Цариця Всесвіту – Душа

На відміну від релігійних, сонячні хрести нас супроводжують не лише в церковній обрядовості, атрибутах одягу, прикрасах, але й в архітектурних витворах, творах живопису.

Це мовив Ору Сварог наш:

„Як мої творіння створив

вас од перст моїх.

І хай буде сказано,

що Ви – сини Творця,

і поводьтеся як Сини Творця,

і будете як Діти мої,

і Дажбог буде Отець Ваш.

Того мусите слухатись,

і Той Вам скаже, що маєте діяти,

а як мовить,

так і творіть!” (Влесова книга 25)

Цариця Всесвіту – Душа

Це було літа 7507 Кола Сварожого. Вивчаючи різні символи і значення Хреста як символу, оберега, космічного знаку, жрецького обрядового знаряддя, я зрозумів, що кожен нарід, групи людей, вірувань вкладають у цей символ лишень їм притаманну суть.

Як наші предки ставились до цих символів свідчать народні примовки: „Як із хреста зійшов (знятий)”.

Проте історичні коріння цього символу мають більш давню минувшину. На багатьох давніх храмах Індії можна й до цього часу побачити наш давньоарійський хрест, що пішов від кола, свасті або Дажбожого знаку. Недаремно Гітлер прагнув поставити собі на службу цей символ Білобогів. Археологічні розкопки на території сучасної України виявили багато ювелірних прикрас у вигляді Дажбожих символів кола зі свастикою всередині, із оберненими чотирма лелеками по колу, чи інші зображення хреста-свасті.

Про звичайний же хрест йдеться в календарі жреців: „В усі часи в усіх народів хрест символізував смерть. Навіть на живу людину, яка загубила себе заживо для себе, для Роду, Племені і для Народу ставили хрест. Те ж можна сказати і про безнадійну справу”. Як може не зомбована чужеродною релігією людина нашого роду сприймати тих людей, що носять на собі символ смерті, чи ще огидніше – померлу людину.

На відміну від релігійних, сонячні хрести нас супроводжують не лише в церковній обрядовості, атрибутах одягу, прикрасах, але й в архітектурних витворах, творах живопису.

Якось, мабуть, мої бажання дізнатись значення символіки, сутності сонячного дохристиянського значення хреста, були почуті:

Одного літнього, сонячного ранку, перебуваючи в стані просоння, я чітко і виразно побачив себе в одному із сіл Київщини. Було близько одинадцятої ранку.

Сонце піднімалось з лівого краю небосхилу від мене. Було тепло, затишно і приємно. На пагорбі височіла будівля школи, на подвір’ї гомоніли школярі. Навпроти школи стояла храмова споруда.

Раптово навкруги почало тьмяніти, немовби сіро-темний згусток по горизонту почав застилати сонце. Воно майже зникло як це буває в хвилини сонячного затемнення. На землю раптово лягла нічна пітьма. Якась невідома сила примусила мене підвести очі до неба і я побачив, що по центру небосхилу з’явився повний яскравий місяць, потім праворуч від нього інший, потім обабіч засяяв третій. Всі три місяці давали доволі світла. На подвір’ї та скрізь селом все було чітко висвітлено, лишень десь ізліва крізь темряву просвічувався сонячниц диск.

Немов із підсвідомості прийшли перші думки – я вже чув, що наш місяць – це штучне світило, поставлене над Землею для підтримки на ній життя. І що їх раніше було три, два з них були знищені в допотопний період.

Поступово два місяці почали бліднути і зникли, а небо вкрилося безліччю яскравих зірок і сузір’їв. Було невимовно красиво і не по-земному врочисто.

Помалу зірки танули і небом від краю до краю наді мною почали засвічуватись хрести. Найбільший із них був в центрі небесної сфери. Потім праворуч засяяли ще два ряди хрестів. Я застиг у передчутті чогось надзвичайно важливого і проявленого. На моїх очах найбільші хрести немовби почали хвилюватись і оживати, а найбільше прийняв подобу дуже гарної і вродливої жінки в коштовному вбранні із сяйвом над головою. Вона сяяла в небі з розведеними в сторони руками в довгому сріблястому індиго та кольору морської води ошатному довгому до п’ят вбранні, яке весь час змінювало своє кольорове наповнення. Обличчя жінки випромінювало неземний спокій і благодать, радість життя і надію. Небо немовби почало наближатись до землі. Я побачив, що біля мене стоять двоє дітей: хлопчик і молодша дівчинка, які підняли до неба руки і про щось промовляють до жінки. Подумалось, ось діти звертаються до Божественного, а я не знаю, що діяти. Раптово прийшли слова молитви: Рідні Боги – врятуйте і збережіть нашу землю. Як тільки слова були промовлені – небо почало світлішати, горизонтом сіре марево почало зникати і сонце немовби нічого й не сталося знову освітлювало все навкруги. Я немов доторкнувся до чогось засвідомого, неземного і разом з тим пророчого, що символізувало космогонію нашого земного життя і шляхи розвитку людської цивілізації.

Я більше п’яти років намагався зрозуміти, про що йшлося в цьому знаменні, як його потрібно зрозуміти. Безперечно, людство йде хибним, викривленим шляхом, живе немов з задзеркаллі. Навіть „віруючі” різних конфесій, крім старих рідновірських, звертаються до підмінених богів. І небо стомилося від цієї фальсифікації.

Text...