Ми, сучасні українці-русичі, проживаємо в сьогоденні — останньому завершальному етапі глобальної, етнічної війни, організованої нелюдами проти нас. Не встигнувши завершити цілісну програму фізичного винищення в XX ст., а фактично через різні механізми було вбито, через голодомори і тортури відібрано життя більше чим у 50 млн. українців-русичів, вони підійшли до головного!

Село Капітанка, Голованівського району, Кіровоградської області. Центр сільської Ради, розташоване за 25 км на південь від районного центру і за 2 км від залізничної станції Нікель-Побузький. При невеликій річці Мокрій Деренюсі, яка впадає у Південний Буг. Грунт – піщаний чорнозем, місцями кам'янистий. Назву село отримало, як пишуть „Труди Подільського єпархіального історико-статистичного комітету” (1901 р.), від „осадчого” заселенця, якого звали Капітоном.

- Ні, бічо, не треба гинути, боротися треба, - наче долинув до нього голос Димура. Я ж воюю з Росією їхньою зброєю. А ти? - Я теж, як і ти, буду воювати… Як буде широкомасштабна війна… - Так війна вже давно йде. Якої ти це хочеш ?.. Землю одбирають… Людей вбивають… Ти ж воїн, десантник… На фронт… Давай до берега, бічо, до берега…