І НАРОДИЛАСЯ ДИТИНА

Це було надзвичайною подією. Моша (по-теперішньому - аку­шерка), яку кликали до породіллі, лишала на порті (хвіртці) знак: рушник - з'явився парубок, шириньку (хустку) - засвітилася дівка...

Виходячи з цього знаку, бралася у руки сопілка: до дівки - ка­линова "би вік свій не зваляла (не зганьбилася)", до хлопця - яво­рова "би кулька його не взяла, файний із войська прийшов..."

Вулиця трембітала, зійшовшись десь на толічці чи на перехрес­ті, аж поки хтось із родини не винесе пампушок, "би доля була у дитини солодкою"...

Збиралось на першу купіль: тато чи хтось інший з чоловічого роду йшов з глечиком до потоку по воду. На першу купіль та на ос­танню вода бралася із найближчого проточного ручая-оберега, "би доля була розв'язаною", бо ж криниця, ставок мають чотири береги і долю мов окільцьовують: може битися цілий вік, як птаха в кліті.

Вода грілася у котеві, в якому варять кулешу, "би поле йому файно родило", ллялася в корито, де робився заміс "на хліб" - на багатство...

На спід стелилися поли з татової сорочки, якщо то дівонька, "би довго не засиджувалася в дівках", якщо хлопець - мамин станок від сорочки, "би добру жону Бог йому послав "...

Під голову - що вже треба: хочеш рукодільника - знаряддя, голку, веретенце, човник, чи клевець (молоток), цвях, струганок. Що покладеш, те і до рук йому си злове потому... На що си подиве, те і робити зможе. А хочеш книжника, пана - зошит чи пюро (ручку) під голову йому поклади...

Дитина загорталася у мамин весільний рушник (яким її на ве­сіллі, як хусткою тепер, покривали), "бих мамка дочекалася дитинку звінувати (одружити)", а воду тато йшов виливати на штири дороги (учотирибіч), "би щисті зазивала з кожної сторони..."

Поки дитина не хрещена, в сорочки її не вбирали, а мотали у пелюшки з татових чи маминих сорочок. Першу сорочину шили з крижми (полотнища, яке намотували хрещені батьки до свічі, що з нею йшли хрестити народженика).

Заповивали у мамину зимову хустку, складену учетверо, "би мамин дух коло неї стояв", бо до дорічної дитини все доступ має, за­ мість подушки у коритце, де колихали дитину, чи у колиску (у бага­тих) клали складену мамину горботку, теж як оберіг.

Мама до шести тижнів, поки нечиста, не мала права ні по воду іти (з те! криниці вже б ніхто воду не брав), ні корову доїти, бо те молоко вже нікому не потикнить (не буде на користь). Поки не при­йняла молитву у церкві (по шести тижнях), не мала права переходи­ти комусь дорогу чи межу...

Поки дитина не хрещена, у хату не мали права зайти чужі, а як­що треба було чомусь нагально, то одкупну несли, "би те, що дити­ні нехрещеній перед очима ходить, за ними не пішло..."

Так само з нехрещеною дитиною не можна було кудись іти: з нехрещеним ходити - нечистого розносити, бо він душу нехрещену пильно стереже.

Як мама виходила з хати, коло нехрещеника клала ніж, "би ні­чого злого до неї не приступало, бо і задушити могло..."

Отож якнайшвидше старалися дитину охрестити. Спочатку хрещеними батьками у нас були лише весільні батьки. Потім почали добирати кумів - ще додавали трьох, "би було штири, так як світ має штири стороні..."

Випічка (якість) хліба програмувала тиждень (наші предки що­суботи випікали хліб), а хліб на урочистості програмував долю. То щоб калачі, які даруватимуть кумам за те, що ввели мале до хреста, вийшли на добру славу, все супроводжувало слово.

Кухарка, яка мусила бути з чистою незганьбленою репутацією, "би зло на дитину не перейшло", у суботу вранці робила на ті калачі засів. Родина, зібравшись навколо, намовляла співом, приплескую­чи у долоні, примножуючи таким чином добро:

Мукичка біленька, ситечко дрібненьке -

най росте наш народженик, як дубок, правенький.

