До історії Голованівщини

Історія сіл Голованівського району Кіровоградської області, які на початок ХХ ст. входили до 5-го благочинного округу

До історії Голованівщини

5-Й БЛАГОЧИННИЙ ОКРУГ

За „Подільськими єпархіальними відомостями” 1903 р.

Вербова село — в переважній своїй частині розташоване на схилах 2-х невеликих косогорів, які ді­ляться річкою, решта на рівнині, на північ від м. Голованівськ; найближча залізнична ст. «Голова­нівськ» на відстані 11 верст. В минулому столітті В. разом з іншими навколишніми селами належала Потоцьким, які переважно проживали в своєму маєтку м. Тульчин. В 1861 р. В. куплена дворянином Северином Вишневським, у володінні якого знаходиться і тепер (1340 десятин землі). Нині мешканців у В. 1647, із яких православних чоловічої статі 804, жіночої статі 815, католиків 4 ч. с., 6 ж. с., євреїв 8 ч. с., 10 ж. с. В 1890 р. 12 сімей прихожан, внаслідок безземелля, перейшли на проживання в село Ісаїю Херсонської губернії. Головне заняття — землеробство; є багато безземельних селян; деякі з них займаються ремеслами: чоботарством, шиттям, теслярством тощо. Церква в ім'я св. великомуч. Димитрія (26 жовт.). — цегляна, на кам'яній основі, з дерев'яною стелею, в один дерев'яний закритий купол, з прибудованою до неї дерев'яною дзвіницею, збудована в 1833 р. на кошти поміщиці графи­ні Теклі Потоцької. Іконостас — в один ярус. До спорудження вищеназваної церкви у В. була церква дерев'яна, теж на честь св. Димитрія, яка біля 1830 р . згоріла; вона знаходилась на теперішньому цер­ковному погості. Про цю церкву відомо наступне: у другій половині XVIII ст. вона була православною і біля 1775 р. захоплена уніатами; в 1775 р. при цій церкві був святенником Іоан Оклеєвський, рукоположений преосвящ. Гервасієм Переяславським; дво­рів прихожан було 30 (Київ. Єп. Від. 1894 р. № З, стор. 56 і 69). Нині церковної землі: садиба 3 дес., орної в 3-х змінах 37 дес. 345 саж. В с. В. церк. школа відкрита в 1863 р. свящ. Миколаєм Томашевським: перейменована в церк. — приходську в 1890 р. В 1894 р. збудовано для школи окремий будинок вартістю в 750 руб.

Голованівськ м. — в північній частині повіту, при річні Кайнарі, яка впадає в Ятрань, від вокзалу новозбудованої вузьколійної зал. дороги в 5 верстах. Кліматичні умови сприятливі для здоров'я, чому сприяють оточуючі ліси. Грунт — суглинисто -чорноземний. Колись місцевість, де нині Г. належала до «Уманських пустель», подарована польським ко­ролем Сигізмундом III у 1609 р. Валентію Олександру Калиновському, старості Брацлавському. Ця «пустеля» утворила потім 4 ключа: Уманський, Голованівський, Богопольський і Хащеватський. Про походження містечка легенда розповідає наступне: вся територія, яка тепер займає Голова­нівськ, у 18 ст. була покрита густим лісом; після Уманської різанини, коли Кречетников розсіяв гайдамаків і зайняв Умань російськими військами, частина козаків під орудою Голованя сховались в лісі біля річки Кайнари і утворила тут поселення. Старожили і тепер вказують будинок, в якому нібито жив Головань; будинок цей збудований із дубового дерева, в зруб, на вигляд досить старий, і на­лежить селянину Пасіці. Місцеві перекази доводять, що в тому будинку і садибі сховані скарби, зброя тощо. Козаки, перші поселенці Голованівська, виру­бали коло Кайнари ліси і на правому її боці на підвищенні збудували першу дерев'яну церкву, але, як вказано нижче, церква ця була закладена в 1764 р., — отже, заснування поселення слід віднести до більш раннього часу, чим Уманська різня (1768 р.). У XVIII ст. Г. володіли Потоцькі, а від них перейш­ло до Удільного відомства, яке володіє землями цими і тепер. По останньому перепису тут 6988 душ обох статей, в тому числі православних 3558, католиків 453 і євреїв 3177. Головне заняття селян — хліборобство; є також ремісники: горщечники, чобо­тарі, ковалі, маляри та ін. До Голованівського при­ходу належить ще село Юридівка. Це не є окреме поселення, а складова частина Голованівська, виділена Щесним — Потоцьким Голованівському костьолу, від чого ця частина називається інколи Ксендзівкою. Біля 1831 р. поселення це поступило в каз­ну, а ксьондзам Голованівського приходу назначено жалування від казни. Раніше існуючої нині церкви була дерев'яна трьохкупольна церква в ім'я св. Іон­на Богослова, закладена в 1764 р. з дозволу уніат­ського митрополита Максиміліана Рилло; це була перша в Г. церква, збудована новопоселенцями «слободяниками» (Кн. візит, XI, 55). В 1865 р., за розпорядженням Уряду, графиня Потоцька збудува­ла нині існуючу Іоанно - Богословську кам'яну церк­ву, вартістю приблизно в 20000 руб. Церк. землі 98 дес. 1835 саж., в тому числі сад. 1 дес. з лиш­ком і сінокосу з дубовим лісом 20 д. 2058 саж. В 1864 р. відкрито народне училище М. Н. О. В 1897 р. відкрита школа грамоти дівчаток. Церк. — приход. опікунство існує з 1867 р.; з часу відкриття воно на ремонт і прикрасу храму витрачало до 5000 руб. В Г. є римо-католицький костьол в ім'я св. Станіслава, кам'яного спорудження в 1826 р. гр. Потоцькою на місті старого костьолу, дерев'яного, збуд. в 1797 р.; прихожан католиків Г. і окружних селах понад 2 1/2 тисяч.

