Про Скіла та Ольвію

Сергій Піддубний


Ось що писав про Скіла Геродот:


“…В Аріапейта, царя скитів, серед інших його дітей, народився Скіл. Він народився від матері істріянки, а не від тамтешньої жінки, і його мати навчила його еллінської мови та еллінської грамоти. Згодом, за деякий час Аріапейта підступно вбив Спаргапейт, цар агатірсів, і Скіл одержав царську владу і разом із нею і жінку свого батька, яку звали Опойя. Ця Опойя була скитянкою і від неї народився Орік, син Аріапейта. Скілові, хоч він і був царем скитів, не подобався скитський спосіб життя, і зокрема порівняно з еллінськими звичаями, які він засвоїв унаслідок свого виховання, і ось що він зробив. Щоразу коли він приводив скитське військо до міста бористенітів (а ці бористеніти кажуть, що вони мілетяни), отже, щоразу, коли він приходив до них, Скіл залишав своє військо в передмісті, а сам заходив у місто і наказував зачинити брами, знімав із себе скитський одяг і надягав еллінський і в ньому походжав на агорі без почту і без списоносців і без усіх інших супутників (а брами охороняли, щоб його не побачив ніхто із скитів у цьому одязі) і в усьому іншому він наслідував еллінський спосіб життя і приносив жертви богам за еллінськими звичаями. Він залишався в місті протягом одного місяця або й більше, а потім надягав скитський одяг і відходив. Так він робив звичайно багато разів і навіть побудував собі палац у місті бористенітів і помістив у ньому тамтешню жінку.


Оскільки судилося йому спіткати нещастя, то сталося це з ним із такого приводу. Він побажав бути присвяченим у містерії Вакхічного Діоніса. Але саме на той час, коли він зібрався бути присвяченим, сталося жахливе явище. У Скіла був у місті бористенітів великий і розкішний палац із великим подвір’ям, про який я казав уже трохи вище, навколо якого були розставлені мармурові сфінкси і грифи. В цей палац бог жбурнув блискавку. Весь цей палац згорів, але, незважаючи на це, Скіл продовжував святкувати. Скити ганять еллінів за те, що елліни справляють вакхічні містерії, і це тому, що, як вони кажуть, не можна собі уявити, ніби існує божество, яке б робило людей божевільними. Коли закінчилося присвячення Скіла в містерії Діоніса, якийсь бористеніт потай пройшов до скитів і сказав їм: “Отже, ви, скити, смієтесь із нас за те, що ми впадаємо у вакхічну несамовитість і в нас уходить бог. Ну, а тепер бог увійшов у вашого царя і він охоплений вакхічною несамовитістю, і бог зробив його божевільним. Якщо ви мені не вірите, ідіть зі мною і я вам це покажу. За ним пішли начальники скитів і бористеніт потай привів їх на башту і там сховав їх. І коли там проходив Скіл із своїм почтом і скити побачили, як він справляє вакхічні містерії, то, вважаючи це за найбільшу ганьбу, зійшовши з башти, повідомили про те, що побачили, все скитське військо.


І коли після того Скіл повернувся до свого житла, скити призначили своїм проводирем його брата, Октамасада, народженого від дочки Тіра, і підняли повстання проти Скіла. А він, довідавшись про те, що сталося, і про причину цієї події, втік до Фракії. Про це почув Октамасад і вирушив у похід із військом проти Фракії. Проте, коли він прибув на берег Істру, він зустрів там фракійське військо готове до бою, але Сіталк послав посланців до Октамасада сказати йому: “Чи є потреба битися нам одному з одним? Ти син моєї сестри і в тебе перебуває мій брат. Видай його мені, а я видам тобі твого брата, Скіла. Так і ти не наражатимешся на небезпеку із своїм військом і я не наражатимусь на небезпеку”. Це сказав йому Сіталк через свого вісника. Бо й справді один із братів Сіталка знайшов притулок в Октамасада. Октамасад прийняв цю пропозицію і видав Сіталкові свого дядька з боку матері, а сам узяв собі свого брата Скіла. Так і Сіталк узяв свого брата і пішов, а Октамасад там-таки відрубав голову Скілові. Отак обороняють свої звичаї скіфи і таку кару накладають на тих, хто хоче запозичити іноземні звичаї”
[30, ІV 78-80].



У цих кількох абзацах доволі важливі історичні свідчення, на частину яких наука не звертає уваги зовсім, а іншу частину сприймає за чисту монету, не враховуючи те, що “Історії” Геродота пройшли через руки грецьких редакторів. А греки, ці всесвітні крутії і хитруни, як називав їх М. Грушевський, робили з ними що хотіли. Ми ж скрупульозно перевіримо і проаналізуємо все, що тут викладено.


