Сергій Піддубний
Ті, хто виховувався на творіннях Леоніда Залізняка, Петра Толочка, Юрія Канигіна, дуже подивовані Велесовою Книгою, яка доводить, що наші предки мали свою культуру, релігію і що не вони, а в них навчався світ жити та творити.
З неприхованим екстазом, аж захлинається від благовоління перед єврейським народом Ю. Канигін пише: “Євреї – особливий народ... За виробленою євреями програмою розвивається яфетичний світ. В основному, звичайно. Ні, скажете? А Біблія, а вся християнська церква? А моральні устої (Нагірної проповіді)? Вся наша європейська цивілізація, тобто та, що живе за законами і вченням Христа, який стоїть на плечах Мойсея?.. Фізично євреї ввійшли в життя багатьох націй і народів. А духовно – навпаки, всі інші нації й народи ввійшли в інтелектуальний, релігійний, духовний дім, зведений іудеями. Що становить духовний світ – душу українців, поляків, німців, італійців, французів та будь-якої європейської нації? Християнство з його Богом, Трійцею, апостолами та їх ученнями, Біблією, молитвами, мораллю (заповідями), мистецтвом (ми вже говорили, що основний зміст усього європейського живопису, поезії – біблійно-християнський), філософією (моральний імператив Канта, Геґель, Фіхте, Соловйов, Розанов, Бердяєв та весь ідеалізм), способом життя, святами, обрядами, віруваннями, обрисом міст (золотоверха Москва, собори Рима, київські церкви тощо). Звідки це все? Хіба не від Ізраїлю? Адже все давньоруське книжництво (за змістом) звідти. А чиї імена ми носимо?”*
Можливо, такий потік брехливо-бравурних слів когось і вразить, але не того, хто прочитає і вникне у Велесову Книгу. Наш читач має чим відповісти. А імена Канта та компанії, разом узяті, не йдуть у порівняння з Іларом Хоругином, який відтворив філософію нашого життя набагато раніше єврейських філософів. Понад те, не можна виключати, що й саме слово “філософія” походить від імені нашого Бога Велеса – “велесовія”.
Твердження ж, що і давньоруське книжництво від євреїв, взагалі викликає усміх, бо чи можна, наприклад, Велесову Книгу назвати хоча б наближено єврейсько подібним твором? Чи, може, “Історії” Геродота можна назвати такими? А між тим, про євреїв Геродот не згадує навіть віддаля, тоді як наші предки теукри, пали, скити, будини тощо там головні дійові особи...
Книгами “ Великий код України-Русі” та “Українська цивілізація. Ведія”, гадаю, нам вдалося спростувати заїжджені сентенції, які повторює Канигін про те, що “Вся наша європейська цивілізація… живе за законами і вченням Христа, який стоїть на плечах Мойсея”, що “Фізично євреї ввійшли в життя багатьох націй і народів. А духовно – навпаки, всі інші нації й народи ввійшли в інтелектуальний, релігійний, духовний дім, зведений іудеями”. Це результат фальсифікацій історичних джерел і багатовікових маніпуляцій людською свідомістю. Не більше.
В одному має рацію Ю. Канигін: “За виробленою євреями програмою розвивається яфетичний світ” (українці теж вважаються нащадками наймолодшого Ноєвого сина Яфета). Але це сталося не так вже й давно, а відтоді, як нашим предкам через масові репресії і війни нав’язали християнство. І, як виявляється, зовсім не Сим (від якого нібито пішли євреї) за заповітом Ноя має диктувати програми розвитку іншим народам. Цю місію привласнили собі самі євреї, підлаштувавши під себе Біблію.
Польський хроніст Олександр ґваньїні (ХVІ ст.) користувався ранішими редакціями Біблії, і ось який заповіт Ноя наводить він: “Ти, Симе, молися, як священик, відправляючи духовний уряд. Ти, Хаме, працюй на полі, вигадуючи різні ремесла, як робітник. А ти, Яфете, керуй і борони, як король і рицар, користуючись зброєю, і утримуй держави в певних ухвалених правах і повинностях” [29, с. 47].
