Аттила в образі Христа, або Таємниці мозаїки з Торчелло

Сергій Піддубний



Багато слідів залишили наші предки по світу. Це вони запліднили Апенніни, створивши на ньому державу Тірсенія (більш відому під назвою Етрусія), яку згодом будуть називати колискою західної цивілізації. У статті “Острів Сицилію заселили наші праотці” ми вже згадували її.


На цей раз переберемося до протилежної частини півострова Апеннін, де сьогодні розкошує Італія. До північної. Зокрема до регіону Венето, назва якого, до речі, походить від імені племені, що колись дуже давно вийшло із території сучасної України, — венедів. За Велесовою Книгою це одна з назв українців — “окра-венці”. Столицею цього італійського регіону є місто Венеція, яка в своїй назві теж зберігає венедський архетип.


Ми ж направляємося до острова Торчелло і міста з такою ж назвою на ньому. Ця назва теж українська: походить вона, найвірогідніше, від слова “торч” — вид огорожі з палиць закріплених вертикально. Може бути й інший варіант — земля, що стирчить (ТОРчить) із води. А може це і "Торселло" - "то росів" поселення. Тобто, це те саме що й Тірсенія - "то росени".


Торчелло невелике місто, але має кілька всесвітньо відомих пам’яток. Особливо вони цінні для нас. Одна пов’язана з іменем короля Русі Аттили. Це кам’яний трон, на якому нібито сидів під час якихось переговорів сам володар Європи. Існує легенда, що Аттила побував на острові, коли йшов на Рим. Сумнівно, правда, щоб він там був, бо на його час острів був безлюдним. Проте не виключено, що трон доставити сюди засновники цього міста як реліквію. Існує прикмета: хто посидить на цьому троні, на того чекає велика удача.



Якщо досі в місті зберегли трон Аттили і таку гарну прикмету, це дає підстави стверджувати, що наш великий достойник був дуже шанований у цих місцях. Засноване Торчелло, як свідчить Вікіпедія, у 452 р. жителями міста Альтинума, які нібито тікали від вторгнення гунів на чолі з Аттилою.


Однак не можна виключати, що насправді його заснували ті, кому Аттила повертав землі, на які наклала руку церква (про те, що творив Ватикан у ті часи з людьми, гарно описав у своїй книжці “Священний вертеп” Лео Таксіль). Аттила дотримувався язичницьких заповітів: “Живи сам і давай жити іншим”, “На той світ візьмеш з собою лише те, що дасиш цьому”. Християнські владики натомість жили насильством, грабунками і здирствами.


Вочевидь, що торчельці шанують пам’ять про Аттилу за якусь добру справу. Понад те, схоже його колись не просто шанували, а обожнювали. Це ж треба майже 16 століть зберігати трон головного ворога Риму і християнської церкви! І не де-небудь, а перед головною святинею міста, християнським собором Санта-Марія-Ассунта!



Тут доречно буде згадати “Історію об Аттилі, королі гунському” (16 ст.), яка була написана на основі саме італійської народної поеми (її можна прочитати в моїй книжці “Славетні предки українців” — замовляйте ще є).


На Апеннінах дуже поважали гунів (русів), тамтешній люд пам’ятав, що вони багато зробили (зокрема, Одоакр — читайте про нього у тій самій книжці) для становлення Італії. Як писав Нікколо Макіавеллі, гуни панували в Італії навіть після Карла Великого, у ІХ ст. Тобто, на чотири століття пізніше Аттили.


Отже, не може бути, щоб ще десь у Торчелло не збереглося якихось пам’яток про Аттилу. Далеко не будемо ходити — звернемося до знаменитих мозаїк собору Санта-Марія-Ассунта. Створені вони майже тисячу років тому і, звісно, тогочасний художник не міг обійти увагою кумира остров'ян.


Зважаючи на те, що Аттилу називали “бичем Божим”, “слугою Божим”, а деякі священники навіть казали, що він прийшов покарати їх за вчинені гріхи, цілком очевидно, що його треба шукати на мозаїці, яка називається Страшний суд.



Немає сумніву, це він — молодий і гарний, певно, художник списував його з монети (дивіться обкладинку іншої моєї книжки “Аттила”) — сидить на колінах у Бога і дає вказівку на виконання Його присуду своєму воїнству, яке тут зображене в образі двох херувимів. Херувими (а правильніше мало б бути хорувини) скидають піками до пекла грішників, серед яких, як бачимо, переважно служителі церкви. Цікаво, таких тут дванадцять голів. І ця цифра не випадкова — саме стільки було учнів в Ісуса Христа. Мабуть, це натяк, що й апостоли не безгрішні, що всі ми рівні перед Богом і не уникнемо його справедливого суду. .


Примітно, що художник зобразив Аттилу на зразок, як малюють Христа на колінах Марії Богородиці. Тобто, він прирівняв Аттилу до Ісуса. І, певно, мав рацію, бо Ісус Христос теж не любив церкву і її служителів. Це й про них він говорив: ““Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, ганусу й кмину, але найважливіше в Законі відкинули: справедливий суд, милосердя та віру...”, “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність, а всередині повні здирства і кривди” (Єв. від Матвія). Понад те, Ісус, як доведено нами в книжці “Великий код України-Русі” та “Славетні предки українців”, також був язичником.