Сергій Піддубний
Щоближче до Ніпера тим частіше траплялися на шляху величезні могили. Багато Могутів – отців родів – заповідало похоронити себе саме в країні Богів Ніпербореї, неподалік славетної ріки, яку жодному ворогу не вдавалося перейти. Вони і на тому світі хотіли бути її охоронцями.
Вище Хортиці караван зупинився на березі Ніпера. Мойсей завмер перед величним видовищем, що відкрилося перед ним. Могутня річка поважно перекочувалася через довжелезний поріг і розходилася у два боки, омиваючи острів, якому не було видно кінця. А перед ним посередині ріки, як вартові, стріміли із води три височенних стовпи, викладених із каміння. Це були невідомо коли збудовані пам’ятники. Одні казали, що їх поставили на честь синів Аргітая творців Скитії Колоксая, Карпоксая та Опоксая49, інші стверджували, що їх спорудив сам Горакл на честь богів Сварга, Дажба і Перуня…
Мойсею стало не по собі: “Хто міг серед ріки поставити подібне, кому це під силу? Невже справді їм боги допомагають?”. Це трохи збило пиху з хазарського володаря. Він зрозумів, чому всі володарі заповідали поховати себе біля Ніпера. Зі своїми високими могилами вони хотіли прирівнятися до цієї величі...
А коли, переправляючись через річку, опинилися на її середині і верховний хазарин побачив прямо над островом сонце, перед ним раптом виник образ вже немолодого мандрівного золотоволосого бородатого скита зі свого дитинства. Він появився в момент, коли Мойсей з іще трьома друзями знущалися з малолітньої дівчини, кидаючи в її коси реп’яхи – вона мучилася, щоб їх вибрати, просила, щоб вони цього не робили, але хлопці реготали і продовжували рвати та кидати на голову дівчинці липкі йоржисті круглячки. Чужинець не побоявся зупинитися і вказати розбишакам: “Не гарно трьом легеням знущатися з беззахисної дитини”.
Мойсей, продовжуючи кидати на дівчинку реп’яхи, зухвало запитав: “А ви хто такий, щоб повчати?”.
Мандрівник відповів: “Не сприймай це як повчання, а як підказку старшої людини, що побачила трохи світу і горя. Коли чиниш кривду іншому, нагороду матимеш не ліпшу”. Мойсей не мав наміру зважати на ці слова, але його старші друзі наказали йому залишити в спокої дівчину. Вони вже вдосталь позабавлялися і їм захотілося послухати чужоземця про його мандри в далекі країни. Хтось приніс мандрівнику хліба, в’ялену рибину, води і вони всі розмістилися на сухій колоді.
Скит, споживаючи хліб з рибою і запиваючи водою, розповів хлопцям про те, де він бував, яких людей бачив, як вони ладують між собою. Серед іншого згадав свого прадіда, який ходив у Землю Єгипету із самим царем Сваргом, і про те, як сам хотів побувати в Землі єгипетській і врешті-решт його мрія здійснилася. В Єгипеті він бачив неповторні дива і чув неймовірні історії про сиву давнину. Одну повідав хлопчакам хазарським. Це було сказання про закоханих Бога Ніпера, який живе на півночі, і Богиню Нілу, яка живе навпроти, де полудневе сонце купається в її волоссі. Від створення віку, йшлося в тому сказанні, Ніпер і Ніла прагнули зблизитися та поєднатися, несучи свої води назустріч одне одному. Та на їх шляху стояли великі перепони. Проте Ніпер так любив Нілу і так линув до неї, що його нічого не могло стримати. Він попросив допомоги у всіх чотирьох Данастер – своїх Дана-сестер50 – і вони розлилися морем, а потім пробили дорогу-протоку до землі Єгипетської, і Ніпер дістався до вод Ніли.
Обнімаючись та кохаючись, вони створили ще одне море на тисячі верст і вирвалися за межі землі, несучи благу вість у всі усюди про надію, віру і любов, про силу землі північної та про щедрість землі південної…
І ось тепер Мойсей зрозумів, що те сказання було про річку Ніпер. Він зачерпнув у руки ніперської води і йому закортіло побачити не тільки Скитію, а й Єгипет…
Караван переправився через Ніпер на правий берег і ступив на землю Царської країни. Тут чужоземці змушені були вклонитися святилищу Матері Слави, яке ще називали континою Матері Лади, а греки звали святилищем Деметри. Уклін цей мав означати, що чужоземці визнають місцеві порядки і готові їх дотримуватися. Далі просувалися надзвичайно красивою місцевістю через розкішні поселення із гарними дерев’яними будинками, впорядкованими дворами та доглянутими городами...
