Боги за Геродотом

Серій Піддубний


Український учений Олексій Братко-Кутинський стверджує, що “значний масив українських земель з часу появи на земній кулі перших наземних рослин та перших тварин жодного разу не був затоплюваний водами морів чи океанів. Це означає, що протягом сотень мільйонів років тут зберігався і нагромаджувався родючий ґрунт та послідовно розвивався найбагатший у світі генетичний фонд”. Звідси “розселялися на новоутворені суші флора і фауна, а разом з нею і людність. Це означає, що саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від усіх рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської. Це означає, нарешті, що саме ця земля мала породити сільське господарство нової раси, оскільки лише такий величезний масив благодатного ґрунту міг забезпечити сталі врожаї людям арійської раси, що переживали свою кам’яну добу, і спонукати їх до землеробства...”



Отже, життя, Боги, знання народжувалися на нашій землі. Не дивно, що імена “давньогрецьких” Богів, які нібито і започаткували світ, не тлумачаться давньогрецькою мовою. А якщо згадати свідчення давніх письменників, що герої “Іліади” (а в ній фігурують майже всі, так звані „давньогрецькі” Боги) більше шанувалися по берегах Понта Евксинського (Чорного моря), аніж у Греції, то виникає інше запитання, чи не є вони насправді давньоукраїнськими? Але, скажете, українською мовою їхні імена також не тлумачаться.
Проте ніхто українською їх і не пробував тлумачити. Та й взагалі, ніхто ще серйозно не займався історією слова, особливо його основами, які, як буде доведено, існують від початку світу. А “якби ми знали життя слів, то вся історія розкрилася б перед нами”, – зауважував історик Борис Греков. Отож спробуємо це життя слів дослідити на прикладі Богів і з’ясувати їхнє справжнє походження.


 Як народжувалися Боги? Для великих умів давнини, зауважував, Е. Шуре, Боги були не що інше, як поетичне вираження ієрархічних сил природи та відображення образу внутрішнього буття. Ці Боги завжди жили у свідомості людства, як символ космічних сил. Однак у думці втаємничених багатообразність Богів, або сил природи була проникнута ідеєю єдиного Бога чи святого Духа. Ілар Хоругин однозначно тлумачить, що Боги: то “суть отці наші, а ми сини їхні”, “Всяк рід мав Щурів і Пращурів, які померли перед віками цими”  [54, д. 26 і 38А]. В “Оповідях Захарихи”, наприклад, згадується цар Сварг, у Влескнизі вже бачимо Бога Сварга і Мати-Сва (тобто небесну, святу). Кожен із наших давніх Богів – це, очевидно, реальна особа, що заслужила своїм життям і подвигами на посмертне возвеличення та шанування.


Про те, що Богами ставали батьки та діди, говорить також Геродот. Хоча того, що Сварг міг бути скитським Богом в його “Історіях” немає. Але знаходимо в нього засновника роду скитів Таргітая, із такою самою основою в імені. Те саме стосується бога Ареса, одного із восьми Богів, якому, за свідченням Геродота, поклонялися скити. Пам’ятаючи принцип Сократа, за яким греки творили свою історію та міти: “стосовно імен, то насамперед треба мати на увазі, що до того слова, яким ми хочемо що-небудь назвати, ми часто додаємо одні літери, відкидаємо інші, а також міняємо наголоси”. Мабуть, що і зі Сваргом зроблено те саме. Як і з назвою корабля, що плавав у Скитію по золоте руно, – „Арго”.


З цього можна зробити припущен-ня, що ім’я Бога Сварга-Сваргора було відоме Геродоту. Як не “підчищали” його “Історії”, як не підлаштовували їх під греків, у них ще можна знайти чимало зачіпок, які ведуть до світла правди нашої минувщини. Зокрема й до того, хто першим дав “загальну назву “боги”. Це, як свідчить Геродот, зробили не греки, а пелазги [30, ІІ 52]. Саме з поняттям “Бог” і розумінням його суті з’явилися перші правила, відповідна мораль і духовність. Тобто, перші цивілізаційні кроки почали здійснюватися на землі, де мешкали пелазги-пали – на території сучасної України.


