«Тисячу і триста літ зберігали святощі наші»

Василь Бондар, Сергій Піддубний


ДО 1140-РІЧЧЯ ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ


За останні десятиліття світ побачив чимало перекладів цієї таємничої літературної, історичної та духовної пам’ятки українського народу. «Але праця С. Піддубного значно точніша і переконливіша», – писав доктор філологічних наук Валентин Таранець. І додав: «також ніхто з інших науковців так ґрунтовно не прокоментував Книгу, як це зробив він. І саме через це свою наукову працю “Велесова Книга (історико-лінгвістичне дослідження)” я писав за перекладом Сергія Васильовича». А ось відгук кандидата наук, поетеси Антоніни Царук: «Прочитання “Велесової книги” Сергієм Піддубним – це захоплююча історико-етимологічна мандрівка до витоків слова, віри, духа, це якісь кванти самоусвідомлення, що ламають нав’язані упродовж віків стереотипи».


Сергій Піддубний доволі відповідально підійшов до перекладу і тлумаченню Книги.  Він не тільки уточнив низку важкозрозумілих місць і встановив ім’я автора Влескниги, а й відчитав те, чого не помітили інші перекладачі. Натомість поза їхньою увагою залишилися дуже важливі речі: наші прародителька Лада і тотем Овена, племена “окрів і венців” (тобто “укрів і венедів”), терміни  “мова” і “мовинство”, календар наших праотців, який також слугував їм за релігійну систему, і багато чого іншого.


Як наслідок, зауважує дослідник, справжній шедевр нашої минувшини виявився дещо спотвореним. Тому не дивно, що в певних колах твір досі називають підробкою.


«Тисячу і триста літ зберігали святощі наші», - пише автор Велесової Книги. Безумовно, серед них державність і незалежність. С. Піддубний досліджує державу Руськолань, відшукує її столицю Голунь, що згадуються в Книзі. А в коментарі «Ідеологія державності і перемог» виділяє вісім заповідей від наших пращурів, які допомогали берегти їхні святощі: 1. Пам’ятати старі часи. 2. Триматися рідної мови. 3. Берегти рідну землю. 4. Славити рідних богів. 5. Довіряти своїм князям. 6. Тримати напоготові зброю. 7. Бути готовим пожертвувати життям заради своєї країни. 8. Мати надійних друзів.


С. Піддубний не втомлюється досліджувати і пропагувати Велесову Книгу. З під його пера вийшло вже кілька книг на цю тему, в т. ч. «Велесова Книга для юнацтва». А тут до уваги читачів пропонуються деякі нотатки з його книги «Велесова Книга – Веди України-Русі», а також переклад дощечки 1.

Василь Бондар



Про що вона


Це книга, що увібрала в себе велику і тривалу історію українського народу. В яскравій та образній формі вона розповідає про загадковий світ наших Праотців, навчає, як захищати свою землю, як відстоювати свою віру, на яких засадах розбудовувати незалежну державу.


В Книзі оповідається про руські (слав’янські) роди, про розселення їх на величезних просторах Європи та Азії, про походи до Індії, Сирії та Єгипту, про завоювання і втрати. Багато місця відводиться війнам з греками, готами, хазарами, римлянами тощо.


Книга докладно виписує релігійну систему наших Пращурів і називає Богів, про яких ми мали примітивні знання, а ще більше домислів та фантазій. На відміну, наприклад, від “Слова про похід Ігорів”, яке писав придворний літописець, цей твір належить народному співцеві. Він присвячує його Богові Велесу, який є “пристанищем сили” нашої.



Як і коли з’явилася


У 1919 р. в зруйнованому війною маєтку поміщика Донець-Захаржевського (с. Великий Бурлук на Харківщині) полковник Алі (Федір Артурович) Ізенбек знайшов дощечки із незрозумілими написами. За покликанням археолог і художник, Ізенбек здогадався, яку цінність мають розкидані серед руїн дощечки. Він зібрав їх у мішок і, втікаючи з рештками Білої армії, виїхав за кордон. Згодом він опинився в Бельгії.


Там з Ізенбеком познайомився зросійщений українець, доктор хімії, любитель старовини Юрій Миролюбов. Миролюбов зацікавився таємничими дощечками з незнаним письмом і почав вивчати та переписувати їх. У 1941 р. Алі Ізенбек відійшов в інший світ, зробивши перед цим спадкоємцем свого малярського ательє і дощечок Ю. Миролюбова. Проте ательє було пограбоване, і дощечки зникли. Не виключено, що пограбування здійснили  німецькі шпигуни, які за завданням Абверу шукали древні книги, щоб отримати доступ до таємниць минувшини. Ю. Миролюбов подав скаргу, але безуспішно. На щастя, більшість дощечок він встиг переписати.


Тексти, де літери були нанесені одна біля одної без пропусків між словами і без переносів, було нелегко розшифрувати... Таке письмо, такі книги, як свідчив Плутарх у розповіді про Нуму, не призначалися для широкого загалу, їх часто забирали на той світ із собою самі автори: “не бажаючи зберігати те, що ні про що говорять іншим букви повного глибокого змісту вчення».


Коли була написана


Час творення книги допомагає визначити ім’я князя Боревлена, про якого автор пише, як про свого сучасника: “А сьогодні маємо іншого князя – Боревленя, правнука по діду своєму” (д. 18Б). Дещо вище згадується і сам прадід – Боревлен, який подолав “еланів на березі морському”. Найвірогідніше, про нього, але вже під іменем Бравлин, йдеться у “Житті Стефана Сурозького” в зв`язку з його походом на Сурож у кінці VIII ст. Отже, якщо прадід Боревлен жив у VIII ст., то правнук Боревлян, щонайменше, всередині наступного століття.


