СПЕЦОПЕРАЦІЯ АБО ЗАПЛАНОВАНА ВІЙНА

Тобто Економічна експансія шляхом насилля

Антон Шенк, Плоскирув

Сьогодні триває війна, вона протилежна категорія до миру. Війна нейтралізує врівноважену цивільну систему зобов’язань влади перед народом і переводить її у воєнний стан, де права і свободи громадян обмежуються життям і смертю.

Го­лов­ним у вій­нах є не при­чи­ни їх по­чат­ку, а фун­кції во­єн та ре­зуль­та­ти во­єн за мир­ни­ми уго­да­ми, які зав­жди зап­ла­но­ва­ні зав­час­но!

Вій­на є інс­тру­мен­том по­лі­ти­ки. По­лі­ти­ка є мис­тец­твом мож­ли­во­го. По­лі­ти­ка є сис­те­мою дій до за­до­во­лен­ня потреб влас­ни­ків-олі­гар­хів або ці­ло­го на­ро­ду, які ви­ма­га­ють жит­тє­во­го прос­то­ру, рин­ків збу­ту та за­до­во­лен­ня ре­сур­сних пот­реб то­го ж на­ро­ду-аг­ре­со­ра. Вій­на за­ду­му­єть­ся у ви­со­ких ка­бі­не­тах і вра­хо­вує під­ста­ви або вмо­ти­во­ва­ні об­ста­ви­ни, що спри­я­ють на­па­ду і оку­па­ції чу­жої те­ри­то­рії з ре­сур­са­ми. Во­єн­на аг­ре­сія є зброй­ним на­сил­лям. Ар­мію за­во­йов­ни­ків крас­но­мовс­твом не зу­пи­ниш. Ор­га­ні­за­тор-пла­ну­валь­ник вій­ни має ін­те­рес та про­ра­хо­вує йо­го за­до­воль­ни­ти з до­по­мо­гою вій­ни, — зброй­но­го, си­ло­во­го за­хоп­лен­ня май­на: фаб­ри­ки, за­во­ди, елек­трос­тан­ції, шах­ти, га­зоп­ро­во­ди або вар­тіс­ні ре­сур­си визискуваного на­ро­ду: ву­гіль­ні ба­сей­ни, га­зо­ві ро­до­ви­ща, вод­ні ре­сур­си, лі­со­ві ре­сур­си, морсь­кі ре­сур­си.

У вій­ну вкла­да­ють­ся фі­нан­со­ві мі­льяр­ди: це під­го­тов­ка війсь­ко­во­го пер­со­на­лу та ар­се­на­лу, а на ви­хо­ді за ре­зуль­та­та­ми вій­ни от­ри­му­ють­ся сот­ні мі­льяр­дів у гро­шо­во­му ви­мі­рі або в ма­те­рі­аль­но­му ек­ві­ва­лен­ті. Вій­на зас­то­со­вує при­му­со­ві за­хо­ди до влас­ни­ків май­на та ре­сур­сів, які пла­ну­єть­ся оку­пан­том від­би­ра­ти у суб­’єк­та при­ват­но­го пра­ва. Вій­на вклю­чає ство­рен­ня необ­хід­них умов тоб­то спри­ят­ли­вих об­ста­вин на чу­жій, зап­ла­но­ва­ній до ви­зис­ку те­ри­то­рії. У су­час­но­му ви­мі­рі — це війсь­ко­во-ін­фор­ма­цій­на під­го­тов­ка, бі­о­ло­гіч­но-ін­фор­ма­цій­на вій­на: ві­рус КО­ВІ­ДУ та ко­мен­тар нав­ко­ло ньо­го, який фор­мує пси­хіч­ний син­дром пос­лаб­лен­ня во­лі та нехіть до спро­ти­ву.

Гібридна вій­на роз­по­ча­та 2014 ро­ку, ви­ко­рис­та­ла вмо­ти­во­ва­ну під­го­тов­ку в пос­лаб­лен­ні ук­ра­їнсь­кої дер­жав­нос­ті на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні. До прик­ла­ду, Л. Кра­чук під­пи­сав За­кон про пе­ре­хід Кри­му з об­лас­ті в Ав­то­ном­ну рес­пуб­лі­ку з пра­ва­ми ви­хо­ду зі скла­ду Ук­ра­їнсь­кої дер­жа­ви. Від­так на пос­лаб­лен­ні еко­но­міч­но­го за­хис­но­го ре­сур­су шля­хом лік­ві­да­ції по­туж­нос­тей мо­бі­лі­за­цій­но­го за­па­су ук­ра­їнсь­кої еко­но­мі­ки, прос­ті­ше — роз­про­даж та зак­рит­тя тех­но­ло­гіч­них під­при­ємств, — тут прос­ла­вив­ся Л. Куч­ма.

Пе­ре­да­ча зе­мель­них ре­сур­сів іно­зем­ним влас­ни­кам — пра­во­ва під­ста­ва За­кон про про­даж зем­лі, ще В. Юще­нко на цій про­да­жі на­по­ля­гав, а ли­сич­ка Юля по­да­ла-за­ре­єс­тру­ва­ла За­кон про про­даж ук­ра­їнсь­кої зем­лі на сайті Верховної зради. Відповідно до теорії творення нової геополітичної реальності або держави, землю можна купити, заарендувати або завоювати чужими руками, бо нема інших підстав набути такий ресурс,  як землі. Ос­кіль­ки всі зем­лі вже роз­по­ді­ле­ні, за­се­ле­ні, від­во­йо­ва­ні. За прик­лад візь­мо­мо скуп­ку Па­лес­тинсь­ких зе­мель 1914-18рр.. за бри­тансь­ким за­ко­но­давс­твом, ко­ли Па­лес­ти­на пе­ре­бу­ва­ла під про­тек­то­ратом Бри­та­нії. Зем­лі бу­ли ви­куп­ле­ні аме­ри­канськими бан­кі­ра­ми Ба­ру­хом, Вар­бур­гом, Ротшильда­ми та ін.. За Отто Даном єврейські банкіри творили життєвий простір для свого народу використовуючи законодавчі можливості.  Таке безкровне придбання територій за китайцем Сунь-цзи є найвищим мистецтвом експансії. Пер­ша сві­то­ва вій­на ста­ла за­на­ві­сом при ви­рі­шен­ні гло­баль­ної про­ле­ми творення но­вої ге­о­по­лі­тич­ної ре­аль­нос­ті — Де­ржа­ви Із­ра­їль, яка планувалася у Криму, а реалізувалася у Палестині. Президенти Крав­чук, Куч­ма, Ющен­ко, Порошен­ко, Зе­ленсь­кий-Бра­гар діяли і ді­ють від­по­від­но до те­о­рії  Те­о­до­ра Гер­цля — "Як ви­рі­ши­ти єв­рей­ске пи­тан­ня". До прикладу Леоніда Кучму називали «президентом всіх євреїв» за передачу українського майна єврейським олігархам.

