Повернення Ісаака Мазепи

Сучасному читачеві мало що говорить ім'я Ісаака Прохоровича Мазепи. І не дивно. Даремно його шукати на сто¬рінках українських та російських радянських енциклопедій та довідників. Більше 80 років це прізвище всіляко замовчу¬валось, а якщо і згадувалось, то обов'язково із ярликом "український націоналіст", "український буржуазний націо¬наліст", "лютий ворог українського народу" і т. п. Його праці не допускались на територію України і СРСР. Деякі із них зберігались в спецхранах найбільших книгосховищ і прак-тично не були відомі не тільки широкій читацькій аудиторії, але і вузькому колу спеціалістів-істориків.

На догоду па­нівним політичним догмам десятиліттями приховувались цілі пласти української історії. Видатні державні та політичні на­ціональні діячі свідомо замовчувались, їх праці ігнорувались і свідомо перекручувались тільки на тій основі, що вони мали іншу політичну платформу. Щоб ці твори-в'язні дійшли до читача потрібен був час переосмислення свого минуло­го, примирення Із політичними противниками, відчуття не­обхідності і готовності переглянути свої моральні засади та перейти на загальнолюдські цінності. Тільки відновлення не­залежності України і глибокі переміни в суспільстві відкри­ли двері спецхранів.

Ісаак Прохорович Мазепа (16. VIII. 1884-18. III. 1952 рр.) був однією із центральних фігур Української революції І9І7-1920 рр. Він зробив значний особистий внесок в розвиток подій цього періоду і в розбудову демократичної і незалеж­ної України. Доля, обставини та особисті якості - енергійність, цілеспрямованість, відданість ідеї національ­ного відродження піднесли його на високі державні і партійні пости у найвирішальніші моменти боротьби українського народу за волю. Громадський та земський діяч, журналіст, видавець, член міської думи, губернських Ради робітничих депутатів та Революційної ради, міністр двох урядів УНР, Голова Ради Народних Міністрів, секретар ЦК УСДРП, Ма­зепа і на вигнанні в еміграції продовжував активну політич­ну та наукову діяльність як публіцист, педагог, вчений, пись­менник і незмінний учасник багатьох конгресів Соцінтерну.

Віддавши політиці все свідоме життя, Мазепа не був засліплений партійними догмами як ідеолог і керівник УСДРП, вмів побачити і оцінити талановитих людей й серед ідеологічних противників, ставив справу відродження Украї­ни вище інтересів парти.

Був завзятим прибічником розвитку демократії та пол­ітичної культури. Про його проникливість та політичну да­лекоглядність свідчать такі пророчі слова: "Неосвіченість і політична темнота завжди йдуть у парі з диктаторськими режимами. Тиранам вільне знання і наукова правда не­потрібні". Ісаак Прохорович один із небагатьох, хто майже за 60 років наперед передбачив розпад СРСР1. Людина ви­сокої особистої мужності, сильної волі та глибокої віри в справедливість ідеалів УНР до кінця виконував обов'язки голови уряду і надихав інших на боротьбу і участь в драма­тичному Зимовому поході 1919-1920 рр.

1 Нагорна Л . Мазепа Ісаак Прохорович. //Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза. Довіра, 1996. - С. 859.

Зрозуміло, що твори такого сильного та авторитетного опонента комуністичній владі не могли бути перевиданими в СРСР. Причин було декілька. Найвагомішою була мето­дологія вивчення та висвітлення подій Української революції 1917-1920 рр. За класичними канонами радянської істор­іографії події повинні висвітлюватись тільки за такою схе­мою: "... в Росії розвивався єдиний цілісний процес, змістом якого послідовно були буржуазно-демократична (лютий 1917 р.) і соціалістична (жовтень 1917 р.) революції. їхні завоювання трудящі відстояли й закріпили у збройній бо­ротьбі з силами зовнішньої та внутрішньої контрреволюції протягом наступних трьох років. Події ж, що відбувалися в національних регіонах вважалися органічними складовими цього процесу; загальні закономірності соціального прогресу жорстоко пробивали собі дорогу, незважаючи на деякі на­ціональні особливості та специфіку, які лише зайвий раз підтверджували примат соціального над національним... Усе, що не "вписувалось" у цю схему, автоматично оголо­шувалось таким, що не відповідає історичним закономірно­стям, суспільному поступу, а відтак - контрреволюційним, тобто щодо завдань будівництва соціалізму - буржуазним, а щодо інтернаціональних завдань пролетаріату –націоналістичним"2.

2 Солдатенкова В . Ф . Українська революція: Історичний нарис. - К.: Либідь, 1999. - С. 4-5.

Виходячи із цих постулатів боротьба за національне відродження, за національну державність, якщо їй віддавалася перевага перед соціальними завданнями в революційній стратегії, суперечила більшовицькому курсу в революції і кваліфікувалася як контрреволюційні, буржу­азно-націоналістичні, антинародні рухи. Тому Українська ре­волюція як явище, як суспільний феномен не визнавалася взагалі, а спроби її здійснення оголошувалися контррево­люційними і націоналістично-буржуазними авантюрами. Тому немає нічого дивного, що зараз не можна говорити про цілісну, завершену концепцію Української революції. До кінця 80-х років XX ст. цей процес в основному розвивався в еміграції, в середовищі української діаспори. Після здо­буття Україною незалежності зростає величезний інтерес суспільства до власної історії, її знаменних дат, здобутків і уроків. Події більш як 80-річної давнини сприймаються неоднозначно і суперечливо.

У 1997 р. Верховна Рада України приймає постанову про відзначення 80-річчя українського парламенту - Цент­ральної Ради. 20 березня 1997 р. під покровительством Ка­бінету Міністрів проведена наукова конференція "Централь­на Рада і Український державотворчий процес". 21 січня 1998 р. відбулося спільне урочисте засідання представників державних і громадських організацій, присвячених 80-річчю проголошення незалежності Української Народної Республ­іки. 22-24 травня того ж року пройшла міжнародна науко­ва конференція "Гетьман Павло Скоропадський та Украї­нська Держава 19!8 р.". Відбувся ряд публічних виступів вчених, політичних та громадських діячів, присвячених 80-річчю УНР.

Наріжні камені в історіографію Української революції 1917-1920 рр. заклали видатні вчені, визначні державні діячі, відомі політики, безпосередні учасники подій. Першим це зробив М. С. Грушевський, голова Центральної Ради за весь період її існування. Вже в 1918 р. вийшла його відома "ілюстро­вана історія України" з описом подій від березня 1917 р. до 28 квітня 1918 р. - появи під час засідання парламенту німецького військового підрозділу, його брутальна поведінка, об­шук депутатів та приміщень, конфіскація архіву і т. д.3

3 Грушевсьиий М . С . Ілюстрована історія України. - К.: Наукава думка, 1992. - С. 528.