Грузька, с. — розташоване на незначному схилі, при струмку, що витікає із ближнього болота, за 8 верст від ст. «Голованівськ» вузькоколійної за­лізничної дороги і за 6 верст від м. Голованівськ на північний захід. Місцеві перекази доводять, що в часи гайдамаків тут вже жили селяни і поселення носило назву «Псярівських хуторів» (тепер є с. Псарівка по сусідству в Уманському повіті) і належало до Уманського маєтку Потоцьких. В ерекції на ор­ну церковну землю, яка відноситься до 1763 року, поселення називається вже Грузькою.

 Від Потоцьких маєток перейшов до Удільного Ві­домства. Всіх прихожан обох статей нині налічується 2249 чоловік: крім того є 3 розкольника, 16 католи­ків і 18 євреїв. В 1890 р. пішло на проживання в Ставпопольску губернію кілька сімей. Серед селян є забезпечені, але є і безземельні, особливо із колишніх однодвірників.

 Головне заняття прихожан — землеробство. Храм в с. Грузька збудований прихожанами в 1763 р. на честь святого Архистратига Михайла і існує до те­перішнього часу. Споруда храму - дерев'яна, на кам'яному фундаменті: в 1852 р. здійснена була пе­ребудова його на кошти графа Потоцького, а саме: збудована нова дзвіниця, знято дві бані, храм роз­ширений двома боковими прибудовами, але, не див­лячись на це, вони малі. Про цю церкву відомо, що вона до 1768 р. була уніатською, тоді ж разом із священиком Стефаном Саббатовськпм приєднана до православ'я єпископом Переяславським Гервасі­єм, але біля 1775 р. була знову захоплена уніатами: в той час прихожан було 70 дворів (Київ. Від. 1894 р. № 3 стор. 55 і 69): з’єднана знов з православ'ям у 1794 р. Нині на побудову нового храму асигнова­но 16 тисяч із капіталу, відчуженого графом Потоць­ким: решта грошей на будівництво обирається прихожанами. В приході з половини XVIII ст. священствував рід Саббатовських: послідовно тут були із цьо­го роду священики Стефан, Андрій і Мефодій (1839 р.): потім прийняв прихід зять Мефодія Саббатовського — Олександр Давидович, який помер в 1880 р. 10 травня і похоронений біля приходського храму: тепер священиком син його Петро Давидович. Церковна земля 122 десятини 595 сажень, в тому числі садиба 2 десятини 2115 сажень, під хутором і рудою (очевидно болотом - прим. С. П.) 7 дес. 415 саж. та сінокосу 32 дес. Причтові приміщення влаштовані в 1893—1894 рр. на земельний збір. В селі є міністерське однокласне народне учи­лище, яке замінило в 1878 р. раніше діючу церков­ну школу: крім того в 1897 р. відкрита школа гра­моти для дівчаток.

Ємилівка с. — розташоване при невеликій річці, на схід від м. Голованівськ в 10 верстах. Село розділяється на дві частини — північну і південну;

півн. називається «Глобівка», а півд. — "Лаутарівка». Відсутність лісів в оточуючій місцевості слу­жить причиною різких контрастів в температурі зи­ми і літа, але кліматичні умови можна вважати сприятливими; грунт — чорнозем. На північ від Ємилівки розташоване приписне село Чехівка, яка отримала свою назву від того, що її заселяли років 30 з лишком тому чехи римсько-католицького віро­сповідання, вихідці з Австрії. Спочатку їх було тіль­ки 4 сім'ї, останнім часом налічується біля 28 сімей;

все це народ грамотний, трудолюбивий і промисловий; між ними є чудові ткачі, музиканти, теслі і ко­валі. В 1888 р., з виходом закону, який забороняє іноземцям вільне проживання в межах Південно-Західного краю, дехто із чехів повернувся в Австрію, але більшість, що зріднилась з тутешнім народом шляхом шлюбів, вирішила залишитись в Росії; в 1891 р. вони приєднались до православ'я;. приєднання здійснив окружний Благочинний свящ. Йосиф Остапович з 2-ма священиками в присутнос­ті влади, місцевої поміщиці і т. п. Всіх загалом жи­телів в. с. Ємилівці 1715 душ в тому числі чол. с. 853; всі — малороси, переважно займаються землеробством. З незапам'ятних часів в Ємилівці існу­вала маленька дерев'яна церква, яка, із збільшенням населення, стала тісною; тому в 1870 р. виник­ла думка збудувати нову церкву, яка і була закінчена в 1875 р. Вона — дерев'яна, в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці, влаштована на кошти селян при сприянні від казни і при дуже діяльній учас­ті бувшого в той час священика Петра Давидовича і поміщика генерала Івана Івановича Красовського; вартість існуючого храму визначається в 20000 руб. В церкві є місцево шанована ікона святителя Мико­ли, знайдена, за переказами, в лісі приблизно 40 з лишком років тому. Церква має капітал в 3000 руб. проценти з якої поступають на користь причту;

