Рус Одоакр – король Римський

Сергій Піддубний

Уривок з книги "Славетні предки українців"


Великий полководець і державний діяч Одоакр, на жаль, як і Аттила, не визнається українським достойником. Найбільшу шану йому віддають німці. У Залі Слави в м. Регенсбург на його честь встановлено меморіальну дошку, а в іншому німецькому місті Вупперталь є вулиця його імені (нім. Odoakerstraße). Хоча до німців він має стосунок лише тим, що в його війську також служили представники германських племен.



Натомість про причетність Одоакра до українсько-руського роду ясно засвідчують факти, які важко заперечити.


Один з них, латинський напис на плиті, яку знайшли в катакомбах перших християн при костелі св. Петра біля австрійського міста Зальцбург. Напис цей зокрема повідомляє: “Року Божого 477 Одоакер, король рутенів (Odoacer Rex Rhutenorum), а також гепідів, готів, унгарів і герулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним у цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норікорум мечем і вогнем спустошивши”.


Нагадаємо, що Рутенія – це латинська назва України, країни русинів.


Іншим таким фактом є саме ім’я владики. Воно складається із двох складових, перша з яких є власне іменем, а друга вказує на родове походження: Од (Один), акр (окр-укр). Аналогічно тому, як скитський цар Аріант – Орій ант. Не забуваємо також, що Богдан Хмельницький називав його “старобутнім русом” Одонацером, де Одинацер, очевидно, –  “Один цар”. А люди в давнину трохи більше знали про своїх предків, ніж ми. У своєму Білоцерківському універсалі Б. Хмельницький писав: “Навіть стародавній Рим, що може називатися матір’ю всіх європейських міст, який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п’ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор’я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер. Сталося це в 470 році після Різдва господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!” (Літопис Величка).


Згадується Одоакр-Одонацер і у Велесовій Книзі, але під іменем Одокрехім. У цій найдавнішій українській літературній і культурній пам’ятці йдеться про те, що саме він убив готського короля Детеріха.


Це жмудь розповіла нам
про готів на чолі з Детеріхом.
І пішли на північ
і повернули біля жмуді на римлян,
там билися з легіонами та воями іншими.
І брали данину велику од них,
вторгнувшись до землі їхньої.
І Детеріх убитий був Одокрехімом.
Ці готи Богам противні, і вони ізплювали їх [54, д. 28].


Коли це сталося, на жаль, невідомо. Про Детеріха зокрема, крім Велесової Книги, можна знайти ще згадку в повісті “Історія об Аттилі, королі гунському”. Певно, саме він, полководець над римлянами і германцями, виступає тут під іменем Детрик Вероненчик (чи не від руського міста Ворженець, де всілися готи і звідки їх прогнали руси, називався він Вероненчиком? [54, д. 24А]). Тут розповідається, що незважаючи на те, що він раніше потерпав від угорців (насправді гунів), Детрик перейшов до Аттили і підбив його на похід проти німецьких та французьких міст. І цьому нічого дивного – він пристав на бік сильнішого, тим паче, як дізнаємося з того ж джерела, дружиною Детрика була сестра Аттили. Через те, що вижив від пострілу в голову з лука, автор називає його безсмертним (див. Додаток).


Нашого великого предка йменували по-всякому: Одоакр, Одонацер, Одокрехімом, Оттокаром (Мавро Орбіні). За версією, яку переповідає Олександр Вельтман з “Історії” якогось Мальхія (Exc. E. Malchi) [20], Одоакр мав родове прізвище Годич... Проте на монеті Одоакра ми не бачимо жодного із цих імен. Хіба що закодоване воно в монограмі АoD. Але й ім’я його батька має ту саму основу – Едикон. Про Едикона збереглися перекази, що він був дуже відданий Аттилі. Його, нібито, намагалися підкупити римляни, щоб він за великі винагороди убив князя гунів, та він не пішов на це, а навпаки видав тих, хто хотів його спокусити...   


Одоакр об’єднував навколо себе багато племен, тому нема одностайності і в тому, до якого він роду належав, над ким царював. Анонім Валезія та Іоанн Антиохійський називали його скіром, Йордан – ругом, або рогом. Марцеллін Коміт писав, що він був королем готів, хоча на той час готи були розбиті великим Аттилою і розвіяні світом. Мікколо Макіавеллі писав, що Одоакр стояв на чолі герулів і турингів, що мешкали за Дунаєм...


За однією із версій, командував загоном германських найманців в імператорській гвардії. У 476 р. підняв повстання проти римського імператора Августула і фактично поклав кінець Західно-римській імперії. Щоб Одоакр не випадав із контексту римської історії і щоб применшити його роль як самостійного політика та воєначальника, стверджується, що формально він підпорядковувався східно-римському імператорові Зенону і правив як призначений ним полководець. Насправді Одоакр в 476–493 рр. був самостійним правителем Італійської держави зі столицею в Равені, про що свідчить напис на його монеті – “RV”. Свою владу підтримував за допомогою війська, якому за вірну службу віддячував земельними наділами.


Думається, що Одоакру особливо має бути вдячною Італія, адже він чимало зробив для її становлення. При ньому Італія тринадцять років проіснувала в умовах внутрішнього і зовнішнього миру. В Римі він надавав серйозну підтримку Сенату і тому не зустрів серйозної опозиції з боку римлян. Ним призначалися консули, видавалися закони в стилі римських імператорів. У результаті його реформ адміністративна система управління в Італії зазнала низки корінних змін – солдати (найманці) отримали землю як федерати. Одоакр не влаштовував гонінь на прихильників ортодоксального християнства, незважаючи на те, що сам нібито сповідував аріанство. Італійський філософ та історик Мікколо Макіавеллі писав: “увійшовши в Італію, Одоакр переміг  і вбив Ореста біля Павії, а Августул утік. Після цієї перемоги Одоакр для того, щоб у Римі змінилася не тільки влада, а й сама її назва, взяв титул не цезаря, а короля Римського. Він став першим з правителів племен, що кочували тоді по Римській імперії, який осів назавжди в Італії. Бо всі інші, чи то побоюючись, що їм не утриматись на престолі, оскільки східний цезар міг легко подати підмогу Одоакрові, чи то з іншої прихованої причини, завжди тільки спустошували Рим, а оселялись в якійсь іншій країні”


На монеті Одоакр зображував себе без корони... Певно, він хотів відрізнитися від своїх римських попередників, бо перш за все був воїном. І тут згадуються Аттила й інший наш достойник Святослав Ігорович, які в походах мало чим відрізнялися від своїх солдат…


Прожив Одоакр шістдесят років – народився 433, убитий 15 квітня 493 року.  


Уривок з книги С. Піддубного «Славетні предки українців». Книгу можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63