29 квітня 1918 р. до влади прийшов гетьман П. В. Скоропадсь­кий. Центральна Рада перестала існувати. Ця книга неодно­разово перевидавалась за кордоном. В Україні вперше після революції 1917-1920 рр. побачила світ в 1920 р. В 1988 р. в журналі "Київ" в 9-12 номерах надруковано "Спомини" першого президента України, присвячені подіям 1917 р.

У 1990 р. перевидано тритомник "Відродження нації" голови уряду Центральної Ради В.К. Винниченка, написаний буквально по гарячих слідах і вперше виданий в 1920 р. в Києві та Відні. Історіографічну естафету продовжив інший відомий пол­ітик і державний діяч, міністр УНР П. Христюк. В 1921 р. в Празі вийшло три томи "Заміток і матеріалів до історії Ук­раїнської революції". В наступному році - четвертий том.

У 1922 р. в Празі побачила світ книга колишнього Генерального писаря і міністра Центральної Ради М. Лозинського "Галичина в рр. 1918 — 1920".

Десятилітньому ювілею революції присвячена праця ко­лишнього Генерального секретаря і міністра в урядах УНР М. Шаповала "Велика революція і українська визвольна програма", видана в 1928 р. в Празі.

У 1930-1932 рр. в Ужгороді вийшла в світ двотомна "Історія України. 1917-1923 рр." відомого історика та дер­жавного діяча-комісара Галичини і Буковини в Тимчасово­му уряді, короткочасного голови генерального секретаріа­ту Центральної Ради, міністра закордонних справ в Геть­манщині Д. І. Дорошенка. В 1923 р. у Львові були надруко­вані його надзвичайно цінні мемуари "Мої спомини про не-давнє-минуле", перевидані в 1969 р. у Мюнхені.

Завершує умовну галерею фундаментальних розвідок про Українську революцію 1917-1920 рр. тритомна праця колишнього Голови Ради Народних Міністрів та міністра за­кордонних справ і міністра землеробства в урядах Дирек­торії І. П. Мазепи, "Україна в огні й бурі революції 1917-1921" (Прага, 1942. Т. І. Центральна Рада - Гетьманщина - Директорія. 212 с.; Т. II . Кам'янецька доба - Зимовий похід, 232 с; Т. III . Польсько-український союз - Кінець збройних змагань УНР. 234 с). Ця велика за обсягом робота увібрала в себе, дещо конкретизувала і узагальнила із попередніх досліджень ( І. Мазепа . Більшовики і окупація України. Соц­іально-економічні причини недозрілості сил української ре­волюції. - Львів, Київ, 1922; І. Мазепа , П . Феденко . З історії української революції. Відбиток із збірника пам'яті Симона Петлюри. - Прага, 1930; І. Мазепа . Огнева проба. Украї­нська політика й стратегія в добі Зимового походу 1919-1920. - Прага, 1941), стала результатом глибоких роздумів про бачене і пережите, переосмислення і переоцінки подій, співставлення власних поглядів і позицій з концепціями інших дослідників та публіцистів. Це погляд на події Української революції 1917-1920 рр. очима відомого політичного і державного діяча, оцінка подій представника УСДРП зовсім з іншого, невідомого радянським і сучасним читачам неза­лежної України, "ворожого", "буржуазно-націоналістично­го" табору.

У тритомній праці Мазепи відбились дві основні мему­арні тенденції. Перша носить місцевий, локальний харак­тер і присвячена опису подій переважно в Катеринославі, 1915-1919 рр. під час перебування там автора. Друга має набагато ширший географічний ареал. На початку 1919 р. Ісаак Прохорович стає одним із лідерів УСДРП, входить до політичної, а згодом і державно-урядової еліти. Об'єктом дослідження стають дії керівного центру Української рево­люції - Директорії. Зрозуміло, що високе службове стано­вище в Директорії та УСДРП , безпосередня участь у вирі­шенні багатьох важливих державних і політичних питань, знайомство та обізнаність - із найрізностороннішою конфі­денційною інформацією та документами дали змогу мему­аристу дати оцінку багатьом урядовцям-сучасникам, розк­рити багато раніше невідомих деталей зовнішньої та внутр­ішньої політики уряду і т.д. Не дивно, що праця Мазепи була вдруге перевидана в 195О-1952 рр. Сьогодні український читач має змогу познайомитись із третім за рахунком і пер­шим в Україні виданням "Україна в огні й бурі революції".

16 серпня 1884 р. в с. Костобоброві Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії в сім'ї заможного селяни­на народився Ісаак Прохорович Мазепа. В сім'ї всіма спра­вами заправляв батько, чоловік міцної статури і залізного здоров'я. Не випадково Ісаак порівнював його із Тарасом Бульбою. В багатодітній, за мірками сьогоднішнього дня, сім'ї зростало чотири сини і декілька дочок. Щиро шаную­чи книгу та науку, батько дав всім дітям освіту. Ісаак був другим у сім'ї. Початкову освіту здобув у Новгород-Сіверському духовному училищі, середню - в чернігівській духовній семінарії. Юнаку не подобались формалізм атмос­фери цього навчального закладу, тому про перебування в семінарії він згадував рідко і неохоче. Хлопця цікавили земні питання: походження Землі, виникнення життя і людини на планеті, взаємовідносини між людьми, суспільне життя і т.д. Пошуки відповіді на ці та інші суто мирські питання приво­дять до рішення залишити семінарію і відмовитись від за­безпеченого життя священика. Такий крок сина виявився повною несподіванкою для владного батька. Зробивши ви­бір, юнак готується до вступу на природничий факультет університету. Вихованцям духовних семінарій дозволялось вступати лише до Варшавського, Томського і Юр'ївського університетів. Для всіх інших абітурієнти мали пред'явити атестат про закінчення гімназії. Бажання вчитися саме в Петербурзькому університеті спонукало допитливого юна­ка скласти екстерном екзамени при одній класичній гімназії і отримати документ про закінчену середню освіту.

Восени 1904 р. Ісаак стає студентом агрономічного відділення природничого факультету Петербурзького універ­ситету, поринувши з головою в студентське та громадське, українське життя 4.

В 1905 р. юнак стає членом УСДРП 5.

4 Феденко П . Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон; Наше слово, 1954. - С. 5-8.

5 Енциклопедія українознавства. - Львів; Наук, т-во ім. Т. Шевченка, 1994-Т. IV . - С. 1432.

В Петербурзі відбулися знайомства з майбутніми державни­ми і політичними діячами Української революції І917-І920 рр. Великий вплив на юнака зробив студент Гірничого інсти­туту Микола Шадлун, майбутній член ЦК УСДРП і міністр господарства УНР. В Петербурзі Ісаак познайомився з іншими членами УСДРП, згодом відомими Миколою Поршем, Симоном Петлюрою і Дмитром Донцовим.