капітал цей пожертвуваний княгинею Софією Мико­лаївною Урусовою. Церк. землі: орн. в 3-х змінах 39 дес. 1224 с., сінокосу 13 д. 408 с. і сад. 3 д., всього 55 д. 1632 саж.; землі займають рівну площу і знаходяться від села на недалекій порівняно відстані. Із священиків достойними були: Василь Лосятинський, який при церкві служив понад 25 років з 1844 р.; переказують що він людина високорелігійна; за участю Лосятинського почато спо­рудження справжньої церкви; свящ. Петро Давидович, який брав досить діяльну участь в закінченні початого храму. В Є. до 1891 р. існувала школа гра­моти, а з 1891 р. — церковно -приходська; розмі­щається у власному приміщенні, збудованому в пам'ять врятування Царської сім'ї 17 жовтня 1888 р.

Капітанка с. — розташоване на схід від м. Голоскова, при невеликій річці Мокрій Деренюсі, яка впадає в Буг. Грунт — піщаний чорнозем, місцями кам'янистий. Назву село отримало, як пояснюють старожили, від «осадчого» (заселення села), який називався Капітаном. До 1834 р. К. володів граф Потоцький, в 1835 р. придбав цей маєток Ясинський, а з 1870 р. володіють гг. Москалеви. Прихожан ни­ні 1757 д. об. статей; крім того є дві сім'ї католиків. В 1891 р. 10 сімей добровільно переселились на постійно проживання в Томську губернію. Заняття селян — хліборобство. Про церкву є таке перше по­відомлення. В «описи состоящим издавна под ведомством Уманской протопопии православным церквам 1775 р.» значиться: «с. Капітанського Церква Первозванного Андрія, при якій священник Андрій Левицький, рукоположений преосвященним Іовом; дворів 74; нині захоплена на унію, як і всі» (Київ. Єп. Від. 1894 р. № 3. стр. 67). Коли збудова­но цей храм і як довго існував — невідомо. Наскільки пам'ятають, бувший в минулому столітті храм був критий спочатку очеретом, а потім дошками;

проіснував до 1862 р. збудована нині існуюча кам'я­на церква на кошти поміщика Ясінського і прихожан. Храм до верхнього карнизу кам'яний, а вище дерев'яний; присвячений в честь Покрови Божої матері, в одному куполі спільно з дзвіницею, вартість біля 18000 руб. Церк. землі: садиба 3 д. 891 саж. орн., в 4-х змінах 57 д. 2245 с. Церкв. школа — з 1863 р. розташовується в громадському приміщенні. Ведеться спорудження нової шкільної споруди на відведеній селянами землі, на кошти громадські з підмогою від Єн. Училищної Ради.

Клинова с. — розкинуте в балці на протязі більше 3-х верст, при струмку Кайнари, який тут бере свій початок: межує з Київською губ.; від м. Голованівська в 12 вер. Грунт — чорнозем. До 1834 р. власником с. Клиновою був граф Мечислав Потоцькнй, з 1834 по 1841 р. Владислав Трценський, а з 1841 р. Микола Богуцький. Після смер­ті останнього маєток перейшов у власність його ді­тей; деякі з них продали належну їм землю: товариству, яке складається із 50 домогосподарів селян с. Клинового 24 дес., селянину м. Ладижинки Уманського повіту Хомі Воровенку 224 дес. І то­го ж містечка священику Василю Куницькому 115 дес.; рештою землею, в кількості 1580 д., ще воло­діють спадкоємці колишнього поміщика Богуцького. По статутній грамоті, селяни с. Клинова на правах власників володіють 1687 дес. За виключенням 23 д. об. статей католиків і 18 д. євреїв, всі мешканці православні, котрих чол. ст. 877, жін. 912. В 1761 р. благословенням єпископа уніатського Максиміліана Рилло, була збудована в с. К. Різдво - Богородицька церква на три куполи. В 1880 р. закінчено спо­рудження нової церкви, а стара продана в с. Заячковочку Уманського повіту Київ. губ. для побудови часовні. Престол старого храму обшальований дошками і покритий навісом з куполом і хрес­том. Нова Р. - Богородицька церква — дерев'яна, однокупольпа, з'єднана з дзвіницею, збудована на кошти прихожан, вартістю майже 18000 руб. Церк. Землі 55 д. 1632 с., в тому числі сад. 3 д. і сінокос. 13 д. 408 с.; решта — орна в 3-х змінах. Церковно-прих. школа — з 1885 р.: розміщається у власній споруді, збудованій в 1887 р.

