спостерігачами. Треба, нарешті, визнати, що християнство під час свого поширення набуло зовсім інших рис порівняно з тими рисами, які воно мало на початку свого виникнення. Світле небесне вчення Христове за дві тисячі літ обросло такими суперечливими правилами, умовностями, заборонами, запереченнями, що цей тягар вже не дає сягнути йому до Небес. А насильницьке впровадження його, вже викривленого, що супроводжувалось пролиттям крові та незлічимим числом смертей, ще більше роз'єднало це вчення з Небом.

Духовна криза людства пов'язана безпосередньо з кризою релігії, у тому числі, християнської. Криза ця розпочалася з кризи церкви. Боролися з примітивізмом християнських церковників усі відомі просвітителі. Про вольтерівський свіжий вітер, що пронісся над католицьким світом, вже йшлося. Та й у східній Європі православна церква не залишилась поза увагою мислителів. Відомий літературний критик, світоч російської культури Віссаріон Бєлінський, у своєму відомому усім просвітянам листі до Миколи Гоголя від 3 липня 1847 року писав: "Що ви знайшли спільного між ним (Ісусом Христом - прим. Л.Ч.) і будь-якою, а тим більш православною церквою? Він першим доніс до людей вчення свободи, рівності та братерства і мучеництвом закарбував, затвердив істину свого вчення. І воно тільки до тих пір і було спасінням (курсив В.Г.Бєлінського) людей, поки не організувалось у церкву й не прийняло за основу принцип ортодоксії. Церква ж стала ієрархією, а значить, поборницею нерівності, облесником влади, ворогом і гонителькою братерства між людьми, - чим і продовжує бути й до сих пір. Але сенс христова слова відкрито філософським рухом минулого століття (тобто XVIII ст. - прим. Л..Ч.). І ось чому який-небудь Вольтер, який знаряддям насмішок загасив у Європі багаття фанатизму та невігластва, звичайно, більше син Христа, плоть від плоті його й кість від кості його, ніж усі наші попи, архієреї, митрополити та патріархи східні й західні. Невже ви цього не знаєте? А це ж зараз не є новиною і для будь-якого гімназиста... А тому невже ви, автор "Ревізора" і "Мертвих душ", невже ви щиро, від душі, проспівали гімн ... російському духовенству, яке поставили незмірно вище духовенства католицького? Припустимо, ви не знаєте, що друге колись було чимсь, між тим як перше ніколи нічим не було, крім як слугою і рабом світської влади; та невже ж насправді ви не знаєте, що наше духовенство перебуває у загальному презренному становищі перед російським суспільством і російським народом? ... Чи не є піп на Русі для усіх росіян представником обжерства, скупості, низькопоклонства, безстидства? І ніби всього цього ви не знаєте? Дивно! ... Часи наївного благочестя давно вже пройшли й для нашого суспільства. Воно вже розуміє, що... у Єрусалимі шукають Христа лише люди, які або ніколи його не носили у душі своїй, або загубили його. Хто здатен страждати, коли бачить чуже страждання, для кого є тяжким видовище гноблення чужих йому людей, - той носить Христа у душі своїй, і тому не треба ходити пішки у Єрусалим" (кінець цитати).

Що можна додати ще? Про владолюбство, сутички при розподілі цієї влади, непомірну пишноту храмів та обрядів, пожадливість та продажність представників православної церкви відомо усім. Згадаймо історію зради гетьмана Максима Залізняка і полковника Івана Ґонти. На їх прохання стосовно освячення бажання вивільнитись з-під ярма польської шляхти, архімандрит Мелхиседек відповів негідним вчинком - повідомив про їх небезпечні наміри Катерині II (тобто змішав кесареве та Боже, порушивши настанову Христа). А повернувшись з Петербургу і цілуючи ікону Діви Марії, запевнив гетьмана та полковника, що православна мати-цариця допоможе їм, тому вони повинні прибути на "почесний обід" у штаб полковника Кречетнікова. А православні брати - московські офіцери - пов'язали Ґонту і Залізняка. Ґонту видали польським шляхтичам, які його піддали катуванню, а Залізняка було відправлено на каторгу.

Через християнську довіру запорожців своєму духовному батькові - архієрею В.Сокольському, пала перша європейська демократична республіка - Запорізька Січ. Архієрей, цілуючи ікону Покрови та прославляючи Катерину II, умовив січовиків скласти зброю перед московітами, які підійшли до Січі. І коли запорожці погодилися, то їх старшин закували в кайдани та погнали на каторгу. Родючі запорізькі землі православна мати-цариця роздала своїм генералам та й не забула про архімандрита, подаривши Пустино-Миколаєвському монастиреві землю та рабів - полонених запорожців.

Можна ще навести безліч історичних фактів не на користь християнської любові до ближнього свого з боку представників церкви. Тут і співробітництво з царською охранкою, затим - з КДБ, і нетерпимість один до одного священнослужителів відокремлених церков, що приводить до неетичних вчинків, вже у теперішні часи... Та досить!

Чи думав Ісус Христос, що Його вчення буде впроваджуватись методами, далекими від духовності та моралі? Мабуть, таки передбачав, бо говорив про другий свій прихід на Землю. Цей другий прихід означає оновлення Його вчення, збагачення світоглядними положеннями інших релігій, у тому числі релігій дохристиянського періоду, в результаті толерантного до них ставлення, наукового аналізу та пошуку точок дотику.

Зрозуміло, перебудова християнської церкви - процес не одного року, а то й не одного десятиліття. Та його треба розпочинати. Найперше - переглянути форми стосунків держави з церквою. Не треба загравати з християнською церквою! У держави - свої функції, у церкви - свої. Доходить до абсурду: запрошують священиків для освячення державних приміщень, атрибутів, навіть військових кораблів! Необхідно відмежуватись від християнських свят, натомість зробити акцент на свої, українські звичаї. Та головне: державі, нарешті, треба переглянути своє ставлення до науки. Наукові відкриття у природознавстві, які миттєво не можуть дати значного прибутку в бюджет країни, не повинні залишатися поза увагою. Вони, ці відкриття - це наш престиж, наше місце у світовій науці, наше майбутнє.

Як відомо, розвиток теперішнього світогляду розпочався із заснування трипільської культури. Та помилки, зроблені людством протягом останніх тисячоліть, ввели нашу цивілізацію в глибоку кризу, ознаками якої є енергетичні проблеми, політична та фінансова нестабільність, факти тероризму з боку представників ісламського фундаменталізму, загроза загальної бездуховності. Час людству виправляти свої помилки. Багаття християнського релігійного фанатизму свого часу загасили французькі просвітителі. Та для очищення духовної атмосфери європейського дому цього виявилося недостатньо. Нашій світоглядній будівлі потрібен капітальний ремонт. Як і у давні трипільські часи, коли наші предки-оріяни стояли у джерел формування світогляду сучасної цивілізації, так і тепер на нашій землі мають закладатися основи нового світогляду вже нової цивілізації. Це - наша місія на Землі й у Всесвіті. Час розпочинати!