По­чи­на­ю­чи від Л. Крав­чу­ка та уря­ду з Куч­мою, ко­жен нас­туп­ний пре­зи­дент з уря­дом док­ла­ли­ся до пос­лаб­лен­ня та лік­ві­да­ції війсь­ко­вих по­туж­нос­тей ук­ра­їнсь­кої дер­жа­ви. До прик­ла­ду, роз­про­даж зброй­но­го ар­се­на­лу Л. Куч­мою та Ю. Ти­мо­шен­ко. Лік­ві­да­ція дер­жав­но-уп­рав­лінсь­кої вер­ти­ка­лі — зас­лу­га П. По­ро­шен­ка та В. Грой­сма­на, тут мо­ва про лік­ві­да­цію міс­це­во­го са­мо­уп­рав­лін­ня, що ді­я­ло на під­ста­ві За­ко­ну про міс­це­ве са­мов­ря­ду­ван­ня та за­мі­на йо­го ан­ти­кон­сти­ту­цій­ним За­ко­ном про те­ри­то­рі­аль­ні гро­ма­ди. За­кон про тергро­ма­ди лік­ві­ду­вав бюд­жет­не фі­нан­су­ван­ня сіль­ської ін­фрас­трук­ту­ри ук­ра­їн­ців, що­би ві­діб­ра­ти зем­лі на но­вий ге­о­по­лі­тич­ний про­ект. Уряд зіб­ра­ний По­ро­шен­ком-Грой­сма­ном згля­ду­вав­ся на­лі­во і нап­ра­во, що­би за­до­воль­ня­ти вик­ри­ки з-за чу­жо­го пло­ту*(Мадярські інтереси на Закарпатті). Са­те­лі­ти Мос­кви ак­тив­но ви­ма­га­ли умов для секс-мен­шин, а це бу­ло пос­лаб­лен­ням чо­ло­ві­чої си­ли та муд­рос­ті дер­жав­но­го уп­рав­лін­ня. За­ве­ден­ня на те­ри­то­рії Ук­ра­ї­ни ро­сійсь­кої аген­тур­ної ме­ре­жі В. Яну­ко­ви­чем та під­го­тов­ка до зда­чі те­ри­то­рій з ре­сур­са­ми — го­лов­не зав­дан­ня від по­го­ни­чів ро­сійсь­ко-мов­но­го на­се­лен­ня Схо­ду та Пів­дня Ук­ра­ї­ни.

Всі іде­о­ло­гіч­ні вик­ри­ки під виг­ля­дом роз­ши­рен­ня прав інак­ших мен­шин бу­ли ди­мо­вою за­ві­сою, за якою фор­му­ва­ли­ся умо­ви для оку­па­ції до­нець­ко­го ву­гіль­но­го ба­сей­ну та де­мон­та­жу війсь­ко­во-про­мис­ло­во­го ком­плек­су Ук­ра­ї­ни, що був ро­зіб­ра­ний під мас­кою вій­ни та ви­ве­зе­ний до Рос­фе­де­ра­ції, на Урал та у Пе­тер­бург.

По­лі­ти­ка є скон­цен­тро­ва­ним ін­те­ре­сом еко­но­мі­ки.

Тоб­то еко­но­міч­ні ін­те­ре­си фор­му­ють за­со­би до ре­аліза­ції та вмо­ти­во­ву­ють век­тор по­ве­дін­ки дер­жа­ви-оку­панта. Еконо­мі­ка яв­ляє со­бою до­го­вір­ні та уз­год­жен­ні сто­сун­ки у вироб­ниц­тві, ут­ри­ман­ні те­ри­то­рії та на­се­лен­ня. У пе­рі­од, ко­ли еко­но­міч­ні зв’яз­ки ро­зір­ва­ні, а пот­ре­би (ін­те­ре­си) за­ли­шають­ся ви­ни­кає кри­зо­ва си­ту­а­ція, яку мо­же те­о­ре­тич­но вирі­ши­ти вій­на тоб­то на­силь­ниць­ке від­би­ран­ня майна, тех­но­ло­гій та ре­сур­сів в сусідніх територіях-державах. У той час, ко­ли еко­но­мі­ка — це сто­сун­ки суб­’єк­тів гос­по­дарсь­кої ді­яль­нос­ті, то вій­на це сто­сун­ки до­мі­ну­ван­ня з до­по­мо­гою інс­тру­мен­тів при­му­су: зброя, війсь­ко, оку­па­цій­ний ре­жим або війсь­ко­ва ад­мі­ніс­тра­ція. Тоб­то сто­сун­ки, які фор­му­ють гос­по­дарсь­кі ін­те­ре­си з по­зи­цій до­мі­ну­вання.

У вис­нов­ку — по­лі­ти­ка і є дер­жа­вою, а чи­єю дер­жа­вою мож­на виз­на­чи­ти за про­па­ган­дою оку­пан­та. Най­біль­ша брех­ня зас­то­со­ву­єть­ся під час вій­ни, піс­ля по­лю­ван­ня або на­пе­ре­дод­ні ви­бо­рів.

