Маховик невігластва на осі калічення літературної мови

Віктор РАДІОНОВ, мовознавець


Випала нагода ознайомитись із новітнім творінням Національної комісії зі стандартів державної мови — «проєктом положення про порядок напрацювання і затвердження стандартів державної мови щодо правопису та внесення змін до них». Його установа розмістила на своєму сайті. Сказати, що доробок справляє страшенно гнітюче враження, — це, вважайте, нічого не сказати. Людину ж тонкошкіру, з розхитаними струнами душі взагалі міг би охопити розпач: «Усе пропало!»; «За що боролись?!»


Невеселі роздуми: час бити на сполох



Укотре переконуюся, що українська мова потребує захисту не тільки від азарових, ківалових і бужанських, а й від нібито сповнених щирої любові до неї неуків на державній службі. Й нині це особливо стосується членів вищезазначеної комісії, котрих покликано дати нам тієї ж таки мови вишукані взірці, на які всі муситимуть рівнятися.


А хто вони такі, як розібратися по суті?

Філологи з дипломами, але знання в них дуті...

Тож від непевних діячів слизькі взірці

завести можуть нас на манівці.


Як уберегти мову від нової напасті? Це, на жаль, аж ніяк не примарна загроза, хоча для багатьох вона виявилася несподіваною. Тому не полишає відчуття тривоги за долю нашої квітучої та солов’їної. Адже вона (та доля) опинилася в руках дрібних душ, жалюгідних настільки, що вони не здатні якихось чотирьох сторінок розгонистого письма викласти так, щоб не було соромно. Утім, схоже, то не ті, кого сором міг би пекти.

У такому разі неодмінно потрібно бити на сполох, що й роблю.


Як сумнівних чеснот і освіченості особи взагалі змогли опинитися на настільки відповідальних посадах — то окреме дуже важливе питання, на яке ще належить знайти відповідь. Із часом обов’язково з’явиться й вона. Утім, зараз ведеться не про це.


«Чому вони нібито сповнені любові, а не насправді такі?» — запитаєте. Відповім гаслом однієї з колишніх передач на радіо: «Хто поважає й любить рідну мову, вживає всі її слова безпомилково».

Звичайно, є складні випадки слововживання. І людям на перших порах може просто не вистачати знань, аби впоратися на відмінно. Тоді надолужують завдяки наполегливості та старанності, бажанню докопатися до істини.


Натомість звичайнісіньке недбальство, робота на галай-балай — явні ознаки байдужості до дорученої справи. Тобто до мови. Тому, коли бачиш ляпсуси й купу просто школярських помилок, будь-яка віра в любов і шану призначенців до солодкозвучної відразу розвіюється.


Темнота, нетямущість, невправність горе-виконавців просто приголомшує. Довести вади не становитиме значних зусиль. І почати, напевно, доречно саме з ляпів і школярських хиб.


Ті ж, кого загальновідоме, прописне не цікавить, можуть відразу переходити до значно складнішого — розділу сьомого.


Ретельний розбір помилок чи рознос безладної писанини


1.1. Уже на самому початку бачимо: «Рішення... 2021 року», але «Зареєстровано... 2021 р.» (Тут і далі виділення моє. — В. Р.). Одне з двох: або «року», або «р.». Але не повинно бути і так і сяк.

1.2. У п. 3 написано: «У цьому Положенні терміни мають таке значенням...» Звичайно ж, терміни мають (що?) значення.

1.3. У пп. 2 п. 12: «напрацювання проєкта правила». У пп. 6 п. 12: «виконання проєкта». Проте іменник «проект» (по-їхньому — «проєкт») у родовому відмінку однини має закінчення -у.

1.4. У пп. 6 п. 12: «Пояснювальна документація стосується кожного окремого правила і охоплює... 6) дата і місце виконання проєкта». Знову підкачав знахідний відмінок: «документація охоплює (що?) дату».

1.5. У п. 26: «обов’язків.2». Що то за двійка прилипла?


Далі звернемо увагу на недотримання одного з найпростіших правил — милозвучності (про чергування «у» — «в», «і» — «й»).

