Травневі ладування у Красному і Трипіллі

Відаючі люди знають, що все навколо нас твориться завдяки мислеобразам і думкам, чітко оформленим у слова. Іншими словами: все у світі постало не випадково і самочинно, а так, як комусь це дуже захотілося. На жаль, ми живемо тепер у такій Україні і в такому світу, як це давно сплановано вражою силою і планомірно здійснюється людськими руками. Як цьому протистояти?

Років так із 30 тому я гадав, що варто тільки розказати людям ПРАВДУ-ІСТИНУ і вони стануть жити за нею. Тоді впаде і Радянський Союз, і комунізм. Однак навіть найякісніша інформація і в достатній кількості неспроможні переорієнтувати людину до нових дій. Для цього треба, щоб вона ще й не суперечила світогляду людини. Іншими словами: революційна інформація не резонує зі світоглядом людини, а тому відскакує від неї, як горох від стіни.

На це запитання можна відповісти так. Перше: всіма можливими засобами сприяти зміні світогляду критичної кількості людей від усвідомлення себе, як раба, гвинтика і стану маніпульованої ляльки до СТАНУ СПІВ-ТВОРЦЯ. Цим якраз і займається більшість національно-свідомих українців через деякі ЗМІ та інтернет. Друге: напряму змінювати світ навколо себе через формування певних мислеобразів. Оце друге є не що інше як ЛАДУВАННЯ ПРОСТОРУ І ЧАСУ.

Спочатку дещо про ЛАДУВАННЯ В 2011 р. Згадаймо, як на початку того року в багатьох ЗМІ наполегливо проштовхувалася думка про неминучу весняно-літню засуху і загибель урожаю. Крім цього, цілий рік нагніталися пристрасті щодо «проблеми 2012 року». Як ми вже знаємо, що й урожай-11 був на 50 млн. тон і за проблему-12 тихенько забули. Зате на 12-й рік вража сила запланувала для України великі морози, вимерзання озимих і значну втрату врожаю. Щось дійсно на полях вимерзло. В садак були підморожені абрикоси і персик…

Тепер вже про ладування в Красному і Трипіллі. Щомісяця просвітлені українці збираються і щоразу в іншому місці. Ладування на травень-12 було заплановано оргкомітетом «Буття Українців» ще в березні-12. Мета – розширення місць ладування. Ухвалили побувати в Красному і Трипіллі Обухівського району, що на Київщині. Я згадав, що поблизу Красного є гарні місцинки, де людям було особливо затишно. Це урочище Кругляк і Гора Льодовита, де й запланували провести ладування.

26 травня 2012 р. в суботу було зранку прохолодно, мого бриля шарпав рвучкий північно-західний вітер. На 9,30 мене вже чекала коло пам’ятника Красному перша група ладувальників – шанувальників Живого Слова на чолі з академіком Коробком – на 4 машинах їх було до двох десятків.

Потім приїхали інші: Петро Матвієнко, Віктор Бабій, Анатолій Кондратьєв з дружиною Ніною та інші. Потім прибув голова фонду Юрія Миролюбова п. Володимир Макарович Перегінець – доктор філософських та економічних наук. Тільки й встигли пообніматися, як прибув автобус з основною групою. Бачу знайомі лиця. Це колишні трипільські інтернатівці: Ліда Возна, Василь Максименко і Люба Коденко, а з ними кобзар Тарас Силенко, козак Віталій Опанащук... Їдемо за село в урочище Кругляк. Такого скопища невідомих машин і людей Красне, мабуть, ще не бачило. Один за одним підіймаємося схилом у пишній траві.

… Центром Світу на годину для нас стало Красне, яке вільно розкинулося в широкій долині річки Красни, а хати ніби поховалися за зеленими садками. Сама річка дала життя двом великим темно-синім у відблисках сонця ставкам. На північ від Красного десь невидимі Дерев’яна й Обухів; на південь – Козіївка й Долина, на захід – Григорівка, а на схід ближче Щербанівка і за 10 км – Трипілля, Дніпро та кручі.

Тим часом чоловіки зосередилися і на повен голос заспівали «Козацьку побуду». Потім Віктор Бабій роз’яснив докладно про ладування. Спочатку треба увійти у стан радості й піднесеного настрою. Всі усміхаються й стають у широке коло, щоб було: чоловік-жінка-чоловік… Ліві руки повернули долонями догори і їх тут же покрили праві руки сусідів. Колом пройшло хвилювання, мої ноги ніби вгрузають у землю і я піддаюся загальним чарам ладування…

Минуло хвилин з 20 і ми знову повернулися на Цей Світ, вітер притих, виглянуло сонечко і враз потепліло.

Неохоче спускалися з гори, ладні ще б побути в цьому Місці Затишку. На ходу зриваємо шавлію і чепчик...

Ніколи було нам попити й набрати цілющої води у Веребках, бо спішимо в Трипілля. Трипільська Дівич-Гора піднялася найвище і зайняла західну його околицю. Отак вузенькими вуличками коло Гайдаївського кладовища, де поховано отамана Зеленого. І тут крутизна, яку ми таки всі здолали. На схід – Дніпро, аж дух захоплює.

Знову утворили ладувальне коло – 35 дорослих і кілька дітей. Мета – очищення України і Світу від усякої скверни...

Спускаючись з Гори, я помітив машину і стенд із знайомим журналом. За мить обнімаємо з головним редактором журналу «Дім і Сім’я» Сергієм Біленьким. Цей національно-свідомий українець доносить своїм співгромадянам Правду, публікуючи цікаві й повчальні матеріали.