Цю мукичку білу будем просівати -

най росте наш народженик, як цісар, багатий...

Біленька мукичка до пальців си ліпе -

най си верне народженик, як до війська піде.

Тістечко біленьке у бляшки складаю,

най росте наш народженик та й на силу має.

Я бляшки ті сушо близько до червіньку (жару) -

та най возьме народженик колись файну жіньку...

Кумів добирали не за багатством, а за чеснотами. У селі побу­тувало прислів'я: "З нечесним я за один стіл не сяду, би мені сто рублів дали..." З нечесного гріх може перейти на дитину, вона при хре­щенні може заваляти крижму (полотно, яким куми обвивали свічку, в церкві розмотувалось і на нього клали голу дитину). А як заваляє крижму дівчинка - може сама до видання зганьбитись, як хлопець - то може відбитися від рук, різної ганьби родові наробити...

Отож як виряджали дитину до хреста - знову напутній мелос перед порогом:

Йди, дитино, до хресточку, та й пилуй свою крижмочку,

Аби чиста, як папірчик, аби ти ще вздріла вінчик.

Божий Ангел, схорони тя, та й додому приведи тя,

Щоби крижма впилувалась - твоє життя не звалялось...

По хрещенні моша (та що приймала роди) виносила дитину із церкви, і переходила на воротях совочок з розжареним вугіллям з дуба (на хлопця), з берези (на дівчину), щоб дитина не боялася ні блискавиць, ні грому, ніхто їй зла не міг заподіяти.

Розвивали, клали на кожух, "би була кучерявою", і зразу - до крижми. Якщо крижма таки звалялася - для кумів це велика гань­ба: перебираються достоїнства кожного. Нарешті кожен дає відчіп­ний калач і несуть його на роздоріжжя, аби взяв, хто голодний, і перебрав біду народженика на себе, щоб потім відмолив.

Ганьбу знали усі, бо дорогою не мовчали: робився мелосний супровід:

Нанашки недобрі були - а ми то не знали,

Якби були ми то знали - ми би їх не брали.

А недоля хоче їсти, хоче вона пити,

Та й си взяла до дитини, як ішли хрестити.

Най недоля добра буде - нам дитину лише,

А ми її вже сигодни колачі відпишем...

Відкуп недолі понесено, і можна веселитися далі. Віншується баба, в честь якої дано ім'я дівчинки, чи дід, якщо його ім'ям назва­ний хлопчик. Відтепер - це ніби продовження перед Господом, і на­скільки буде зачистий перед Богом він, настільки Бог покровитель- ствуватиме дитині...

Тепер, мов під мікроскопом, розглядалося його життя: чи не зогнівив кого зопалу і не попрощавсь, чи не сказав кому неправди, недоброго слова, чи своїх чужим не осквернив, чи не мав на кого пізьмливого (заздрісного) ока...

Очищений перед людьми і перед Богом, брав немовля на руки і тричі дув йому на чоло, і знову передавав нанашкам (хрещеним бать­ кам), обдаровуючи онука. Після нього обдаровують хрещеника нанашки, тепер уже - обдарувальний мелос:

Наш Іванко (чи як звати) маленький, робити не може.

А він піде до нанашка - нанашко споможе.

Гой, нанашку-нанашку,

розтворяйте бріфташку (гаманець) –

Бо в бріфтаиисі є гроші, на червичкі хороші.

На червички жаворові, наш нанашко гоноровий.

Наш нанашко гоноровий, а нанашка - пишна.

А нанашка така файна, як мука пшенишна...

Моша забирає з немовляти дарунки, а вслід звучить:

Дякувать вам за дари,

Які файні, як же й ви,

Які мали - такі дали,

Такі нам си сподобали...

Відтепер нанашки несли перед Богом більшу відповідальність, ніж батьки рідні. А як дитина, не дай Бог, лишилася сиротиною, то цілком уже опікувалися нею.