У 1906 р. Ісаак рішуче виступив проти твердження М. Тучанського про начебто глибоку байдужість українсь­ких селян і робітників до прагнень автономії України, які їм штучно прищеплюють у свідомість інтелігентські партії. Студент підкреслив, що коли в українських селян і робіт­ників зросте загальна культура і політична свідомість, то неминуче пробудиться і національна свідомість. Ця свідомість ще більше зросте тоді, коли трудящі України зро­зуміють, наскільки сильно Росія визискує народне гос­подарство для власних потреб, тримаючи Україну на стано­вищі колонії. Тому вимога УСДРП про здобуття національ­ної автономії з власним урядом і парламентом лежить в центрі інтересів українського народу 6.

У Петербурзі відбулося знайомство і одруження із сту­денткою Медичного жіночого Інституту Наталією Сінгалевич, теж членом УСДРП. Там у подружжя народилась пер­ша дочка Галина, згодом відома українська художниця в діаспорі. Участь в різних політичних заходах поєднувалась із напруженою роботою по підвищенню освітнього рівня. Ісаак відвідує лекції відомих професорів університету - правника Петражицького, економіста М. І. Туган-Барановського, філологів І. А. Бодуена-де-Куртене, О. О. Шахматова та ін.

У 1907 р. майбутній агроном був делегований на з'їзд УСДРП в Києві. Після закінчення його роботи дороги пове­ли юнака до робітників і селян Полтавщини, де він пропагу­вав рішення з'їзду про "всенародне озброєне повстання - насильне знищення існуючого в Росії правління та зміну його на демократичну республіку одночасно з відділенням від Імперії малоросійських її губерній..." 7.

6 Феденко П. Ісаак Мазепа – борець за волю україни. – Лондон: Наше слово, 1954. – С. 10.

7 Там же. - С. 15.

Наступив 1908 рік - рік закінчення університету і по­шуків місця роботи. В цьому Мазепі намагався посприяти товариш по українській студентській громаді, уродженець Катеринославщини, згодом один із засновників Центральноі Ради, міністр продовольства і добрий знайомий Д. І. Яворницького М. М. Стасюк.

18 березня І908 р. Микола Михайлович писав до вченого: "Тепер звертаюсь до Вас з великим проханням. Справа стоїть на слідуючому. Мій то­вариш універсант (по природничому відділу і агрономічній секції) Ісаак Мазепа (чернігівець) подав прохання голові катеринославського губерніального земства, щоб йому на літо дали яку-небудь агрономічну практику. Він студент вже останнього курсу, дуже щирий українець, радник університетського гурту українознавства, дуже цікавиться Катеринославщиною взагалі і Запоріжжєм з його історією зокре­ма. Для катеринославських українців він би дуже придався. Коли б на це літо він здобув би практику в нашому земстві, то можна було б сподіватись, що після закінчення він здо­буде і посаду. Тому звертаюсь до Вас з великим прохан­ням, якщо для Вас це можливо, замовте тепле слівце за мого товариша там, де слід" 8.

Головою катеринославської губернської земської управи був надвірний радник І. К. Аба­за, його заступником - К.Д. фон-Гесберг, губернським аг­рономом В. В. Таланов, помічником Г. І. Жуков 9. З не­відомих нам причин, ймовірно, через відсутність вакансій клопотання Яворницького успіху не мали. Перша спроба Мазепи зв'язати свою долю з Катеринославщиною виявила­ся невдалою.

8 Чабан М . П . Січеславці в Центральній Раді. - Дніпропетровськ; РВВ ДНУ, 2000. - С. 27.

9 Авчинников А . Г . Календарь-ежегодник "Приднепровье". - Екатеринос-лав, 1910, - С. 267-268.

Студентом Мазепа побував в науковій експедиції в Ка­захстані. Після закінчення університету з групою молодих агрономів відвідав Австрію, Німеччину та Данію. Побачене настільки його вразило, що Ісаак був змушений признатись: "Порівняно з цими країнами Росія була ще зовсім Азією". Працювати довелось в Нижегородській губернії. Душа і дум­ки рвались на батьківщину. Лише в 1914 р.10, за іншими даними - в 1915 р.11 здійснились мрії Мазепи: він з сім'єю переїжджає до Катеринослава, займає посади губернського агронома та працює в губернському комітеті по постачан­ню армії. Ці дані авторитетних біографів і дослідників життя і діяльності і. П. Мазепи недостовірні. Нами встановлено, що вже в 1913 р. Ісаак Прохорович жив в Катеринославі, працював в губернському земстві і був членом місцевої "Просвіти" 12.

10 Феденко П. Ісаак Мазепа в житті і в політиці. // Наше слово. - Мюнхен-Лондон, 1973. - ч. III . - С. 9.

11 Феденко П . Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - С. 17-18.

12 Звідомлення українського літературно-артистичного товариства "Провіта у Катеринославі за 1913 рік. - Катеринослав, 1914. - С. 76.

Дата його приїзду досі точно не встановлена і потребує пошуків. Дружина працювала в Бактеріологіч­ному інституті (нині "Дніпрофарм", на території лікарні імені Мечникова). Подружжя поселилось на вул. Басейній, 7 (нині вул. Писаржевського). Катеринослав являв со­бою велике промислове місто з населенням більш як 200 тис. чол. За даними Першого всеросійського перепису населення 1897 р. тут проживало 11 2839 чол., складаю­чись із чотирьох найбільших національностей:

росіян - 66 310, українців – 47 140, євреїв – 39 979,

білорусів – 17 787, поляків - 3 418.

Представники інших національностей були незначні в межах від одиниць до тисячі 13.

Великороси, ма­лороси і білоруси відносились до графи "русские". Станом на 1911 р. в Катеринославській губернії "росіяни" стано­вили 86,8% від всього населення, євреї - 4,8%, німці - 3,9 %, турки і татари - 1,1%, поляки - 0,6% 14.

13 Первая всеобщая перепись населення Российской империи 1897 г. т. ХІІІ. Екатеринославская губерния. – СПБ, 1904 - С 210-211.

14 Справочная книга. Весь Катеринослав. Изд. Л. И. Сатановского. – Катеринослав, 1911. – С. 61.

Всюди в установах, школах, пресі, на вулицях - лунала російська мова. З початком першої світової війни влада закрила ук­раїномовний двотижневик "Дніпрові хвилі". Проте українське політичне життя в Катеринославі під натиском реакції не завмерло. В місті продовжувала діяти організація УСДРП, ведучи пропаганду проти війни і царського самодержавства. Ісаак Прохорович стає її членом. 15 листопада 1915 р. відбу­лася знаменна подія: підписано договір між РСДРП та УСДРП про співпрацю і спільну боротьбу. В ньому були такі про­мовисті, згодом скасовані ЦК РСДРП за вказівкою В. І. Ле­ніна, рядки: "Організації визнаються взаємно рівноправни­ми заступницями - українська українського, а російська - російського пролетаріату Катеринославського району...