Красногірка с. — розташоване на межі Київ. губ., на двох невисоких пагорбах, які пересікаються невеличкою річкою, що бере свій початок тут і впадає в Буг. Місцевість часто страждає від безводдя, особливо в сухе літо. Чисельність правосл. народонаселення 1303 д. об. статей; вони діляться на селян і шляхту (колишніх однодвірників); євреїв 11 д. об. с. В 1881 р. 10 сімей шляхти вибуло на проживан­ня в Таврійську губ., де вони придбали власну зем­лю; із них одна сім'я повернулась назад в К. Прихожани займаються хліборобством. Перший храм в К. був Успенський, дерев'яний, трьохкупольний; збу­дований в 1766 р. з дозволу уніат. Холмського єпи­скопа Максиміліана Рилло. Під час спорудження церкви дана була в тому ж 1766 р. ерекція на зем­лі від власника Салезія Потоцького за умови, що православні священики К. були в послуханні Рим­ського папи (Кн. Візит 1784 р., ХІ,49); храм цей згорів, існуючий нині Успенський храм - кам'яний;

будівництво його розпочато в 1822 р. і закінчено в 1862 р. Побудову цього храму взяв спочатку на власні кошти місцевий священник Андрій Левицький, а після смерті його продовжувалась ста­ранням його спадкоємців на кошти прихожан. З за­кінченням цього храму, через крайню бідність при­хожан, не вистачало коштів на влаштування в ньому нового іконостасу. Тому священник спільно з прихожанами випросив в с. Таужній із старої церкви іко­ностас; таким чином храм цей був освячений і рівно через 40 років в ньому почали здійснюватись бого­служіння. В 1872 р. зроблено новий іконостас на суму у 900 р. Церк. землі: сад. 3 дес., орн., 34 дес. 1 406 саж. і сінок. 9 дес., — всього 46 дес. 1006 саж. Церк. шк. в К. з 1868 р.

Краснополь с. — лежить на північ бід м. Голованівськ, на межі Київ. губ. розташоване на схилах двох гір, при злитті річок Циганки і Кайнари, яка впадає в р. Ятрань. К. утворився, за переказами із козацьких хуторів розташованих на околицях по ярах і балках: з переходом цих хуторів у володіння поляків, поміщики графи Потоцькі переселили сюди частину підданих з інших маєтків і таким чином утворилось існуюче нині село. Нині всього населення в К. 958 душ обох статей: всі вони православні, малороси-селяни, займаються хліборобством, у вільну годину багато займаються ткацтвом. Церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці - дерев'яна, збудована в 1764 році старанням прихожан. При ній дзвіниця теж дерев'яна, збудована в 1851 р. Раніше існуючого, храму в приході не було. Про цю церкву є наступне повідомлення. В «описи состоящим издавна под ведомством Уманской пропопопий православн ы м церквам» 1775 р. значиться: «села Красного Поля церква — Різдва - Пречиста; при ній священник Лука Зозуленський, рукоположений преосвященним Іовом; дворів30; нині (1775 р.) захоплена, як і всі, на унію». (Київ. Єп. Від. 1894 р. № З, стор. 66—69). В нинішній час ведеться г. с. Краснополь спорудження нової церкви, вже пока затрачено 3000 руб. Будівля новоспорудженого храму — дерев'яна, на кам'яному фун­даменті. В XVIII ст. тут були священиками послі­довно особи із роду Кошутських. В цьому столітті на початку священиком був Василь Кошутський, а потім зять його Євфимій Мельницький, який служив у приході більше 40 років, в 1880 р. померлий і похований на приходському кладовищі. Церк. зем­лі: орної в 3-х змінах, в кожній по 16 дес. 1110 саж., садиба 3 дес, орного сінокосу 17 д 2226 с., хутора 6 д. 184 с. і невдоб 2160 сажень, а всього 77 д. 700 с. Причтові будівлі збудовані в 1895 р. на земельн. збір. В. К. школа відкрита в 1868 р. старанням тодішнього священика Мельницького; нині церк. — прих. школа міститься у власному приміщенні.

Липовеньке с. — розташоване на південний схід під м. Голованівська, при річці Мокрій Деренюсі, при впаданні у неї іншої невеликої річки, яка бере по­чаток вище Липовенького із с. Одаї — Пушкової. Легенда розповідає, що село раніше називалось «Гординкою» (можливо, від назви дерева «гординки», яке в достатку росло в навколишніх лісах і ху­торах). Назва «Липовеньке» дана місцевим власни­ком графом Потоцьким, який посадив тут гай лип і ще досі існує. Липовеньке від Потоцьких перейшло до Чижевських, і тепер належить поміщику Казиміру Ксавер. Чижевичу. Прихід складається із селян-малоросів; всі — віросповідання православного кількістю 1257 д. об. статей; займаються хлібороб­ством, а також гончарством; раніше займались са­дівництвом, але тепер це заняття в занепаді. В селі Л. був храм дерев'яний малий, присвячений в честь успіння св. Анни; збудований в 1713 р. старанням селянина с. Пушкове Івася (прізвище його невідоме); прах його захоронений на колишньому церковному погості, де і до цього часу є над ним пам'ятник, із кам'яного хреста з написом: «Тут похороне­но прах Івася». Так як ця церква була тісною, то з'явилась необхідність побудувати нову церкву, до спорудження якої приступили в 1892 р. Нова церк­ва в 1896 р. була закінчена і освячена також в честь Успіня св. Анни. Вона збудована в зруб із дубового дерева. Іконостас до неї перенесено старий, чотирьох-ярусний, оновлений 1866 р. Церк. землі: сад. З д., орн. 50 д. і сінок. 12 д., 2040 саж., — всього 65 д. 2040 с. Школа відкрита в 1866 р. священиком Павлом Маковським.

