Томіріда і Маха

Сергій Піддубний


Ще одне забуте ім’я. Величне ім’я! Цариця Томіріда, яка перемогла самого творця Перської держави Кіра Другого, якого ще називали Великим. Кір ІІ – правнук Кияксара, син Камбіса і доньки володаря Мідії Астіага Мандани – правив із 558 р. по 529 р. до н. е. До походу проти Томіріди вже володів Лідією, Мідією та Вавилоном – територія від сучасної Донецької області (Україна), Задоння, Кубані, Кавказу, Передньої Азії і аж до Перської затоки. Він мріяв бути володарем всього світу.



Про Томіріду небагато свідчень. Одне з них належить Геродоту, інше збереглося як легенда в маловідомих “Сказаннях Захарихи”.  


Геродот розповідає про неї як про царицю массагетів, а “Сказання Захарихи” – як про царицю русів.
Батько історії писав: “На той час царицею массагетів була жінка, бо помер її чоловік. Ім’я її було Томіріда. До неї послав Кір сватів, кажуть, що він хотів, аби вона стала його жінкою. Але Томіріда розуміла, що він хотів не її взяти собі за жінку, а массагетську державу, і не дозволила йому прибути до неї. Кір після цього, бачачи, що хитрощами йому не досягти успіху, подався до Араксу і відкрито пішов війною проти массагетів” [30, І 205].


Массагети, як висновується з праці Геродота, мешкали за Волгою (Араксом). Проте цілком очевидно, що вони були скитського походження: “Массагети одягаються так, як скити, і спосіб життя в них такий самий. Воюють вони як кінні, так і піші (бо вміють воювати обома способами). Вони – лучники і метальники дротиків, і мають при собі сокири. Для всякої зброї вони використовують золото і мідь. Для вироблення наконечників дротиків і стріл, як і для сокир, вони користувалися міддю. Золотом вони прикрашають шоломи та паси, а також нагрудники. Своїм коням вони також захищають груди мідяними панцирами, а гнуздечки, вудила і налобники прикрашають золотом. Вони зовсім не користуються залізом і сріблом, бо цих металів нема в їхній країні, а золота і міді там скільки завгодно... У кожного з них одна жінка... П’ють вони молоко. Шанують вони лише одного Бога – сонце, і приносять йому в жертву коней” [30, І 215].


У “Сказаннях Захарихи” ми знаходимо її під іменем цариці Сіромахи, але що тут йдеться про Томіріду очевидно. Інший грецький варіант її імені Томіріс ззаду наперед навіть читається подібно – Сірімот. Сказання розповідає чимало цікавого. Виявляється, ця Сіромаха вдова царя Русі Маха – Отця, “що слов’ян до Коша привів, і єдність земель удіяв” [54, д. 33 ур.].


“Коли не стало на Русі царя Маха, – йдеться в Сказаннях, – все пішло прахом. Худоба вмирала, розбійники нападали з усіх боків і забирали людей в рабство. Заплакали Руси:


– Сіромахи ми бідні! Кому тепер нас від ворога боронити!


Почула той плач цариця-вдова й так сказала:


– Коли плакати та горювати, то ще гірше буде. Невже не залишилося серед вас молодців хоробрих? Нехай прийдуть до мене найліпші!


Зійшлися добрі молодці – один іншого краще – зійшлися й стали сперечатися, хто сильніший і верткіший, хто з них воєводою буде, а інші щоб слухалися.


А цариця сказала їм:


– Навіщо сперечаєтесь? Я буду вашою начальницею. А хто мені не підкориться, тому голову зніму з плечей!
Примчалися тут гінці здалеку й принесли недобру звістку, що цар Вайлів (персів – С. П.) Киряка (Кір) йде на Русь із військом великим і перебив уже сторожу південну.


Покликала цариця Сіромаха сина свого Богураза, веліла відправлятися на південь і вивідати у ворога його підступні задуми.


Пішов царевич Богураз шукати Вайлів. А ті, хитрі, зі шляху зійшли, в горах сховалися, а на дорозі обози залишили. А в тих обозах глечики глиняні, а в глечиках вино старе, міцне. Налетів царевич Богураз із військом своїм на обози, добро забрали, вино випили. А потім попадали в будяки та й заснули на сонечку.
Отут їх, п’яних, Вайли й порубали, а Богураза в полон узяли. Отямився Богураз-царевич, затужив і гірко зажурився, що так схибив і дозволив узяти себе п’яного”...


