Сергій Піддубний
У жодних коментарях і довідниках не знайти нам Діка, який загубить Кора. З якихось причин він залишився непоміченим і замовчуваним. Проте маємо серйозні підстави вважати, що це ім’я засновника царської династії Македонських. У Геродота він Пердікка – предок царя Олександра, сина Амінта [2, VІІІ 139]. Невідомо, чи навмисне так гарно назвали першого із царів Македонських редактори “Історій”, але “пер” – це не ім’я і навіть не його складова, а титул. Отже, насправді це “пер Діка” – перша особа, цар.
Паріс у скитському шоломі
Про цього “Пердікка” вже дещо можна знайти. Вказано навіть його роки царювання – 440-413. Але вони явно взяті від стелі. Ніхто навіть не хотів вчитуватися в “Історії” Геродота. Бо прадід Олександра Великого Олександр Македонський, про якого пише Батько історії, був сучасником Геродота, а “Пердікка” жив на сім поколінь, тобто приблизно на 280 років раніше (одне покоління в давнину рахувалося у сорок років). Цілком можливо, що Пердіккою міг бути останній цар Трої Пріам, в основі імені якого також бачимо “ПеР” і який жив у VІІІ ст. до н. е. А його син Олександр (Паріс) був Олександром Першим, бо Другого знаємо, Третього знаємо, а Першого ні.
Так нам тлумачили історію. Тому не будемо дивуватися, чому тлумачі “Історій” раптом не помітили в оракулі Діка, чому Ксерксовий похід було перенесено із Причорномор’я на Балкани, а відтак переписали туди й інші країни.
Очевидно, була якась причина замовчувати також нащадка пера Діка Олександра Македонського Другого. А він був неабиякою особистістю і, певна річ, мав великі заслуги перед еллінським світом, якщо (увага!) в Дельфах йому було встановлено золоту статую [2, VІІІ 121]. Чого варта тільки ось ця історія. Коли війська Дарія ступили на скитську землю і підкорили іонійців (в Геродота їх зробили пайонійців), вони зустрілися з тим, що описано в розповіді про Дарія – випалену землю і закидані криниці. За наказом царя воєначальник Мегабаз послав вісників до Македонії: “семеро персів із тих, що після нього були найвидатнішими у війську. Він послав їх до Амінта зажадати від нього землі та води для царя Дарія”. Тепер ми знаємо, що йдеться тут не про задунайську Македонію, адже нога Дарія туди не ступала.
Старий Амінт (володар Македонії) зустрів добре послів, називаючи їх навіть своїми володарями. Нагодував, напоїв і посадив на їх вимогу поруч із ними жінок. А потім за справу взявся його син Олександр. Коли п’яні перси вже почали лапати жінок, він запропонував персам відпустити їх на недовгий час, щоб жінки покупалися – “і ви візьмете їх знову до себе”, сказав. Перси погодилися. Але до них замість жінок повернулися переодягнені озброєні кинджалами безвусі хлопці. А коли ті спробували обійняти вдаваних жінок, хлопці позаколювали їх [2, V 17-20]...
У восьмій і дев’ятій книгах Геродотових “Історій” Олександра зображено як союзника Мардонія. Водночас Мардоній знає його як проксена та благодійника афінян, і доручає йому вести переговори з ними. Олександр згодом навіть таємно попереджає еллінів про несподівану атаку, яку готують перси. А в коментарях зазначається, що він відіграв значну роль у битві при Платеях. Звідси випливає, що саме нащадок пера Діка цар Олександр привів Мардонія до повної поразки. І про це мало б бути в Геродота, натомість і тут греки підчистили. Зате знаходимо в його “Історіях”, що Олександр називав себе аргосцем [2, V 22], а Аргос, як ми говорили в розповіді про Ксеркса, знаходився в нашому Приазов’ї.
Хто й навіщо применшував заслуги Олександра Другого? Чи не для того, щоб ми не дізналися, що володіння Македонії були на Правобережжі тогочасної Скитії? Але навіть візантійський хроніст Амартола (ІХ ст.), серед перелічених ним народів північного узбережжя Чорного моря Мідії, Ольванії, Вірменії Малої і Великої, Каппадокії, Пафлагонії, Галатеї, Колхіди, Боспору, Меотії, Дерева, Сарматії, Таврії, Скитії і Фракії, називав також Македонію.
Основи походження цієї країни нам мають допомогти з’ясувати й складові назви: “маки” та “дон”. Другий компонент – це назви річок Донець і Дон, що існували з давніх-давен, хоча греки весь час приховували їх за назвою Танаїс або Танаїд. Натомість перший компонент “маки” зустрічається у четвертій книзі Геродота в назві племені, яке “стриже волосся, залишаючи на тімені чуб” (гл. 175). Трохи далі згадуються максії, які мають звичай жити в будинках, одну частину голови стрижуть, а другу ні (гл. 191). Все точно так, як було в Україні ще якихось триста років тому: козаки залишали оселедець і, як воїни, не мали постійного місця помешкання, натомість селяни-макосії стриглися під “макітру” і вели осілий спосіб життя...
“Ще вони, – наголошує Геродот про маків, – кажуть, що вони з людей, які прийшли з Трої”. Тобто маки – це ті, хто прийшов на лівобережжя давньої України з протилежної її частини – з правого берега Дніпра (з Ольвії, яка була насправді Троянню) і утворив у басейні річок Дніпро-Донець-Дон, як сказали б сьогодні, селянсько-козацьку республіку під назвою Македонія. Походження їх з Ольвії засвідчує і монета маків, на яких зображено палицю Геракла, яку поміщав на своїй ольвійській монеті ще цар Кий.
У сьомій книзі (гл. 73) Геродот зауважує, що фрігійці жили разом із македонцями. А фрігійці (бріги-бриті, або фракійці) займали територію у межах сучасних Ростовської та Донецької областей.
Зважаючи на те, що маки “залишають на тімені чуб”, очевидно, що це ті самі козаки, чиї папахи з червоною маківкою та червоні жупани цвіли не одне тисячоліття серед українських степів, як маки серед хлібних полів. І саме від них в Україні з покоління в покоління передаються українські імена та прізвища: Макей, Максій, Максим, Макар, Македон, Маковійчук, Маковей, Макодзеба і зберігаються назви населених пунктів Кошмак (кіш маків) і Македони на Правобережжі, Макіївка і Токмак на Лівоборежжі... А карта Бористену від 1643 р. (див. c. 12-13) взагалі додає сенсаційне: біля дніпровського острова Томаківка був стан маків (Stanmaiki).
І, до речі, повстанці проти панування Речі Посполитої у ХVІІІ ст. не випадково називалися гайдамаками, бо та сама карта Бористену називає черкасів ще макбометами. Не випадково також, як свідчив Тарас Шевченко, саме проти ночі на Маковія гайдамаки святили ножі на ворога, бо це був день народження нашого великого предка, володаря світу Олександра Македонського Третього, нащадка пера Діка та Олександра Другого. Діди гайдамаків знали, що Олександр Великий народився в ніч з 31 липня на 1 серпня 356 р. до н. е. (за старим стилем)...
Уривки з книжки "Історія прадавньої України". Книжку можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63