Російська соціал-демократична організація визнає принцип національних організацій пролетаріату і виставлення украї­нською соціал-демократією своїх програмових вимог, в тім числі автономії України і всіх недержавних націй".15

15 Феденко П . Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - С. 19.

На чолі катеринославської організації УСДРП стояли Федір Дубовик, Пилип Щукін, Іван Романченко, Ілля Вирва, Дмитро Лисиченко, Костянтин ґерасимів. Українське життя та національні ідеї обговорювалися серед порівняно неве­ликої групи людей: директора краєвого музею імені О. Поля Д. І. Яворницького, професора Катеринославського гірни­чого інституту М. М. Федорова, викладача духовної семінарії та активного співробітника архівної комісії В. О. Біднова, інже­нера І. М. Труби та його дружини В. П. Труби, педагогів А. С. Синявського, Є.С. Вирового, Петра Єфремова, Прохора Вороніна, сімей Соколів, Котових, Касьяненків та багатьох членів катеринославської та мануйлівської "Просвіт", за­гальне число членів яких сягало 300 чол.16

Квартира Мазе­пи часто слугувала для проведення засідань партії і нічлігу товаришів, які проживали далеко17.

16 Звідомлення українського літературно-артистичного товариства "Просвіта" у Катеринославі за 1913 рік. - Катеринослав, 1914. - С. 71-84.

17 Бульбенко Ф . Ісаак Мазепа - будитель України // Наше слово. - Мюн-хєн-Лондон. 1973. - ч. III . - С. 109.

28 листопада 1915 р. катеринославська організація була розгромлена. Втратив­ши керівників, УСДРП продовжувала діяти в підпіллі, збира­ючи нові сили.

Подальший перебіг подій бачимо із книги "Україна в огні й бурі революції. 1917-1921" в розділі "Два роки рево­люції на Катеринославщині": "Коли вибухнула революція, що почалася в огні світової війни, я був в Катеринославі... Як мобілізований агроном, спочатку я працював на північно­му Кавказі, потім мене знову переведено до Катериносла­ва. Тут, в цій країні "Вольностей" Війська Запорозького, мені довелося бути активним свідком всіх тих початкових стадій пробудження українства, якими визначалася револю­ція 1917 р. на Україні" .

Першим і найбільшим проявом пробудження стала першотравнева демонстрація, яка несподівано для всіх вилилася в українську демонстрацію під жовто-блакитними пра­порами та захоплене вітання публіки. Під час проходження колон повз Соборну площу та біля казарм Сімферопольсь­кого та Феодосійського піхотних полків солдати зустріли оваціями її учасників. Другим проявом національної свідо­мості став губернський український з'їзд в травні 1917 р. в приміщенні Комерційного клубу (нині Будинок техніки та різних комерційних структур на вул. Дзержинського}, який обрав делегатів до Центральної Ради і прийняв резолюцію про автономію України. На початку червня в Катеринославі утворено Українську губернську раду із представників всіх повітів і різних українських організацій. Від УСДРП до Ради входив Мазепа. 23 червня 1917 р. Центральна Рада прого­лосила свій перший Універсал про автономію України, але він не вніс нічого нового. Влада в губернії залишалась в руках старого державного апарату Тимчасового уряду. Най­вища влада зосередилась в руках губернського комісара, голови губернської земської управи К.Д. фон-Гесберга. В повітах діяли повітові комісари. Ісаака Прохоровича обира­ють до губернського продовольчого комітету, міської думи та в Раду робітничих і солдатських депутатів. Всюди пере­важали російські політичні партії, перешкоджаючи прове­денню в життя навіть найменших українських вимог. В Раді Ісаак Прохорович відстоював національні інтереси. Опуб­лікований 7 листопада 1917 р. III Універсал Центральної Ради проголосив скасування приватної власності на землю, встановлення восьмигодинного робочого дня, державний кон­троль над промисловою продукцією, якнайшвидше досягнення миру, скасування смертної кари, амністію політв'язням, роз­ширення місцевого самоврядування, закріплення загально­людських демократичних свобод слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканності особи та помешкання, на­дання росіянам, євреям і полякам права на утворення націо­нальних автономій18.

Україна ставала частиною федератив­ної Росії під назвою Української Народної Республіки 19.

18 Мироненко О. Універсали Української Центральної Ради. // Мала енциклопедія­ етнодержавознавства. - К.: Генеза. Довіра, 1996. – С. 248.

19 Гольденвейзер А . А . Из Киевских воспоминаний (1917-1920 гг.) // Революция и гражданская война на Украине. По мемуарам 6ел ых. - К. 1990 .

Відбувалися в той час гострі розмови з комісарами із Петербурга, які приїздили з домаганнями хліба. Як член гу­бернського продовольчого комітету Мазепа в розмові із С.Орджонікідзе говорив про недопустимість втручання у внутрішні справи незалежної держави та безкоштовного ви­возу продовольства. Більшовицький емісар посміхнувся і вичерпно заявив: "Жрать надо..."20

20 Феден к о П . Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - С. 30.

Ісаак Прохорович сприяв виходу в світ катеринославсь­кої української газети "Наше слово", редагуючи її разом із Панасом Феденком. Призначені III Універсалом на 27 груд­ня 1917 р. вибори до Українських Установчих зборів зірва­ли більшовики. Розпочалися бої між формуваннями Цент­ральної Ради та Червоної гвардії. Перевага сил була на боці Вільного козацтва, формувань української армії 21.

21 Гольденвейзер А . А . Из киевских воспоминаний. (1917-1920 гг.) // Революция и гражданськая война на Украине. По мемуарам бел ых. - К.; 1990. - С. 23.

Знаючи про наближення російських військ із Москви і бажаючи виг­рати час до їх підходу, більшовики запропонували мирні переговори. Мазепа бере на себе роль посередника і під кулями проводить їх між ворожими штабами. Одержавши підкріплення, 29 грудня 1917 р. червоногвардійці захопили владу в Катеринославі.

У січні 1918 р. Ісаака Прохоровича обирають до складу губернської земської управи. Рятуючись від арешту, він не ночує дома. Ще більше ускладнилося його становище в березні, коли радянська влада розпустила вибрані демок­ратичним шляхом міську думу та губернське і повітові зем­ства. Перебуваючи на нелегальному становищі, нехтуючи смертельною небезпекою попасти в руки ЧК і бути розст­ріляним, Мазепа 18 березня 1918 р. з'явився на більшо­вицькому II Всеукраїнському з'їзді Рад в Катеринославі в приміщенні Зимового театру (нині російський драматичний театр імені Горького) і в присутності головнокомандуючого російськими червоними військами В.О. Антонова-Овсієнка та членів уряду М.О. Скрипника, В. П. Затонського та інших заявив від імені української соціалістичної фракції, що Україна не хоче опіки московських комісарів і висловив про­тест проти більшовицької окупації.

