Дмитро Шупта
Прочитання несподівано своєчасного видання Сергія Піддубного «Книга української слави і сили» і загарбницька війна московитів проти України, спонукала мене до деяких міркувань та висновку про неминучість великої поразки так званої «вєлікай рассєї», яка століттями крала наші матеріальні та духовні набутки, а також перебріхувала історію.
Так, у час віроломної кровожерної гібридної війни, розв’язаної озвірілими рашистами, лунають гіркі закиди на адресу «духовної просвітлености», а саме слово «духовний» стосовно скам’янілих московитів очевидно назавше втратило будь-яку найреальнішу вагу.
Ми знову й знову стаємо самовидцями скоєння безпрецедентних міжнародного масштабу, нечуваних за своєю звірячою жорстокістю й цинізмом наглих злочинів перед людяністю. Зламана й потоптана давно існуюча беззаперечна Істина: «За кожний зловісний кривавий вчинок, за кожне брехливе зловісне слово (пропаганди) доведеться відповідати в Судний День», що сакраментально наближається кожної миті, коли грань між Правдою та Облудою прикро стирається не на користь божевільного окупанта-агресора. Міжнародному терористові, що пролив ріки невинної крови й море невинних сліз, уже ніколи не вибратися з бездонного болота, куди він гнав свої народи понад триста років.
І ніколи вже не випростатися, хто став рептилоїдами з роззявленими, із заюшеними людською кровʼю пащеками ненатлого загарбництва й живого пожирання собі подібних, хто видався слабкішим на злочинному азимуті ненатлого окупанта. І природної норми поновити їм уже не вдасться. Як би до цього не прагнуло прогниле єство пекельного виродка.
Ні причини для найменшої надії чи сподівання, ні конвульсивні потуги до перемоги – все втрачене, Навіки й назавше. Через облудну, знахабнілу брехню, через нагле викрадання, постійне пограбування й незаконне привласнення всього чужого, не свого, яке зникає у прірвовім вакуумі безвічної безодні.
Заповнити «білі плями» прогалин імперського виснажування навіть живою кровʼю не вдасться вже ніколи ні в літературі, ні в культурі, ні в історії. Заюшена людською невинною кровʼю, догниваючи, мармиза імперського коло́са, в беззубій пащі з ядерною довбнею вже нікого не лякає. Щоправда, огризається надто болюче.
Токсичні імперські ігрища з полігонів смерти перенесені на світові театри виснажливих битов, де цілодобово працює бездушна м’ясорубка, байдуже перемелюючи плоть незчисленних жертв. Не минуло це й майданів АЕС, які опинилися бути загроженими від світового терориста. На орангутанга-окупанта немає ніякого стриму ні від МАГАТЕ, ні від ООН – весь світ постав у розпачі перед апокаліптичною загрозою свого знищення. Ні Геній, ні Талант, ні Планетарний Розум не вбереже нас від Армагеддону потолочі? А порятунок же є. Він обов’язково має бути! Бо безвихідних глухих кутів просто не існує! Наша цивілізація врятується обов’язково.
Не вседозволеність, не звіряча зажарта розбещеність на тлі ефемерної безкарности, а Світовий Верховний Трибунал раз і назавше поставить на своє місце озвірілого московського недоумка. Він – ніщо! Тобто, пусте місце. В його руках – всі віжки й повіддя імперського держуправління, всі важелі мілітарної проіржавілої машини. Як недоістота безмізкова одноклітинна амеба звела на пси досягнення цивілізацій останніх трьох тисячоліть, розхитавши рівновагу вутлих кордонів, прокреслених після Другої світової війни. Світ мав розвиватися мирно, але втратив останню можливість такого вибору, відколи зʼявилася мара всесвітньої пандемії третьої світової війни! Підступно було порушене основне правило буття й співіснування: «Живеш і жити давай іншим!»… З усіма печальними й трагічними наслідками.
Україна палає в огні, мимоволі ставши форпостом захисту всієї Європи від новітньої московської фашистської чуми ХХІ століття. Звитяжні ЗСУ, партизанський рух, волонтерська всенародна підтримка і водночас широка підтримка світової громадськости, та урядів передових країн світу врешті створюють такий ударний кулак спротиву московській агресії, під яким вона ганебно сконає назавше, а імперія зла обов’язково розсиплеться на друзки.
Перелом настав. Весь світ споглядає падіння ще однієї імперії, імперії зла. Вектор війни різко міняє свій напрямок саме після удару по Кримському мосту. Цей удар не просто руйнує споруду, що сполучає два береги, він руйнує міти про непереможність росії і її історичну велич. Очікувана й вистраждана Перемога не за горами. Слава Україні! Героям слава! Слава Нації! Смерть ворогам!
