Про Ісуса (уривок з роману-есе "Євангеліє від Андрія")

 

…Той, на кого ви кажете Ісус, прийшов на Тамань з правого берега Ніпра. Звали його насправді Осією60. Тобто, це той, хто сяє добром, є світлом вранішнім-пробудним і освічує та зігріває собою інших. Недарма його звали ще Назарданом – “На зорі даним”. Він не був богом і не називав себе богом. Навпаки, казав: “Бог є Дух!”. А Дух приходить через пізнання своїх предків і навколишнього світу. Пізнаєш праотців і прароду і Бог буде приходити до тебе через близьких, через книги і навіть через несподівані знаки. Людина, озброєна силою Духу, може протистояти будь-яким викликам...

 

– Отче, в чому сила Бога Духа, чим вона виражається? – просить уточнити Степан.

– Бог Дух – це те, що в’яже в одне ціле Отця, Матір, Сина і небесного Вітця. Його сила у вірності своєму родові і справі, якій ти служиш, у силі твоєї віри, у стійкості твоєї душі, у материнському  слові, що також є Богом, – відповів Андрій і продовжив:

 

– Осія нас зібрав і згуртував. Ми всі були приблизно одного віку – кому до тридцяти, кому за тридцять. Він не був нашим учителем, як пишуть про нього. Він був одним із нас, але розумнішим, здібнішим, далекогляднішим і авторитетнішим. Він був Першим! За ним були я з братом Петром – сини Кити, Іван і Яків Ведиєві, яких в Біблію записали як “Заведеїві”. Потім були риболовці Пилип, Вартоломій, Хома, Матвій, Яків Олів, Тадей і Семен. Всі одного роду-племені – галейського. Ні Осія, ні ми не могли допустити, щоб до нашого кола увійшов хтось чужий, а тим паче хазарин.

 

Юду несправедливо тулять до нашого гурту. Дійсно, він намагався втертися до нас у довіру. В певній мірі ми навіть йому симпатизували – Юда відрізнявся від більшості представників хазарського роду чистотою тіла, мав сині очі, прямий ніс, як в антів. Він ходив за нами слідом, немов цуценя, просив прийняти, клявся у вірності і любові. Осії ледь руки не лизав... Інколи Осія дозволяв йому бути поруч, якщо не обговорювали якихось важливих питань, і він віддано заглядав йому в рота. Проте це зрадливе і продажне плем’я не мало у нас віри. Ми знали, що і Юда при першій же нагоді продасться. Також у наш час вважалося злочином ділитися важливою інформацією з недостойною людиною або чужинцем, кара богів за це буде неминучою...

Неправда й те, що Юду через свою зраду нібито замучила совість і він повісився. Це плем’я не знає, що таке совість. Насправді його було повішено. І я точно знаю, що серед тих, хто це зробив, був Петро. Мій брат не церемонився з ворогом, він казав: кожний має отримати по своїх заслугах.

 

Чому повісили на осиці? Ми тоді не залишали записок на кшталт: “Покараний за те то”. Якщо повісили на осиці, всі здогадалися – це помста за Осію… 

 

– Найприкріше,  що на догоду чужинцям свої кричали: “Розіпни його! Розіпни!...” – додав гірко Андрій Первозваний і поспішив продовжити свою розповідь, бо ніч недовга на річ. – Нашим учителем і наставником був отець Ол-Іван, якого через довге густе волосся, що він носив, називали ще Косматієм або Космахою, а ви нині називаєте Іваном Хрестителем. Жив Ол-Іван в одному зі святилищ на Бозі-ріці. Якимось чином час від часу він таємно перебирався на лівий берег Ніпра і приходив до Таврії. Ми вважали, що він міг ходити по воді. Між Ол-Іваном та Осією була домовленість, де й коли зустрічатися. Осію на ці зустрічі незмінно супроводжував мій брат Петро. Закидав на плечі рамець61 із сухарями, до пояса чіпляв кінак62, брав замашну палицю і вперед...

 

Петро – це справді глиба, я тобі скажу. Недарма його називали каменем. Невисокий, сильний. Відзначався неабияким розумом, кмітливістю та стійкістю – ні словом не зламати, ні кулаком не збити, ні мечем дістати... Спритний, вправний, витривалий і рішучий. Ні на мить не задумуючись, готовий був покласти живота свого за справу, якій ми служили, і за Осію. Тому з Петром значно безпечніше було вирушати в далеку дорогу... І він ще скаже своє слово, ще проявить себе в долі світу...

 

Степан не питає, яким чином Петро може себе проявити – певно, через втілення в когось, бо ж якщо Ісус-Осія зійде на землю в якомусь образі, то чому це не може зробити його найближчий соратник?..

Тим часом Андрій продовжував:

 

– Коли я вперше побачив Ол-Івана, то подумав, що він батько Осії, настільки вони були схожими. Запитав Осію, але він сказав, що це його дядько, старший брат матері…

 

Осія розповідав Ол-Івану, що відбувалося на загарбаній хазарами землі, про те, як стало важко людям зберігати батьківську віру і яку наругу доводиться терпіти за неї. Ол-Іван навчав, як вистояти в цей важкий час, надихав рідними мовитвами та заповідями. Він вчив нас бути стійкими, бо рано чи пізно все стає на свої місця і потім буде соромно, що твою віру здолала чума, яка завжди приходить тоді, коли треба вказати людям на їх дурість і на слабкість їхніх правителів. А ворог це також чума. Він не тільки вбивця і руйнівник – він навчитель. Він випробовує нас на міцність, на згуртованість, на силу духа і мужність. Він вчить нас цінувати своє рідне і відстоювати його. Вчить бути вмілим, кмітливим, завзятим і наполегливим. Завдяки йому народжуються вожді, знані на весь світ, завдяки йому міцніємо і славу маємо велику. Будьмо завжди готові стати на прю!..

 

Осія повертався до нашого гурту і переказував повчання отця Ол-Івана. Він розповідав, що Ол-Іван був проти будівництва церков, що нам нав’язували чужинці, бо то не є божим ділом, то є промисел плутенів первосвящеників і хвалисеїв63. Що дає людям похвальба  і самовозвеличення?.. Що з того, що купола церкви в позолоті і священик у пишноті, коли навкруг бідність і злидні?.. Святе місце має бути чистим від словоблуддя і відкритим перед небом. Щоб кожний міг бачити, що там діється, щоб кожний міг завітати і помолитися до отців та праотців, які дивляться з неба на нас. Можна ставити храни, де зберігалися б подоби наших праотців, Скрижалі Прави та мовитви. Щоб бажаючі могли побути один на один із Богами, пошукати розради та поради в розмові з хранителем святині…   

 

– Це Ол-Іван передав Осії десять заповідей Божих? – цікавиться Степан.

 

– Ол-Іван навчав заповідям Ора, який є засновником роду нашого і час від часу народжується серед нас, а також щитом Господа є, – каже Андрій Первозваний. – І їх не десять, їх багато. Творці  церкви кинули мудрі книги наших праотців під ноги і затоптали заповіді Отця Орія. Вони будували свою віру на глупоті людській, до якої людство більшу тягу має. Ось деякі із заповідів Отця Орія:

 

Уривок з роману «Євангеліє від Андрія». Книгу можна замовити через наш сайт, в автора через ФБ, а також за тел.: 068 994 63 63, 096 258-46-48