Наступ більшовицьких військ на Україну спонукав Цен­тральну Раду підписати мирний договір у Бресті. Члени ук­раїнської мирної делегації звернулись до урядів Австро-Угорщини і Німеччини про допомогу. У спільній заяві цих держав говорилось: "Висловлене з української сторони про­хання про військову допомогу буде здійснене" 22 .

22 Нагаєцький І.І. Історія Української держави двадцятого століття. - К.: Український письменник, 1993. - С. 107.

Згідно Брест-Литовського договору Україна визнавалась незалеж­ною і самостійною. За військову допомогу повинна була продати велику кількість продовольства. В авангарді авст-ро-угорських і німецьких військ на Україну йшли українські війська. Учасник подій П. Феденко підкреслював, що "За вільними козаками йшли німецькі та австро-угорські полки. Вони не хотіли проливати свою кров, давали можливість українцям самим воювати проти російських окупантів" 23.

23 Феденко П . Ісаак Мазепа в житті і в політиці // Наше слово. - Мюнхен-Лондон, 1973. - ч. III . - С. 18.

4 квітня австро-угорські та німецькі війська ввійшли в Катеринослав. За ініціативою Мазепи в місті створено гу­бернську Революційну Раду для створення в губернії украї­нської адміністрації. В Катеринославі почала виходити ук­раїнська газета "Голос робітника". Окупаційні війська ціка­вив тільки хліб. Вони дуже скоро зрозуміли, що націоналі­зація землі Центральною Радою хліба їм не дасть 24. Будучи реальними хазяями в Україні, австро-угорські і німецькі війська грубо і безцеремонно втручались у внутрішні спра­ви УНР, чинили суд, керували господарськими справами, вивозили у величезних розмірах продовольство, худобу, ме­тал. Генерал Гбфман цинічно висловлювався: "Вся Україна мене цікавить тільки до найближчого урожаю. А там хай з нею буде все, що завгодно" 2Б.

24 Могилянский Н . М . Трагедия Украйни // Архив русской революции. - М.: Терра. Политиздат, 1991. - Т. 41. - С. 74.

25 Доклад начальнику операционного отделения германского Восточного фронта о положений дел на Украине в марте 1918 года // Архив русской революции. - М.: Терра. Политиздат, 1991. - Т. 1. - С. 288.

29 квітня 1918р. в Києві на з'їзді землеробів гетьманом України проголошується українець за походженням царський генерал П. П. Скоропадський. Окупантам були потрібні "сильна рука" і слухняний виконавець їхньої волі в погра­буванні України за збройну допомогу. Незначні збройні сили гетьмана складалися переважно із російських генералів і офіцерів 26. Те ж можна сказати і про уряд. Гетьманська влада розпочала переслідувати діячів українського відрод­ження. Вільне козацтво в Катеринославі ліквідоване. Його організатори брати Горобці (Воробйови) заарештовані. Ма­зепа доклав багато зусиль щоб їх врятувати від смерті. Катеринославщину залила хвиля поміщицького терору. В разі необхідності на допомогу приходили окупанти. Розстріли, катування, грабування вели до сильного незадоволення ре­жимом і вибухів повстань в різних регіонах України. Більшо­вицька агітація направляла незадоволення селян проти геть­манського уряду. В Катеринославі закрили "Голос робітни­ка". Мазепа та Феденко стали редагувати газету УСДРП "Наша справа", яка захищала ідеї української державності, демократії та соціальних здобутків української революції.

Влітку 1918 р. Мазепа в службових справах декілька разів відвідав Київ, був на засіданнях ЦК УСДРП, зустрічав­ся з Петлюрою, Винниченком, Поршем. Враження було гнітюче. Всюди в Україні панувала російська "чорна сот­ня", декорацією для якої служила Українська Держава. В Києві і Катеринославі побував відомий кадет П. М. Мілюков, ведучи переговори про відновлення "единой и неделимой России". В жовтні 1918 р. за наказом губернського старости Чернікова Ісаака Прохоровича заарештували, але невдовзі відпустили, не наважившись знищити відомого гро­мадського і політичного діяча.

Події стрімко розвивались. В жовтні-листопаді 1918 р. відбулися революції в Австро-Угорщині і Німеччині, що не­минуче означали кінець Скоропадського. Спроби гетьмана замінити гасла внутрішньої та зовнішньої політики приско­рили логічний розвиток подій. 14 листопада 1918 р. він проголошує федерацію України і Росії 27.

26 Деникин А . И . Гетьманство и Директория на Украине // Революция и гражданская война на Украине. По мемуарам бельіх. - К., 1990. - С. 146.

27 Могипянский Н . М . Трагедия Украиньї // Архив русской революции. -М.: Терра. Политиздат, 1 991. - Т. 41. - С. 104.

15 липня утворюється Директорія і уряд на чолі з Винниченком і Петлю­рою 28, який розпочав військові дії з противником. Запізніле рішення І заява гетьмана, що "майбутнє України в Росії. Але Україна повинна ввійти як рівна з рівною на умовах федерації" 29 вже не могло врятувати справи. -і Українським збройним формуванням в Катеринославі протистояло три противники - VIII офіцерський корпус, німецький гарнізон і Червона гвардія. Мазепа і Труба виїха­ли в Київ прохати збройної допомоги. Довелось обходитись власними силами, Після короткого нічного бою і загрози застосувати австрійцями важку артилерію, VIII корпус за­лишив місто і подався на Дон до А. І. Денікіна 30. Німецький гарнізон був блискавично роззброєний майже без опору. Трофеї були величезні - 18 гармат, 40 кулеметів, кілька бронеавтомобілів 31.

28 Субтельний О . Україна. Історія. - К.: Либідь, 1991. - С. 314.

29 Деникин А . И . Гетьманство и Директория на Украине. // Революция и гражданская война на Украине. По мемуарам бел ых. - К. , 1990. - С. 143.

30 Игренев Г . Екатеринославские воспоминания. // Архив русской револю­ции. - М.: Терра. Политиздат, 1991. - Т. III. - С. 235-236.

31 Василюк П . Катеринославські події. // Наше слово, Ісаакові Мазепі на вічну пам'ять. - Мюнхен-Лондон, 1973 - ч. ІІІ. - С.85.

Боротьба з Червоною гвардією була набагато складнішою. її союзником були повстанські заго­ни Махна. Бої за місто йшли з перемінним успіхом. Особ­ливо проявили себе робітники-добровольці із Кривого Рогу під керівництвом Захара Малолітка і Василя Скляра. Коза­ки захопили будинок Ради. 25 грудня 1918 р. більшовики відступили на лівий берег Дніпра. Мазепа бере активну участь в цих подіях, виступає на мітингах проти цькування "буржуазної Директорії", продовжує видавати "Нашу спра­ву". В найкритичнішу хвилину боїв врятував становище. Дізнавшись однієї ночі, що червоногвардійці роззброїли вар­тових і захопили половину Катерининського проспекту, вони разом із Панасом Феденком кинулися в Феодосійські ка­зарми, підняли смертельно втомлених боями козаків і організували контратаку.

