Тримай, русе, в умі!

Предки наші, предки... Дивитесь ви на нас своїми зоряними очима і немов промовляєте з глибин Всесвіту: "Вдивіться в наші очі, відчуйте душу Космосу, почуйте биття Його вічного серця! І тоді ви зрозумієте, ким ви є і куди ви йдете". Любі наші предки, як же стає прикро за вас, коли чуєш про вашу "дохристиянську дрімучість" та про те, що життя нашого народу набуло цивілізаційних якостей лише після хрещення Русі.

Хрещення Русі принесло нам, українцям, світогляд народу-раба, невпевненість у своїх силах, відчуття другорядності і меншовартості. Тому що воно, це хрещення, якщо на початку і мало за мету просвітлення людей завдяки, в основному, ченцям, які несли це просвітлення (вклонімося їм!), потім було використано зовсім для іншого. Світлі ідеї обернулися у наміри церкви (вірніше, властолюбних її представників) володарювати над умами людей, і про це свідчать криваві сторінки історії, у тому числі нашого народу. Хрещення зіграло на руку і тим, хто доводив свою імперську велич, принижуючи інші народи. Великодержавницькі амбіції міцно закріпились не лише в політичних колах бувшої імперії, а і в умах простих людей. Імперський світогляд живе й понині, притаманний він, на жаль, і декому з тих, хто проживає на нашій землі. Найпереконливішим прикладом цього є небажання вивчати мову своєї країни -нашу, українську мову.

Відомий поет оспівує води Йордану, ніби вони дають нашому народові сили духу. А що ж до вод нашого Дніпра - колиски віри українців, споконвічної їх святині? Навіщо нам оспівувати чужі води, до яких ми ніколи не доторкнемося? Навіщо нам чужі святині? Наші дохристиянські предки-оріяни мали свою рідну головну святиню - Дажбога, якого вони бачили у Сонці і від якого, як вони вважали, народилася Земля і все, що на ній є. Усі прояви життєвої наснаги, усього світлого, що дарує нам природа, уособлювали боги наших предків, будучи рисами-характеристиками єдиного Бога-Творця - "Бог є єдин і множествен". Наші праотці вірили, що душі людські ніколи не вмирали, тому що були частинкою Творця, не завмирали на час смерті тілес наших, що вони поверталися на Землю, знову і знову народжувалися у своєму народі, щоб вести його й оберігати в усіх нещастях і злигоднях. Кожен народ називає Бога-Творця по-своєму, і це - природно! Яхве - у євреїв, Аллах - у мусульман, Брахма - у індусів...

Так чому ж ми дозволили проміняти образ свого, рідного, українського Бога на образ чужий, мало зрозумілий, яким прикривались і понині прикриваються властолюбці та невігласи, оголосивши себе посередниками між Богом і людьми?

Втопили Бога нашого. А з ним Народу вольовість втопили, Чужинські сурми засурмили, Зганьбивши оріянські душі тим.

На дно ріки Дажбог наш опустивсь,

Пісок і мул його накрили...

Що так його занапастили,

Він жалости сльозою окропивсь:

"Пройдуть віки, народе любий мій,

Та душам вічности не стане,

Пора для них важка настане –

Прийде облуди й зради лиховій.

Мій древній оріянський роде, жаль, Себе не зміг ти захистити,

Мої слова та заповіти

Змінивши на Мойсееву скрижаль..."

Гірка сльоза влилась в потік ріки, Який поніс її ген-ген у море,

Усі відчули біль та горе,

Натомість не подав ніхто руки.

Люди, які прийшли з півдня та заходу, сказали, що наша віра неправильна і Бог наш - неправильний. Що займаємося ми ідолопоклонінням - намалювали або зробили із дерева собі богів і вклоняємося їм. І розвісили чужинці на стінах наших домівок та побудованих під їх керівництвом церков християнські образи. А скажіть, яка різниця між поняттям "ідол" і "образ"?

Якщо нашого Бога ми малювали чи робили таким, яким його уявляли -близьким до нашої душі та схожим на нас, то це - ідол? А якщо на чужинській картині зображено чоловіка з рисами іншого народу, у чужій одежі та різними чужими атрибутами, то це - образ?