За три дні розраховували дійти до міста Великого Олександра. Мойсей хотів забратися на височенну могилу царя, де стояв мармуровий пам’ятник із написом: “Тіло – внизу, душа – вгорі, сила – у вас”, щоб почерпнути його духу на заволодіння світом. Проте на першому ж постоялому дворі, хазари дізналися, що в Олександрополі зараз збираються маки51, де через кілька днів має відбутися велика тризна з нагоди чергової річниці з дня народження їхнього покійного предка, володаря світу52, і туди чужинцям нині краще не йти.
Головний хазарин з купцями мусив відмовитися від свого задуму і хазари рушили уверх по Ніперу в напрямку Києва. Наступним на їх шляху мав бути Рим…
Степан не стримався.
– Рим! На шляху до Києва? – вигукнув ошелешено.
– Так, на Ніпері. Ми тоді іншого Риму53 не знали, – незворушно відреагував Андрій Первозваний і продовжив:
– Рим стояв у місці приєднання до Ніпра ще однієї ріки і тут також було велике святилище... Але будемо поспішати, ніч не стоїть на місці. До Киє-града купці з Хазарії прибули за тиждень до дня Виласа. Поки купці займалися торгами, Мойсей зі своїм слугою ходив містом. Очі розбігалися – дивина на дивині, красота на красоті! Пагорби міста прикрашали дерев’яні різьблені палаци й будинки, пам’ятники і численні храни Богів!.. Нічого подібного і в снах не видів головний хазарин.
Мойсей бачив школи, в яких дітей навчали писанню, читанню, рахунку, ведам і хліборобству. Бачив радісні служби в святилищах на честь богів Сварга, Дажба, Перуна, Велеса та праотців Орія, Ана, Кита, Маха… А те, що тут також вшановували Богиню Матір та всіх матерів ледь не завдало йому паралічу. Жінка у хазар була лише блудниця і розпусниця. Навіть не згадувалася у їхньому родоводі...
Бачив він також отців родів та воєвод. Порівняно з ним – малорослим, з вузькооким і приплюснутим лицем – це були справжні боги: статні, високі, стрункі, широкоплечі і, наче, з мальованими обличчями.
Й пригадалося Мойсейові, як йому розповідали його лазутчики: “Були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми в їхніх очах”. На мить і він себе відчув перед цими богатирями комахою. Мойсей також помітив косі і, як йому здалося, навіть насмішкуваті погляди своїх підданих, в яких читалося порівняння не на його користь.
Чоловіки та жінки в цій країні почувалися вільно, говорили на рівних зі своїми владиками. “Ось де його купці набираються вільнодумства і частенько виявляють непокору, а деякі навіть оселилися в цих містах! Ось чого, як не в одному то в іншому місці його Землі виникали бучі з вимогами волі і прав. Он звідки все те зло! ” – аж кипіло в грудях Мойсея...
Вечорами, повертаючись до постоялого двору, головний хазарин бачив, як молодь, готуючись до свята, розвивала свою сприть та кміть – танцювала, співала, вчилася швидко бігати, вправно боротися, лазити по високому обшкуреному стовпі, влучно стріляти з лука, спритно володіти списом і їздити верхи. Нічого подібного не було в його державі, де люди проводили своє життя переважно в постійному пошуку їжі, яким було мисливство та риболовля, в пиятиці, бійках та оргіях…
Мойсей затримався біля борців, мимоволі замилувавшись, роздягнутими до пояса, м’язистими красенями парубками. Боротьба тут точилася до сьомого поту – переможцем визнавався той, кому вдасться схопити за тулуб противника і відірвати його від землі...
Та найбільше вразило Мойсея навчання косаків бойовому танцю, їх карколомні стрибки, розвороти і різноманітні швидкі випади. Інколи здавалося, що вони навіть не торкаються землі, настільки легко володіли своїми тілами... Причому робилося це в такт ударів, що вони вибивали короткими мечами об невеликі круглі щити...
Мойсей хотів якомога більше вивідати про скитів. Зупинився біля уроку, який давав юнакам суворий учитель із глибоким шрамом на лиці. Позаду нього на двох стовпах висіла мідна карта і він щось розповідав, вказуючи на неї. Але чужинців звідси прогнали. То був урок слави, який у вас називають уроком історії. Якраз йшлося про походи отця Олександра Македона і його вміння перемагати... Історія, слава великих людей схиляє юнаків до великих справ, убезпечує їх від суєти, вчить бути готовим прийняти виклики долі і стати на прю з найсильнішим ворогом...
Зацікавила Мойсея і робота чубобрия, який уміло оголював голову воякам, залишаючи на тімені купку волосся. Він попросив тлумача запитати чубобрия, що значить така зачіска, і йому відповіли: щоб у бою ворогу було важче схопити за волосся, а той чубчик-хохлик для того, щоб, якщо воїна уб’ють, хорувину54 було за що ухватити і винести його на небо до Перунового війська, до праотців, що в небі суть... Мойсей задумався, торкнувся своєї шевелюри, почухався і пішов геть...
