25 жовтня на каналі «Калина» вийшло чергове інтерв’ю письменниці, психологині Тетяни-Світлолади Дугельної з істориком-краєзнавцем, перекладачем Велесової Книги, письменником Сергієм Піддубним. Пропонуємо нашим читачам варіант цього інтерв’ю в текстовій редакції, натомість відео-інтерв’ю можна подивитися тут: https://www.youtube.com/watch?v=W_ClYgY008w
ДУГЕЛЬНА Т.: Шановні друзі, ми знову повертаємося до такого джерела нашої мудрості і сили, як Велесова Книга. Повертаємося на ваше прохання. Ось що писала наша глядачка під ніком @Алатир «Дякую за етер! Про Велесову Книгу треба ще зустрічі з паном Сергієм. За таким державним устроєм наша країна завше була непереможною». А @ВеданаНаумова додає: «Дуже люблю ВК, вона змінила мій світогляд. Якби наші керманичі та «недолугі» науковці раптом прозріли і визнали цінність ВК і необхідність її вивчення в школах та наукових закладах, то ми мали б дуже потужну духовну зброю»… У нас в гостях знову дослідник прадавньої історії України, перекладач і комментатор Велесової Книги Сергій Піддубний.
Сергію Васильовичу, ви досліджуєте цю книгу вже не один десяток літ, ви в неї безмежно закохані, постійно досліджуєте, уточнюєте і відкриваєте щось нове. Говоримо з вами про неї не вперше. І от на початку нової теми про державність нашу прадавню хочу почути, чим для вас є Велесова Книга?
ПІДДУБНИЙ С. Щиро вітаю Вас, Тетяно Миколаївно-Світлоладо, і наших слухачів! Для мене особисто Велесова Книга є Книгою життя. Їй уже не менше 1150 років, а вона дуже актуальна – у будь-якому плані: в боротьбі за незалежність, за мову, за віру, за повагу до предків, за любов до матері-жінки, до світу зеленого… Якщо Біблія для християнського світу це Книга книг, то Велесова Книга, яку сербський філолог Радивой Пєшич, до речі, називав найголовнішим літописом слав’ян, для нас, українців-русів, має бути Родовою Книгою, Книгою над книгами. Адже творена вона представником нашого хліборобського роду, більшість подій, описаних у ній, стосуються території України-Русі, у ній висвітлена доля наших Пращурів, філософія їх життя, віри, боротьби і перемог… Я більше скажу – це Книга майбутнього, її буде вивчати весь світ, бо в ній закладені основи нової людської цивілізації з філософією творити добро, любити світ зелений і тваринний, і бути мирними між родами…
ДУГЕЛЬНА Т. Не можу не погодитися з вами. А сьогоднішню розмову хочу розпочати з назв. Назва "Русь" має кілька версій походження, але жодна з них не є загальновизнаною. Найбільш поширені теорії включають скандинавське та іранське. Дехто з авторитетних істориків пише, що назву «Русь» принесли чи то вікінги, чи варяги в ІХ ст. По суті, те саме йдеться і у Вікіпедії. На вашу думку, звідки пішла ця назва і скільки їй століть чи тисячоліть?
ПІДДУБНИЙ С. Наша вітчизняна наука не знає історії до ІХ ст. За її версією, чи версіями, нам все хтось щось приносив. Ми не мали нічого свого. Якщо повірити їй, нас, українців-русів, взагалі не було до ХІІ ст. Так визначили московські науковці, якими в основному були німці. Натомість ось що читаємо в книжці російського історика першої половини 19 ст. шведа за походженням О. Вельтмана «Аттила», яка була заборонена на Росії саме через те, що Вельтман визнавав існування Русі, в т. ч. України ще в ІІІ ст. н. е. Серед іншого він писав і таке: “за народними переказами, стародавня Велика Русь обіймала спочатку всю Скандинавію, всі острови Балтійского моря, півострів Сербський, і венедську землю між Ельбою і Віслою. У той же час відома вже була і Русь Холмоградська, надалі Біла, і Русь Киянська або Kиївська, яка розповсюджувалась на всю Волинь та Україну до Дону і далі”. Тобто, Русь займала територію від Дону до Ельби. А ще була, за твердженням того ж Вельтмана, Іспанська Русь, Мавританська Русь… Це що, теж вікінги чи варяги занесли ці назви в кінець Європи та Африку?