Будучи одним із найавторитетніших політичних діячів Катеринославщини, Ісаак Прохорович користується вели­ким авторитетом і делегується на різні з'їзди. Разом із П. Феденком, І. Романченком, Я. Капустяном, І. Грабовим, І. Позаненком та іншими Мазепа відбуває до Києва на VI з'їзд УСДРП в січні 1919 р. Київські зустрічі були безрадісні, Революція 1918 р. в Австро-Угорщині і Німеччині породила ілюзію "всесвітньої революції", в якій теж мусить взяти участь Україна. Іншою ілюзією була надія, що в разі прого­лошення українським урядом "радянської влади" Москва не пошле свої війська воювати з владою робітників і селян. До радянської платформи схилялись голова Директорії Вин-ниченко, голова уряду Володимир Чехівський і колишній голова Центральної Ради Грушевський та багато інших членів уряду. Ісаак Прохорович виступав на з'їзді з доказами згуб­них наслідків для України переходу на "радянську платфор­му". Він також разом із Феденком і Поршем підготував про­ект резолюції, в основі якої лежали демократичний лад, ши­рокі економічні реформи в інтересах трудящих і висловлю­вався протест проти російського наступу (червоного і біло­го) на Україну з півночі і сходу. VI з'їзд УСДРП також закли­кав до негайного приєднання західних областей (Галичини, Буковини і Закарпаття) до єдиної Соборної України. Члени катеринославської делегації {Мазепа, Феденко і Романченко) були обрані до ЦК УСДРП, а Ісаак Прохорович став ще й секретарем ЦК. На початку січня 1919 р. робітничі і селянські з'їзди Катеринославщини обрали Мазепу, Феденка і Євгена Вирового делегатами на Конгрес трудового народу України в Києві. Знову розпочалася рішуча боротьба Ісаака Прохоровича з прихильниками "радянської платформи". 28 січня 1919 р. на засіданні Трудового конгресу був зачитаний Універсал про об'єднання УНР та ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Конгрес засідав в напруженій атмосфері. До Києва наближались більшовицькі війська Муравйова.

Розпочалась евакуація і довге поневіряння Директорії регіонами Західної України. У Вінниці велась робота комісій Трудового конгресу, обраних на сесії в Києві. Працюючи в них Мазепа багато уваги приділяє налагодженню зв'язку із залишеними в підпіллі в Катеринославі членами УСДРП. Ситуація залишалась складною. Продовжувалась боротьба Директорії з більшовицькою Росією на півночі та Доброволь­чою армією на сході. На взаємовідносинах із Денікіним зу­пинимось детальніше. Тримаючись гасла "единой и неделимой России", він в силу різних причин відштовхував важливого союзника в особі української Директорії в боротьбі з більшовиками. Влітку 1919 р. генерал на святковому обіді в захопленому Катеринославі однозначно висловив своє політичне кредо; "Ваша ставка на самостийную Украйну бита... Да здравствует Единая й Неделимая Россия". Далі, восени 1919 р., він змінює плани. Замість походу на Мос­кву оголошено війну Україні. В своїх спогадах генерал пи­сав гранично відверто: "Самостійної України не визнано. Петлюрівці можуть бути або нейтральними - тоді вони по­винні негайно скласти зброю й розійтися по своїх домівках, або приєднатися до нас, визнавши наші гасла. Якщо пет­люрівці не виконають цих умов, то їх належить вважати за таких же противників, як і більшовиків. Разом із тим я вка­зував на необхідність приязного ставлення до галичан, щоб відтягти їх з підлеглості Петлюрі" 32. Денікін ігнорував глибоку і далекосяжну за можливими наслідками пораду І. Черчіля, військового міністра Англії: "йти, скільки можли­во, назустріч українським сепаратистичним прагненням" в боротьбі з більшовизмом 33. Французько-грецький десант в Одесі і Миколаєві вимагав виходу з уряду соціалістів. Тоді Антанта допоможе в боротьбі з Радянською Росією. ЦК УСДРП був вимушений з цим погодитись. Докази Мазепи про шкідливість такого кроку нічого не дали.

Цей крок посилив вплив більшовицької агітації серед населення та армії. Україна стояла на порозі повної катаст­рофи. Новий голова уряду С. Остапенко відправив на пере­говори з французьким командуванням делегацію, в складі якої був і Мазепа. В обмін на військову допомогу французи вимагали контролю за фінансами, управління всіма заліз­ницями, командування українськими військами, вільного формування добровольців для Денікіна, звільнення заареш­тованих гетьманських міністрів. Ці кабальні умови носили характер ультиматуму - якщо відповіді не буде через 24 години, то переговори перериваються 34. Договір з обурен­ням був відкинутий.

32 Аршанов З.Ю. Екатеринослав 1917-22 гг. // Архив русской революции. - М.: Терра. Политиздат, 1991 – Т. 41 – С. 94.

33 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. - Прага, Т. II . - С. 83.

34 Винниченко В.К. Відродження нації. К.; Політвидав України, 1990, - ч. ІІІ. – С. 252-253.

Уряд не мав ніякої підтримки в народі, був розкиданий {в Одесі, Гусятині, Станіславі), пасивно спостерігаючи події і чекаючи допомоги від Антанти. 9 квітня 1919 р. в м. Рівно­му формується новий уряд. Мазепа займає посаду міністра внутрішніх справ. Ситуація погіршується. В квітні 1919 р. частина української армії на чолі з отаманом Григор'євим переходить на бік Червоної Армії. Політики не зуміли ско­ристатися нагодою кардинально змінити ситуацію на кра­ще. В 1919 р. на переговорах в Галичині Антанта пропону­вала перемир'я з Польщею, провести тимчасову демарка­ційну лінію. Однак уряд ЗУНР відмовився від миру. Мазепа як член уряду УНР брав участь в цих переговорах, але пе­реломити ситуацію не зміг.

Завдяки наступу на схід армії УНР було визволено невели­ку частину Поділля. Уряд переїжджає до Кам'янця-Подільсько-го. Мазепа робить все можливе для створення державного апарату, забезпечення порядку, бореться з погромами, виді­ляє допомогу потерпілим, їздить на фронт. Влітку сюди пере­їжджає також уряд ЗУНР на чолі із Є. Петрушевичем.