Наші предки казали: "Пощо нам чужого Бога, свій Бог стоїть біля порога!".

Ось як писав про наших предків Михайло Грушевський в "Історії України-Русі", у розділі "Вдача, звичаї, віра": "вдача привітна й ясна відбилася і в звичаях та постановах. У старім праві нашім не було смертної кари на провинників, а також нікого не калічили за провини, відрубуючи руки, ріжучи вуха, носа, як то робили по законах візантійським, або старинним німецьким.

...Ясними і веселими очима дивилися на світ Божій. Не знали вони темних суворих богів, що напосідалися на щастя чоловіка. Вище всього славили й шанували світло й тепло світове, що дає себе знати в Сонці, в теплі, в буйній рослинності, в житті природи".

З прийняттям нової віри дохристиянські боги були зараховані до бісів, а обряди священнослужіння були названі "бєсовством". Фальшиві писання християнських церковників, які нав'язували свою віру нашому народові, стверджували, що наші предки здійснювали криваві жертвоприношення. І у наші часи далі таких понять як "ідолопоклоніння", "жертвоприношення", "капище" попи-догматики та їх приспішники не йдуть. Вони намагаються втокмачити в наші голови те, що боги наших предків були страшні та кровожерлеві, а значить - неправильні. Спотворюючи наше уявлення про вірування наших пращурів, самі вони "забули" про людські жертви, які приносились Богу, як свідчить Біблія, і про головну жертву -Ісуса Христа. Цю жертву вони зробили вічною, закарбувавши образ цієї світлої та величної постаті у розп'ятті. Церковники присудили Ісуса на вічні криваві муки, а людям забезпечили на тисячоліття біль серця та страх душі, таким чином загнавши їх у рабство до себе. Чи цього хотів Син Божий? Ні, зовсім не цього.

Ісус, світлі ідеї якого були співзвучні із знаннями наших прадавніх предків, тому що базувалися на законах Всесвіту, застерігав від помилок та примітивної набожності. Його вчення - це досягнення на той час людської думки щодо сенсу земного буття. Воно містило у тому числі й елементи східних вірувань, основою яких були Ведичні закони. Ці закони, на яких базувались знання і наших предків, викладались Ісусом Христом у вигляді проповідей та притч таким чином, щоби були зрозумілими для будь-якої людини того часу.

А що ж Ісус? Свого народу син

Нові закони ніс зі сходу,

Просвітлення своєму роду

Хотів подарувати він.

Та Авраамів рід знань не прийняв,

Бо боронив закони Тори.

А вчення, що дали Тібетські гори,

Він на хресті голгофським розіп'яв.

Та Слова Божого не вбити. Його намагались приховати, не давши людям повної правди та залишивши з п'яти десятків Євангелій лише чотири. Слово Боже примушували служити нечистим душею людям для досягнення низьких цілей, пов'язаних з грошима і владою, та бути зброєю для вбивств у хрестових походах і полюванні на відьом.

Разом з тим Слово Бога продовжує жити! І залишається живим не лише завдяки чесним і щирим служителям християнської церкви, а здебільшого завдяки тим людям, на чистоті сердець і цілісності душ яких ще тримається цей світ.

Та Слово-Логос - вічне! Божий Син

Закарбував Його навіки,

Бо зрісся не заради втіхи

З хрестом, - часу щоб не спинився плин.

Посланець Небес - Ісус Христос прийшов тому, що люди почали нехтувати законами Космосу, почали визнавати богами інші сили - силу золота та грошей, силу влади, силу жорстокості, силу себелюбства (егоїзму). Усі ці сили, які Біблія іменує Сатаною, Дияволом, Люцифером. - це прояви протилежності, або антиподу Бога-Творця Всесвіту. З точки зору сучасної освіченої людини ці сили є результатом опору нематеріального простору, у якому Перший Імпульс Творця (Слово, або Логос, або Первинна Інформація) почав будувати матеріальний Всесвіт. Цей опір супроводжується низькочастотними вібраціями, які характерні для брудних слів (антипод високих слів співчуття, підтримки, радості, любові), темних думок (антипод світлих думок) та низьких емоцій злоби та ненависті (антипод радісних емоцій щастя, щирості, відкритості, братерства).