Був також і показник, який визначав долю дитини залежно від місця, дня народження, години.

Народжені в понеділок - вольові, вперті, а якщо дівчатка, то ще й хитрі. У вівторок - розхлябані, ні сюди - ні туди, треба добре прикласти сили, щоб вийшов з нього чоловік. А дівчина, то ще й на невдачі приречена, отже добре Бога треба за ню молити та святі за­повіді сповняти. Середа - жартівливий, веселий, бешкетник, везу­чий. Дівчина має натуру до перемін. Може хтось їй і калиноньку коло хати розчахнути (це робили зрадливій жінці)... В четвер - сто разів подумає, а не зробить, (тяжкий характер, хоч робітний, як той віл, але з малим з того хосеном). Дівчина - теж доля її крутиться на місці, все, як з каменя, тяжко. П'ятниця - щастя, веселість, бла­годать для обох. Дуже хороші люди. Серце, як сонце, годні ділити з кожним навпіл... Субота - помірковані, шукаючі в усьому вигоди, хоч і чесні, справедливі. Неділя - люди більше від неба, ніж від землі, як по-справжньому придадуться до духовного, то там їхнє щастя і хосен...

Тепер стосовно місяців:

Січневі - вперті, сварливі, дріб'язкові. Лютневі - поблажливі, добродушні, уступливі. Березневі - як той вітер: то тут, то - там... Квітневі - як той цвіт, з якого нема ніякого хосену: все для себе, собі… Травневі - добросовісні, небесні, але легко ранимі. Червневі - користолюбиві, потайні, твердолобі. Липневі - невезучі, самі в собі, самі себе поїдають, гризуть. Серпневі - здатні хазяйнувати над ін­шими, все підпорядковувати своїм планам, собі. Вересневі - теж ту­гі і не дуже повороткі для іншого, егоїсти. Жовтневі - поблажли­ві, непогані поводирі, доброзичливці. Листопадові - ладні лишитися свого, багаті душею і не помічають зла. Грудневі - скупі, потайні, рвуться до гонору, тиснуть копійку, аж тече з неї кров...

Ці визначення, якими керувались наші предки і які ми записали від старожилів, допомагали у спостереженні за формуванням душі, бо нічого для них не було ціннішого, ніж виростити на землі чесну, справедливу, доброзичливу, богоугодну душу. А в цьому сприяли ще й кольори, які приносили чи забирали щастя.

Понеділковому сприяє синій і шкодить білий. Вівторковому добре блакитний і зле коричневий. Тому, хто народився у середу, до­бре усі кольори, крім фіолетового та синього. В четвер - рожевий добре, а синій зле. В п'ятницю - найблагодатніший чорний. У суботу - білий, у неділю - стряпаті кольори (квітчасті). Злий - голубий... Години: хто народився в січні - 5-6 ранку; 7-8 вечора. В лютому - 10, 12 дня; 7-8 вечора Березні - 7-8 вечора; 12 ночі. Квітні - 5-6 ран­ку; 9-10 вечора. Травні - 7-8 ранку; 9-10 вечора. Червні - 7-8 ранку; 7-8 вечора. Липні - 11-12 дня; 8-9 вечора. Серпні - 7-8 ранку; 9, 12 вечора. Вересні - 12, 14 дня; 12, 1 ночі. Жовтні - 8-9 ранку; 2-3 но­чі. Листопаді - 8-9 ранку; 3-4 ночі. Грудні - 9-10 ранку; 9-10 вечора.

Що значили ці години?.. Фатальність! У народі є вислів: ска­зав у таку минуту. Наші предки вірили, що кожна людина має свій фатальний час, коли, що скажеш - добре чи зле, обов'язково прилі­питься настільки чільно до долі, що і конем не об'їдеш. Наводять до цього силу-силенну прикладів. Отож коли народився, то обо­в'язково стережися свого часу, щоб ти з добром у нього увійшов, нічого злого не зробив, не сказав, не подумав...

Взято із книги: Гарафіна Маковій «Очі згори», народознавчі новели