Чому в Роздолі не було пам'ятника Леніну

Володимир Караташ


Кепка з ґудзичком


Початок 30-х років. Колись прекрасне село Розділ змарніло і почорніло. 51 родину кращих господарів-хліборобів розкуркулено, пограбовано і вигнано із своїх, кривавими мозолями побудованих, хат на вулицю. Сотні працелюбних селян: малих дітей, жінок, чоловіків і літніх людей повмирали страшною, голодною смертю на таких багатих землях України.


Володимир Караташ


Шаленіли більшовицькі активісти створюючи в селі два колгоспи-концтабори — «Перемога» і «13-річчя РСЧА», заганяючи до них тих, хто розпухав від голоду, але ще якось залишався живим.


Для відзначення своїх кривавих успіхів і досягнень, червоні активісти вирішили спорудити в селі перший на весь Голованівський район пам’ятник «вождю міровой революції». Зібрали необхідні кошти. Замовили бронзове погруддя на одному з російських заводів і з великим почтом та обережніс­тю притранспортували ту святу для них реліквію до села.


Вибрали найкраще місце для його встановлення – на подвір’ї бувшого панського маєтку. І там, в центрі великого кола, обсадженого декоративни­ми, гарно підстриженими кущами збудували п’єдестал, а на ньому закріпили бронзове погруддя вождя.


А ми, хлопчаки, бігали поблизу і бачили ту завзяту, енергійну роботу активістів.

Найбільше ввихалися біля пам’ятника голова сільради Юзько Зелінський, парторг Міхашко, Льондзар Ровінський, Степанова Мариня, Фідя та інші.


Коли все було готове,  натягнули зверху велике біле покривало, щоб муха, бува не сіла на розумну голову організатора і керівника Великої Жовтневої соціалістичної революції.


Усій сільській громаді оголосили, що наступного дня, тобто 22 квітня, в день народження вождя, кожний повинен обов’язково прийти на мітинг присвячений відкриттю пам’ятника «вічно живому вождю міровой революції».


Запросили на те дійство і районне начальство. Нехай бачать представники радянської влади, як діють в Роздолі. Знай, мовляв, наших.


Наступило так нетерпеливо очікуване 22 квітня. День видався напрочуд гарний, сонячний. Народу зібралося багато, бо такі урочистості в селі не часто бувають. Причікували високих, вельми поважних гостей з району.


Нарешті на двох розмальованих бричках, з запряженими баскими жеребцями, приїхали чоловік п’ять районних керівників – усі в нових, блискучих шкіряних пальтах. Було і декілька міліціонерів-чекістів одягнених у нову уніформу, з портупеями через плече і жовтими кобурами наганів при боці.


Розпочався мітинг. Виступаючі говорили про досягнення радвлади, про комуністичний інтернаціонал, про перемогу соціалізму на селі і т. п.


Потім була подана команда зняти покривало з пам’ятника «вождю мірового пролєтаріата». Біла накидка поволі зсунулася…


Усі присутні від здивування затамували подих: бо раніше вождь був лисий, без кепки, а це раптом побачили на голові велику, стару кепку з ґудзичком, а з-під неї на  плечі, груди і спину порозтікалися жовтобурі патьоки лайна...


Мітинг негайно був розігнаний міліцією. Районне начальство дуже сварилося, грубо матюкалося на сільську владу, що не поставили нічну варту біля пам’ятника. А ті стояли, похнюпившись, як биті пси, і мову їм відібрало.


Така ганьба! Такий сором! Було наказано негайно демонтувати бюст, обшкрябати його і помити.


Потім вимитого пахнющим милом і до блиску витертого обкрутили білим покривалом, обережно посадили на бричку секретаря райкому ВКП(б), поряд з кучером і повезли до рай­центру.


Після такої ганебної події з відкриттям пам’ятника Іллічу, багатьох чоловіків чекісти викликали то до сільради, то до райвідділу міліції на допити, вимагали чистосердечного зізнання, казали, що все-одно зло­вмисника буде знайдено і важко покарано, якщо сам тепер добровільно не розкаже органам усю правду. Бо лайно уже відправили на експертизу до столиці, білокам’яної Москви. А там, мовляв, є багато фахівців, що добре розби­раються в таких делікатних справах і обов’язково виявлять злочинця.


Людей добре налякали тими допитами, що проводилися кілька років.


І хоч до сьогоднішнього дня, на 11-му році незалежності України на території  району ще стоїть п’ять пам’ятників Леніну — в Голованівську, Побузькому, Капітанці, Грузькому і, миршавенький в Молдовці, та ніхто не наважується натягнути на їх мудрі голови кепки з ґудзичками – ні в літню спеку, ні в холодну зимову пору.


с-ще Побузьке

2002 р.


Text...