Сергій Піддубний
У серпні 2016 р. отримав запрошення від Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка взяти участь науково-практичній конференції «Державна мова в освіті». Вона мала відбутися 5 жовтня в Київському будинку вчителя за участі Міністерства освіти і науки України та Міністерства культури України. Повідомлялося, що для виступів надаватиметься 5-7 хв. Текст виступу з кінцевими конкретними пропозиціями обсягом від однієї до трьох сторінок комп’ютерного набору попередньо надіслати на електронну адресу «Просвіти».
Не пам’ятаю, чи відбулася конференція (вже йшов другий рік війни) і якщо відбулася, чому я на ній не був. Але днями знайшов свій підготовлений і, певно, відправлений виступ.
Думаю, його варто оприлюднити, бо і на сьогодні він актуальний.
МОВА – БОЖЕСТВЕННА КАТЕГОРІЯ
Чому українська мова і нині, на 26-му році незалежності не стала засобом українського державотворення? Чому в рідній українській державі вона знаходиться в ролі падчерки, яку обділяють увагою, любов’ю і матеріальною підтримкою?
На моє переконання, однією з головних причин цьому є те, що українська наука досі не надала суспільству правдивого визначення ЩО ТАКЕ МОВА та відкидає джерела, які розкривають її істинне походження і значення.
Загляньте в мовознавчі словники. Судячи з них, ми нічого не мали свого – ні імен, ні етнонімів, ні топонімів... Все запозичене. Тобто, наші мовознавці дають нам зрозуміти, що і нас не було, а отже не було і нашої мови.
Як вони пояснюють поняття «мова» у тлумачному словнику? Це засіб спілкування і пізнання. І не більше.
Натомість мова – це також показник культури, засіб прояву людських здібностей і розуму. Це божественна категорія, фундаментальна цінність державності і душа народу. Слово «мова» має ту саму основу (ова-ава), що й світотворчі поняття наших пращурів Нава, Права, Ява, а також Слово, яке, як ми знаємо від Івана Богослова, було Богом: «Усе через нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей”.
Отже, Мова і Слово – це світло людини.
Саме слово “Мова” – увага! – дало шістдесят чотири інформаційних одиниці, в той час, як, наприклад, російське “язик” – лише три.
Від згадуваної вище “Прави” (світ Богів, найвища істина, правдивий світ та абсолютний закон) в українській мові утворилося 240 мовних одиниць, для порівняння – в російській лише близько сімдесяти…
Ці приклади яскравий доказ того, що українська мова значно давніше утворення, ніж російська.
Слово “Мова” зустрічається вже в VІІ ст. до н. е. у передньоазійській епіграфіці, зокрема в Каратепі, де певний час мешкали руси і мали свою школу (http://www.yatran.com.ua/articles/630.html). У вислові з широкого напису біля Брами Богів “по Мові уміти” “Мова” виступає як звід відповідних повчань, молитов та заповідей. Як стверджує дещо пізніша історична, літературна й культурна пам’ятка українського народу Велесова Книга, їх установив сам Бог-творець Сварг: “Як і Отці наші, очистимося мольбою в Мові – і миємося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла, яко Сварг уставив ті Мовинства та купалища, і вказав, що не сміємо їх занапащати” [Ілар Хоругин. Велесова Книга, д. 26].
Ми ж занапащаємо, нехтуємо чи не найбільшим Божим данням, своєю рідною Мовою.
Просто злочинною по відношенню до пам’яті наших предків і до майбутнього українського народу є відмова української академічної науки визнавати за правдивий твір Велесову Книгу.
У Росії, натомість, з метою підкріплення нібито своєї древності та величі, останнім часом активно розкручується процес визнання Велесової Книги. Очевидно, саме ця книга має стати обґрунтуванням нав’язуваної світові ідеї «русского міра» (у Влескнизі згадується похід русів до Сирії та Єгипту).
Все частіше лунають запевнення, що це велике надбання російського народу. Влітку 2015 р. в Петербурзі вийшла 3-томна праця «незалежних експертів» під керівництвом А. Кльосова «Експертиза Велесової Книги», в якій спростовуються попередні висновки російської академічної науки про те, що це підробка. Ведеться ґрунтовна підготовка до визнання Велесової Книги на офіційному рівні і впровадження її у шкільні та вузівські навчальні програми.
В Україні, навпаки, всі напрацювання дослідників замовчуються. Понад те, за президентства В. Януковича міністром освіти Д. Табачником Велесову Книгу було виведено із шкільних програм під приводом того, що це нібито фальшивка.
Натомість росіяни намагаються довести, що Велесова Книга написана новгородськими волхвами, попри те, що більшість подій і головні племена, згадувані в Книзі, стосуються саме київської землі. Описана в Книзі віра – це віра хліборобів і скотарів, а не лісовиків та мисливців. Та й автор явно належить до хліборобського племені: “Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших працювати, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій” [Ілар Хоругин. Велесова Книга, д. 3А].
Книга написана одним із українських діалектів, яких і нині є чимало, а раніше було ще більше. Назви місяців та їх покровителів – Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Віниць, Зраниць, Овсениць, Просиць, Студець, Лідиць і Лютиць, Вишень, Леле, Літиць, Радогощ, Календо і Кришень та багато чого іншого – виразно українські. На дощ. 26 навіть згадуються терміни «Мова» і «Мовинство».
У серпні і вересні цього року я написав і відправив листи відповідно президенту України і міністру освіти та науки. Петру Порошенку з проханням посприяти у визнанні Велесової Книги, а Лілії Гриневич – повернути її в навчальні програми.
Оскільки наша конференція проводиться за участю Міністерства освіти і науки України та Міністерства культури України, ще раз привертаю увагу до того, що ми не можемо більше ігнорувати Велесову Книгу.
Наука не хоче визнавати цю річ тому, що Велесова Книга спростовує наукові теорії українських академіків і докторів наук, що їм диктувала Москва в радянські часи. Як власники деяких телеканалів та газет, а також мери низки міст, і вони, вочевидь, вважають, що нам не треба будувати свій український світ.
Прикро, що наші науковці діють за описаним у Книзі прикладом: «Греки роблять усе, аби нас од стародавностей одвернути» [Ілар Хоругин. Велесова Книга, д. 19]. Але ж греки то чужинці…
Пора підключати адміністративні методи впливу. Треба не вичікувати, а діяти. Позиція українства має бути наступальною.
Сергій ПІДДУБНИЙ, член НСПУ, дослідник української історії та мови, перекладач і коментатор Велесової Книги
Вересень 2016 р.
