Карта рік на граніті

Сергій Піддубний,

уривок з книги "Кому Боги відкрили свої таємниці"


Людина здавна ототожнювала себе з місцем проживання і робила відповідні помітки: давала назви поселенню, горі і річці, біля яких проживала. Мисливці в пошуках здобичі, тримались переважно річок, бо вони давали їм воду, рибу і приваблювали до себе на водопій диких звірів та численні череди диких тварин. Ще не вміючи писати, ловці звірів уже позначали ці ріки на різноманітних предметах та об’єктах, щоб мати змогу повертатися на стійбище і передати свій маршрут тим, хто наступного разу піде на полювання. Тобто, одними з перших творців географічних карт були мисливці, а головними їх орієнтирами та шляхами слугували ріки.


Недарма ріки називалися іменами Богів: Волга – Ра, Південний Буг – Бог, Дніпро називали іменем Бога північного вітру Борея – Бористеном. Край над Богом взагалі звали Святими дорогами (Ексампай, за Геродотом).


Карта Вільховського святилища-обсерваторії


І саме тут, в Ексампаї, не так давно було відкрито Вільховське святилище-обсерваторія (див. с. 7). А біля нього виявлено сенсаційну річ – карту головних рік України з Дніпро-Бузьким лиманом та островом Березань. І це не просто якесь дряпання, її викарбували на гранітних монолітах стародавні майстри рельєфним способом. Цікаво, що ріки – впадини в землі – зроблено  пругом, а острів, який навпаки підвищений над поверхнею, зображений у вигляді впадини – ніби хтось поклав форму і відлив…


На рельєфі легко впізнаються річки Дніпро, Конка, Самара, Псло, Десна, Рось, Бог, Інгул. Лише дві, ті, що впадають в Інгул, важко ідентифікувати. Можливо, одна з них Вись, яка з якихось причин змінила течію (або її примусили змінити). Інша, певно, висохла…


Скільки років цій карті невідомо. Може, як і святилищу – 10 тис. років, може трохи менше.  
Завдяки Вільховському картографічному об’єкту можна встановити також один досі невідомий артефакт, знайдений на Черкащині. Йому щонайменше 15 тисяч років. Це кістка мамута з дивним малюнком червоною вохрою. Як бачимо, малюнок в значній мірі збігається із Вільховською картою. Привертає увагу одна особливість – можна було намалювати на лопатці – зручнішій для цього кістці, натомість її помістили на голівці стегнової кістки, такому собі своєрідному глобусі…


Невже люди в ХV тис. до н. е. вже знали, що земля кругла?


Цілком ймовірно також, що вони знали форму Чорного моря, бо заглиблення на кістці, найочевидніше, і вказує, що це саме воно. Ну а чисельними крапочками, напевно, позначені місця проживання (стоянки) людей. Відомо ж, що люди здавна селилися на півдні України і що саме тут, як стверджував Птоломей, була “кузня народів світу”.


Цікавий також символ, що нагадує верхню частину літери “У” або латинську “V”. Він і сьогодні присутній у початковій літері нашої країни, а придніпровські низини, де знаходиться на межирічівському “глобусі” відповідний знак, здавна називалися на “В” – Великий Луг.


І карта біля Вільхового, і кістка мамута із сусідньої Черкащини однозначно вказують на те, що батьківщиною географії, і зокрема картографії є Україна. А не Греція, як нам донині розповідають численні підручники та довідники.


Книжку С. Піддубного "Кому Боги відкрили свої таємниці" можна замовити через адресу нашого сайту, через ФБ та за тел. 068 994 63 63, 096 258-46-48