2.1. У п. 1: «через встановлення». Належало написати: «через установлення».

2.2. У п. 3: «текст, у якому». Необхідно: «текст, в якому».

2.3. У п. 4: «відбувається у спосіб». Мало би бути: «відбувається в спосіб».

2.4. У п. 12: «стосується кожного окремого правила і охоплює». Годилося б замість сполучника «і» використати «й» або «та».

2.5. У п. 16: «проведення консультацій і надання експертних висновків». І тут замість «і» напрошується сполучник «та».

2.6. У п. 22: «членство у правописній робочій». Доцільно: «членство в правописній робочій».

2.7. У п. 24: «дослідження у галузі». Потрібно: «дослідження в галузі».

2.8. У п. 29: «розробляє апарат Комісії і подає». Слід було б: «розробляє апарат Комісії та подає».

2.9. У розд. IV (на початку речення): «Внесення змін». Вимога правила: «Унесення змін».


Наступне зауваження стосуватиметься такого розділового знака, як кома.

3. Пункт 26 викладено дуже плутано: «Повноваження члена правописної робочої групи дочасно припиняє Комісія за умови подання ним особистої заяви про складення своїх повноважень, або за умови систематичного невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків». Одне з двох: «припиняє за умови подання заяви про складення повноважень або систематичного невиконання обов’язків» (без коми) чи «припиняє за умови або подання заяви про складення повноважень, або систематичного невиконання обов’язків».


Ще один докір — непослідовність у вживанні прислівників вищого ступеня порівняння. Такі відомі мовознавці, як Борис Антоненко-Давидович, Віталій Русанівський та Світлана Єрмоленко, Іван Ющук, наполягали, що прикметники вищого ступеня порівняння потребують після себе прийменників «від», «за», «над», «проти» з відповідними відмінками або сполучників «як», «ніж». Це правило поширили й на прислівники. Щоправда, видатні українські письменники такого підходу додержувалися далеко не завжди, але принаймні не допускали суперечностей, а ось члени комісії взагалі пишуть, як заманеться.

4. У п. 24: «не нижче доктора філософії», «не менше трьох публікацій», «не менше двох публікацій». У п. 25: «не більше, ніж два строки». У п. 32: «не більше двох строків».


Справжнім бичем представників комісії є постійні, нічим не виправдані повтори. Складається враження, що тим особам не відомі прийоми впорядкування думок, відображених засобами письма.

5.1. З речення п. 1: «...забезпечує збереження та розвиток української мови як державної через встановлення стандартів державної мови». Чому б не спростити: «...через установлення її стандартів»?

5.2. У п. 24: «Кандидат до складу правописної робочої групи письмово підтверджує свою згоду на роботу в складі правописної робочої групи». Звільнимо від усього зайвого: «Кандидат до правописної робочої групи письмово підтверджує згоду на роботу в її складі».

5.4. Не краще і в п. 25: «Комісія своїм рішенням припиняє повноваження члена правописної робочої групи, строк повноважень якого закінчився». Простий спосіб уникнення подвійної згадки: «Комісія своїм рішенням припиняє повноваження члена правописної робочої групи, якщо їх строк закінчився».

5.5. У п. 26: «Повноваження члена правописної робочої групи дочасно припиняє Комісія за умови подання ним особистої заяви про складення своїх повноважень, або за умови систематичного невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків». Див. розд. 3.

5.6. Негаразд і з п. 29: «Положення про правописну робочу групу розробляє апарат Комісії і подає на затвердження Комісії». Я б написав так: «Положення про правописну робочу групу розробляє апарат Комісії, після чого подає документ останній на затвердження».

5.7. У п. 32: «Керівника правописної робочої групи обирають на першому засіданні з числа членів правописної робочої групи». Повтору нескладно позбутися: «Керівника правописної робочої групи обирають на першому засіданні з числа (з-поміж. — В. Р.) її членів».


Якщо вже розносити недолугих, то сповна. Не зайвим буде сказати, що вони не засвоїли й настанов про скісну риску.

6.1. У п. 10 та інших написання «правила/правил» годилося б подавати з прогалинами.