У на­шо­му ви­пад­ку оку­пант про­по­нує "русскій мір", як за­сіб за­хис­ту ро­сійсь­ко­мов­но­го на­се­лен­ня. Ко­ли у "русско­го мі­ра" за­кін­чи­лись до­во­ди, роз­по­ча­ли го­во­ри­ти гар­ма­ти, вмо­ти­во­ва­ні мож­ли­вим нас­ту­пом на слаб­шо­го су­сі­да-ук­ра­їн­ця, яко­го тре­ба зде­на­ці­о­на­лі­зу­ва­ти. Си­ла ста­ла ос­тан­нім ар­гу­мен­том ту­по­го, бо най­ви­ще мис­тец­тво пе­ре­мо­ги без зброї йо­му не­ві­до­ме. І цей ко­лек­тив­ний ту­пий за­сів у Москві.

Ве­ли­кі рі­шен­ня бу­дуть прий­ня­ті не ре­ча­ми і мі­тин­га­ми, а за­лі­зом і кров’ю.

За­лі­за у Рос­фе­де­ра­ції на­ко­пи­чи­ло­ся ду­же ба­га­то і ук­ра­їн­цям прий­деть­ся ще дов­го бу­ти під­па­лю­ва­ча­ми цьо­го за­лі­за, що ак­тив­но під­во­зить­ся зі схід­них те­ре­нів Рос­фе­де­ра­ції — те­ри­то­рії оку­по­ва­них на­ро­дів.

Дер­жа­ва ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду ут­ри­мує те­ри­то­рію та народ в ус­та­ле­но­му роз­вит­ку, що на­зи­ва­єть­ся на­ці­о­нальним шля­хом роз­вит­ку. З по­га­ни­ми за­ко­на­ми та хо­ро­ши­ми чиновни­ка­ми мож­на уп­рав­ля­ти дер­жа­вою. Та ко­ли чи­новни­ки по­га­ні тоб­то не­ком­пе­тен­тні — най­кра­щі за­ко­ни не допомо­жуть. Ви­на­хід дер­жа­ви не є но­віт­нім про­це­сом, а від­дав­на три­ва­лим.

Ста­ра бро­шу­ра "Який на­род і з чо­го жи­ве" (Петербург, 1906, 1915), на­пи­са­на ук­ра­їнською мовою і повідомляє, що один народ живе з власної праці, а інший — з чужої. Чужа праця створює додану вартість, яка йде на формування колоніальної залежності. Тут вда­мо­ся до міс­це­во­го прик­ла­ду та­ких сто­сун­ків ін­те­ре­сів на те­ри­то­рії Плос­ки­рувсь­ко­го старос­тва, що бу­ло суб­’єк­том Кам­’я­нець­ко­го во­є­водс­тва, в юрис­дик­ції Поль­сько­го Ко­ро­лівс­тва у XVI-XVII ст., яке володіло частиною українських земель.

По­дія у XVI-XVII ст. від­бу­лась у Плос­ки­ру­ві (тепер— Хмельницький), цен­трі ста­рос­тва Плос­ки­рівсь­ко­го. Пів­ден­не пра­во­бе­реж­жя Бу­гу у скла­ді се­ми сіл на за­бо­ло­че­них ґрунтах скла­да­ло ста­рос­тво Плос­ки­рувсь­ке. Для бу­дів­ниц­тва гос­по­дарсь­ких за­бу­дов не­об­хід­ни­ми бу­ли ка­мінь та де­ре­ви­на. Бу­ді­вель­ні ма­те­рі­а­ли скла­да­ли проб­ле­му для за­бу­дов­ни­ків Плос­ки­ру­ва. Бу­ді­вель­ну де­ре­ви­ну тре­ба бу­ло би ку­пу­ва­ти у Мед­жи­бізь­ко­му ста­рос­тві, яке бу­ло од­ра­зу на За­річ­чі, на про­ти­леж­но­му бе­ре­зі Бо­га — по­діль­ської вод­ної ар­те­рії. Єди­на пе­реп­ра­ва в ус­ті річ­ок Плоскої та Рова ві­діг­ра­ва­ла важ­ли­ву роль у пи­тан­нях тор­гів­лі на рин­ках та в об­мі­ні то­ва­ро­по­то­ку че­рез плос­ки­рівсь­кий яр­ма­рок. Ри­нок став тим міс­цем, де ви­рі­шу­ва­ла­ся еко­но­міч­на по­лі­ти­ка плос­ки­рівсь­ко­го ста­рос­тва. Ін­те­рес ви­ник до лі­со­во­го гос­по­дарс­тва, що роз­та­шо­ву­ва­ло­ся у Лі­со­вих Гри­нів­цях, які мир­но роз­ляг­ли­ся на лі­во­му бе­ре­зі Бо­га і на­ле­жа­ли до Мед­жи­бізь­ко­го ста­рос­тва. Пот­ре­би зрос­та­ли з кож­ним ба­за­ром, що три­вав ре­гу­ляр­но у Плос­ки­ро­ві.

Ва­та­га плос­ки­рівсь­ких мо­ло­ди­ків, за­о­хо­че­них купецькими гріш­ми, зро­би­ла ніч­ну ви­лаз­ку че­рез пе­реп­ра­ву і роз­до­бу­ла лі­со­ма­те­рі­ал для за­ці­кав­ле­них куп­ців. Ліс­ник лі­сог­ри­ні­вець­кий був уби­тий і про це ста­ло ві­до­мо у Мед­жи­бо­жі ли­ше че­рез кіль­ка днів. Меш­кан­ці мед­жи­біж­чи­ни не знай­шли від­по­ві­даль­ної осо­би, яка ви­да­ва­ла б лісома­те­рі­а­ли на па­ли­во, про що по­ві­до­ми­ли ста­рос­ту у Мед­жи­бо­жі. Ще кіль­ка днів піш­ло на дос­тав­ку лис­та до Кам­’я­нець­ко­го­ каш­те­ля­на, пред­став­ни­ка ци­віль­ної ко­ро­лівсь­кої вла­ди. Каш­те­лян про­жи­вав у сво­їх ма­єт­нос­тях за ме­жа­ми під­влад­них йо­му те­ри­то­рій, то­му оз­на­йо­мив­ся зі скар­гою ли­ше то­ді ко­ли при­був до міс­ця служ­би, у Кам­’я­нець. Су­до­вий про­цес не від­був­ся із-за від­сут­нос­ті свід­ків та до­ка­зів. Як ба­чи­мо у тій си­ту­а­ції, ко­ли від­сут­ній зв’я­зок та до­ро­ги та звя­зок у су­час­но­му йо­го ро­зу­мін­ні, спра­ва за­ли­ши­лась без роз­гляду.