Люшневата с. — розташоване при впадінні рч. Молдаванки чи Деренюхи в Буг, напроти м. Голоскова, розташованого на південному березі Бугу. До приходу приписане с. Сергіївка, розташоване на горі, що піднімається над Бугом. Місцевість — су­ха, здорова; грунт — супіщаний. Коли утворилась Л. — невідомо. У мешканців цього села існує легенда, що першим поселенцем був виходець із Хер­сонської губ. за прізвищем Антон Люшневатий. Меш­канців в Л. православних 518 ч., 507 ж.; католиків

2 ч., 1 ж. і євреїв 2 ч. і 1 ж. Село Сергіївна утво­рилось в 1890 р. селянами, які прибули з Київської і Подільської губ. Селяни займаються хлібороб­ством і рибальством; є також теслі, ковалі і ткачі. Існуючий нині храм кам'яний, з дерев'яним куполом, покритий бляхою, збудований в честь преподоб­ної Параскеви г. 1809 р. силами місцевого священика Марка Баковецького. М. Баковецький — пер­ший, відомий по церковним документам, священник служив до 1829 р. Після нього були священики; 1829 р. по 1869 р. Явдоким Баковецький, потім шість: Афанасій Курчинський, Іполіт Душинкевич, Василь Волковинський (1872 — 1879 рр.), Пилип Тарчевський, Микола Карвасовський до 1895 р. і тепер священствує Ілія Карвасовський. Церк. землі: сад. 3 д., орн. 82 д., сінок. 15 д. і хутора 3 д. З с, всьо­го 103 д. З с. Церк. — прих. школа — з 1884 р.: міститься в новому приміщенні, перероблене із гро­мадського магазину.

Молдавка с. — при річці Молдавці, чи Деренюсі, за 5 верст від впадіння її в Буг, на північ від м. Голоскова. Місцевість — степова. М. заснована в XVII ст. молдаванами, як показує і сама назва, але зараз в селі є не більше 2—3 сімей молдаван, які втратили свої національні риси і майже злились мов­но і звичаєво з малоросами, які населяють тепер Молдавку. Згідно легенди, бувші колись в селі мол­давани розбіглись під час кріпосного права. У XVIII ст. М. належала Потоцьким, потім перейшла до Островських і Ружинських і нарешті, до княг. Трубецької. До Молдавського приходу належить два присіл­ка, які утворились в 1889 р. із селян православного віросповідання Подільської і Київської губ., які ку­пили у кн. Трубецької землі і на ній поселились: Надеждівка і Матвіївна. Перший присілок, Надеждівка, названо від імені поміщиці, кн. Надії Олексі­ївни Трубецької, яка продала заселенцям землі; дру­гий присілок, Матвіївна, отримав назву від першої дитини, що народилась в ньому і названа Матвієм. Прихожан всіх нині чол. 1070, жін. 1034; крім то­го, є 26 д. римо-католиків і 21 д. євреїв. Перша відома нам дерев'яна церква в М. в честь Чуда св. Архистр. Михайла збудована в 1783 р. Спочатку це була «каплиця», приписана до церкви сусіднього села Роздолу (в XVIII ст. церква і каплиця були уніатськими. Кн. візит, XI, 47). Церква ця, що ста­ла з кінця XVIII ст. самостійною, в 1884 р. розібра­на внаслідок старезності, і із її матеріалу, з додан­ням нового, збудована нині існуюча церква — дерев'яна, однокупольна, а дзвіницею разом, присвя­чена також в честь Чуда св, Архистр. Михайла. Церк. землі: сад. 1 д. 555 с, орн. 66 д. 2315 с. і хутора 4 д. 780 с. Причтові приміщення влаштова­ні в 1891 р. Ц. — прих. школа — з 1886 р.

Наливайка с. — розташоване на рівнині, на с. від м. Голованівськ. Місцевість — здорова; грунт— чорнозем. Як говорить легенда, прихід утворився при хуторі якогось козака Наливайка. Колись Н. належала Потоцьким, тепер Гудим — Левковичам. Прихожан налічується 594 ч. і 627 ж.; крім того є 12 д. євреїв. З 1764 р. по 1892 р. в Н. існувала стара дерев'яна церква, але за старістю скасована; споруда її, з дозволу Єпарх. Начальства, продана на знесення жителям с. Табанове Київ. губ. для по­будови із неї нової церкви, нині існуюча церква — дерев'яна, в ім'я Чуда св. Архистратига Михайла (6 вересня), збудована в 1892 р. власним коштом прихожан на суму біля 14000 руб.; освячена прео­священним Миколаєм, Вікарієм Под. єпархії. Церк. землі: сад. 3 д. 32 с., орн. в 5 змінах 36 д. 1758 с, сіножаті 12 д. 149 с. В Н. були такі священики: до 1822 р. Олексій Чарторийський, з 1822 до 1863 р. Георгій Нікольський зі 1863 до 1893 р. Олексій Крижановський, а з 1843 до 1883 р. Нафанаіл Гергилевич. В. 1883 р. поступив у прихід нинішній священик Сільвестр Білецький; при ньому збудована нова церква. Церк. — приход. школа відкрита в 1885 р. і розміщається у власному приміщенні, яке уступила в 1896 р. громада на користь церкви.

