Надибав у глибинах свого компа інтерв’ю, яке дав, як випливає зі змісту, в 2012 р. новостворюваній газеті. Вочевидь, вона так і не побачила світу, а я забув про нього. Тепер читаю і з вами ділюся (в дещо скороченому вигляді і, звісно, без редакційного представлення):
- Пане Сергію, вітаю! Ми тут з друзями вирішили заснувати газету і назвати «Словеса» – про історію, мову, культуру. Пам’ятаєте, як у Тараса Шевченка: «І словеса його святиє на серце падали…»? У першому номері хочемо зробити з Вами інтерв’ю. Як на це дивитися?
С. П. Дякую за таку честь! Надсилайте свої запитання.
"Сл.": Дякую. До речі, як Вам така назва видання – «Словеса»?
С. П. Несподівано, неординарно, вагомо, цікаво…
"Сл.": Як дослідник минувшини, Ви маєте свій, відмінний від інших погляд на нашу історію, на наші джерела тощо. Але ми хочемо поговорити про «словеса», адже Ви також досліджуєте українську мову. Мова й історія – це нібито не зовсім близькі предмети…
С. П.: Близькі і навіть дуже. Бо "Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього" – писав апостол Іоан. А мовознавець Олександр Потебня зауважував: "Мова – це система первісних образів". Отже, як можна дослідити історію, не знаючи первісних образів? Слово появилося значно раніше, ніж щось почало заноситися в поеми та літописи. Ці поеми і літописи редагувалися, перекладалися з мови на мову і чимало губилося, перекручувалося, а от Слово залишалося. Ми можемо будувати навколо якоїсь археологічної знахідки різноманітні версії, не підозрюючи, що вона могла бути сюди завезена не те, що з іншого регіону, ба, навіть з іншого кінця світу. Натомість слово має значно точнішу адресу. Наприклад, історики стверджують, що згадуване Геродотом скитське плем’я будини мешкало приблизно в тих місцях, де нині знаходиться Московська область. Але слова з аналогічною основою: будинки, будувати, буда, буття, пробудження і чимало назв населених пунктів у Київській та Черкаській областях зі складовою Буда вказує на їх справжнє місце проживання – Центральна Україна. Геродотівські назви та імена взагалі треба прочитати по-новому, бо багато з того, що нам нав’язали греки, має доволі сумнівне тлумачення.
"СЛ.": Чому питання мови так часто політизується в Україні?
С. П.: Тому що "Чия мова – того влада". І це добре розуміє Москва та її політичні сателіти в Україні Партія регіонів, Комуністична партія тощо. На жаль, українська еліта не готова гідно відповідати на ці питання. Зараз, зокрема, бачимо черговий виток русифікації України, незалежної України. На даному етапі ми, по суті, програємо битву за Україну, бо без рідної мови немає України.
"Сл.": Як би мала відповідати на такі виклики еліта?
С. П.: Наукова еліта мала б: а/. навести неспростовні докази древності української мови; б/. показати переваги української мови; в/. довести шкідливість використання чужої мови і вимагати від влади поставити серйозний заслін чужоземним впливам.
"Сл.": Які приклади можете навести стосовно древності та переваг української мови, а також шкідливості застосування іноземної, зокрема російської мови?
С. П.: Стосовно древності Поляк Михайло Красуський ще у 1880 році в книзі “Древность малороссийского языка” писав: “Займаючись тривалий час порівнянням орійських мов, я переконався, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших орійських”. Слово “мова” зустрічається в епіграфіці вже в VІІ ст. до н. е. На одному із Каратепських написів є фраза “по Мові уміти”, де “мова” виступає як звід відповідних повчань, молитов та заповідей. На одному з ольвійських пам'ятників, який нині знаходиться у Московському історичному музеї, зафіксовано клятву послів, яка викарбувана також українською мовою.
Стосовно переваг. Український поет, до речі, єврей за національністю Мойсей Фішбейн небезпідставно стверджує, що: „Українська мова – божиста, богодана, богообрана”, бо маємо чимало прикладів сакральності української мови. А літературознавець, мовознавець і письменник Володимир Гаранін пише: “Існує таке поняття, як кількість інформаційних одиниць – тобто це кожне слово (окрема мовна одиниця), його похідні, його полісемічність, що виникли в процесі розвитку мови”. Чим більше таких інформаційних одиниць тим багатша, древніша і розвиненіша мова. В. Гаранін доводить, що українська мова в цьому відношенні значно випереджає інші. Саме слово “мова” дало шістдесят чотири інформаційних одиниці, в той час, як, наприклад, російське “язик” – лише три. Легко також доводиться, що українська мова образніша, чуттєвіша і лаконічніша.
Про шкідливість чужої мови свідчить Володимир Жаботинський: “1905 року петербурзька Академія Наук, відповідаючи на запит комітету міністрів, склала доповідну записку, де докладно доводила, що українська мова – це щось одне, а російська – щось зовсім інше, і що заміна першої мови на другу в народних школах Малоросії призвела до зниження культурного рівня”…
"Сл.": Як ви ставитесь до ініціатив на зразок заборонити використання в транспорті російськомовних пісень?
С. П.: Я вважаю, що заборона це не кращий спосіб боротьби із засиллям чужомовної культури. Використання її на теренах нашої держави слід розглядати як пропаганду або як рекламу. Якщо той чи інший водій автобуса або маршрутки любить російську попсу чи шансон і, користуючись тим, що у нього в руках не тільки кермо, а й кнопка програвача, він мусить щомісяця заплатити за рекламу чужомовної пісні відповідну суму і хай собі крутить скільки влізе. Це має стосуватися також радіо і телеканалів тощо.
