Щойно у видавництві ТОВ Стебеляк побачила світ книга «Аттила», до якої вміщено дослідження першої половини 19 ст. О. Вельтмана і дослідження початку 21 ст. С. Піддубного.
Тираж книжки О. Вельтмана був знищений заледве вона побачила світ у 1858 році. Російській самодержавній владі не могло сподобатися те, що автор побачив в Аттилі Київського князя. Адже за офіційною версією шовіністичної “великорусской” історії великий володар Європи мав бути якщо не тюрком, то представником якогось невідомого племені.
Дорогу О. Вельтману пробив наш співвітчизник Г. Венелін, псевдо вихідця із Закарпаття, історика, філолога, етнографа, фольклориста і медика, одного з основоположників слов’янознавства в Україні та Російській імперії Георгія Івановича Гуцу (22. 04. 1802 – 25. 09. 1839). За словами Вельтмана, Г. Венелін дивився “на історію не чужими очима, не поверхово” і перший виявив “перекручення давніх переказів та сказав, що Аттила був царем русів”.
У другій частині видання уміщено новітнє дослідження про Атиллу редактора видання Сергія Піддубного. Нижче приводимо невелий уривок з його дослідження.
Про пізніших ватажків гунів
"Прийнято вважати, що після смерті Аттили гунів не стало. Насправді, багато істориків просто не хочуть про них згадувати, видаючи їх за інші племена і роди. В “Історії об Аттилі, королі Гунському” натомість читаємо, що гуни “панували аж до часу Маурицого-цесаря”. Очевидно, що тут йдеться про Флавія Маврикія Тиберія Августа візантійського імператора 582 – 602 р. р.
Довго про них слава йшла. Інша річ, що вони вже були розділені і не мали тієї сили, яку могутній Аттила творив і об’єднував своїм талантом. Особливо доклав своїх рук до їх роз’єднаності візантійський імператор Юстиніан, який, очевидно, був зі слов’ян (“любив партію венетів”). Він знав, як увійти в довіру іншим слов’янам, зокрема гунам...
До речі, доволі цікаві факти про гунів можна знайти в Хроніці Малали, що стосуються якраз часів імператорства Юстиніана. Ось кілька з них:
“У той же час приєдналася до римлян Воа (можливо, Воля/Вуля, або Боя, від чоловічого Боян. – С. П.), очільниця гунів-савірів, жінка за могутністю і розумом подібна чоловікові. Вдова, мати двох малих синів, мала під своїм началом сто тисяч. Вона після смерті свого чоловіка Влаха (певно, Власа. – С. П.) управляла областями гунів. Василевс Юстиніан, подарувавши їй багато царського одягу, різного срібного посуду і чимало грошей, спонукав її захопити в полон двох інших ватажків гунів, яких Кавад, цар персів, схилив до союзу з ним проти римлян. Саме ця очільниця Воа наздогнала їх, що прямували в Персію до царя Кавада з великим двадцятитисячним військом, яке повністю загинуло в сутичці. Захопивши одного з цих ватажків на ім’я Тіранкс, вона відправила його пов’язаним в Константинополь до василевса Юстиніана, який повісив його на тій стороні [Золотого Рогу], поблизу св. Конона. Інший вождь тих же самих гунів Глом був зарубаний у битві воїнами ватажка [Воа].
У той же час, поблизу Боспора перебував ватажок гунів на ім’я Грод (певно, Горд. – С. П.), він приєднався до того ж василевса. Він прийшов до Константинополя і був там хрещений. Сам василевс став його хрещеним і, обдарувавши багато, відпустив його додому з тим, щоб він охороняв області римлян і Боспор… і повелів, щоб [його жителі] щорічно платили данину римлянам замість грошей биками. Він дав місту ім’я Данина биків, яку і наказав платити. У тому ж місті він розмістив загін римських солдат, які були італійцями, званими іспанцями. Дав він їм також трибуна з тим, щоб він ніс охорону разом з ними. У цьому місті йшов обмін між римлянами і гунами.
Цей самий вождь (тобто Грод. – С. П.), ставши християнином і відправившись у свою землю біля Боспора, застав там свого брата. Залишивши його разом із військом гунів, він пішов. Ці гуни раніше поклонялися ідолам. Тепер же вони взяли, переплавили їх, оскільки вони були із срібла і електра, й обміняли в Боспорі, отримавши замість них міліарисії. Жерці гунів прийшли в лють, зарубали вождя і поставили замість нього його брата Мугела (певно, Могула. – С. П.). Остерігаючись римлян, вони з’явилися в Босфор і вбили охороняючих місто”.
Думається, зрозуміло, що тут йдеться про Кімерійський Босфор (нині Керченська протока). В давнину був тільки один Босфор. І майже завжди його контролювали скити (руси), які в даному випадку називаються гунами. Тому, якщо римляни переходили межі дозволеного, а особливо коли замахувалися на їхні святині, руси-гуни приходили і нещадно розправлялися з ними.
Про те, що гуни-руси панували здавна на своїй землі і не пускали сюди римлян свідчить такий факт з того ж Малали: “В ті самі часи гуни-савіри, пройшовши через Каспійські ворота (Кавказ. – С. П.), з’явилися в римських межах, грабуючи вірменську землю. Просуваючись, вони оволоділи землею до Евфатісії, Кілікію Другу і Кірістікон. Коли василевс римлян дізнався про це, він послав патрикія Руфіна, наказавши йому йти на схід і дізнатися, чи від імені перського царя виступили вони проти римлян. Руфін відправився і, запитавши про це царя персів, дізнався, що не за його бажанням прийшли ці гуни. Василевс написав стратилату Дорофею, щоб він виступив проти гунів. Коли гуни почули про це, вони, взявши всю здобич, пішли тим же шляхом, по якому прийшли”... Цими шляхами, як відомо, скити (ті самі руси) ходили на персів і на асирійців ще за тисячу років до описаних Малалою подій. Тут, на своїй, нашій землі вони панували споконвіку, “Тисячу і триста літ зберігали святощі наші”, пише автор Велесової Книги. 1300 літ стояла держава русів. Вірмени, перси були під римлянами, а руси-гуни панували від Дунаю до Кавказу і в VІ, і аж до ХІ ст.
Книжку можна замовити за адресою нашого сайту (yatran@gmail.com), через ФБ в С. Піддубного та за тел. 068 994 63 63, 096 258-46-48.