В ін­шо­му ви­пад­ку, но­ві ліс­ни­ки на­да­лі бу­ли обе­реж­ні­ши­ми і не ви­хо­ди­ли на кон­такт зі зло­ді­я­ми, бе­рег­ли влас­не жит­тя. А офі­цій­ні ви­да­чі лі­су за до­ку­мен­та­ми про­ва­ди­ли справ­но і на цьо­му ма­ли свій зиск. Так здій­сню­ва­ла­ся міс­це­ва еко­но­міч­на по­лі­ти­ка — шля­хом роз­бою та кра­ді­жок. Ли­ше по­бу­до­ва по­діль­ської за­ліз­ни­ці че­рез ро­ків двіс­ті ви­ве­ла міс­теч­ко Пло­си­рів-Прос­ку­рів на ви­щий рі­вень еко­но­міч­них сто­сун­ків із су­сід­ні­ми суб­’єк­та­ми гос­по­да­рю­ван­ня. Це від­бу­ло­ся в пе­рі­од до­мі­ну­ван­ня Ро­сійсь­кої ім­пе­рії з Пе­тер­бур­гу, що пог­ли­ну­ла Мос­ков­щи­ну та роз­ши­рю­ва­ла­ся шля­хом зброй­ної ек­спан­сії та змі­ни ре­лі­гій­ної ек­спан­сії, що нап­рав­ля­ли­ся в но­во­над­бан­ні те­ри­то­рій на Південному Заході, но­вої ди­нас­тич­ної ні­мець­ко-імперсь­кої вла­ди у Мос­ковсь­ко-Ро­сій­скій ім­пе­рії.

У біль­ших між­дер­жав­них сто­сун­ках прос­лід­ко­ву­є­мо ситуацію у Кня­зівс­тві Ве­ли­ко­му Ли­товсь­ко­му та Русь­ко­му, що ста­ло суб­’єк­том дер­жав­ної сис­те­ми ін­тер­на­ці­о­наль­ної держави Ре­чі Пос­по­ли­тої, в ре­зуль­та­ті двох об­’єд­нав­чих про­це­сів — (Бе­рес­тейсь­кої та Люб­лінсь­кої уній), які ук­лада­ли­ся з ме­тою за­хис­ту те­ри­то­рій, що во­ло­ді­ли ма­те­рі­аль­ни­ми ре­сур­са­ми. Пів­ніч­но-схід­ні зем­лі Князс­тва Ли­товського міс­та та по­ві­ти: По­лоцьк, Ві­тебськ, Мо­ги­лів, Смо­ленськ, Нов­го­род бу­ли за­хоп­ле­ні, результаті Північної війни, військом Іва­на Тре­тьо­го, вождя ко­чо­во­го Мос­ковсь­ко­го улу­су Зо­ло­тої Ор­ди, який в ре­зуль­та­ті ди­нас­тич­но­го шлю­бу із гре­ки­нею Со­фі­єю Па­ле­о­лог ста­вав на ви­щі по­зи­ці ди­нас­тич­ної дер­жав­нос­ті. Греко-ромейська(візантійська) імперія переїхала у Москву при допомозі Ватикану.

Сла­бо­кон­ку­рен­тне Поль­ське ко­ро­лівс­тво знаходилося да­ле­ко від схід­них ок­ра­їн, що межували з московським улусом Великої Тартарії, а ін­те­ре­си до чу­жо­го фе­о­даль­но­го майна бу­ли на від­ста­ні кін­но­го пе­ре­хо­ду. То­му нас­ко­ки но­во-дер­жав­них ко­чів­ни­ків ста­ли ре­гу­ляр­ни­ми і май­но: ху­до­ба, лю­ди, де­ре­ви­на, зер­но, мед, пе­ре­хо­ди­ло у влас­ність та­та­ро-мос­ковсь­ко­го за­гар­бни­ка. Ук­ла­ден­ня па­пе­ро­вих со­ю­зів (уній) на га­лас­ли­вих сей­ми­ках Ко­ро­лівс­тва Поль­сько­го не до­да­ва­ло за­хис­ту те­ри­то­рі­ям та май­ну. Прос­тим су­дом, а то­ді Га­а­ги ще не бу­ло, ні­чо­го ви­рі­ши­ти бу­ло. Існувала пот­ре­ба у війсь­ко­вій си­лі, зброї, ре­гу­ляр­ній при­кор­дон­ній сис­те­мі, якою бу­ли ре­єс­тро­ві ко­за­ки. Війсь­ко­вий за­хист те­ри­то­рій у Поль­щі був слаб­ким міс­цем поль­ської ба­ла­ку­чої де­мок­ра­тії. Унія ста­ла­ся, на що ду­же роз­ра­хо­ву­ва­ли литовсько-руські влас­ни­ки міст та зе­мель з лі­са­ми, але у ко­ро­лівсь­кій каз­ні не ви­я­ви­лось кош­тів на ут­ри­ман­ня війсь­ка — каз­на бу­ла по­рож­ня. Ве­ли­кі зем­лев­лас­ни­ки ут­ри­му­ва­ли фе­о­даль­не над­вір­не війсь­ко для влас­них ці­лей та пот­реб. Нап­рик­лад, пре­су­ва­ти під­лег­лий на­род чи гра­бу­ва­ти су­сі­да. До прик­ла­ду, шлях­тич Чап­линсь­кий гра­бу­вав ма­єт­ки Бог­да­на-Зе­но­вія Хмель­ниць­ко­го та вби­вав йо­го ді­тей, а со­бі за­би­рав йо­го жін­ку та ін­ше май­но у влас­ність.