1. Не надаючи на те серйозних доказів, наука стверджує, що Скіл жив близько середини V ст. до н. е. Однак у Геродота читаємо, що він став володарювати над скитами після свого батька Аріапейта, якого вбив цар агатирсів Спаргапейт. Одразу треба звернути увагу на другий компонент цих імен – вони однакові. Насправді “пейт” до імен ніякого відношення не має. Це спотворена греками назва титулу: пат-бат, тобто отець роду. Аріапейт – Орій-Отець (греки видозмінили на Арій) і Спаргапейт – Сварг-Отець (тут греки також поміняли одну літеру). Вже по цьому видно істинно грецький підхід до джерел. А ще греки всіляко намагалися занизити давність нашого роду та його рукотворних пам’яток. Своїм достойникам і досягненням накидали роки та століття, нашим урізали. Зі Скілом зробили те саме.  


Чи справді жив він у V ст. до н. е.? Пошукаємо відповіді у Геродота. У тій самій книзі (гл. 76) історик розповідає про скитського філософа Анахарсія, якого, нібито, як і Скіла, стратили за зраду отецьким звичаям. “Анахарсій, – зауважує  Геродот, – з боку батька був дядьком Ідантирса, скитського царя, і сином Гнура, внука Спаргапейта і сина Ліка”. Найвірогідніше, згадуваний тут Спаргапейт і є тим царем агатирсів (одне із скитських племен), що убив Скілового батька. А вирахувати, коли це сталося не так уже й важко. Нам допоможе це зробити ім’я скитського царя Ідантирса.


Історії відомий лише один Ідантирс – той, що з двома іншими скитськими царями протистояли навалі Дарія І на Скитію 514 або 513 р. до н. е. Отже Ідантирс жив у кінці VІ ст. до н. е. і він був правнуком Спаргапейта, який убив Аріапейта і після смерті якого царство перейшло до Скіла. Звісно, що Спаргапейт був старшим за свого онука Ідантирса – щонайменше на сімдесят років, і жив приблизно в кінці VІІ – на початку VІ ст. до н. е., саме тоді, коли жив і батько Скіла. Їхнім сучасником, хоч молодшим, був також Скіл. Тобто, очевидно, що Скіл тримав владу над скитами не близько середини V ст. до н. е., а щонайменше на століття раніше.


До речі, факт з Ідантирсом допомагає уточнити роки життя ще однієї величної постаті – його дядька, філософа Анахарсія (Всеслава). Жив він не в VII-VI ст. до н. е., як нам весь час до цього твердила наука, а тоді коли жив і його племінник – у 2-й половині VI ст. до н. е.


2. Читаємо, коли Скіл приводив скитське військо до міста бористенітів, він залишав своє військо в передмісті. Сам заходив у місто і наказував зачинити брами, знімав із себе скитський одяг, надягав еллінський і в ньому походжав на агорі без почту і без списоносців і без усіх інших супутників (а брами охороняли, щоб його не побачив ніхто зі скитів у цьому одязі) і в усьому іншому він наслідував еллінський спосіб життя і приносив жертви богам за еллінськими звичаями.


Це очевидне і беззаперечне свідчення, що Ольвія була містом бористенітів  – тих, хто панував на Бористені (Дніпрі), хто в ньому віддавав накази і чим воно було для царя Скіла (як і для інших скитських царів). Очевидно, що Скіл прийшов до свого міста, зі своєю охороною. Це святе місто – у ньому святилища й могили батьків, мабуть, і Скілового батька. До нього заборонявся вхід озброєній людині. Скіл розташовує військо (охорону) за межами міста, знімає з себе військові обладунки і входить до священних вулиць в одязі жерця (на це Отці/царі мали повне право).  


Цілком очевидно, що в Ольвії була його південна літня резиденція (“розкішний палац із великим подвір’ям, навколо якого були розставлені мармурові сфінкси і грифи”) і саме тому “Він залишався в місті протягом одного місяця або й більше” (нині наші керманичі для такої самої мети використовують Крим), а потім знову одягав військові обладунки і відходив до столиці (найвірогідніше, до Голуні, приблизно за 250 км на північ).


3. Чи дійсно Скіла покарали за те, що він хотів запозичити чужі звичаї? Ні, в Ольвії – скитському місті – звичаї не могли бути чужими. Якщо справді його стратили, на те була інша причина. Однак, найвірогідніше, він помер власною смертю або загинув у бою, але греки хотіли показати, що Ольвія була їхнім містом, та ще й культурним, що сам цар Скитії захопився їхніми звичаями, та диким скитам це не сподобалося і вони відрубали своєму провіднику голову…     


Після таких грецьких викрутасів, звісно, маємо всі підстави переглянути також ім’я цього великого скитського (староукраїнського) володаря...


Уривок з книги С. Піддубного «Великий код України-Русі». Книгу можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63