Останніми згадуються князі Аскольд і Дір, роки життя і правління яких достеменно невідомі. Офіційна наука припускає, що вони були вбиті князем Олегом приблизно 882 р. Однак у Влескнизі вказується, що “Аскольд забив Діроса і є він один на місце те” (д. 29). Суттєва поправка – Діра вбив не Олег, а Аскольд. Коли не стало самого Аскольда, невідомо. У Влескнизі нічого не згадується про його смерть. Проте, якщо вірити науці, що Аскольд загинув у 882-му, то остання крапка в творі була поставлена за життя Аскольда, не пізніше 881 р.


Де написана


Існує кілька версій того, хто є автором Велесової Книги. Одні кажуть, що це робота київського волхва, інші – новгородського. Проте новгородську версію не можна розглядати серйозно, оскільки більшість подій, головні племена, згадувані в Книзі, стосуються саме київської землі. Описана в Книзі віра – це віра  хліборобів та скотарів, а не лісовиків і мисливців. Та й автор явно належить до хліборобського племені: “Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших працювати, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій” (д. 3А).  Назви місяців та їх покровителів – Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Віниць, Зраниць, Овсениць, Просиць, Студець, Лідиць і Лютиць, Вишень, Леле, Літиць, Радогощ, Календо і Кришень та багато чого іншого – виразно українські…


Якою мовою написана


Книга написана одним із українських діалектів, яких і нині є немало. Наприклад, слова гондзя, крижувати, гордин, генбель, гундіти, пудо, що їх не знайти в сучасних словниках, донині зустрічаються в мові мешканців Приятрання, у центрі Трипілля-Руськолані.


Вражає багатство мови й термінології, що є показником різноманітної розумової, духовної та виробничої діяльності наших Предків, їх контактів із сусідніми етносами тощо. Істину казав один із перших дослідників Книги Борис Яценко: “Явлення Влескниги з небуття – живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу”.


Автор Книги волхв і учитель


 Є думка, що Велесова Книга написана не одним автором. Справді, коли читаєш розповідь про одну й ту саму подію в різних інтерпретаціях, складається саме таке враження. І все ж за чіткою ідеологічною й духовною спрямованістю, однаковим стилем, що простежується упродовж усієї Книги, можна стверджувати, що швидше за все її автором була одна людина. Візьмемо для прикладу д. 38А, де описано дві версії одного землетрусу. Чи могли б про одне й те саме писати два автори на одній дощечці? Навряд. Якби була необхідність інакше сказати про одну й ту саму подію, вони писали б на різних дощечках. У даному разі автор просто подає відомі йому перекази.


Автор переказує події глибокої старовини. Щоб не “Залишитися невігласами до кінця, звідки ми”, ставить собі за мету відновити втрачені Веди. Його сучасники-жерці, забувши заповіти своїх праотців, вже паплюжать рідне: “То бо жерці Веди габзувати стали... А їх украли у нас”(д. 6Д).


З великою вірогідностю можна стверджувати, що автором Велесової Книги є вчитель і волхв на ім’я Ілар, про якого говориться на д. 8/3. Лише вчитель – волхв-пророк, міг взяти на себе відповідальність повчати “дітей наших невчених” і віщувати: “А те повідаю вам, що повоюєте греків, бо знаю те ясно: так, як отці наші говорили мені”. Інші перекладачі, наприклад, Б. Яценко та Г. Лозко побачили в Іларі ілірійця. Нібито це чужинець ілірієць дбав, щоб руських дітей “повернути на наше письмо і навчити нашим Богам віддавати шану”. 


  А на дощечці 29 він виступає в ролі посередника між людьми і Богами: “Годиться битися за життя наше мечами – се мовить вам Хоругин, син отця Хориги, а се є прохач ваш перед Богами, які дають вам силу і владу на землю вашу”.


Значення Велесової Книги


Велесова Книга це пряме свідчення того, що руський (український) народ – державницький народ, що мав він власну світоглядну й релігійну філософію, свою писемність, абетку і літературу задовго до запровадження на Русі християнства. А літочислення вів від Карпатського Ісходу (середина І тис. до н. е.), а не від народження Христа.


Мова Книги, описані в ній віра, традиції та звичаї, географічні об’єкти, все говорить про її суто українське походження, і що саме Україна є прямою спадкоємницею давньої Русі. Ба більше, якщо раніше наука заявляла, що українці вперше згадуються у писемних джерелах лише ХІІ ст., то за допомогою Велесової Книги ми бачимо себе вже в ІХ ст. під іменем “окри”, як ДІДИ РУСІВ (д. 7Є). Спростовується також твердження, що Кий нібито жив у V чи VІ ст. н. е. Насправді його життя, життя його батька Орія і братів Щека та Хорива припадає на VІІ ст. до н. е., і збігається з роками життя Геродотового Кіаксара (Кия царя), який правив 40 років, “рахуючи разом із владарюванням скитів”…


Через Книгу, як першоджерело, дізнаємося, якими насправді були наші Праотці. Не з чужих уст, як це було донині. Твір рясніє прикладами неймовірного геройства, мужності, самовідданості та самопожертви в ім’я роду і незалежності країни: “Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей, але стояли твердо. Лишаючись безо всього, вони немало натерпілися, бо незалежність хотіли мати і творили її” (д. 6А), “Ліпше маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві та жертвувати Богам чужим” (д. 6Г), “Життя наше на полі бою прекрасне” (д. 8)…


Підготовлено за книгою С. Піддубного «Велесова Книга – веди України-Русі». Книгу можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63