Петро Таланчук
Ця книжка виходить у дуже непростий час – йде страшна війна московитів проти України, кінцевою метою яких є знищення українського народу, а відтак і його держави. З втратою України, Росія втрачає історичне підґрунтя свого існування і хоче не просто повернути її під свій вплив, а перетворити на попіл все, що нагадує про національну особливість українців, щоб утвердити себе на руїнах. Книжка дуже актуальна, потрібна нам зараз як повітря. Бо відкриває нам себе, велич наших Праотців і Праматерів.
На нашу долю випадало чимало випробувань, але ми їх долали. Здолаємо і лютого північного звіра. Разом з тим маємо засвоїти одну фундаментальну істину: одночасне існування суверенної України та імперської Московії неможливе. А оскільки Древня Русь попередниця сучасної України, то цілком справедливим є її правонаступництво. Саме тому всі щирі українські патріоти вірять у перемогу над московською ордою.
Український народ ще ніколи не був таким згуртованим для досягнення цієї мети. І не тільки робить все можливе й неможливе для здолання окупанта, а й мріє про побудову нової потужної демократичної і незалежної української держави після перемоги над болотною чумою.
Проте перемогти Московію остаточно зможемо лише тоді, коли подолаємо її світоглядно. У нас задля цього є все необхідне: заглиблена на 10 тисяч років історія, розвинена культура, своя “голосна та правдива, як Господа слово” (Т. Шевченко) мова... І якщо взяти це все на озброєння, наші сили можуть удесятеритися. Москалів не врятують ані фальшиві докази їхньої слов’янськості, ані сфабрикована, крадена історія, яка не може об’єднати чужі один одному поневолені Москвою народи.
Що треба для створення новітньої потужної української держави? Необхідний проект, який би визначав усі основні контури і показники з тим, щоб це була держава для народу, а не навпаки. Таке будівництво буде успішним за умови, що в наявності є необхідні майстри і робітники, в якості яких виступають громадяни країни. А для втілення такого проекту в життя повинна бути власна еліта – освічена, грамотна, яка знає історичні основи українського державотворення і опирається на досягнення праотців.
Своєю чергою фундаментом для проектування і конструювання відповідної моделі держави і країни має бути доброчесний аналіз усього комплексу українського життя від часу його зародження і до наших днів з відповідними висновками, що включатимуть в себе проблематику української історії, духовно-культурного відродження, національної самосвідомості та гідності; формування високодуховного, освіченого мотивованого громадянства, спроможного продукувати та втілювати в життя ефективні системні концепції національно-державного розвитку і вміти протистояти будь-яким атакам інформаційно-культурного насильства та агресії. Іншими словами, повинен бути проведений добротний інтегральний українознавчий аналіз.
На мою думку, цей аналіз має охопити як мінімум наступне коло питань: історія України з часів її зародження; лідери і герої в контексті століть; правда про внесок українців та уродженців України у світову цивілізацію; український національний менталітет та його роль у розбудові держави; ноосферне суспільство − блискуча альтернатива подальшого розвитку людства та можлива роль України в цих процесах; хроніка боротьби за державність України, українські збройні формування ХХ століття; етнічні межі й державний кордон у ХХ – ХХІ ст.; геополітика і геостратегія України тощо.
“Нам треба визволитися від змови чужих істориків і треба наново дослідити – хто й як, коли й де затроїв нас чужим історизмом, накидаючи нам корисні для себе погляди, щоб в цей спосіб покалічити українську думку й свідомість і науку, а тим самим і дальший розвиток”, – писав В. Паїк, український історик з Канади.
Звертаючись до історії, як до джерела і сховища світового досвіду людського розвитку, варто бути дуже уважним і обережним. І для такого застереження є причини. Насамперед історія, як наука, належить до групи гуманітарних, в якій неможливо приймати однозначні чіткі висновки або рішення, як у математиці. Один і той же факт чи подію дослідники можуть трактувати по-різному, виходячи зі свого світогляду, переконань або замовлень зацікавлених об’єктів чи суб’єктів. Це є причиною, що заважає об’єктивно розглядати ті або інші процеси і надавати неупереджену оцінку подіям, включаючи і певні історичні періоди “політично-правильної” кон’юнктури.