У тому самому джерелі читаємо, що скити “з Богів моляться лише таким: найбільше Гестії, далі Зевсу й Геї, – кажуть, що Гея – дружина Зевса, потім Аполлону, небесній Афродиті, Гераклу і Аресу. В тих Богів вірять усі скити; царські ж скити приносять жертви ще й Посейдонові. Скитською Гестія називається Табіті, Зевса, на мою думку, дуже влучно називають Папей, Землю (Гею) – Апі, Аполлона – Гойтосир, небесну Афродиту – Аргімпаса, а Посейдона – Фагімасад. Їм не мають звичаю ставити зображень, жертовників чи святилищ, крім одного Ареса” [30, ІV 59].


Розглянемо кожного із названих Богів почергово, зробивши виняток для АРЕСа (огреченого Орія) і ГЕРАКЛа. Як бачимо, лише Аресу скити ставили зображення (скульптури), йому присвячували жертовники та святилища. Отже, він був найшанованішим із Богів. Але чи міг Бог війни, як його прозвали греки, аж так шануватися? Ні, найшановнішим був Бог-творець, Бог вогню і шлюбу Сваргор, або Свар – святий арій/орій. Тобто, Арес це і є Свар (за Велесовою Книгою, Сварг). До речі, тотемом Ареса була доволі миролюбива тварина – Овен, а це ще один доказ того, що він не був Богом війни або не тільки Богом війни.
Те, що Аресу скити приносили в жертву людей і виливали кров жертвуваних на меч Ареса, не може відповідати дійсності хоча б тому, що, за свідченням Есхіла, скити мали гарні закони і звичаї. Отож змальована в праці Геродота кровожерність Ареса належить радше тим, хто редагував його твори, підлаштовуючи їх під грецький державотворчий міт, за яким їхні культурніші сусіди мали змальовуватися як дикунські народи.   


 До речі, лише верховні Боги в своїх мандрах корис-тувалися колісницею із чотирма білими кіньми, які, як писав Геродот, пасуться біля джерела Гіппанісу (Південного Бугу). І саме цей край називався Лемурією, тут жили лемки, тут Птоломей показав місто Лем (lemu). І недарма за Австро-Угорщини Львів називався Лембергом, як, до речі, і за німецької окупації. Дивно, австрійці й німці знають справжнє давнє ім’я міста, а ми дотримуємося назви, яку було нав’язано візантійцями не так вже й давно.


На одному давньому малюнку бачимо саме Ареса-Орія на колісниці з невідомою богинею, а отже його ототожнювали з верховним Богом-Творцем Сваргом. Іменем Ар-Ор-Гор-Пар-ПЕР також називали верховнокомандувачів скитських військ та вождів.


У переліку Геродота Геракл не випадково стоїть поруч із Аресом. Ви ніде не знайдете відомостей, що це бог, а лише напівбог або просто давньогрецький герой. Але скити шанували Геракла як бога, бо вважали його засновником роду оріїв-скитів. Окрім того, основа “ор-ур”, що переходить в “гор-гур-гер”, означає “бог” (асирійською “агур“). А різниця форми “Геракл” у греків і “Геркулес” у римлян полягає лише у відмінності прочитання ними давніх літописів. Насправді ім’я “Геракл” – це перінакшене “Гора-коло”, що ототожнювалось із батьком-сонцем або воєводою тих, хто поклонявся Сонцю. Не випадково його зображають голим – богові Сонця не потрібен одяг. Чомусь ніхто не звертає уваги, що головною зброєю Геракла була величезна дубина (булава), і не бачить зв’язку між цим фактом та іншим: саме в Україні булава була і є символом державної влади. Ну і як не згадати, що Птоломей показував на території України аж три міста Heraclii – на правобережжі, лівобережжі та в Криму. Яким боком можна клеїти сюди греків?


