Мудрії, та й годі! Вони все життя прагнуть утекти від подібності рідної мови до російського язика, не розуміючи, що намагаються втекти від самих себе. Їм так і не вдалося збагнути дуже простого, пізнати істину: більшість із того, від чого вони відмовляються, руками й ногами відбиваються, потрапило на Московщину саме з України.

Київський літопис за Іпатіївським списком від 1187 р. розповідає: “...І плакали по нім усі переяславці... За ним же Україна багато потужила” (у згадці йдеться про глибокий траур народу через загибель переяславського князя Володимира Глібовича у битві з половцями). Саме від цього року, вважає наука, і треба українцям рахувати свою з'яву, свій вік. Але дозволимо собі засумніватися

Прочитав я днями допис «Правопис: плюси, мінуси та важливі моменти» такого собі Остапа Українця — мало за голову не взявся. Рівень письмовця — нижчий від рівня залягання станції метро «Арсенальна» в Києві. Чоловік назвався перекладачем і письменником, але письменник він кепський, а його знання мови, м’яко кажучи, залишають бажати кращого.