Сьо­год­ні по­діб­ний про­цес три­ває в Ук­ра­їнсь­кій дер­жа­ві, яка за­хоп­ле­на чу­жи­нець­ки­ми ви­хід­ця­ми з Кав­ка­зу та з мос­ковсь­ких квар­талів, які тор­гу­ють її май­ном, землею та ви­га­ня­ють лю­дей не­пот­ріб­них в еміг­ра­цію, об­лаш­то­ву­ю­чи їм безвіз, як ве­ли­ке бла­го. Безвіз — це та за­ві­са, яка спрос­ти­ла внут­ріш­ню по­лі­ти­ку ки­ївсь­кої вла­ди. Без­віз пішов у па­рі із За­ко­ном про тергромаду, за яки­м сіль­ська міс­це­вість бу­ла поз­бав­ле­на бюд­же­тів та зе­мель, які про­дані за За­ко­ном. Без­віз виг­нав, поз­бав­ле­не со­ці­аль­но­го за­хис­ту на­се­лен­ня, за кор­дон у най­ми­ти. За від­но­шен­ням до вчи­те­лів та до ос­ві­ти, на яких еко­ном­лять, ба­чи­мо в яко­му ста­ні пе­ре­бу­ває ук­ра­їнсь­ка дер­жа­ва. Під час вій­ни дер­жа­ва, ке­ро­ва­на іно­род­ця­ми з Кав­ка­зу та тран­зит­ни­ми вур­ка­ми вик­ра­дає на­ці­о­наль­ні цін­нос­ті, а кра­діж­ку спи­сує на вій­ну як спе­цо­пе­ра­цію, що має до­го­вір­ні за­са­ди.

Ос­ві­та поз­бав­ле­на дер­жав­но­го фі­нан­су­ван­ня і пе­ре­да­на на міс­це­ві бюд­же­ти. Вій­на тут діє як інс­тру­мент по­лі­ти­ки, зас­то­со­ва­ної до ви­ник­лих об­ста­вин та умов, що спри­я­ють та­ко­му оку­па­цій­но­му про­це­су.

Вій­на є на­силь­ниць­ким при­му­сом по­за за­ко­ном. Тут па­пе­ро­вий за­кон не­має жод­ної си­ли. А ба­лач­ка­ми та пог­ро­за­ми чу­жим єв­ро­пейсь­ким су­дом спра­ві не за­ра­диш, нап­рик­лад у Сток­голь­мі. Суд — це ба­лач­ки на ро­ки, а хто ті рі­шен­ня бу­де ви­ко­ну­ва­ти?! По вій­ні за­ли­ша­ють­ся ве­ли­кі руй­но­ви­ща та збит­ки.

Вій­на на­род ви­га­няє ув еміг­ра­цію, на чу­жи­ну. Зна­чить за­во­йов­ни­ку не пот­рі­бен цей на­род, який би на ньо­го пра­цю­вав і пла­тив по­дат­ки. Зна­чить за­во­йов­ник, який поз­бав­ляє меш­кан­ця мож­ли­вос­тей за­ли­ша­ти­ся на те­ри­то­рії, має ін­ший план, пов­’я­за­ний із за­се­лен­ням те­ри­то­рії ін­шим на­ро­дом або на­се­лен­ням. Ко­ли зем­ля (ґрунти сіль­сько­гос­по­дарсь­кі) про­да­на за за­ко­ном на під­ста­ві го­ло­су­ван­ня 160-ти ма­не­ке­нів, то­му в су­час­них умо­вах тех­но­ло­гіч­ної об­ро­біт­ку зем­лі, якийсь ве­ли­кий на­род не бу­де пот­рі­бен но­во­му влас­ни­ку ґрунтів.

По­даль­ша спра­ва сто­їть за ве­ли­ко­по­туж­ни­ми трак­то­ра­ми, ком­бай­на­ми ін­шою тех­ні­кою. Чи не то­му де­пу­та­ти Верхов­ної зра­ди Ук­ра­ї­ни ак­тив­но вис­ловлю­ва­ли­ся під мік­ро­фон та на ка­ме­ру про 12 міль­йо­нів ук­ра­їн­ців, як не­пот­ріб­них піс­ля про­да­жу ук­ра­їнсь­ких зе­мель. Прав­да ті ук­ра­їн­ці вже дав­но нав­чи­ли­ся жи­ти з ін­ших ви­дів за­ро­біт­ків та про­да­жу пос­луг. Во­ни не від­чу­ва­ють се­бе гос­по­да­ря­ми та влас­ни­ка­ми ук­ра­їнсь­ких зе­мель та ре­сур­сів, за які во­ює ро­сійсь­кий ви­ко­на­вець во­лі влас­ни­ків бан­ківсь­ких па­пе­ро­вих та елек­трон­них ка­пі­та­лів.

Влас­ни­ком ро­сійсь­ко­го пре­зи­ден­та ма­не­ке­на є Г. Кі­сін­джер, який з рук Лі­лі­пу­ті­на от­ри­мав ор­ден за зас­лу­ги перед Рос­фе­де­ра­ці­єю. Ук­ра­їнсь­ка дер­жа­вна спра­ва до­ру­че­на од­но­му чо­ло­ві­ко­ві, який да­ле­кий від ком­пе­тен­тнос­ті та пер­спек­ти­ви, він тим­ча­со­вий за­ро­біт­ча­нин, який грає роль Тро­янсь­ко­го ко­ня*. У та­кий спо­сі­б, ук­ра­їнсь­кий простоволосий на­род при­вів у ка­бі­не­ти вла­ди ве­ли­ку гру­пу ма­не­ке­нів, які тех­ніч­но за­без­пе­чу­ють спе­цо­пе­ра­цію. Президентська адміністпація в дії! Дер­жав­ний ін­те­рес українців по­ви­нен ста­ти дер­жав­ним его­їз­мом, а не де­мок­ра­тич­ною ро­ман­ти­кою лі­бе­ра­ліз­му, і де недостойно бо­ро­ти­ся за ін­те­ре­си чу­жих влас­ни­ків, які па­ра­зи­ту­ють на чу­жо­му на­ці­о­наль­но­му шля­ху.