Оздобно-Межирічка , село — розташоване на досить підвищеній місцевості при двох малих річках (одна з яких називається Кайнарою), в центрі села котрі зливаються в одну і впадають в річку Ятрань. Від станції вузькоколійної залізничної дороги «Голованівськ» в 7 верстах. Грунт — глибокий чорнозем, а на схилах суглинок. Село носило і досі носить кілька назв, а саме: Оздобна, Межирічка і Причепівка. Останню назву свою воно отримало, очевидно, від того, що з'єднується з м. Голованівськ і складає, ніби, передмістя його. Назва Причепівка в документах не зустрічається, а застосовується в розмовній мові місцевих і сусідніх сіл селян.

Назва «Оздобна» зустрічається набагато раніше, ніж Межирічка, що видно із ерекції графа Франциска — Салезія Потоцького, виданої в 1763 р. Власне Оздобною називається частина села, де зна­ходиться церква, а інша половина, яка знаходиться між двома річками, називається Межирічкою: щоб уникнути всіляких непорозумінь, поселення тепер пишеться «Оздобно—Межирічка». Село це належа­ло колись Потоцьким, тепер А. М. Абазі. Населен­ня складається із селян малоросів і кількість їх чоловічої статі — 711, жіночої — 726, а обох статей — 1437 душ. Селяни займаються хліборобством, багато — вивезенням хліба на вокзал, а також баришництвом коней і волів. В селі є одна сім'я като­лицька. Перша церква в О. — М. була Свято – Ми хайловська, дерев'яна на три куполи, збудована в 1763 р. старанням прихожан: в той же час церква наділена від поміщика по особливому документу (ерекції) земельними угіддями, лісом і сінокосом, і відведено місце для приходського кладовища (єрекція зберігається в Древньох.). В 40 роках нинішн ього століття церква ця через свою старезність, прийшла в такий стан, що преосвященний архієпископ Арсенів, який ревізував її, в 1843 р. велів при­пинити богослужіння і прихід був тимчасово зарахований до Голованівської церкви, а потім старанням прихожан і за допомогою економії графині Фекли Потоцької, церква була відбудована; з південної сто­рони зроблено прибудову, споруду покрито залізом, а також збудована окремо від церкви дерев'яна на стовпах дзвіниця. В такому вигляді вона проіснува­ла до спорудження і освячення нової церкви в 1883 р., а потім стояла закрита до 1889 р., в цьому ж році з дозволу Єпархіального начальства розібра­на.

Нова церква знаходиться біля старої, також де­рев'яна, на кам'яному фундаменті, однокупольна і при ній дзвіниця. Почато будівництво в 1875 р. на честь Архистратига Михайла, за священика Григо­рія Борисовича: збудована на кошти прихожан з допомогою від казни в 1000 руб: дерев'яний дубовий матеріал застосований із церковного лісу. Спорудження храму обійшлось в суму понад 8000 руб. Іконостас у ньому, за відсутністю коштів, взято із старої церкви, оновлений. В 1883 р. 10 липня новозбудована церква освячена Благочинним священиком Остаповичем.

Церковної землі: під садибою 3 десятини, знаходиться в 3-х змінах — 6 дес. 791 сажень і дубо­вого лісу 48 десятин 1564 саж. Першим священиком в О. — М., як видно з ерекції графа Потоцького 1763 р., був Марко Гладишевський, на ім'я якого і видана ерекція і дозвіл побудувати церкву. Другим священиком, за переказами, був Григорій Григурка, третім — Іаков Твердохліб до 1830 р., який в цьому році вийшов за штат, маючи від народження 77 років. Всі ці три священика, за переказами, захороненні поруч з церквою.

