Свічадо і “бінокль”



Сергій Піддубний


Досі залишається поза увагою науки предмет, який розглянемо першим у цьому розділі. Науковці вирішили, що це дзеркало (люстерко), а отже нема про що тут говорити. Натомість це дуже важливий елемент у давній орійській (давньоукраїнській) вірі. Символ Світла, символ Бога-Творця Сварга. В основі його назви навіть той самий архетип “СВ” – Свічадо (нині слово має два значення – дзеркало, і підвісний свічник для багатьох свічок). На одному написі із такого сонячного диска навіть збереглося його назва – скорочено СВІ (див. с. 133).


Яку роль виконував цей предмет, знаходимо в прадавніх документах. Один із них називається “золота пластинка від скитського наголовного вбрання” (VІ ст. до н. е.). Старший цей документ і за давньоруські літописи,  і за Біблію, і за Геродотові “Історії”.


Корона Колоксая


В історичній літературі пишуть, що на пластинці зображено сцени із життя скитського царя Колоксая. Насправді, як бачимо, тут зафіксовані священнодійства, що, ймовірно, були запроваджені ще великим Першосвятителем Рамою (він же батько Ора). Що це за дійства? Дивимося справа наліво: а/ приготування священного напою і наливання його в ріг; б/ молитва-пісня в супроводі якогось музичного інструменту; в/ освячення напою богинею за допомогою Свічада; г/ кропіння водою; д/ обряд любобратерства; е/ посвячення на подвиги молодої людини, яка тримає в руках божественний тотем – оббілену голову Овена, і проголошує “під ножем” клятву на вірність роду.


Певно, це сам Ора став на коліна перед жінкою-Богинею (вона ж Мати-Родоначальниця, Мати-цариця, Лада), яка символізує початок всього живого на Землі і яку ототожнювали з головним небесним світилом Сонцем. Так само в правиці тримає  богиня Свічадо на іншій короні (див. с. 166).   


На цій сторінці бачимо бляшку з чоловіком, що п’є священний напій перед жінкою із Свічадом у руках. Вона – Мати-Богиня, що тримає Коло (Свічадо), символ Сонця і віри, а не люстерко, як досі нас переконують історики та археологи, також зображена на перстні Скіла [201, с. 309]. Не могли наші предки в доволі прогресивному І тис. до н. е. ставати навколішки перед дзеркалом.


Згодом християни таку жінку називатимуть Божою Матір’ю і зображатимуть її на фоні Сонця (т. зв. ореол чи німб), а священики триматимуть у руках хрест.


На початку ХХ ст. археолог Вікентій Хвойка привернув увагу науковців до знайдених ним трипільських артефактів, що лежали в одному місці. Роль і призначання цих предметів досі залишається загадкою. На моє переконання, серед них є перший прообраз Свічада. Розглянемо, зокрема, предмет 4, що дуже нагадує півколо. Із подібними зображеннями ми зустрічалися при дослідженні Вільховського святилища-обсерваторії, Верхоріченського і Керносівського ідолів. Ми їх називали окрайцем Сонця або дугою Сонця. Це символ тих, хто поклонявся світанковому Сонцю – Сонцю, що сходить, пробуджує зі сну, дає новий день і життя. Очевидно, що предмет 4 це те саме Свічадо, тільки з глини. Лінії на ньому вверх-вниз вказують на схід-захід Сонця, що виходить із безмежжя і зникає у безмежжі.



Сьогодні у священиків християнських церков хрест має універсальне призначення. Ним святять (хрестять) і тих, хто щойно народився, і тих, хто створює нову сім’ю, і тих, хто відходить на той світ. У наших предків, так званої трипільської епохи, подібні події не тільки розрізняли, а й, вірогідно, благословлялися вони відмінними один від одного символами. І про це, зокрема, може свідчити предмет 5 (хрест). Народження нового дня, народження нової сім’ї, дитини віталося Свічадом, а проводжали день, що минає, та людину, що відійшла в минуле, хрестом, бо це знак кінця, знак відходу Сонця і життя, про що, зокрема, нам залишили пам’ятку творці Терношорської Лади і на що вказує намальований на трипільському хресту ромб (обмежений простір).


А оскільки в комплекті тут є ще один предмет, так званий “бінокль”, що понині часто зустрічається археологам на українській землі, заодно спробуємо розтлумачити і його. Думається, об’єднані в одне дві Х-подібні циліндричні посудини, символізують безкінечну (бо без дна) космічну пару – Небо і Землю. У Велесовій Книзі згадується навіть їхнє вінчання:


Тож повінчаємо Небо та Землю
та справимо сватьбу для них, бо це Творець їх Свареж,
а навпроти нього дружина його.
Сей празник маємо робити, як для мужа та жони.
А ми, діти їхні, бажаємо здоровими бути і щасливими:
мати дітей багато і собою пишатися;
дивитися до вод, щоб були велеплодні,
та давати чоловікам напій їхній.


Очевидно, цей атрибут (бінокль) використовувався для вінчання молодої пари і виконував також роль подружнього оберегу.



Свічадо (Коло) виготовляли з міді, бронзи, золота, срібла переважно у формі диска. Одна сторона його мала бути гладенькою, на іншу наносили символічні малюнки та написи божественного характеру.


Згадується цей атрибут поклоніння сонцевірників і у Велесовій Книзі: “Тож невже маємо стидатися перед ворогами наших слів про Коло?” [54, д. 6Д] і в “Слові, як погани кланялися ідолам”: “І Мокош чтіт, і Килу (Коло – святилище. – С. П.), і Малакию (Мале коло. – С. П.), іже єсть ручний блуд (тримають у руках. – С. П.), велиї почитают, рекуща Буякини” [82, с. 374]. Зображується він і на срібнику ХІ ст. в руках Володимира Великого, або ж самого Ісуса Христа [202, с. 474].


Уривок з книги "Кому Боги відкрили свої таємниці". Книжку можна замовити через адресу нашого сайту та за тел. 068 994 63 63, 096 258-46-48