Повернімося до тої, яка стоїть першою в переліку скитських богів і якій молилися найбільше, – до ГЕСТІЇ. Вона –  та, хто присвятив себе родині, Богиня домашнього вогню – найближча людині. Правильне її ім’я, мабуть, – Господиня, або Гостинна. Гестія – старша дочка Крона і Реї, сестра Зевса, Гери, Деметри, Аїда і Посейдона. Її руки добивалися Посейдон і Аполлон, але вона вирішила залишитися дівчиною і жити у Зевса, тобто присвятила себе родині. Гестія – покровителька незгасимого вогню, начала, що об’єднує світ богів, символ недоторканості. Скити називали її також Табіті – “та будина” або “та буття” – тобто та, що підтримує буття, підтримує вогонь в обителі, стежить за порядком у ній – все це наші рідні назви. Згадаймо також влескнижного бога Радогоща (радий гостям) – чи не пізніший це варіант Гестії? Не виключено, що Гестія могла бути і богинею Криму, адже цей півострів також називався Гостинним, як і Чорне море, де він розташований.  


ЗЕВС – найвище божество, син Крона. Йому відповідає Сварг-Творець. У давніх літописах його позначали  двома  літерами ΣВ  і  читали  як  СВА,  але греки прочитали його на свій лад – ЗЕВ, додавши своє традиційне закінчення “с”. Крона ж у традиції українців з давніх-давен уособлювала дерево роду, і не випадково в назві народу та імені батька Зевса основою є один і той самий архетип “кр”. Інша назва Зевса – Папай – збереглася донині в дитячій мові українців, в якій “папою” називають найголовніший продукт харчування – хліб.


ГЕЯ – космологічне божество, що уособлює Землю, першородителька. За найдавнішими переказами та за Гесіодом, Гея з’явилася на світ слідом за Хаосом. Гея народила Урана (небо), а від Урана народила гори, Понт (Чорне море), а також “трьох великих і могутніх синів” Китта, Бриарея та Гієса – мабуть, Скита, Борея і Гесіода (або Аса). Від Прометея вона народила Антея. Гея була матір’ю людей і великою оселею мертвих, похованих у її лоні. Від кохання з Понтом вона народила Нерея (мабуть, насправді Перея-Перірату-Оратту), Тавманта (Таврію), Форкія (Аркадію), Кето (Китію-Скитію) й Еврібію (Европію), береги яких омивало Понтійське море.


Нерей був найстаршим сином Понта. Він – правдолюб, щирий і добродушний (як і народ, що мешкає донині над Чорним морем). Від Доріди – “доньки отця-Океана, ріки досконалої”– Нерей мав п’ятдесят прекрасних доньок, під якими, мабуть, приховувалися назви племен, що мешкали на нашій землі. З-поміж них доволі знайомі: наприклад, Евкранта – якщо додати літеру “т”, впізнаємо тевкрів-антів (теукрів); Галія (в Геродота – Гелея), Ерато – Оратта, Меліта – Мілет-Мелітополь. Кето відома тим, що народила чудовисько (напівжінку-напівзмію) на ім’я Єхидна, хоча очевидно, що це ім’я перекручене. Бо якщо вона – донька Кето, то мала б бути Кетна, а не Єхидна. А якщо згадати, що саме від такої істоти народився Гераклів син Скит, то стає зрозуміло, що вона насправді Китта.


Про те, що ім’я Гея походить з нашої землі, свідчить вживання його в різних значеннях українським народом: гей – вираження піднесення, захоплення; гей – спонукальне слово, яким підганяють корів, волів; гей – вигук при звертанні; гей – заклик до заохочення дій; гей – заспів у піснях... А ще маємо: гай – невеликий листяний ліс; гаїчка – пташка родини синицевих; гайворон – перелітний птах родини воронових; гайдар (гайдай) – вівчар; гаївка – вкраїнська обрядова пісня, веснянка. На божій річці Південний Буг є село Мігея (мабуть, мама Гея). У значенні “спів” з давньоукраїнської гейя перекочувало в санскрит, а у французьку – веселий. Слово-частка “гай” також зустрічається в багатьох іменах святих мужів та володарів країн – Михайло, Ягайло, Свидригайло. Не виключено, що й Кий має те саме походження.