29 серпня 1919 р. Мазепа стає головою уряду, зберіг-ши і портфель міністра внутрішніх справ. На захопленій Денікіним території України ширяться повстання. В Кам'янець-Подільський прибувають повстанські делегації{серед яких був Микола Горобець, "міністри" Махна, отаман Зе­лений (Д. І. Терпило) з проханням про допомогу і виступ війська УНР проти Денікіна. Петрушевич з повноваженнями диктатора вагався і наказу про допомогу не дав. Тоді з ініціа­тиви Мазепи створюється Центральний український по­встанський комітет. Під натиском українських повстанців, перш за все Махна, який з піхотою на тачанках прорвався в тил Добровольчої армії, пройшовши від Умані, П'ятихаток, Кам'янського, Катеринослава, Олександрівська до берегів Азовського моря. Саме в цей час, коли біла армія розбіга­лась під ударами повстанців, командування Галицької Армії стало готувати сепаратний мир з Денікіним і перестало ви­конувати накази об'єднаного штабу. Петрушевич з Кам'янця-Подільського виїхав в Одесу під протекцію білих. Мазе­па готується до чергової евакуації. Для відпочинку армії УНР обрали Старокостянтинів. Міністерські вагони вже стояли на станції Гречани, передмісті Проскурова (зараз м. Хмельницький), коли надійшло повідомлення про неможливість подальшого руху через виступ селян, підбурених більшо­вицькою пропагандою. Поїзди пішли на Чорний Острів. Це була катастрофа. Перестав існувати фронт, військо втра­тило залізницю, якою йшло його постачання, Селянськими підводами уряд добирається до Старокостянтинова. 26 ли­стопада в приміщенні театру відбулась нарада. Мазепа го­ворив про необхідність відпочинку, і задля чого залишатись на своїй території. Армія потребує реорганізації, постачан­ня, ліків. Голова уряду закликав відкинути "настрої безнадій­ності і одчаю. Мусимо знати, що в цій боротьбі переможе той, хто має міцніші нерви"35.

35 Феденко П. Ісаак Мазепа. - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - С. 87.

Із Старокостянтинова уряд переїхав в Любар, потім - в Чорторию. 4 грудня 1919 р. на нараді вищих державних, політичних і військових діячів приймається запропоноване Мазепою рішення про подальшу боротьбу у формі парти­занського руху. Командування приймає отаман Михайло Омелянович-Павленко. Зусиллями Ісаака Прохоровича вдається короткочасно відновити союз Галицької та УНР армій. Та вже 1 січня 1920 р. створений у Вінниці Револю­ційний комітет Галицької Армії підписує з більшовиками угоду про визнання Радянської влади. В цій критичній ситу­ації прем'єр проявляє величезну цілеспрямованість та енергійність по об'єднанню всіх антибільшовицьких сил. Мазепу не полишає надія відновити українську регулярну армію і пробратись до її ядра, яке вело партизанську війну. Для виконання наміченого він провів декілька конспіратив­них нарад в ряді міст і в Кам'янці-Подільському з членами свого кабінету, чітко обговоривши деталі. Голова уряду не­легально переходить кордон Румунії та знову долає при­кордонну річку Дністер в районі Тирасполя вже з докумен­тами жителя Бесарабії і несподівано затримується ЧК. Тільки ціною величезної витримки і прекрасно зіграної ролі заби­того обивателя йому вдалось вирватись на волю і відправи­тись на пошук загонів Омеляновича-Павленка. Зустріч відбу­лась в районі Черкас. Перебуваючи на захопленій більшо­виками території, прем'єр дізнався про підписання 22 квітня 1920 р. у Варшаві договору між Директорією і Польщею про взаємне визнання, розмежування території, спільні антирадянські дії і основи міждержавних стосунків 36. Піти на цей крок Директорію змусили невдачі в боротьбі одночасно на три фронти - радянських урядів Росії і України, Денікіна і Польщі, в "трикутнику смерті"37.

36 Усенко І . Варшавська угода 1 920 р. // Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза. Довіра, 1996. - С. 173.

37 Полонська - Василенко Н. Історія України. У двох томах. - К.: Либідь, 1992. – Т. ІІ. – С. 535.

Наполягання командирів загонів, з якими Мазепа провів Зимовий похід 1919-1920 рр., продовжувати залишатись на чолі уряду не допомогли. Прем'єр відмовляється від поса­ди і займає в новому кабінеті пост міністра земельних справ з умовою недоторканності закону УНР про націоналізацію землі. Надії на передишку не виправдались. Польща не тільки не виконувала умов договору, але 18 березня 1920 р. ук­лала в Ризі мирний договір з Радянською Росією і Україною. Назрівала криза і в уряді. Наміри продавати землю приват­ним особам з метою поповнення фінансів порушувало вста­новлену угоду. 23 червня 1920 р. Мазепа залишає пост. Відставний міністр оселився у Львові, шукаючи відради в стінах бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка. Виник і став втілюватись в життя задум книги: "Більшовизм і окупація України", роздуми безпосереднього і активного учасника подій про наболіле минуле, сучасне і майбутнє багатостраждальної Вітчизни. Автор вивів джерела більшо­вицької ідеології і показав, що В. І. Ленін свою теорію, по­літичну стратегію, тактику та етику взяв не у К. Маркса, а у народників П. М. Ткачова, М. О. Бакуніна, С. Г. Нечаєва та француза Л. Бланкі 38. Оприлюднені 80 років назад погляди Мазепи співпадають із сучасною історичною оцінкою 39.

38 Феденко П. Ісаак Мазепа. - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - С. 107.

39 Мироненко О. Ленін і ленінізм // Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза. Довіра, 1996. - С. 855-856.

Ця роботе вперше побачила світ у Львові в 1922 р., в наступ­ному - перевидана німецькою в Берліні. Ісаак Прохорович плідно займається журналістською та видавничою справа­ми, видаючи місячник "Соціалістична думка" та збірник "Вільна Україна". Не припиняв Мазепа і політичної діяль­ності, ввійшовши до створеної в березні 1921 р. в Польщі Ради Республіки, яка виконувала функції українського пар­ламенту у вигнанні - еміграції.

У травні 1921 р. Ісаак Прохорович відвідав Берлін, де зустрівся з Винниченком, у Відні - з Грушевським і його оточенням, які продовжували хворіти "радянством", у Празі - з колишніми міністрами УНР. Влітку того ж року до виг­нанця з Катеринослава повернулася сім'я, нелегально пе­рейшовши кордон по р. Збруч, принісши багато радості, особливо - доньки Галя і Таня.

За порадою посла Чехословаччини в Берліні в березні 1923 р. Мазепа поселився в Празі. Незабаром до нього переїхала сім'я. Дружина влаштувалась на роботу в Бакте­ріологічний інститут. Ісаак Прохорович був безробітний. Незважаючи на несприятливі матеріальні умови, він не втра­чає інтересу до громадських і політичних справ, викорис­товуючи міжнародний соціалістичний рух і пресу для вик­риття більшовицьких порядків в Україні, бере участь в ро­боті міжнародного Соціалістичного конгресу в Гамбурзі (1923 р.), Марселі (1926 р.), Брюселі (1928 р.).