"Сл.": Вам ніхто не казав, що пора вже захищати докторську чи кандидатську дисертацію?
С. П.: Три університети запрошували вчитися в аспірантурі. Але якби погодився, гадаю, я б похоронив у собі дослідника й відкривача. Вбивав би час на сесії, на вислуховування повчань "мудрих" докторів історичних наук радянсько-московського штибу... Я ж вивчав історію не за їхніми програмами, а за джерелами і артефактами, на які вони не хочуть звертати увагу, і навіть не чули про них. Чи знайшли б ми спільну мову?..
"Сл.": Але в нинішньому статусі Вас, мабуть, не можна навіть назвати науковцем, незважаючи на ваші відкриття, адже Ви не маєте ніякого наукового ступеня, Ви не працювали в жодному науковому закладі…
С. П.: Хіба науковцем може вважатися тільки той, хто якимось чином здобув науковий ступінь?.. Чи можна праці деяких сучасних докторів наук та академіків порівняти, наприклад, з геніальними есеями про Трипілля, нібито, ненауковиці Докії Гуменної «Благослови, мати!», з «Московством» інженера і господарника Павла Штепи, з «Чорноморською доктриною» медика Юрія Липи?.. Не думаю, що і мої праці в чомусь поступаються дисертаціям чи книгам академічних учених. Може дехто з них і написав більше чи більше разів виступив на конференціях, але хто з них зробив серйозний аналіз праці Геродота чи Велесової Книги?.. Врешті, хто з них написав історію рідного села або рідного району?.. Якби моя воля, при захисті наукових ступенів з історії я взагалі враховував би те, що написав претендент з історію власного роду або малої батьківщини. Бо історія роду – це історія народу. Вона має пройти крізь серце дослідника.
"Сл.": Який головний висновок зроблено Вами з нашої минувшини?
С. П.: Такий, що українці великий народ, що маємо велику історію, і що, слава Богу, нічого безслідно не пропадає. Ральф Емерсон справедливо зауважував: "Таємницею світу є те, що всі речі продовжують існувати й не пропадають. Вони лише зникають на якийсь час із поля нашого зору, щоб відтак появитися знову". Зараз саме той час, коли все появляється знову, Кола Сваргові, що згадуються у Велесовій Книзі, повертаються до нас. Мусимо прочитати ті знаки, які нам посилає небо.
"Сл.": Не можу не запитати людину, яка так ретельно досліджує минувшину, і про майбутнє. Що думаєте зокрема про рік 2012, на який чого тільки не пророкують – і кінець світу, і небачені природні та політичні катаклізми…
С. П.: Гадаю, про кінець світу занадто рано говорити. Локальні катаклізми будуть, як були і минулого року, будуть політичні потрясіння, мабуть, не обминуть вони й Україну. Але в основному, на мою думку, це буде рік прозріння та очищення, рік викриття глобальних афер та спростувань мітів. Один із героїв мого роману "Таємниці останніх дажбожичів" (в 2020-му він вийшов в іншій редакції і під іншою назвою «Євангеліє від Андрія» – С. П.) наводить слова Плутарха про те, що існує вісім людських поколінь, які відрізняються між собою норовом і ладом життя. Кожне з цих поколінь обмежене колом великого року. Коли одному колу приходить кінець і починається нове, на світ з’являються люди, що живуть і думають по-іншому. У них будуть інші кумири, вони будуть носіями інших ідей, вони творитимуть інший світ. Надходить час людей нового мислення.
"Сл.": Вчені також прогнозують глобальне потепління – одні кажуть, що воно неминуче і принесе великі зміни на планеті Земля, інші стверджують, що нічого серйозного не станеться і нам немає чого боятися. А в давній історії щось подібне траплялося?
С. П.: Геродот згадує про вісімнадцятирічний голод у Лідії (Північне Приазов'я). Він не пише, внаслідок чого це сталося, але, найвірогідніше, через засуху. А якщо вона була такою тривалою, значить зачепила не якийсь один регіон. І можна лише здогадуватися наскільки за ці роки обміліли ріки, моря та океани...
"Сл.": Коли це сталося?
С. П.: Геродот пише, що це було за царювання Атія, сина Манія. Роки його життя наука відносить до V-ІV ст. до н. е., однак, якщо слідувати за Геродотом, першим царем Лідії з Гераклідів був праправнук Геракла Агрон. Геракл жив приблизно у ХV ст. до н. е., значить Агрон – у ХІІІ. А до цього, зауважує Геродот, у Лідії царювали нащадки Ліда, сина Атія. Отже Атій міг бути навіть старшим за Геракла. Тобто засуха, внаслідок якої міг виникнути голод у Лідії, припадає десь на першу половину ІІ тис. до н. е.
"Сл.": Будемо сподіватися, якщо наші предки таке пережили, то і ми переживемо.
С. П.: Тут можна було б закликати людство обачніше поводитися з природою, щоб не прискорювати катастроф, але зазвичай такі заклики нічого не дають. Тому будемо чекати, якою мірою гніву її величність Природа відповість на нашу зневагу до неї.
"Сл.": Дякую! Якщо все складеться добре з нашими планами, тоді поговоримо з Вами ще і про історію. Не проти?
С. П. Не проти. Пришліть мені пару примірників газети з моїм інтерв’ю, якщо все складеться.
"Сл.": Окей.