Так здавна і було. Нащадки Яфета – теукри, пали, скити, анти управляли світом, і вони дали світові релігії, з них писали своїх героїв і царів греки та євреї. А вже з насильницьким запровадженням християнства підрядили собі на службу інші народи: “Народ Ізраїлю кращий із роду людського... Світ створений лише для євреїв, вони – плід, інші народи – лушпиння” (Талмуд). Для євреїв, як, на жаль, для Толочка та Канигіна, українців нібито й не було і немає. Тому й не визнається ними Велесова Книга як плід філософської думки українського народу.
...Свою сонячну віру наші предки так і називали Сонячною, а ще Дажбожою, Правуславляючою, Коло, Ведичною. Іван Франко в повісті “Захар Беркут” називав її громадською вірою. Чужинці, натомість, називали її язичництвом та поганством. Нині ті, хто хоче повернути до життя філософію наших великих і мудрих попередників, віру в Дажбога називають РУНвірою – рідною українською народною вірою. І ця назва за своєю суттю також вірна.
Філософія автора Велесової Книги кардинально різниться від філософії творців Біблії. Порівняємо. Біблія: “І станеться, коли Господь Бог твій, уведе тебе до того Краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся” (5М. 6:10-11). “І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, – не змилосердиться око твоє над ними” (там само, 7:16). І таких настанов єврейського бога юдеям – загарбати чуже, винищити інші народи – в Біблії хоч гатку гати.
А ось цитати із Влескниги: “Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших трудитися, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій” (д. 3А). “Одречемося од злих діянь наших та прилучимося до добра” (д. 11А). “Життя наше в степах до кінця є нашим і не потребуємо чужого” (д. 35Б)...
За цими цитатами істинний характер і внутрішній світ творців П’ятикнижжя та Велесової Книги. Мойсей – кровожерний людино-ненависник і агресор. Його філософія далі задоволення своїх інстинктів та інстинктів свого племені не йде. Натомість Ілар Хоругин відкидає зло і будь-яке посягання на чуже. Його мислення всеохоплюче, інтереси сягають небес на рівень Богів: “Походимо од Дажба і стали славні, славлячи Богів наших, ніколи не просячи, не молячи про блага для себе” (д. 24В).
Він наполягає на відповідальності кожного не тільки за свій рід, а й за долю всього світу: “Любіть світ зелений і тваринний! Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!” (д. 25). Не лише Боги мають дбати про Рай (Небо), а й люди: “маємо глядіти степи райські на небі, яке є синім, а та синь іде од Бога Сварга” (д. 26). “А ми, діти їхні (Богів. – С. П.), бажаємо здоровими бути і щасливими; мати дітей багато і собою пишатися” (д. 30). Тобто, усі ми в одвіті за те, яким завтра буде небо над нами і як житиме наступне покоління...
Як справжній українець, Хоругин залюблений у рідну землю, степи, квіти та пісню: “І співаємо (адже ми руси) про славні дні ті. Маємо пісні од Отців наших про красне життя в степах та про славу Отців!” (д. 18А). Руси-укри в нього – славуні, сини Бога і тому вони мусили відповідати своєму високому призначенню. Вони – люди честі, слова та обов’язку, дбають про чистоту своєї душі й тіла, “проголошуючи славу Богам, які суть Отці наші. А ми, сини їхні, достойні бути в чистоті тілесній та душевній” (д. 26).
Ілар Хоругин готовий до неймовірних обмежень та самопожертви заради своєї країни і народу: “Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вільна і сильна” (д. 8). Він виявляє особливі почуття до жінки-матері. Жінка у нього “була навпроти Дія” (д. 30), тобто з’явилася на світ одночасно з Богом-Творцем, а не створена з ребра чоловікового, як це стверджує Біблія. Тобто, вона рівня чоловікові. Ісус зневажав свою матір (Марка, 3:31-34), для апостола Павла жінки взагалі “гріх Єви” (1Кор., 14-35). У Велесовій Книзі вона – Мати Слава, Зоря Сонця, Ясна, Берегиня. Саме так – з великою любов’ю та пієтетом спокон віку ставляться до свої матерів українці.
Уривок із «Велесова Книга – веди України-Русі», 2020 р