Не менш серйозною проблемою для істориків є трактування так званої “дописемної історії”, або “темних століть”, не висвітлених у письмових джерелах. Саме їхня відсутність є причиною генерації гіпотез та припущень і надає можливість домислювати те, що залишилося “за кадром”. А це домислення значною мірою залежить від особистості автора.
Проте особливою вадою більшості писаних історій є їхня свідома фальсифікація і відверта брехня. На превеликий жаль, історію багатьох імперій та країн, як і народів, писали, переважно, на привласненні чужих надбань, на вигадках, аферах тощо. Особливо в цьому вирізняються ті, хто писав історії Греції, Риму, Ізраїлю й Росії. Цей факт дає мені право ввести термін “грєцапізм”, як позначення наукового шулерства у висвітленні історичних подій та фактів. Він визначає таке аморальне явище, коли представники одного етносу або чужорідні автори на його замовлення гребуть здобутки інших народів і роблять їх “ісконно своїми”, аби показати, які вони давні та великі.
Таких прикладів в історії безліч: країни, що з'явилися значно пізніше, раптом оголошують себе засновниками міст і держав, де їх і близько не могло бути, або присвоюють (крадуть) собі назву держави, яка була створена на тисячоліття раніше. Одним словом, усі письмові джерела, або майже всі, пройшли через переписування і фальсифікацію зацікавлених правителів і народів на свою користь. Для прикладу: греки нав’язали світові своє бачення історії. Людство мало вірити вигадкам, що все пішло від них і що тільки вони мудрі.
Створено термін “грєцапізм” шляхом об’єднання заголовних букв та окремої складової побутової назви чотирьох народів, які найбільше доклалися до викривлення історії: греки, римляни, євреї, кацапи. Своєю чергою “-ізм” цілком природно проситься сюди як закінчення назв людиноненависницьких теорій і практик: марксизм-ленінізм, сталінізм, маодзедунізм, фашизм, комунізм тощо.
Кожен народ, кожна нація має право на “свою” правду, але від чесності істориків багато в чому залежать добрі і щирі відносини між країнами взагалі та сусідами зокрема.
Час знімати покривало Terra Inkognito з України. Треба дослідити “древні” технології крадіжки чужої історії, чужої слави і повернути наше собі. Треба вичистити українські голови від московсько-комуністично-ординського рабства і зрозуміти, що з комуністичної рашистської імперії ми вже вийшли, що час розпрощатися і з її ідеологією.
Дуже знаковим сьогодні є те, що з кожним днем з’являються все нові й нові інтелектуали, які беруться за цю роботу. Наприклад, О. Агарнянц, В. Гетьман, Б. Колос, С. Семенюк, Б. Чорномаз, П. Штепа, В. Кожевніков, О. Романишин... Можна назвати чимало й інших авторів непересічних праць. Але серед цієї плеяди патріотів-істориків, публіцистів, письменників, учених тощо, як на мене, вирізняється постать Сергія Піддубного. Шляхи і методи його наукових пошуків історичної правди доволі несподівані. Але тим цікаві і результативні. Дані лекції він сформував на основі своїх унікальних книг, таких як “Великий код України-Русі”, “Кому Боги відкрили свої таємниці”, “Славетні предки українців”, “Велесова Книга – Веди України-Русі”, “Українська цивілізація. Ведія”, “Книга української слави і сили”, а також на найновіших дослідженнях. Це сенсаційні історичні відкриття від найдавніших часів.
Назви лекцій говорять самі за себе: “Основи українського народотворення і української державності”, “Праотці і Праматері українського роду”, “Доблесть і характер українського роду-народу. Боги та віра”, “Носії світла і рушії прогресу. Розвінчування грецьких, римських і біблійних фальсифікацій”. Це не просто лекції з історії, це уроки нашої колишньої Слави.
Здавалося, все вже давно втрачено і знищено, але дослідник знаходить імена наших перших держав, їх засновників і їх головні засади. Повертає викреслені, забуті або приписані до чужих етносів племена, відслідковує їхні походи, встановлює, хто стояв на чолі них і якими землями володіли. Доводить, що наші предки були носіями нових здобутків, нових людських законів та відносин, освіти, технологій і богів. Називає факти неймовірних на той час досягнень, завдяки яким наші предки володіли майже всім світом, і цей світ розвивався за законами наших пращурів, говорив на мові наших пращурів. Усьому цьому наводяться конкретні докази з давно відомих доступних, а також маловідомих і навіть таких джерел, яких ще не торкалися руки українських учених.
