Лев Толстой про звірства своїх співвітчизників

Аул, розорений набігом, був той самий, у якому Хаджі-Мурат провів ніч перед виходом своїм до росіян.



Садо, біля якого зупинявся Хаджі-Мурат, йшов із сім'єю в гори, коли росіяни підходили до аулу. Повернувшись у свій аул, Садо знайшов свою саклю зруйнованою: дах був провалений, і двері та стовпи галерейки спалені, а всередині загиджено. Син же його, той гарний, з блискучими очима хлопчик, який захоплено дивився на Хаджі-Мурата, був привезений мертвим до мечеті на вкритому буркою конем. Він був проткнутий багнетом у спину. Доброзичлива жінка, що служила, під час його відвідування, Хаджі-Мурату, тепер, в розірваній на грудях сорочці, що відкривала її старі, обвислі груди, з розпущеним волоссям, стояла над сином і дряпала собі в кров обличчя і не перестаючи завивала.


Садо з киркою та лопатою пішов із рідними копати могилу синові.


Старий дід сидів біля стіни розваленої саклі і, строгаючи паличку, тупо дивився перед собою. Він щойно повернувся зі своєї пасіки. Були там два стіжки сіна, обидва спалені; були поламані та обгорілі посаджені старим і вирощені абрикосові та вишневі дерева і, головне, спалені всі вулики з бджолами.


Виття жінок чулося у всіх будинках і на площах, куди було привезено ще два тіла. Малі діти ревли разом із матерями. Ревіла й голодна худоба, якій не було чого дати їсти. Доросліші діти не гралися, а переляканими очима дивилися на старших.


Фонтан був загиджений, мабуть навмисне, так що води не можна було брати з нього. Також була загиджена і мечеть, і мулла з муталімами очищав її.


Старі господарі зібралися на площі і, сидячи навпочіпки, обговорювали своє становище. Про ненависть до росіян ніхто й не говорив. Почуття, яке відчували всі чеченці від малого до великого, було сильнішим за ненависть. Це була не ненависть, а невизнання цих російських собак людьми і така огида, бридкість і здивування перед безглуздою жорстокістю цих істот, що бажання винищення їх, як бажання винищування щурів, отруйних павуків і вовків, було таким самим природним почуттям, як самозбереження.


Перед жителями стояв вибір: залишатися на місці і відновити зі страшними зусиллями все з такою працею заведене і так легко і безглуздо знищене, чекаючи будь-якої хвилини повторення того ж, або, супротив релігійному закону і почуття огиди та зневаги до росіян, підкоритися їм. Літні люди помолилися і одноголосно вирішили послати до Шаміля послів, просячи його про допомогу, і відразу ж взялися за відновлення порушеного.


Уривок з повісті «Хаджі-Мурат»

Переклад з російської