У Геродота ця подія описана майже аналогічно, тільки ім’я сина Томіріди в нього не Богураз, а Спаргапіс. Якщо зважити на те, що “Історії” Геродота були старанно редаговані греками, цілком ймовірно, що вони могли не тільки змінити ім’я царевича, а й віднести русів до іншого племені та іншої місцевості мешкання.   


Томіріда жорстоко помстилася Кіру за підступність і смерть сина. Зібравши всі сили, вона вступила в бій з його військом і перемогла. За Геродотом, Кір нібито загинув у бою, за “Сказаннями” – був взятий у полон.


“Привели Киряку до цариці, а вона й каже йому:


– Ти навіщо сина мого Богураза згубив? Навіщо прийшов пити крівцю руську? А захотів крові, так буде тобі!
І веліла цариця відрубати полоненим Вайлам голови, а кров’ю їх напоїти Киряка-царя досита.


А коли напоїли його так, що він п’яний став, зняли і з нього голову, щоб іншим надалі не кортіло на Русь заритися.
І довго цариця Мати-Сіромаха Дідами нашими правила й суди праведні рядила. І не раз ще Діди з Вайлами билися, що війною на Русь ішли, та не вдалося їм ні Дідів побити, ні Русь нашу закабалити”.


Можемо сміливо стверджувати, що знаменита золота бляшка зі скитського кургану Куль-Оба, на якій зображено богиню напівжінку-напівзмію із відрубаною чоловічою головою в руці, якраз і відтворює образ переможниці Томіріди. Натомість точну відповідь на те, до якого роду-племені належала славна правителька, і яким було насправді її ім’я, дає монета “Темира” (до речі, готський історик Йордан називає царицю “Томір”). Напис на цій монеті зроблено руським письмом. Привертає увагу тут графіка літери “р”. Автору цього нарису доводилося бачити таку саму лише на автентичній карті Європейської Сарматії К. Птоломея (див. форзац).


Йордан додає ще такі цікаві відомості: “Готи (так він називав скитів. – С. П.) зі своєю царицею підкорили і винищили переможених парфян (так Йордан називав персів. – С. П.), а також захопили у них багату здобич; тоді-то готське плем’я вперше побачило шовкові намети. Тоді Цариця Томір, посилившись за рахунок здобутого у ворога, пішла в ту частину Мезії, яка, сприйнявши ім’я від Великої Скитії, нині називається Малою Скитією, і там на Мезійського березі Понта побудував місто Тома, [назвавши його] своїм іменем”.


Ця інформація викриває ще один факт фальсифікації історії. Чому це Томіра, перемігши Кіра на Араксі (а ним називали Волгу), раптом пішла в інший бік від персів? Цілком очевидно, що вона пішла далі громити ворога, безпощадно мстилася за свого сина й інших своїх воїв на території, якою володів перський цар Кір. Тобто, вона просувалася на східний берег Понту – на Кавказ, в Мідію (може навіть і в Персію), а хитрі греки шляхом підміни назви країни повели її на західний берег. За задумом грецьких (візантійських) істориків ареною боротьби мав бути Балканський півострів і всі великі люди, нібито, причетні до нього, а отже і до Греції...


На жаль, дуже мало відомо про чоловіка Теміри царя Маха. Проте очевидно, що він багато зробив для руського роду. Окрім уже цитованого з Велесової Книги, що він “слов’ян до Коша привів, і єдність земель удіяв”, можна пригадати, що в Біблії наш край називався Магог (Єз. 38:2 і 39:6) – певно, іменем Маха. Згадаємо й Геродотову працю, де йдеться про святилище Дідімаха. Тобто, його заслуги були поціновані спорудженням іменного святилища. У “Сказаннях Захарихи” він так і називається: “дід Маха”. У них і розповідається про те, яким чином Маха об’єднав руські роди. Наведемо це неймовірно цікаве і повчальне сказання повністю.


Натомість ім’я Маха зберігається в українських іменах та прізвищах до сьогодні: Михайло, Махно, Махиня, Цемах...


Уривок з книжки "Славетні предки українців"