«Якщо розгадаємо таємниці наших предків, змінимо себе, змінимо світ»

Є на Кіровоградщині дослідник, який вивчає історію України, заглиблюючись у таємниці рід­ного слова. За останні кілька років він видав низку цікавих книжок: “Філософія українського слова”, “Таємниці української давнини”, “Геродот. Скитія. Імперія Горрось”, “Ілар Хоругин. Влескнига”, а нещодавно світ побачила ще й книжка “Код України-Руси”. Починав журналіст і просвітянин з містечка Голованівськ, що на Кіро­воградщині, Сергій ПІДДУБНИЙ з дослідження історії рідного села й району.

- Як сталося, пане Сер­гію, що Ви так глибоко зацікавилися історією рідного краю?

— Історія села, району — це історія України в мініатюрі, тільки значно ближча до людини. Це дивовижне джерело не лише для дослідження історії, а й мо­ви та культури. Наприклад, ось : які чудові імена я записав у своєму районі, що їх немає у словниках власних імен: жіночі — Анасія, Хоруша; чоловічі — Ларій, Орлон, Дивон. У рідному се­лі почув 200 діалектизмів, яких бракує в словниках української мови. Також виявлено вишивки, мотиви візерунків, які прослідковуються принаймні до третього тисячоліття до Р. X.

- Чому Ви взялися за пе­реклад Влескниги, адже пе­рекладів її достатньо, зокре­ма, Б. Яценка і Г. Лозко?

— “Слово о полку Ігоревім”, яке знайдено значно раніше за Влескнигу, досі містить чимало темних місць… Коли я почав уважно вникати в переклади Велесової Книги, то виявив чимало недоречностей, і щоб докопатися до істини, взявся за переклад сам — не і святі горшки ліплять.

— Про які недоречності йдеться?

— Наприклад, кмито (ратні люди) — у моїх попередників- перекладачів чомусь земля та угіддя, пеньки — чаклуни, хозарське місто Таматарха — князь, халабуда (намет над возом) — теж князь, давню назву нашого народу бори, прабори вони переклали як боротьбу і війну, печери — як пожари. А це зовсім інші речі, які змінюють зміст. Як на мене, також помилково тлумачити на свій лад імена богів, князів, назви міст, гір, річок, племен. Язинів, наприк­лад, один називає язигами, ін­ший — язичниками, ім’я Бога-Творця в оригіналі читаємо як Сварг, Сварго, а перекладачі подають його Сварогом. Натомість роги не мають жодного стосунку до бога неба і світла. Роги — то про готів і печенігів, які чіпляли їх собі на шоломи й носили в своїх іменах — Германаріг, Алдоріг, Рогволод, Рогніда. Наші ж предки наділяли рогами тільки чортів. А високе, чисте у них бу­ло “го, гор”, наприклад, Святогор з українських билин, Златогор із Боянового гімну, і запози­чені у нас відповідно єгиптяна­ми та греками — Хатгор, Піфагор. Не раз згадується в Книзі поняття Гординства, яким поз­начали військову доблесть на­ших предків і силу національно­го духу, але й воно залишилося поза увагою. Як наслідок — справжній літературний та істо­ричний шедевр нашої минувши­ни спотворено й знецінено. І не дивно, що досі Влескнигу нази­вають підробкою.

- А що Вам не сподобало­ся у давно визнаних тлума­ченнях Геродотових історій, зокрема, що стосується його опису нашої землі?

- Покликала мене зверну­тися до Геродота Влескнига, а також деякі дослідження росій­ських істориків, книжки яких, до речі, заполонили український книжковий ринок. Тільки росія­ни здатні отак без жодних аргу­ментів і посилань, без тіні соро­му заявляти, що країна богів Гіперборея розташовувалася на півночі Росії, а Рось — у Сибіру. Дивно, але серед українських дослідників є підбріхувачі. Тим часом автор Влескниги нашу го­ловну річку Дніпро називає Ніпер, на її берегах жили бореї, отже Гіперборея — це ніщо інше, як сфальшована греками Ніперборея. Бористен — це назва не річки, а країни — Бористан. Рось, яку також згадано в Геродота, — це притока Дніп­ра. Ті, хто намагався володіти , нашими землями, не хотіли, щоб ми знали про себе правду, і намагалися всіляко заплутати нашу історію.

Варто було змінити лише одну літеру в назві Скитія на Скіфія (Скуфія), і ми вже не може­мо себе знайти. Однак саме під цим іменем про нас написано в Біблії — китти (кути). Наші пред­ки писали слова суцільним тек­стом, редактори ж не відділили “с" “ЛЮДИ СКУТІЇ", тобто з Кутії. В Україні й зараз чимало назв населених пунктів на “кут” — райцентр Кути, села Веселий Кут, Красний Кут, Коржів Кут. Кут (куток) також означає хату або частину хати, села. Вочевидь і слово «хутір» також походить від кутів. Про все це йдеться в моїй новій книжкі “Код України-Руси”.

- Дехто може сказати: а навіщо все переглядати, ад­же це було так давно?

- У суспільстві велика пот­реба дізнатися, хто ми на­справді. Мене, наприклад, і ба­гатьох моїх співвітчизників об­ражає несправедливість, якою нас годують досі: мовляв, на нашій землі жили не наші пле­мена, що все почалося з гре­ків. Не розумію також, чому пояснення українських імен, нап­риклад, Гордій слід шукати в і грецькій мові, а Сила — в латині, коли вони чітко говорять са­мі за себе без жодних іноземних тлумачень.      і

Допікають (і, думаю, не тільки мене) інші невідповідності, наприклад, чому народ каже “вийти замуж”, тобто “за мужа”, а словники пишуть “заміж”? Хто такий “між”? Хто спотворює нашу мову — народ чи вчені?