Ук­ра­їнсь­ка жін­ка Ні­на Мат­ві­єн­ко звер­та­ла­ся до глу­хо­го ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду, во­на го­во­ри­ла, що на на­шо­му на­ро­ді па­ра­зи­тує чу­жи­нець, але то­го ніх­то не слу­хав. Зом­бі-ви­бор­ці біг­ли до скри­ньок і оби­ра­ли ма­не­ке­нів з псев­до­ні­ма­ми на вер­ши­ну ук­ра­їнсь­кої дер­жав­ної пі­ра­мі­ди. Вій­на то ве­ли­ке зло, яке по­вин­но бу­ти пе­ре­мо­же­ним муд­ріс­тю на­ро­дів. Ва­ди ук­ра­їн­ців не да­ють змо­ги збу­ду­ва­ти влас­ну дер­жа­ву, їм бракує розуміння державності.

Українці в ос­нов­но­му пос­лу­го­ву­ють­ся пси­хо­ло­гі­єю дріб­них міс­теч­ко­вих хит­ру­нів-хру­нів. Мис­лен­ня у них не пер­спек­тив­не і об­ме­же­не ре­лі­гій­ни­ми за­бо­бо­на­ми — бог зап­ла­тить, накаже, за­хис­тить, дасть — та­ка ос­нов­на пси­хо­ло­гія, ви­хо­ва­на сто­літ­тя­ми. Влас­ну зброю та по­туж­нос­ті ви­вез­ли на ме­та­лоз­лом, та на ко­мер­цій­ні ці­лі в ін­ших дер­жа­вах. Нап­рик­лад, ве­ли­кий міст че­рез Ко­рінфсь­ку за­то­ку в Греції бу­ду­вав­ся з ук­ра­їнсь­кої ста­лі, яку куч­мівсь­кий зять Пінчук взяв в ук­ра­їнсь­ко­му війсь­ку, він роз­по­ря­див­ся по­рі­за­ти весь мо­бі­лі­за­цій­ний за­пас з гар­ні­зон­но­го май­на у війсь­ко­вих час­ти­нах. Ви­во­зи­ли, звич­ай­но, не то­ка­рі, не пе­ка­рі та не так­сис­ти. Ро­би­ли це пре­зи­ден­ти з прем’єр-міністрами.

Зба­га­ти­ли­ся й на­род­ні об­ран­ці — де­пу­та­ти. Рі­за­ли все, що по­па­да­ло під ру­ку та транспортували до Іл­лі­чівсь­ко­го по­рту на Оде­щи­ні. Мо­бі­лі­за­цій­ні за­па­си, що за­ли­ша­ли­ся від со­юз­но­го гос­по­дарс­тва, піш­ли на зба­га­чен­ня різ­них прой­дис­ві­тів, кот­рі те­пер ста­ли ле­галь­ни­ми антиге­ро­я­ми. Ни­ніш­ній ар­тист роз­мов­но­го жан­ру в пе­ред­ви­бор­чій гон­ці, обі­цяв наб­ра­ти кре­ди­тів, за які роз­ра­хо­ву­ва­ти­муть­ся нас­туп­ні влад­ці, об­ра­ні ук­ра­їнсь­ким на­ро­дом.

Ни­ні, у нуж­ді, ці ж антиге­рої удос­то­є­ні за­хис­ту в су­сі­дів та у во­ро­гів поп­ро­сять ком­фор­ту — пос­ту­пок, як ро­бить екс-депутат перебіжчик Кі­ва.

На­род ук­ра­їнсь­кий — не ака­де­мік та й не є війсь­ко­вим стра­тегом, він мис­лить: "Якось бу­де — ра­зом нас ба­га­то". Ця пі­сен­на кіль­кість ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду сис­тем­но роз­сі­ю­єть­ся, і ця не­кон­крет­на циф­ра пос­тій­но ско­ро­чу­єть­ся, змен­шу­єть­ся на­род, пе­ре­ті­кає у най­ми­ти Європи та Азії, приклад, виселення в азійську частину Росфедерації, зігнаних  обманом українців під час спецоперації у кількості один мільйон 300 тисяч. А ін­ші су­сід­ні на­ро­ди зир­ка­ють на напівпорожню те­ри­то­рію, де мож­на об­лаш­ту­ва­ти но­вий жит­тє­вий прос­тір. Спо­чат­ку ство­рю­єть­ся спір­на те­ри­то­рія, по­тім ого­ло­шу­єть­ся са­мо­уп­рав­лін­ня, да­лі ця те­ри­то­рія до ко­гось при­єд­ну­єть­ся.

Прик­лад ма­є­мо, Схід­на Прус­сія з Ке­ніг­сбер­гом бу­ла ого­ло­ше­на зо­ною впли­ву Ра­дянсь­ко­го Со­ю­зу. Міс­та роз­бом­бле­ні, на­се­лен­ня вби­те. Та­кий под­виг чи­нив­ся військами Тре­тьо­го Бі­ло­русь­ко­го фрон­ту, на чо­лі з маршалом Чер­ня­хівсь­ким. На інших двох Українських фронтах такого мародерства не було, про що свідчить офіцер-звязковий Леонід Рабічев, в опублікованих спогадах.