Іменем Геї-Аї називалося плем’я айнів (у Геродота – айніанці [30, VІІ 131]). Дуже давно з наших земель воно перекочувало аж на острів Хоккайдо в Японське море, де можна було бачити айнів ще на початку минулого століття. На японців вони не схожі, а глави родів носили одяг із візерунками аналогічними тим, що витворювали майстри Мізині (Чернігівська область) 15 тис. років тому та Сабатинівки (Кіровоградська область) – 5 тис. років тому. Варті уваги декілька топонімів з острова Хоккайдо. Хоч вони вже дещо видозмінені, та все ж їх походження очевидне: хребет Хидака (Ходаки); острів Ребун (у Велесовый Книзі згадується слов’янське плем’я риб’яни); річки Тесіо і Токаті (тече то – аналогічно нашій річці Тікич); озеро Куттяра (Кут Яра); міста Іванай, Китами (кити ми – скити), Куттян (згадайте наші численні населені пункти Кути); через протоку Цугару знаходимо міста Охата та Ома (у Влескнизі в Приазов’ї згадується місто Омастрида)...


Варто взяти до уваги і те, що Гея народила титанів, у назві яких бачимо анів-антів, мешканців нашої землі. Найімовірніше, Гея – це гіперболізована і обожнена перша земна жінка, про що свідчить фонетично близьке ім’я Єва. Гею ототожнювали з Деметрою, Герою, Реєю, Діаною. А от до її скитського імені “Апі” треба ставитися критично. Цей архетип належить Богу сонця Опалу-Аполлону, а землі більше відповідає архетип Ані, що бачимо на прикладі тієї ж богині Діони-Діани. Саме земними є давні слова “стан”, “лан”. Опорою індуїстського Бога Вішну була змія Аната, а змія, як відомо, володарка нижнього царства, землі. І ми бачимо, що, наприклад, символом Деметри була теж змія. Тому “Апі” – це ще одне видозмінене ім’я.   


АПОЛЛОН (лат. Аpollo,  давньоукраїнське: Апол Ол/Олен, Полель, Колоксай – Локсій), Бог сонячного циклу й світла: Апол – той, що дає вогонь і світло – Опалун (ОПАЛювач-ОПікун); Ол – Ор, Бог Отець. Син Лето/Латони (Лади) і Зевса. Брат-близнюк Артеміди. В єгипетській мітології він “Гор”, що відповідає нашому Хорсу або Гераклу (до речі, підміна “ол” на “ор” доволі поширеною була в народній українській мові). Мабуть, не випадково вірним побратимом Геракла був його племінник богатир Іолай (чи не той же Апол Ол?). На одному з ольвійських пам’ятників ІV ст. до н. е., про який докладніше йтиметься в наступній главі, Апол Ол називається Татуньом Дніпра і Господом Перірати, він – “Сонця Овна стратег і вогню носій високого”.


Гіперборейський Аполлон, за Едуардом Шуре, уособлює “сходження неба на землю, втілення духовної краси в тіло і кров, виявлення істини через натхнення та пророцтва”. Аполлонією називалася причорноморська автономія, що знаходилася на території сучасних Миколаївської та Одеської областей зі столицею Ольвією (Іліоном). Символом Аполлона (Апол Ола) була розумна морська істота дельфін. У вигляді дельфіна в Ольвії в обігу були мідні монети, хоча називалися іменем засновника орійського роду Орія – Арія-Хора (див. с. 184). Апол Ол – засновник роду полян (палів) та оленів (еллінів). А щодо імені Гойтосир, мабуть, воно звучало трохи по-іншому – або ой то цар, тобто, який палить, пече (ой!), або Ной то цар, той, що, за Біблією, врятував людство від потопу.


У давніх джерелах також зустрічається Аполлон Тріопійський (Кримський). На його честь проводили спортивні змагання (Триолійські ігри, які греки переробили на Олімпійські), переможці отримували в нагороду бронзовий триніжок [30, І 144] – символ (герб) Троянської держави.
Мало хто знає, що в українській частині Карпат колись було святилище Апола, нині це місце називається Писаний камінь на горі Капілаш (кАПОЛаш)...   