Або ось таке: чому українські батьки запозичують імена своїм дітям в сусідніх країнах? Якби вони знали, що, наприклад Крестіна — по-російському це крест і тіна, тобто, хрест і болото, сумніваюся, що хтось назвав би так свою доньку. Натомість Христина українською має інше значення: Христова захисниця (Христос-тин). Дуже популярним віднедавна стало ім'я Каріна, а Влескнига чітко вка­зує, що Каріна — це божество покарання. Не вірите — загляньте в оригінальні тексти дощечок Влескниги, самі переконаєтесь.

У давніх людей кожна літера, і кожний звук і архетип мали особливе значення. І якщо ми розгадаємо таємниці наших предків, змінимо себе, змінимо світ. і

— Ви хочете сказати, що відповіді на всі питання: хто ми, у що вірували наші предки, наприклад, три тисячі років тому, якою мовою роз­мовляли — сьогодні можна прочитати в давніх книгах?

— Так, у книгах, зображеннях, символах. «Код України-Русі” на конкретних прикладах розпові­дає про засновників нашого роду за Біблією, за Геродотом, за Влескнигою. І все це підкріплю­ється великою кількістю дже­рел, зокрема рідкісними ілюс­траціями, на які досі вчені не звертали уваги. Так само про дохристиянських богів, про мо­ву, імена, назви. Там усі наші джерела й основи.

— До речі, ми звикли вва­жати, що більшість наших імен має грецьке, латинське походження. А Ви піддаєте це сумніву.

— Дуже важливо знати своє ім'я. За ним можемо визначити, наприклад, своє етнічне корін­ня, вік етносу. Ось дивіться: про моє ім’я Сергій кажуть, що воно нібито латинське, але цар шумерів Саргон носив його, ще ко­ли про латинян не чули.

Ім’я Василь нібито грецьке, але ще задовго до греків воно з тим самим значенням було в ін­дусів — Васішта.

Дуже популярне у всьому світі ім’я Олександр. Воно теж нібито грецьке. Але згадаймо ім’я одного із засновників скит­ського роду — царя Колоксая. Відкидаємо першу літеру, міня­ємо закінчення і маємо Олек­сандр. Тож чому воно грецьке? Науковці заперечують, що укра­їнці — прямі спадкоємці скитів (або китів, як у Біблії), але наші імена чітко вказують на це: Микита, Кифор (Кита). Також кажуть, що ми не анти, але звідки тоді у нас з’явилися імена Антип, Антифій, Антон, Антоніна? Імена Оранта, Орест, Орій (Юрій) вказують, що ми також нащадки батька Орія, який був ще до скитів; Микола – ми колани, яких згадано у Влескнизі, тим часом грецьке Ніколаос уже вказує на те, що носії цього імені не колани. Будимир — пішло від будинів, які, за Геродотом, мешкали на укра­їнській землі в середині І тися­чоліття до нашої ери, Борислав - від борів.

- У своїх книжках Ви за­перечуєте природність росій­ської мови...

- Не лише я. Академік, росі­янин О. Трубачов, досліджуючи російську мову за етимологіч­ним чотиритомним словником Фасмера, з 10779 слів цієї мови виявив власне російських лише 0,9 відсотка, решта — запози­чення. Навіть без академічного звання видно, що в основі більшості російських слів і навіть прізвищ — українські корені.

- Вас не звинувачують у намаганні переписати істо­рію?

- У випадку з Україною такі звинувачення безпідставні. Ад­же ми, по суті, не мали власної історичної науки. За якими тіль­ки теоріями нас не вчили: грецькими, німецькими, росій­ськими. Звісно, формувалися вони так, щоб подати своє ми­нуле як щось величне, а наше — нічого не варте. А історія писав Тарас Шевченко, то “поема Вольного народа!” Тому мусимо написати власну історію — правдиву, об’єктивну і чесну. Нам нічого не треба придумува­ти — слід лише відчистити дже­рела і показати, хто ми насправ­ді. Окрім того, в більшості ви­падків немає що переписувати. Наприклад, учені досі не вста­новили, де розташоване місто Гелон, про яке згадує Геродот, я ж на конкретних фактах пока­зую, що воно могло бути в ме­жиріччі Синиці й Синюхи, що на заході Кіровоградщини. Якщо в когось є інші версії й вагомі ар­гументи, хай відстоює їх.

- Яких ще книжок чекати від вас найближчим часом?

- Зважаючи на те, що дово­дилося самому шукати кошти на видання “Коду України-Руси”, я мусив укластися в певну суму. Тому залишилося “за бортом” ще багато цікавого матеріалу. Наприклад, планував підготувати окремий розділ про те, що три­пільці (а це 3—4 тисячі років до Р.Х.) мали своє письмо і, зокрема, бога Хорса позначали на глечиках тими самими літерами, які відпо­відають нинішнім українським. Отож імовірно, що може бути повніша версія “Коду".

Також мрію видати Влескнигу з тлумачним словником і з кольоровими ілюстраціями. Це матеріал для фантастичних малюнків. Сподіваюся, хтось із ху­дожників відгукнеться. Вже майже готова до друку книжка “Голованівщина: від Трипілля до сьогодення”, де зібрано уні­кальні матеріали, цікаві не лише вихідцям із цього краю. На жаль, є певна затримка з виданням, спонсори трохи підводять, але попри все, вона може побачити світ вже на початку 2009 року.

Спілкувалася Світлана ОРЕЛ

Газета «Слово Просвіти», 15-21 січня 2009 р.