Одна із негативних емоцій людини - бажання володарювати, підкоривши собі інших людей. Ця емоція лежить в основі доктрини побудови будь-якої імперії. Творення держави Російської також почалося з цієї емоції. Протягом кількох століть під лозунгом "збирання земель російських" імперія розросталася та міцніла. Та міць, замішану на сльозах і крові людей, Всесвіт не терпітиме. І як для будь-якої імперії, так і для Російської настав кінець. Вибираючись з-під її руїн, нам, українцям, дуже непросто виконувати титанічну роботу: зводити нову будівлю своєї власної держави і одночасно не давати змоги певним силам зібрати ці самі руїни докупи, щоби поновити імперію, вірніше, її спотворений фантом. А допоможуть нам у такій важкій праці наші предки. Вони дадуть нам силу через істинне знання про них. І цю допомогу ми вже відчуваємо, бо роботу з очищення наших історичних коренів від в'юнких паразитів брехні та облуди розпочато! Історичними дослідженнями встановлено, що ми - нащадки могутньої Давньокиївської держави, яка колись вивела на шлях цивілізації численні неслов'янські племена, що мешкали на території теперішньої Росії і з яких пізніше сформувався російський народ. Ми - не малороси та хохли, якими нас оголосила царська династія Романових, і не молодші брати старшого брата, якими стали за радянських часів.

Українці і великороси - це два різних народи з різним корінням. Ми, українці -потомки древніх слов'ян, наші предки - поляни, деревляни, сіверяни, дреговичі, дуліби, тиверці. Великороси - потомки неслов'янських фінських племен мурома, меря, весь, мокша, мещера та родів Золотої Орди. І це вже доведено!

Дерево не зможе бути міцним та тягнутися у небо, якщо не спиратиметься на своє коріння. І це коріння також повинно бути міцним. Чим глибше воно входить у землю, тим впевненіше та скоріше зростатиме само дерево. Так і народ - чим глибше сягатиме його пам'ять про своїх предків, про їх закони та духовні надбання, тим здоровішою буде нація, а шлях у майбутнє - ясним та широким.

Піднімемо ж нашого Бога із дна Дніпра, зазирнемо Йому у вічі, зітремо Його сльозу!

Пробач, Дажбоже любий, нам –

Багацько з нас тебе забули,

Бо душі наші мов поснули.

До чого це призвело - бачиш сам.

Завжди поняття "мати", "батько", "рід"

Були для оріян святими,

Шануючи, пишались ними

Та знали, ким були прапрадід, дід.

А зараз? Чи багато ми імен

З рідні зуміємо згадати?

Не знати рід свій - це не знати,

Що дуб із жолудя зросте, не клен.

О Боже милий, нам допоможи

Науку й Віру поєднати!

Давно усі повинні знати,

Що сестрами є рідними вони.

Колись у сиву давнину Знання

Складалося з Науки й Віри.

Емоції ж Хотіння і Довіри

Могли відкриту таїну Буття.

Усім, хто прагнув певних Знань,

Було потрібно лиш схотіти -

І думка вмить могла злетіти

До їх основ без зайвих міркувань.

Так, наші предки володіли всебічними знаннями, поєднаними з глибокою вірою.

Розкриємо "Влесову книгу" - безцінну літературну пам'ятку українського народу дохристиянського періоду, яка дає уявлення про життя і вірування наших предків. Через тисячу з лишком літ лунає голос автора - Ілара Хоругина, який розповідає нам про почуття людської гідності та національної свідомості наших давніх предків, здатність до творчості та високу їх духовність.

Ось як уявляли собі наші пращури будову Всесвіту. На чуттєвому рівні, коли домінувала душа, а не інтелект, коли ще не було науки космології, квантової фізики, не було ще й Ньютона на світі та, навіть, не зросла та яблуня, під якою він відкрив свій закон всесвітнього тяжіння, наші предки вже знали, що:

...се Дажбо створив нам Яйце, що є Світ-Зоря, яке нам сяє, і в тій безодні повісив Землю нашу, аби вона удержана була, бо се Душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру... Права незримо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява. І та створила життя наше, а коли одійде, смерть наступає. Ява тече і твориться в Праві. Нава бо після неї приходить - до того є Нава і по тому є Нава, а в Праві ж є Ява.