Розділ с. — розташоване на низькому, трохи по­хилому правому березі річки Нетека, яку називають також Деренюха, при впаданні в неї безіменно-струмка, на півд. від м. Голованівська; від вузькоколійної залізничної дороги в 6 вер. Клімат — сприятливий; грунт - чорнозем. Час заснування се­ла відноситься, ймовірно, до першої половини XVIII ст.; воно належало Потоцьким, в яких придбано Рожицьким; нині належить С. Ф. Долинському. В першій половині Х VII І ст. в Р. була на західному боці села часовня; проіснувала до спорудження тут дерев'яної церкви. На місці часовні тепер поставле­но дерев'яний хрест, кругом якого помітні сліди мо­гил. Збудована в 1764 р. дерев'яна трьохкупольна церква існувала більше століття; вона зовсім прий­шла в непридатність і тому була скасована; церков­ний погост увійшов в склад псаломщицької садиби. Нинішня церква — дерев'яна, збудована в 1898 р. на кошти прихожан, присвячена, як і стара, на честь Різдва Богородиці; обійшлась дорожче 10000 руб.; іконостас в ній із старої церкви, оновлений. Скасова­ний старий цвинтар і нововідведений знаходяться разом. Прихожан налічується 673 д. ч. с. і 670 жін.; із іновірців є тільки кілька душ євреїв. Населення складається із малоросів — селян, які займаються виключно землеробством. Церковної землі: сад. З Д., орн. 35 д. 906 с., сін. 28 д. 2313 с. 1 під хутор. з річкою 5 дес. 152 с, — всього 72 д. 971 с. Причтової прибудови зведені в 1895 р.; першопочатково утримувалось на кошти колиш. поміщика Здзьховського, а зараз — на кошти прихожан.

Свірнева с. — розташоване при безіменному струмку, який формує лівий приток р. Буг, — на півд . від м. Голованівськ: найближча ст. Бершадо-Устьян. Шлях —«Голованівськ»— в 10 вер. Кліма­тичні умови несприятливі: в С. часто бувають різні епідемічні захворювання, які забирають в могилу багато жертв. Грунт — чорнозем, де-не-де — глинистий. В кінці минулого століття С. входила в склад маєтків графів Потоцьких і, з розповідей ста­рожилів, було більше населення ніж тепер, про це можна судити і по залишках окопів, які визначають місця заселень. Зменшення села сталось з переходом маєтку від Потоцьких до Казиміра Знамеровського; його деспотизм розігнав частину кріпосних, які кидали навіть своє майно. По спадкоємству С. залишилось дітям Казиміра — Болеславу Знамеров ському і дочці, по чоловікові Ольшевській. Весь цей час приход складався тільки із с. Свірневої; тільки в 1891 р. до неї приписана с. Олєксіївка, утворена недавно, розташована за 1 1/2 вер. нижче Свірне­вої за течією річки. Це поселення виникло з покуп­кою селянами різних сіл землі в княгині Трубецької, при сприянні Селянського Земельного Банку. За бажанням власниці, поселенню дано назву по імені її чоловіка Олексія. Нині прихожан в С. — 785 д. об. с. і в с. О. — 170 д.; всі вони селяни -малороси, тільки 10 д. міщан; займаються переваж­но землеробством, а деякі — баришництвом на ху­добу і перевезенням товару. У 80-х роках частина селян, внаслідок малоземелля, виселилась в Тавричеську, Томську та ін. губернії. В приході є 90 д. католиків, 5 д. тимчасово проживаючих розкольни­ків і 7 євреїв. Перша в селі церква була збудована в 1778 р.; це було невелике приміщення без купола, крите соломою і обмащене глиною, як описує цю церкву візита 1784 р. Існуючий нині храм в честь Покрова Пресв. Богородиці збудований в 1811 р. на кошти селян; до першого карнизу вона кам'яна, а вище дерев'яна, однокупольна. Першопочатково дзвіниця збудована була окремо, у вигляді навісу на 4-х стовпах, але в 1875 р. на кошти прихожан до церкви прибудована нова дзвіниця. Іконостас — чотирьохярусний, старий, оновлений в 1890 р. Церк. землі: сад. З д., орн. і сін. в 4-х змінах. 52 д. 685 с. та під хитор. з левадою і садом 6 д. 2300 с, — всього 62 д. 585 с. Школа існує в приході з 1868 р.; до 1889 р. вона була школою грамоти, а з цьо­го часу перейменована в церк. — прих.; з 1883 р. розміщається у власному приміщенні.

Семидуби с. — розташоване при улоговині, по якій протікає невелика річечка Семидубка, що бере свій початок біля села за 3 вер. і яка впадає в р. Ятрань в 5 вер. від села; С. на межі Уманського п. Київ, губ. За переказами село утворилось із хуто­рів, бувших на землях с. Псарівки (нині в Київ, губ., за 15 вер. від Семидубів), чого село називалось "Псарівськими хуторами". У XVIII ст. С. належали Потоцьким до 1817 р., потім Крушельницьким, Цибульським: нині належить Ю. В. Стенбек — Фермору. Прихожан зараз чол. 709 і жін. 725: майже всі вони селяни — малороси, які займаються хліборобством. До кінця XVIII ст. в С. була невелика де­рев'яна церква, збудована спочатку в якості капли­ці (1781 —1782 р.), а потім стала самостійною церквою і мала своїх священиків (Тр. Ком. VII, 309). Як твердять перекази, приміщення цієї церкви в кінці XVIII ст. при піднятті на кам'яну основу зруй­нувалось. У 1811 р. приступили до побудови кам'я­ної церкви, про що і була видана храмозданна гра­мота. Ця церква закінчена тільки в 1820 р., при чому на кам'яних стінах купол зроблено дерев'яний, і освячена на честь Чуда св. Архистр. Михайла протоієреєм Петром Товстицьким. У 1854 р. до церкви прибудована дерев'яна дзвіниця коштом поміщиці Юзефи Крущельницької. В 1877 р. влаштовано но вий іконостас. У 1891 р. 25 жовтня згорів купол, стеля і підлога церкви; в 1895 р. зроблено новий дерев'яний купол, а потім церква приведена в належний стан і 2 листопада 1898 р. освячена. Церк. землі: орн. в 3-х змінах 51 д. 1666 с, сін. 18 д. 1100 с., хутора і садиби 11 д. 1800 с, а всього 81 д. 2166 с. На цю землю є ерекція, яка видана 21 червня 1779 р. колишнім власником села Станісла­вом Потоцьким. Церк. прих. школа — з 1870 р.; розміщається в приміщенні, влаштованому громадою селян в 1880 р.

