Слово давніше за будь-які інші пам’ятки

Сергій Піддубний

Слово нам верне і силу давнезну, і волю,
І не один в нас лавровий вінець обів’є круг чола
.
Пантелеймон КУЛІШ


“Справжня таємниця – це така таємниця, про яку ніхто навіть не знає, що вона таємниця. Очевидне здається неймовірним саме через свою очевидність”, – писав голландсько-німецький учений Герман Вірт. Ми шукаємо таємниці під землею (археологія), в космосі (астрономія), ще десь, але уважно вслухаймося в мову, яку чуємо щоденно. Щодо історичної достовірності і значущості зі словом не зрівняється жодний археологічний артефакт. Навколо якоїсь знахідки можна будувати найдивовижніші версії, не підозрюючи, що цей предмет міг бути завезений сюди не те, що з іншого регіону, ба, навіть з іншого кінця світу. Натомість слово має значно точнішу адресу: це і історія, і культура, і навіть документ.



Професор Копенгагенського університету Кр. Сандфельд-Єнсен зокрема стверджував: “Наука про мову є, значить, наука про культуру; вона з іншими науками про людей, як от історія, етнографія, археологія, працює рука об руку. Вона часто мусить на них спиратися, бо може іноді дати пояснення там, де ті повинні мовчати”  (Сандфельд-Єнсен Кр. Язикознавство. Кам’янець на Поділлю. 1920).


Наприклад, деякі історики вважають, що згадуване Геродотом скитське плем’я будини мешкало приблизно в тих місцях, де нині знаходиться Московська область. Але слова з аналогічною основою: будинки, будувати, буда, буття, пробудження і чимало назв населених пунктів у Київській та Черкаській областях зі складовою Буда вказує на їх справжнє місцепроживання – Центральна Україна...


Слово давніше за будь-які інші пам’ятки: і за Кам’яну могилу, в гротах яких знайдено найдавніші писемні знаки, і за єгипетські піраміди, і за англійський Стоунгендж, і за близькосхідні зіккурати і т. д. Водночас слово найменш захищене серед інших пам’яток. Кам’яну могилу не перенесеш в інший кінець Європи, єгипетські піраміди не повантажиш у кораблі і не перевезеш на узбережжя Греції чи ще кудись.


Набагато простіше зі словом. Змінив якусь літеру чи додав до нього ще якусь – і воно вже має інший вигляд та звучання – можеш сміливо казати, що це слово вже іншого походження. Так само з мудрими книгами, які існували колись лише в одному чи кількох примірниках: узяв у торбу і неси, а потім роби що хочеш – переписуй як заманеться, тиражуй тисячами. Вже дуже складно знайти істину, звідки і про кого вона насправді.


Де все-таки з’явилося перше слово, звідки пішли перші писемні пам’ятки та  алфавіт? Здавалося б, оскільки всі індоєвропейські мови походять з території України, десь тут мали б з‘явитися і перші письмові знаки та книги. Але, знову ж таки, багато хто віддає пальму першості в цьому грекам, єгиптянам, шумерам, ще комусь. Деякі російські фантасти, вслід за німецькими нацистськими вченими, взагалі хочуть нав’язати світові нову теорію – про походження людства з глибин Північно-Льодовитого океану (бо їм найближче до нього).


Звісно, можна сказати: хіба не все одно, хто був перший, що це змінює? Ні. По-перше, це потрібно для з’ясування історичної правди, адже на брехні далеко не заїдеш, це обов’язково вилізе боком (і вже вилазить); по-друге, ми довідаємося про походження багатьох речей і зможемо прогнозувати своє майбутнє. Тобто, ми можемо проникнути в таємниці, якими володіли люди “золотого віку” і жили в гармонії один з одним та з природою. А якщо нам вдасться розгадати таємниці наших предків,то зможемо адекватно відповідати на виклики часу.


Тому варто спробувати знайти походження джерела знань. Як? Є речі, що залишилися незмінними з тих далеких часів – знаки і символи. Згадаймо Конфуція: “Знаки і символи керують світом, а не слово та закон”. Цей вислів мудреця і сьогодні має велике значення. Знаємо, як певна категорія людей піддається на всілякі хитрощі щодо чарівної дії символів і знаків, допомагаючи у такий спосіб збагачуватися спритним фірмам, які спеціалізуються на їх виробництві. Стародавні повелителі, щоб впливати на маси, теж використовували подібні засоби.


Слово мало велику силу, але воно не було таким універсальним, як знак, бо в кожному племені те чи інше слово, ім’я Бога чи назва ще чогось могли мати вже інше звучання. Далеко за прикладом ходити не треба – у нас Ора був і Горою, і Гурою, і Яром, і Ярилом, і Хорсом, навіть  Юрою. Зі знаками простіше, тож не дивно, що інь і янь, перекочувавши в Піднебесну (під тиском християнства), тепер вважаються китайськими.