– Хазарські купці вигідно спродали свій товар, накупили місцевого краму й готові були взяти участь у величному святі отця Виласа – хлібодара та господаря. У цей день і свої, й чужі однаково раділи закінченню жнив і щедро пригощалися стравами та напоями, виставленими на столах і полянах. Однак Мойсей наказав купцям негайно повертатися додому. Проте перевізники через Ніпер у свято не працювали. Святкували і рибалки, послугами яких також можна було скористатися для переправи через річку. Лютий, мов сич, Мойсей послався на недугу і залишився на постоялому дворі, тоді як всі пішли подивитися на свято, щоб наїстися смачних страв та випити сурини. Він не міг бачити, як його ворог (яким він вже призначив для себе скитів) радіє і веселиться.
...Тим часом весь скитський люд святкував одне з найбільших своїх свят – день Виласа, Велеса, Волоса... Люди збиралися на великих майданах біля контин, святилищ, біля Божих гір, як ще називали високі могили предків, щоб подякувати Велесу, отцю Орію та іншим Пращурам за щедрий урожай і ласку.
Мені доводилося бачити те неймовірне дійство. Аж дух захоплює його величність та святенність! Уяви собі – світанок. Величезний майдан головного міста. Посередині майдану велика контина з овальним каменем у центрі, що символізує яйце. Від неї князь над князями, Отець над родами разом із волхвом на світанку урочисто проголошують мовитву до Дажба, до того, хто створив яйце, що є Світ-зоря, яка нам сяє, і хто в Ірію душі пращурів зорями засвітив. Коли Отець-цар і волхв зійшли зі свого місця, навколо головного каменя ставлять шість снопів, а на розстелені біля них рядна й килими кладуть паляниці, колачі і короваї, вінки цибулі і часнику, гарбузи, кавуни, дині, кошики з яблуками, діжечки з медом, барильця з бубинським вином та суриною і навіть винорад, який привозять ольви55 і таври...
Головний волхв у супроводі юного помічника освячує їх підзоряною водою і починається вшанування Бога Велеса. Навколо контини в купки по шість-вісім збираються вісім гуртів уквітчаних у вінки дівчат та молоді жінки, зав’язані в білосніжні намітки. Вони співають веселих пісень і поглядають на хлопців та чоловіків, що гуртуються навкруг. Серед чоловічої компанії виділяється молодий ставний чоловік у солом’яному капелюсі із трьома васильками або колосками на ньому і з серпом у лівій руці. Зазвичай це був хтось із синів князя над князями, Отця над родами, який міг стати його наступником. Ось він подає правицю іншому молодцю, той ще іншому і вже ціла вервечка красенів вишукувалася лицем до контини, до снопів і до дівчат. Головний з них – той, що із серпом – вигукує віншування:
Гей гой56 Велосе,
Дякуємо за колосся!
Кланяємось за хліб
і за славний рід!
І пішли навколо контини, навколо снопів, дівчат і жінок притупцьовуючи – три кроки вперед з поклоном, один назад, здіймаючи до небес з’єднані руки перед собою:
Пішов Серпен з позарінку,
За ним дівчина у вінку:
Ой Серпене, Серпеноньку,
Не смуть мою голівоньку
Ой Серпене, Серпеноньку,
Не смуть мою голівоньку,
Бо вона вже засмучена,
За нелюбом заручена.
Все більше чоловіків, юнаків і навіть хлопчиків пристають до живого кола, щоб долучитися до великої подяки богам і відчути себе Серпенем, тим, хто жне хліб і годує родину. Втискається між чоловіками до вервечки також досвідчений жнець-серпен волхв, який перед цим читав мовитву, за ним князі... А співаночки жнивні і не жнивні, аби тільки в такт кроку, в такт биття серця єдиної великої родини:
Ой у полі вівса много
Половина зеленого.
Ішли хлопці в поле жати,
Та й забули серпи взяти.
Серпи взяли, хліб забули,
Отакі-то женці були.
Вернулися за серпами
Та й забули хліб з торбами…
І такі розваги, різноманітні ігри тривали цілих три дні... На другий день дві молоді дівчини вирушали в миротворчий похід – вони брали з собою снопики жита й передавали їх від села до села, від племені до племені як символи миру та дружби. Дівчат цих так і називали – мироносиці, або богині, бо мали вони білий одяг і був він прикрашений священними обережними орнаментами. Мироносиць супроводжували старші жінки, які навчали жінок інших племен народжувати безболісно дітей…
Книгу "Євангеліє від Андрія" можна замовити через наш сайт, в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63, 096 258-46-48