Читач буде шокований відкриттями, які автор робить на дослідженнях історій Геродота, Біблії, життєписів Плутарха, описів Павсанія, Велесової Книги, мітів і навіть на малюнках з нібито давньогрецької кераміки.
У своїй недосяжній величі перед нами постають десятки Праотців і Праматерів, які залишили неабиякий слід в історії світу, а їх або знівелювали, або приписали собі хитрі творці різного роду імперій. Чого варта тільки історія могутнього Кімерійського правителя Скіла, який, як виявляється, був не тільки царем, а й видатним поетом та географом. Александрійські вчені відводили йому почесне місце серед дев'яти канонічних ліриків, його географічними працями користувалися Гекатей та Геродот. А грецькі редактори Геродотових “Історій”, щоб зробити нашу Ольвію грецькою колонією, а поета Скіла Алкіма грецьким поетом Алкманом, збрехали, що він хотів перейняти грецькі звичаї, за що, нібито, був убитий власним братом.
Доволі переконливими є також докази, що царі Македонські – Олександр ІІ, Філіпп і Олександр ІІІ – були скитськими (руськими) правителями, а гора муз Гелікон – наша святиня, яку нині називають Кам’яною могилою. Дізнаємося про найдавнішу школу, яка вчила “по Мові уміти”, про те, що Києву набагато більше років, ніж йому дала радянська наука, і навіть про те, що наші пращури танцювали гопак ще в так звані доісторичні часи...
Дослідник справедливо зауважує: “Історія про історичну науку дуже непристойна історія. Її основи закладалися в темному Середньовіччі під наглядом всесильних на той час Грецької і Римської церков, у якій Греції була відведена глибока древність і мудрість, а Риму велика могутність. Усім інших народам призначалася роль неуків і нікчем”. І викриває аферистів, які на краденій історії вигадували свою велич. Це безсоромно робили не тільки москвини, про що нам відомо не з книжок, а й греки, римляни тощо. На конкретних джерелах, фактах автор показує також коли, як і звідки насправді з’явилися слов’яни, греки, римляни та ізраїльтяни.
Ретельно досліджується релігійна система наших Пращурів, що базувалася на унікальних знаннях про природні та космічні явища. Рідним іменем – ОРІЙСЬКІ – називаються прадавні боги, яких творці нових релігій охрестили язичницькими та поганськими.
Багато місця відведено історії Криму. Автор робить справедливий висновок, що “нинішня окупація Росією Криму та війна проти України це не тільки спроба остаточно вбити їхню історію і попити ще раз сусідської крові, а й тримати постійно в напрузі країни чорноморського і близькосхідного регіонів”. Тому світ має зробити все можливе, щоб Крим, а також інші береги Чорного моря були повернені законним власникам.
На численних прикладах, автор також обґрунтовує свій висновок, що справжні історичні народи-брати українців живуть не на Сході, а на Заході.
З великим переконанням можна говорити, що “Історія прадавньої України” С. Піддубного – це кардинально і принципово нова, логічно доведена, потужно аргументована комплексна концепція нашої минувшини. Тут і питання державності, і націєтворення, духовності, менталітету, мови, культури, мистецтва, військової майстерності…
І як керівник вищого навчального закладу, і як людина, яка вже пожила віку, я настійно рекомендую студентам (і не тільки) уважно прочитати ці лекції. Вражаюча доказова база, підкріплена численними картами та ілюстраціями, доступний виклад роблять їх легкими для сприйняття та запам'ятовування. І головне, ця праця виводить нас на світло, звільняє від почуття меншовартости і робить сильними та впевненими.
...Розвиток людства не завершується сучасними досягненнями держав, народів, націй. Будуть нові злети і падіння. Україна, як найдревніша нація, вступила у свій новий етап розвитку, засяє скарбами чистоти і святості. Україна була тільки Україною, а всі її попередні назви, які досліджує автор лекцій, проміжні етапи зачаття, народження, розвитку, боротьби, набуття Божественної місії творити Добро, утвердження споконвічної доктрини: “Україна без пана і холопа!”
Петро ТАЛАНЧУК,
президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, дійсний член Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, доктор технічних наук, професор.
Книжку можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63
Text...