Дру­гий прик­лад, вже су­час­ний ук­ра­їнсь­кий. Мос­ква не­ро­сійсь­ка ви­да­ла гро­ші на пе­ре­во­рот у Ки­є­ві, званий Майданом, який прикрив спецоперацію у Криму. В ча­сі пе­ре­во­ро­ту бу­ло ви­ве­зе­не на­ці­о­наль­не ба­гатс­тво — скіфське зо­ло­то. А в Кри­му за­ве­де­на війсь­ко­ва ад­мі­ніс­тра­ція зе­ле­них "іх­там­нє­тов". Ле­о­нід Крав­чук на­пе­ре­дод­ні ство­рив за­ко­но­дав­чі під­ста­ви для но­вої ге­о­по­лі­тич­ної ре­аль­нос­ті — під­пи­сав За­кон про пе­рет­во­рен­ня Кримсь­кої об­лас­ті у Ав­то­ном­ну Рес­пуб­лі­ку з пра­ва­ми ре­фе­рен­ду­му та ви­хо­ду території, вже в якості рес­пуб­лі­ки, зі скла­ду Ук­ра­їнсь­кої дер­жа­ви. От­же, ці пе­ре­лі­че­ні та ін­ші пра­во­ві під­ста­ви про де­ри­бан ук­ра­їнсь­кої дер­жа­ви тво­ри­ли­ся у Ки­є­ві, ти­ми ко­го оби­рав ук­ра­їнсь­кий ви­бо­рець не без ви­бор­чих тех­но­ло­гій. Вій­на у До­неч­чи­ні це спро­ба со­юз­ної та­тарсь­кої ма­фії, очолюваної Ахметовим, вчи­ни­ти подібний до кримсь­ко­го сце­на­рій. Нас­туп­ний сцена­рій був по­да­ний ад­мі­ніс­тра­ці­єю Ко­ло­мой­ско­го з Дніп­ра на зат­вер­джен­ня у Вер­хов­ній зра­ді. Про­ект був від­хи­ле­ний, бо бу­ли важ­ли­ві­ші спра­ви, нап­рик­лад, вря­ту­ван­ня клі­єнсько­го май­на ПРИ­ВАТ­БАН­КУ, піс­ля ви­ве­зе­них 150 мільярдів на Кіпр головним акціонером Ігорем Коломойским, банк став банкротом.

Та­ким чи­ном кош­том ук­ра­їнсь­ко­го ло­ха був сфор­мо­ва­ний бюд­жет на но­ву ге­о­по­лі­тич­ну ре­аль­ність, в ме­жах ук­ра­їнсь­кої те­ри­то­рії. На­ці­о­на­лі­за­ція тоб­то при­єд­нан­ня спорож­ні­ло­го приватного ко­мер­цій­но­го бан­ку до на­ці­ональ­но­го бюд­же­ту ста­ло ве­ли­кою зас­лу­гою дип­ло­ма­та і комер­сан­та По­ро­шен­ка пе­ред юдей­скою ді­ас­по­рою СРСР, яка пла­но­во пе­реб­ра­ла­ся з Кав­ка­зу та з ін­ших те­ри­то­рій в Ук­ра­ї­ну і ста­ла фор­му­ва­ти свою дер­жав­ність зі сто­ли­цею у Дніп­рі. Ющен­ко був тим "ге­ро­єм", що спри­яв пла­нам дніпровсь­кої си­на­го­ги "МЕ­НО­РА". На відкриття "МЕ­НО­РИ" прибуло 149 єврейських делегацій із-за кордону, включно з ізраїльським Прем’єр-міністром. У вітальному слові говорилося, що справжньою столицею України є Дніпро, а не Київ.

По­нов­лен­ня вій­ни-спе­цо­пе­ра­ції у лю­то­му цьо­го ро­ку є ва­же­лем на пос­лаб­лен­ня ук­ра­їнсь­кої енер­гії тво­рен­ня влас­ної дер­жа­ви і її плав­ний пе­ре­хід у но­ву ге­о­по­літич­ну ре­альність, тоб­то дер­жа­ву хо­зар-юде­їв тюрксь­ко­го по­ход­жен­ня. Має­мо 250 ти­сяч пас­пор­ти­зо­ва­них кав­казь­ких горсь­ких ви­хід­ців, які при Грой­сма­ні-По­ро­шен­ку тру­дов­лаш­то­ву­ва­ли­ся у ви­щих ка­бі­не­тах ки­ївсь­кої сто­лич­ної вла­ди дер­жа­ви ук­ра­їн­ців, яка не­у­хиль­но вис­ли­зає з їх­ніх рук. Ук­ра­їн­ці, від­по­від­но до якіс­но­го скла­ду енер­го­ін­фор­ма­ці­йо­но­го ег­ре­го­ра, вип­ло­ди­ли владу бі­сів і гос­под, які на­ле­жать до чу­жи­нець­ко­го ет­но­ре­лі­гій­но­го скла­ду і практично суть енерго-вампірами.

Ук­ра­їнсь­ке на­ро­до­на­се­лен­ня пла­но­во ви­тіс­ня­єть­ся з пів­ден­но-схід­них те­ре­нів Ук­ра­ї­ни, де зап­ро­ек­то­ва­но тво­ри­ти но­ву ге­о­по­лі­тич­ну ре­аль­ність. Про­ек­ту спри­я­ють гро­ма­ди ха­си­дів та ХА­БАД Ук­ра­ї­ни (сто­ли­ця — Дніп­ро, точ­ні­ше квар­тал си­на­го­ги "МЕ­НО­РА") та Мос­ковсь­кий юдейсь­кий квар­тал з мос­ковсь­ким ра­ві­ном Берл Ла­за­ром. До ви­ко­нан­ня цих пла­нів зас­то­со­ву­єть­ся російсько-дер­жав­на та при­ват­но­рек­рут­ниць­ка ар­мійсь­кі сис­те­ми. Те­ри­то­рія Бі­ло­ру­сі та її на­пов­нен­ня ві­діг­рає роль ре­зер­ву в хозаро-московській  спе­цо­пе­ра­ції під виг­ля­дом ро­сійсь­ко-ук­ра­їнсь­кої виз­воль­ної вій­ни. Нищення мирного населення та житлового фонду вказують про інші цілі цієї спецоперації, а власне на новопризначення цих українських міст та земель під імігрантів певного етнічного зрізу — кавказьких та азійських хозар, де вождями є різні арахамії-брауни...

Протягом 15 років у Росфедерапції формувалися підстави для розгортання війни. Російські бізнесмени та емігранти виокремлюють та називають основні позиції, що привели до війни в Україні.

Позиція 1. Російська фінансова криза, що створилася в результаті закредитованості російського  суспільства у 25 триліонів рублів, спровокувала інфляцію.

Позиція 2. Конфлікт Москви з регіонами, з яких стягуєть понад 60% дохідної частини бюджету.