Троянка с. — розташоване в ярах, при безімен­ному струмку, притоці рч. Ятрані, недалеко межі Київської і Херсонської губ.; від Бершадо-Уст. з. д. в 5 вер. Клімат — сухий, сприятливий для здо­ров'я; грунт — чорнозем. Назва села пішла, кажуть, від місцерозташування його при трьох ярах, і спочатку воно називалось «Троярка». Село утворилось із хуторів, які називались «Говієвськими хуторами» і належали графу Потоцькому; біля половини ниніш­нього століття Т. Перейшла у власність Русецького. У 1894 р. приблизно 6 сімей селян переселились в Томську губ., а 10 сімей придбали землю в с. Верховці Балт. п. і перезараховані до приходу с. Плос­ко—Забугське. Нині селян тут 825 чол. і 762 жін. і колиш. однодвірці 68 чол. та 70 жін. Головне за­няття населення складає хліборобство, деякі займа­ються візництвом, а частина — торгівлею свинячим салом, кавунами і домашніми птахами на сусідніх базарах, або ж в м. Одеса. Перший приходський храм був дерев'яний, присвячений в честь Покрова Пресв. Богородиці; коли і ким він був збудований, невідомо; проіснував він більше півстоліття і за ста­рістю був розібраний. На місці його у 1862 р. на кошти землевласника Йосипа Русецького збудований був, за розпорядженням Уряду, новий храм, цегля­ний, на кам'яній основі, присвячений в ім'я св . Йосифа; при храмі така ж дзвіниця. Іконостас — двохярусний, оновлений в 1879 р. Церк. землі: сад. З д. 649 с, орн. в 3-х зм. по 15 д. 1944 с, сін. 33 д. 1935 с., під чагарником і невдобами 5 д. 230 с, — всього 89 д. 1446 с. Церк. — прих. школа з 1874 р. розміщається з 1894 р. у власному приміщенні.

Шепилова с. — розташоване в пологому яру, по обох берегах річки Свинарки, що починається за се­лом; від м. Голованівська за вер. на південний схід. До Шепилової приписана с. Олександрівна, розташована за 3 вер. від села, на рівнині, що по народ­ному зветься «Ксендзівкою», так як її перші поселенці колись відробляли барщину Голованівському ксендзу. Клімат сприятливий для здоров'я; грунт— чорнозем, з сумішшю піску. Ш. належала раніше Потоцьким, потім Строгановим. Церква в Ш . - в ім'я св. великомуч. Димитрія, дерев'яна, із дубового лісу, на три куполи, збудована в 1764 р. з дозволу поміщика гр. Франциско — Салезія Потоцького, ста­ранням осадчого Ш. Франциска Рушковського, з благословення уніатського єпископа Максиміліана Рилло. В 1841 р. церква так постаріла, що була закрита до, 1849 р., а прихожани Ш. приписані то до м. Голованівська, то до с. Наливайки. В 1849 р. церква була відремонтована і в ній відновлено бо­гослужіння. В 1878 — 1879 рр., з дозволу єпископа Маркела, проведений капітальний ремонт церкви: полагоджено напівгнилий фундамент і під всім при­міщенням затягнуті нові дубові колоди; із трьох ко­лишніх куполів знесені два крайніх і перероблений середній купол; всередині настелено нову підлогу із соснових дощок і з спорудою з'єднана нова дзвіни­ця в двох ярусах. Вся ця перебудова зроблена кош­том прихожан і старанням свящ. Феропонта Сицинського. Оновлена церква була освячена благочинним, свящ. с. Синьок Феофаном Шумлянським, 13 листо­пада 1879 р. Першим священиком, за розповідями старожилів, був Василь Білецький, який похоронений при церкві; другим священиком був Іоан Білецький (1802—1841 р.), котрий помер в 1842 р. на 64 р. життя і похоронений в с. Шепилове на приходському кладовищі. Далі були священики: Юстиніан Соколович (1842—1858 р.), Лев Солтиський (1858—1877 р.), Ферапонт Сицинський (1877— 1885 р.), який дуже багато потрудився для приве­дення старої церкви в належний стан; він помер в Ш. в 1885 р. 23 вересня і захоронений на приходському кладовищі. Церк. землі: сад. З дес. орн.. 54 д. 882 саж., сінок. 33 д. 1357 саж. Причт, примі­щення влаштовані у 1895 р. на земельн. збір. Церк. — приход. школа з 1889 р.