Для слова потрібно розуміння – знання і мудрість. Натомість, щоб символ справив необхідне враження, достатньо лише зобразити щось незвичне і потім нав’язливо його пропагувати. Тому в давнину для утримання влади над масами доволі активно використовували всілякі знаки та символи. За ними приховується дуже важлива інформація, і варто спробувати застосувати їх для розгадки мітів та інших письмових джерел.


Проте, як ті письменна не змінювали, як не огречували і не оцерковнослов’янювали, а приховати їх справжнє походження не вдається. “Усі божеські писання, – стверджував данський учений XIІІ ст. Саксон Грамматик, –  руською мовою писані, всі руською мовою прикрашені”.


…Слова, мова, як ми вже знаємо, починаються із створення кореня або основних звуків, якими первісна людина позначала свої враження, народжені у ній предметами чи явищами природи. Так само імена та назви. Щось є в тій українській легенді, коли Один висів униз головою на священному дереві й збирав руни, що падали з неба, “Пішла дібровою руна, Руна гуляє, божа мова” (Т. Шевченко). Ми досі знаходимо на пшеничних полях по всьому світу якісь невідомі послання з небес, над розгадкою яких роками б’ються уфологи.


Наші предки знали дещо більше, ніж ми. Багато хто з нас й досі ті кола та загадкові фігури називають слідами нечистої сили, а вони, найімовірніше, вважали те творінням “отця нашого Перуня”, як називає його Влескнига [54, д. 23], бо не випадково в його імені також бачимо руни. Може, це і є той, хто ПЕредав нам РУНи, а “Один” (тобто хтось один) зумів прочитати їх? Мабуть, від цього імені походить і слово перо, знаряддя, яким на письмі ми відтворюємо Перунові знаки.


 Бог боріння, грому і дощів Перун, за віруваннями наших предків, також опікувався поширенням знань і саме від нього ми отримали відбиток чи відлуння його послань. Не випадково Велесова Книга називає його златорунним [54, д. 11Б]. Та й літописне “Перун златоусий” треба розуміти як златоустий, епітет, яким в народі понині нагороджують тих, хто говорить добрі й правдиві слова і дотримується їх. І це його небесний дарунок маємо –  знаки, якими позначаємо свої сокровенні думки на письмі.


Тірсени (етруски) передали свої багатства і досягнення не лише Риму, а й усій Західній Європі, їхня культура і мова багато в чому визначила культуру та мову Італії, йдеться в книзі “Этруски: италийское жизнелюбие”. А оскільки, як ми з’ясували, вони є синами Праукраїни (Оратти-Трипілля), то ще раз переконуємося, що трипільці були навчителями якщо не всього світу то більшої його частини. Вони не зникли безслідно. Здобувши певні навички і отримавши відповідну місію від Всевишнього, вони розійшлася по світу, несучи іншим племенам свої знання, мораль тощо.


Про санскритську мову професор Р. Латам ще в 1854 році писав, що вона європейського походження, а в Азію прийшла внаслідок завоювання Індії слов’яно-литовцями, або русами, “далеко перед Р. X.”. (R. G. Latham. “Еthnology of Europe”).


Діти, внуки і правнуки української землі, отримуючи та завойовуючи нові землі, віддалялися все далі й далі від родинного гнізда, організовували своє життя на власний розсуд, забуваючи поступово дідизну. Змішувалися з іншими племенами, а згодом потрапляли й під вплив чужинців (“вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей одвернути” – 54, д. 19), ґабзували предками, називаючи старі звичаї поганством, і т. п. Проте їхні сліди і нині можна відшукати у віруваннях та культурах різних народів, в архетипах багатьох  мов.


Італійський філософ та історик Нікколо Макіавеллі писав, що нові мови виникають внаслідок руйнацій та напливу нових племен [217, с. 35]. Свого часу давні українці-орії здійснили мовну колонізацію величезної території – від Піренеїв, де в Оранській печері знайдено найдавніше зображення бджіл і людей; до Японії, де верховний бог Будда має ім’я Бірусян або Русян. Його ототожнюють із Дайніті Нюраєм – “всеосяжним великим світлом” або “великим Сонцем” (ніті-нитки – проміння, отже, той, що дає проміння з Ра)...


Є мова-основа. Ця мова ніколи не зникала і не зникне. Інколи вона відходила на другий план, інколи відсувалася на задвірки, як мова застаріла, а отже нібито відстала. Але вона завжди була і буде. Ця мова нині називається українською. Далі ми покажемо її найдавніші зразки і докажемо, що на її основі, створювалося багато мов світу.


Уривок з книги «Великий код України-Русі». Книгу можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63