У 1925 р. Мазепа влаштовується бібліотекарем в Ук­раїнській господарчій академії в Подебрадах, на околиці Праги. Згодом його запросили читати ботаніку в цьому ж навчальному закладі, обрали професором. Ісаак Прохоро­вич захоплено читає лекції, веде наукову роботу, пише праці з ботаніки. Продовжувалась активна співпраця з бойовим побратимом професором Панасом Феденком. їх перу на­лежать книги "Трагедія двох народів" - українського і єврей­ського в роки Української революції 191 7-1920 рр., і "Го­лод на Україні" англійською та німецькою мовами. В жовтні 1927 р. Ісаака Прохоровича запросили як свідка в Париж на процес над Шварцбардом за вбивство Петлюри.

У 1930 р. в столиці Радянської України м. Харкові розпочався інспірований владою процес "Спілки визволен­ня України". На лавах підсудних сиділи такі визначні діячі українського відродження, як Сергій Єфремов, Володимир Чехівськии, Йосип Гермайзе,Володимир Дурдуківський, Лю­бов Жигмайло, дружина професора на еміграції В. О. БІднова та багато інших. Всього притягувалось 45 чоловік 40.

40 Болабольченко А . "СВУ": суд над переконаннями. // Вітчизна, 1989 - № 41, - С. 169.

Радянське "правосуддя" в число членів СВУ занесло Мазепу, Феденка, Дорошенка та інших емігрантів. 20 березня 1930 р. Ісаак Прохорович і Феденко виступили з рішучим протестом. В ньому, зокрема, були такі рядки: "Ввесь те­перішній судовий процес у Харкові, як видно із акту обви­нувачення та із самого перебігу суду, - це майже суцільна більшовицька провокація за допомогою шпіонів ДПУ мето­дами колишніх агентів-провокаторів із царської охранки, про­вокація за допомогою підроблених, фальшивих листів, переписки і т. д., провокація з метою дискредитації й знищен­ня українських протибільшовицьких сил з метою відвернути увагу українських робітників і селян від нечуваного гніту та насильства, з метою дальшого удержання своєї терорис­тично-деспотичної влади над пригнобленими українськими масами".

Ісаак Прохорович приступає до систематичного збирання і обробки матеріалів для своєї головної праці "Україна в огні й бурі революції" за дуже сприятливих умов. Бібліоте­ка Празького університету мала всі видання СРСР. Цінні архівні матеріали і документи зберігались в столичному Музеї визвольної боротьби України, Українському історич­ному кабінеті при Міністерстві закордонних справ - Чеської Республіки і Архіві російської еміграції. Мазепа як член ЦК УСДРП, секретар ЦК УСДРП, голова Ради Народних Міністрів УНР, міністр внутрішніх справ і міністр земельних справ особисто забрав архіви партії, протоколи засідань ЦК, бібліотеку та комплекти періодики. Працюючи над книгою він користувався численною мемуарною та спеціальною літературою, вивчав документи, робив виписки, співставляв точки зору на події різних учасників. Ми не робимо де­тального аналізу цієї праці - сама біографія автора знач­ною мірою написана на її основі. Все інше читач прочитає сам. Лише одне зауваження. Готуючи матеріали для цієї праці Ісаак Прохорович зібрав і обробив документи про ук­раїнсько-єврейські відносини часів УНР. Нагадаємо, що книга друкувалася в роки другої світової війни. Фашистська німець­ка цензура заборонила друкувати розділ про боротьбу уря­ду УНР з погромами, він ввійшов до книги під час другого перевидання.

У 1935 р. трапилась подія, яка ледве не закінчилась трагічно. Ісаака Мазепу збив автомобіль. В результаті - тілесні пошкодження і дуже складний перелом правої руки.

У роки фашистської окупації Праги Ісаак Прохорович жив замкнуто, знищував свою переписку, не бажаючи, щоб вона потрапила до рук гестапо і завдала комусь неприєм­ностей. Для цього були всі підстави. Таємна поліція була добре поінформована про його життєвий шлях і політичні ідеали, часто викликала на "сповідь". Не дивлячись на мо­ральний тиск, Мазепа став працювати над книгою "Підста­ви нашого відродження", в якій дав огляд української історії порівняно з історією головних сусідів - визискувачів Польщі і Росії, дав оцінку різних ідеологій, зокрема "фашизму" Донцова та "трудової монархії" В'ячеслава Липинського. В другій частині цієї роботи розглянуто основи демократичної ідеології і показано шлях демократії як відповідник історичній традиції України та світовому розвитку суспільства.

Закінчена робота в дуже несприятливих для автора умо­вах. До Праги наближаються радянські війська. Після дов­гих роздумів він приймає рішення залишити місто: руха­тись вглиб Німеччини. Ешелон попав під наліт амери­канської авіації. Мазепа був поранений в голову і контуже­ний. Після довгих поневірянь доля восени 1945 р. заносить його в Аугсбург. Це місто стало останнім в його житті. По­чинаючи Із 1949 р. став турбувати стан здоров'я. 18 берез­ня 1952 р. його не стало. Тіло українського патріота знай­шло вічний спокій на німецькій землі Аугсбурга.

Апофеозом життя і політичної діяльності невтомного бор­ця да національне відродження України хай будуть слова вірного друга, однопартійця, соратника і помічника, автора єдиної капітальної біографії Панаса Феденка. В 1954 р. у виданій в Лондоні монографії "Ісаак Мязепа - борець за волю України" є такі рядки: "Ті роки, що творять постать визначного політичного провідника, щасливо об'єдналися в особі Мазепи: освіта, пильність і працьовитість, точна па­м'ять, уміння оцінювати людей, велика витривалість і тер­пеливість, організаційний хист, здібність передбачити хід подій - все це мав у собі Мазепа щедрою мірою.

41 Феденко П . Ісаак Мазепа - борець за волю України. - Лондон: Наше слово, 1954. - С. 117.

Але одна найцінніша риса, без якої не може розвинутися індиві­дуальність політичної людини, була помітна в характері (. П. Мазепи: глибока відданість ідеї, віра в справедливість української визвольної боротьби, готовність принести найбільші жертви для досягнення поставленого завдання. Ця "пристрасть", захоплення ідеєю робили Мазепу дійсно "невсипущим", наповняли його творчим духом, який пори­вав і інших до виконання повинності".

В особистому житті Ісаак Прохорович був в повному розумінні праведник. Він не шукає ні слави, ні багатства, ні почестей, уникав публікацій про себе навіть в дні народ­ження і ювілеїв, не давав своїх фотографій для публікацій в засобах масової інформації. Всіх вражали його моральна чистота і скромність, аскетизм в приватному житті. Він ніко­ли не ремствував на долю, стійко переносячи всі її удари.

Таким він був. Хай таким повернеться до нас після дов­гих років замовчування.