6.2. Замість «ім’я і прізвище особи/осіб, яка/які напрацьовувала/и проєкт правила» пп. 5 п. 11 потрібно було викласти так: «ім’я та прізвище особи (осіб), яка (які) напрацьовувала (напрацьовували)...»


Ну а далі говоритимемо про речі явно головоломніші. Й, оскільки сіромахи не впорались із чимось доволі простим, про яке зазначалося вище, марно було сподіватися, що вони виявляться на висоті та зможуть розкусити міцні горішки.


7.1. Уже в самій назві положення йдеться про «затвердження стандартів державної мови щодо правопису». Проте в ст. 44 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» сказано, що комісія напрацьовує стандарти державної мови, зокрема її правопис. Тобто правопис — це один зі стандартів, тому не може бути ніяких «стандартів (у множині. — В. Р.) щодо (?) правопису».

Загальновідомим є керування: стандарт чого? і на що? Приклади: стандарт (чого?) обслуговування; стандарт (на що?) на визначення понять. А «стандарт (щодо чого?) правопису», тобто «стандарт, який стосується правопису» — це якась плутанина.

7.2. У п. 3 повідомляється про «загальнозрозуміле спілкування». Та от біда — спілкування може бути: активним, безперервним, безпосереднім, близьким, відкритим, вільним, гарним, діловим, довгим, довірчим, дружнім, душевним, емоційним, ефективним, живим, звичайним, інтелектуальним, інтенсивним, легким, людським, міжнародним, міжнаціональним, невимушеним, нормальним, особистим, офіційним, побутовим, повноцінним, повсякденним, позитивним, постійним, правильним, приємним, простим, професійним, прямим, реальним, родинним, світським, справжнім, телефонним, тісним, тривалим, уявним, цікавим, частим, щоденним... Але не загальнозрозумілим.

А загальнозрозумілими бувають: вислів, висновок, гасло, думка, жест, логіка, мова, переклад, поняття, слова, тон...

Спілкування без розуміння сказаного співрозмовником узагалі не можливе. Недарма одне зі значень дієслова «спілкуватися» — «розуміти одне одного; порозуміватися».

Це тонкі речі, усвідомлення яких дано далеко не кожному. Тож висновок напрошується простий: бачимо пряму ознаку нечуття мови.


7.3. Також згадується про щось «стандартоване» (п. 3) та якесь «стандартування» (у багатьох місцях). Жоден поважний словник не містить таких одиниць, водночас немає відомих письменників, які б їх уживали. Натомість українська мова знає дієприкметник «стандартизований» та іменник «стандартизація».

7.4. Словосполучення «стандартоване загальноприйняте відтворення» (п. 3) є прикладом надлишковості, поєднання близьких за значенням виражальних засобів, адже стандарт — то і є загальноприйнятий взірець у мові.

7.5. Далі в п. 3 пишеться про «регулювання того, що є прийнятним у конкретній системі письма». Однак усталене керування: прийнятний для кого-чого? Тому мало би бути: «...прийнятним для конкретної системи письма».

7.6. У п. 4 зауважено: «Напрацювання і затвердження стандартів державної мови щодо правопису та внесення змін до них відбувається...» У наявності — неузгодження між підметом і присудком: множина вимагає множини. Тобто: «Напрацювання і затвердження стандартів державної мови щодо правопису та внесення змін до них відбуваються...»

7.7. У п. 5 говориться про «стандарти... з урахуванням усієї національної правописної традиції». А хіба традиція може бути якоюсь частковою, вибірковою?

7.8. Потім читаємо таке: «Організаційну, інформаційну, аналітичну підтримку всіх етапів напрацювання та затвердження стандартів... забезпечує апарат Комісії» (п. 7). Однак підтримці можуть підлягати не етапи, а напрацювання та затвердження. Отже, повинно бути: «...підтримку напрацювання та затвердження стандартів... на всіх етапах забезпечує апарат Комісії».


7.9. У п. 9 річ ведеться про «координацію робіт з напрацювання та затвердження стандартів», а в п. 20 — про «виконання робіт зі стандартування». Знову хибне поєднання слів, причина якого криється в нерозумінні значень прийменників.