АФРОДИТА – Богиня любові і краси, донька Зевса та океаніди Діони (океаніди – доньки Океана-Дніпра). Як імен інших Богів, етимологія імені “Афродита” невідома. Ми ж гадаємо, що її прототипом стала Евродика, дружина Іла (Ола) – засновника міста Іліон, або Еврібія – донька Геї і Понту. Тобто це видозмінене ім’я Европи. Але Геродотове зауваження, що Афродиту називали Аргімпасою та відсутність з-поміж перелічених Богів сестри Аполлона Артеміди (та сама основа), яку дуже шанували на скитських теренах, викликає підозру: чи і тут грецькі спритники не підмінили її ім’я? Втім, зважаючи на те, яка велика кількість племен мешкала в Скитії, не можна виключати, що одна й та сама Богиня в різних племен могла мати різні імена. А те, що Афродита родом із праукраїнської землі, засвідчує факт її покровительства троянцям, нашим з вами предкам. Її римське ім’я “Венера” має ту саму основу, що й назва одного з праукраїнських племен – “венеди”.


Бога ПОСЕЙДОНа головно знаємо як Бога морів, джерел та річок. Йому були підвладні не лише водні стихії, але він міг викликати своїм тризубом також землетруси. Отже, він також воєвода підземних стихій. А зважаючи на те, що, за Гомером, він разом з Аполлоном будував наймогутніше і найвеличніше свого часу місто Іліон, Посейдон ще й будівничий. А якщо Посейдон з Аполлоном побудували Іліон (Ольвію) в Аполлонії, то очевидно, що обоє вони дбали про одну й ту саму державу: Аполлон був покровителем тогочасної правобережної України, а Посейдон – лівобережної, тобто території по сей бік Дону (до Дніпра).


Чому “царські скити приносять жертви ще й Посейдонові”? А тому, що “царськими” вважалися ті скити, які були на службі в царя – переважно у війську і на флоті. І, звісно, поруч з Аресом (Сваргором) вони також шанували й Посейдона як володаря морів та рік. Інше ім’я цього Бога – “Фагімасад” – важко тлумачиться українською. Ймовірно, що в ньому може приховуватися відповідь на згадувану на Ольвійському пам’ятнику не відому нам Нугію, або ж це видозмінене ім’я одного із царів Скитії Октамасада – сина Аріапейта, брата Скіла.    


ДЕМЕТРА (єгипетська – Ісіда, римська – Церера) в зазначеному Геродотовому переліку скитських Богів відсутня. Однак на мисі Гіпполая між Бугом і Дніпром Геродот згадує її святилище. На карті Бористену 1643 р. правобережжя Дніпра взагалі називається краєм Деметри. Отже, вона перш за все Богиня нашої землі. Деметра – донька Крона і Реї, сестра Зевса, Аїда, Посейдона, Гери і Гестії, Богиня родючості, а, отже, Роду. Її вшановували як Матір-Землю, землю-годувальницю. Деметра – то матір, тобто та, що оновлює життя. На Рарійській (Орійській) рівнині (або орному полі) вона давала уроки Триптолему, зокрема, як обробляти землю. Подарувавши йому колосок пшениці, наказала, щоб він навчив цього всіх людей. Зважаючи на те, що ім’я Деметри читається справа наліво як Артеміда, не виключено, що спочатку це була одна й та сама Богиня (а також Афродита). Такі здогади підказує зображення на древній вазі, де Деметра передає Триптолему Колоски. На сукні Деметри можна бачити зображення мисливця на колісниці із запряженим оленем. Традиційне зображення Артеміди – теж з оленем.


Ім’я Деметри прочитується в сучасних українських іменах Дмитро, Домаха, Домка, Мотря, Дем’ян, назві райцентру на Миколаївщині Доманівка. Символами Деметри були: колоски, свиня та змія.


Триптолема, як і Геракла, греки не вважали Богом. Навіть серед героїв його не знайти – не вписується він у грецький пантеон ні за назвою, ні за походженням. Не згадує його у зазначеному списку і Геродот. Тим часом Триптолем є сином царя Келея і Метаніри. Богиня Деметра подарувала йому золоту колісницю, запряжену крилатими зміями, дала зерно пшениці й наказала вчити людей вирощувати хліб. На цій колісниці Триптолем облетів усі країни і навчив людей хліборобської справи. Отже, не виключено, що наші предки  вважали його Богом хліборобства. В Київській області є село, що носить його ім’я – Трипілля.


… У переліку саме наших Богів також мають бути Бог північного вітру Борей (Борич), Богиня трьох доріг ясновидиця Геката (Оката) та чимало інших божеств. Але ми будемо рухатися далі.


Уривок з книги «Великий код України-Русі». Книгу можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63