(ІларХоругин "Влесова книга", переклад С.В.Піддубного)

Права у наших предків означала те, звідки усе виходить і у чому все розчиняється в кінці життя (за сучасним уявленням - це Безмежний Безчасовий Простір або Ніщо). Трактується також як Божі закони. Ява - це наш, явний світ (за сучасними поглядами - це наш Всесвіт, народжений від взаємодії первинного імпульсу енергії (у Біблії - Логосу) та Безмежного і Безчасового Простору (Ніщо). Нава - неявний, потойбічний світ. Трактується також як світ стихій (шторм, ураган, землетрус, пожежа), що проявляється періодично та можливість такого проявлення є завжди.

Будь-який розвиток не може відбуватися без взаємодії (боротьби) двох протилежностей або антиподів. Розвиток Всесвіту - це боротьба "високих та низьких вібрацій Космосу, Світла і Темряви, Добра і Зла. У цій боротьбі періодично переважують ті або інші сили. Ця боротьба триває постійно, про неї знали наші предки в усі дохристиянські часи, про неї знав також Ісус Христос. Вони розуміли, що теперішня цивілізація перебуває у стані, коли ваги часу зорієнтовані не на користь Добра. З гіркотою "Влесова книга" передає почуття наших давніх предків, які зізнаються, що не зберегли знань попередніх поколінь і перестали жити за законами Всесвіту:

Це Душі пращурів з Ірию дивляться і з жалю плачуть та дорікають нам, що не бережемо ми Праву, Наву і Яву, не бережемо того та ще й глузуємо. Істинно, не достойні бути Дажбовими внуками.

(Ілар Хоругин "Влесова книга", переклад С.В.Піддубного)

Та хиб людських чекали сили зла,

Коли весь негатив вібрацій

Низьких емоцій, ситуацій

В собі людина подолати не змогла.

Це - егоїзм, невігластво та лінь,

Бажання влади, неповага

До ближнього свого, зневага

Досягнень попередніх поколінь.

Так протягом століть зростав багаж

Проблем і рішень помилкових,

Злі сили перетворено з казкових

В реальні. Сатана - вже не муляж.

Ми живемо у часи, коли Зло, живлячись негативними якостями людської суті, міцніє і, схоже, вже досягло свого апогею. Ситуація на краще може змінитися лише за умови нашого повернення до своїх джерел, до своєї рідної віри.

Дажбоже, зглянься, поверни ти нам

Знання, що наші предки мали, -

Вони ж'бо їм допомагали

І не давали сили ворогам!

З тобою легко й радісно усім,

Творити хочеться, любити,

Народ від лиха боронити

Та берегти свою родину й дім.

Ти нам дозволь дивитися на світ

Твоїми мудрими очима,

Бо ми вже знаємо причину

Усіх невдач, непорозумінь і бід.

Дажбоже, нам прости і поруч будь,

Бо ти - наш Всесвіт, Батько й Мати.

І будемо ми шанувати

Тебе як нашу силу, нашу суть.

Отож, молячись Богам, матимемо чисті душі і тіла наші, та й життя з праотцями нашими, які в Богах злилися воєдино. Правда така, що ми Дажбові внуки - тримай, русе, в умі це, яко Ум Великий Божий є єдиний з нами, а тому творімо та говорімо з Богами воєдино.

(ІларХоругин "Влесова книга", переклад С.В.Піддубного)

Будь-яке вчення без розвитку, без устремлінь у майбутнє - нежиттєздатне. Пояснення знань наших предків, ідей Ісуса Христа з точки зору науки, із застосуванням відкритих протягом останніх років законів розвитку Космосу, Землі та людини, дозволить кожному з нас глибше зазирнути у себе, осмислити своє життя й свій шлях. І це буде першим кроком на шляху до нової Ери - Космічної, де усі сутності усвідомлюватимуть себе частиною одного цілого - Бога-Космосу. Це буде початком нового Золотого Віку людства - Віку поєднання людини зі своїм Творцем.

Темрява густішає в останню мить перед сходом сонця. Ось-ось над землею з'явиться перший його промінь. Та для цього потрібно, щоб усі наші душі почали працювати, оволодіваючи глибиною Віри і чистотою Любові. Тримай, русе, в умі це!