Позиція 3. Обмеження свобод та свободи вибору. Політичний вибір народу привів до краху "Едіной Рассії" і унеможливив тотальне фальшування на виборах. Народні обранці закриваються у тюрми. "Едіная Рассія" є практично кримінальним конгломератом, на чолі з наркокартелем (Путін, Лавров, кооператив "Озеро").

Позиція 4. Ро­сійсь­ка кри­мі­наль­на вер­хів­ка сфор­му­ва­ла кон­флікт ін­те­ре­сів з Ве­ли­коб­ри­та­ні­єю, з ФРС США, з ук­ра­їнсь­ки­ми еко­но­міч­ни­ми ін­те­ре­са­ми. З ог­ля­ду на за­па­си га­зу, ви­яв­ле­ні на чор­но­мось­ко­му шель­фі Ук­ра­ї­ни, на­ша дер­жа­ва ви­хо­дить на 14-те міс­це в сві­ті піс­ля Іра­ку.

***

Мотиваторами війни стали обмеження на торгові операції, які містили оборонні та стратегічні інтереси України. Ресурсна база України: вугілля, газ, метал, авіаційні технології, трудові ресурси, земельні ресурси, морські ресурси інші потенціали. Це перше.

Друге. Вплив Ки­таю на се­ре­дньо­а­зійсь­кі рес­пуб­лі­ки при­вів до ви­тіс­нен­ня ро­са­ген­ту­ри впли­ву з те­ри­то­рій на­ці­о­наль­них рес­пуб­лік. Вся ця аген­ту­ра у кіль­кос­ті 13-15 ти­сяч ак­тив­но роз­мі­ща­ла­ся у всіх сфе­рах ук­ра­їнсь­кої вла­ди та еко­но­мі­ки, у філіалах роскомпаній в Україні. 

Третє. Під всі ро­сійсь­кі про­ек­ти на те­ри­то­рії Ук­ра­ї­ни ви­ді­ля­ли­ся ба­га­то­мі­льяр­дні ре­сур­си, які ма­ли схо­ва­ти кри­мі­наль­ну суть вер­хів­ки Рос­фе­де­ра­ції.

Четверте. Російськими напівдержавними компаніями  скуплені українські підприємства, ресурсні компанії, землі.  Агентура трудовлаштована у цих українських філіалах. Під час війни продовжують прцюти російські банки на території України. Приклад, московський банк «Альфа».

Звід­си вип­ли­ва­ють московська ві­ра та пе­ре­ко­нан­ня у ро­сійсь­ку воєнну пе­ре­мо­гу в Ук­ра­ї­ні.

Що не бу­ло вра­хо­ва­но мос­ковсь­ки­ми  хо­за­ра­ми в цій cпе­цо­пе­ра­ції, яка пе­ре­рос­ла у пов­но­мас­штаб­ну вій­ну?

Пер­ше. Проб­ле­ми ро­сійсь­ко­го обо­рон­но­го ком­плек­су, який ни­щив­ся, ар­мія роз­га­ня­ла­ся, бо пу­тін­ці зна­ли, що про­ти них мож­ли­вий бунт із се­ре­ди­ни кра­ї­ни. Особливо постарався міністр Сердюков з подачі Пуйла.  

Дру­ге. Ук­ра­їнсь­ка ар­мія бу­ла вмо­ти­во­ва­на про­тя­гом 8-ро­ків і ак­тив­но вчи­ла­ся на но­вих до­сяг­нен­нях у війсь­ко­вій сфе­рі і го­лов­не — ар­мія пе­ре­бу­ває на рід­ній зем­лі.

Тре­тє. Ро­сійсь­ка ар­мія не міс­ти­ла сол­дат зі ста­біль­ним пси­хо­ло­гіч­ним ста­ном. В ар­мії ба­га­то хво­рих, нар­ко та ал­ко за­леж­них та не­пев­них у тих ці­лях, яки­ми мо­ти­ву­єть­ся мо­ковсь­ко-пе­тер­бурзь­кий кри­мі­нал при вла­ді.

Чет­вер­те. Ро­сійсь­ка аген­ту­ра ста­ла пе­ре­хо­ди­ти на ко­мер­цій­ні засади і ак­тив­но вті­ка­ти за кор­дон, по­да­лі від сан­кцій та смер­ті. Рос­ге­не­ра­ли та рос­сексоти мруть, як му­хи. Очевидно ФСБ здійснює зачистку.

П'я­те. Ук­ра­їнсь­ка "п'я­та ко­ло­на" час­тко­во за­та­ї­ла­ся, а її ін­ша час­ти­на ста­ла вті­ка­ти з гріш­ми за кор­дон. Час­ти­на змі­ї­но­го код­ла у ра­йо­нах та міс­тах все ще на­ді­єть­ся на цер­ков­ні ке­лії мос­ковсь­ко­го пат­рар­ха­ту, який втра­чає па­ра­фії та ві­рян. УПЦ-патріархат перейшов на нелегальну роботу в Україні.

Ук­ра­їнсь­ка зем­ля очищаєть­ся від шкід­ни­ків-сексотів та про­ка­же­них "рус­скім мі­ром". Сим­во­лі­ка оку­пан­та ги­не на су­ші і на мо­рі, у небі — це доб­рий знак для май­бу­тньо­го Дер­жа­ви ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду. Ге­рої стоять на вар­ті!

ЛіТерАтура до статті:

1. Дмитро Донцов. Війна у творі Клаузевица. Вибрані твори. — Дрогобич-Львів: Видавнича фірма "Відродження". — Том 7, с.376-394.

2. Роберт Грін. 33 стратегії війни. — Москва: Рипол-классик, 2009.

3. Клаузевіц. Природа війни. — Харків: Віват!, 2018.

4. Лангевіше Д. Нація, націоналізм, національна держава у Німеччині та у Європі. — К.: Кіс, 2008.

5. Николо Макьявелли. Об искусстве войны. — Москва, 1938.

6. Сунь-цзи. Мистецтво війни. — Львів: Видавництво Старого Лева.— 2020.