Якщо мовиться про ознаку за галуззю, тоді прийменник «з» доречний. Наприклад: робота (з чого?) з математики. А ось «напрацювання та затвердження» до галузі не належать. Можна сказати: «роботи стосуються напрацювання та затвердження». У таких випадках треба використовувати прийменник «щодо», який має значення «стосовно до кого-, чого-небудь».


7.10. У п. 15: «рекомендований до обговорення». Правильно: «рекомендований для обговорення».

7.11. Викликало сміх написане в п. 20: «правописна робоча група як фаховий консультативно-дорадчий орган». Хіба та група пов’язана з якимось фахом?

7.12. Пункт 21 звучить так: «Правописну робочу групу в складі 15 членів створює Комісія своїм рішенням», а п. 26 — не менш кострубато: «Повноваження члена правописної робочої групи дочасно припиняє Комісія...».

Звичайно ж, наша мова не німецька, в якій за дієсловами в реченнях закріплено чітко визначені місця, але все одно склалося враження, що це плід праці не носіїв української. Не завадило б змінити порядок слів: «Правописну робочу групу в складі 15 членів своїм рішенням створює Комісія»; «Повноваження члена правописної робочої групи Комісія припиняє дочасно...».

7.13. Далі читаємо: «Правописну робочу групу формують...» (п. 22). Якщо вже сказано, що «створює Комісія», то хто ті загадкові особи, які «формують»?

7.14. Недоладним видався й п. 23: «Подання щодо призначення членами правописної робочої групи вносять члени Комісії...» Відразу запитання: подання чого? Очевидно, мали на думці «подання кандидатур для призначення».

7.15. У пп. 1 п. 28: «проєкти правил стандартів». Схоже, небораки не розуміють, що таке «стандарт». Як він може мати якісь «правила», якщо це, як зазначалося вище, загальноприйнятий взірець у мові?

7.16. У пп. 4 п. 28: «вносити пропозиції змін». Знову бачимо прогалини в знаннях. Родовий відмінок без прийменника означає насамперед належність. Наприклад: гілка (чого?) калини → гілка належить калині; сторінка (чого?) книжки → сторінка є частиною книжки. Невже пропозиції належать змінам? Ні, пропозиції стосуються змін. Таким чином, потрібно було написати: «пропозиції щодо змін».

7.17. У п. 33: «діяльність з проведення». Знову можна говорити про нерозуміння значення прийменника «з». Хіба діяльність випливає з проведення? Ні, вона стосується проведення. Отже, «діяльність щодо проведення».

7.18. У п. 38. Замість «публікує кожних три роки», слід було написати «публікує кожні три роки».


На завершення: проміжні висновки


Нацкомісія запросила громадськість узяти участь в обговоренні її дітища. Пообіцяла навіть оприлюднити звіт за наслідками розгляду зауважень і побажань дописувачів. Проте людям із честю таку базгранину, помережану промахами на кожному кроці, мало би бути соромно не те що виставляти на загальний огляд, а навіть комусь близькому показати.


Недоріки розпочали з «проєкту» — і провалились. У прірву власного неуцтва.


Обмін думками щодо чогось можливий, якщо те щось не лише важливе, а й тримається купи. Про які стандарти української мови, правила, правопис можна говорити з випадковими людьми, які на цьому всьому просто не розуміються?


Утім, саме таким особам ті ж таки стандарти, правила, правопис хтось геть безвідповідальний довірив. Куди ж ми йдемо?


Тому просте запитання: невже всі ті, для кого рідна мова — це не тільки звуковий потік і засіб невибагливого спілкування, всі ті, для кого вона насамперед головний чинник національної культури й окремішності, самобутності та самовизначення, готові й надалі миритись із маховиком невігластва, який на осі калічення літературної мови розкручує комісія?


Її члени козиряють власними науковими ступенями в галузі українського мовознавства. Тоді вони мали б знати мову краще за всіх. Але, коли проглядаєш те, що виходить з-під їхнього пера, хочеться запитати: яким чином вони спромоглися здобути ті наукові ступені, адже толку від таких наукових ступенів і вчених звань не те що мало — узагалі ніякого.