Тепер звернемося до Велесової Книги і дізнаємося, чия насправді Русь була держава? Читаємо на д. 6А: «І була держава та Руська од русів і борусичів – то бо Борія Велика». Як бачимо, не од скандинавів, а від русів-борусичів, від Борії Великої. А Борія – це та сама Гіперборея, про яку згадує не один античний історик і поет. На д. 7З цієї ж Книги читаємо наступне: «Коли Щек пішов до заходу Сонця з воями своїми, а Хорват забрав своїх воїв, то інша частина Щекова лишалася з русами. І так, не ділячи землі, утворили разом з ними Руськолань. Кий бо усівся в Києві, і йому ми підлеглі, з ним будуємо Русь». Натомість Кий, як ми вже говорили в одному із попередніх інтерв'ю, жив на межі VІІ-VІ ст. до н. е., а не тоді, коли нафантазували собі московські історики і нав’язали українським… Гаразд, наші доктори і кандидати наук заведуть своє заяложене: Велесова Книга – підробка. Звернемося тоді до Геродота, зокрема, до його четвертої книги в перекладі Теофіла Коструби. Не Андрія Білецького, який узгоджував свій переклад із московським. Так от, Коструба називає царську країну в Скитії і річку, за якою вона розташовувалася Геррос, а не Герр, як Білецький. А це ніщо інше як Горрось – Горова Рось над річкою Рось. Нижня Рось була південніше річки Рось і за Велесовою Книгою називалася Руськолань, або просто – Колань. Є ще й біблійний доказ існування Росі від пророка Єзекіїля, який жив у ті самі часи, що й володар Скитії та Мідії цар Кий. Єзекіїля пише про досконало озброєні північні орди на чолі з Гогою князем Роші, які прийшли в Палестину. Гога – князь Росі. Тобто, первинно наша країна називалася Рось, що, до речі, документально підтверджує Ольвійський пам’ятник ІV ст. до н. е., на якому серед інших кількох племен зафіксовано росів-роговасців. Так що це наша назва, наша це прадавня держава. І походить вона, на моє переконання, від назви річки Рось, а Рось від роси – найчистішої й найсвятішої води, яку п’ють на світанку Боги…
ДУГЕЛЬНА Т. Я здогадуюся, чому наука заперечує давність Русі. Наприклад, у неї немає аргументів, щоб заперечити ваші залізні доводи, викладені в книжці «Хто є хто в античній і біблійній історіях», що Олександр Македонський був насправді руським царем. Тому можна казати: як же міг Македонський бути руським, якщо Русі взагалі ще не було?..
ПІДДУБНИЙ С. Маєте рацію, шановна Світлоладо. Це дуже зручна відмазка тим, хто крав і привласнив велику частину нашої історії, та їх підбріхувачам. Можна навіювати, що руси – це пізні скандинави, а українців не було, що то вигадка Леніна чи ще когось. Нас же виключили з прадавньої історії – трипільці то не ми, скити не ми, анти не ми… І тут те саме робиться.
ДУГЕЛЬНА Т. До речі, якщо читати давні джерела, в т. ч. Велесову Книгу, ми бачимо в основному Русь, Руська земля, руські люди, але ви в своїх працях ставите на перше місце Україну. Про що, зокрема, кажуть і назви ваших книг: «Великий код України-Русі», «Велесова Книга – веди України-Русі». Чому Русь, якщо цій назві не одне тисячоліття, а заодно, зрозуміло, і етнонім «руси», виявляються на другому плані?
ПІДДУБНИЙ С. «Русь» стоїть після України не тільки у мене. У таких знаних істориків, як Микола Аркас та Михайло Грушевський також «Історія України-Русі», а не Русі-України. Я не знаю, як вони обґрунтовували це, а мої пояснення базуються на Велесовій Книзі, в якій зауважується, що окри/укри діди русів. І це підтверджується моїми дослідженнями «Історій» Геродота, де знаходимо, що укри або теукри були ще до Троянської війни.
ДУГЕЛЬНА Т. До речі, як правильно – України-Руси чи України-Русі?
ПІДДУБНИЙ С. Обидва варіанти прийнятні, що підтверджують історії Грушевського та Аркаса. Хоча я віддаю перевагу Русі, щоб відрізнити від етноніма, тобто назви роду – «руси».
ДУГЕЛЬНА Т. Логічно. Чи не могли б ви висловити заодно свою версію походження назви «Україна»?
ПІДДУБНИЙ С. У словнику праукраїнської історії і ведичної культури «Українська цивілізація. Ведія» та й і у «Великому коді України-Русі» я наводжу кілька версій походження. Одна із них така: від імені Верховного Бога – Акрая, як ще звали Зевса. Ім’я це можна знайти в книжці групи французьких авторів «Антична міфологія», на давніх монетах. Божественна ця назва…
ДУГЕЛЬНА Т. Зустрічаються твердження про те, що термін Київська Русь науковий, насправді ж ніякої Київської Русі не існувало. Тобто, нам нав'язують думку, що ми не мали сталої назви країни, а отже і не було ніякої української чи руської держави, що ми бездержавний народ і тому подібне. Що на це каже Велесова Книга? Що каже про нашу державність, як довго вона існувала?
ПІДДУБНИЙ С. Багато різноманітних тверджень можна зустріти. Нас намагаються не тільки принизити і применшити, перекрутити назви і перебрехати історію, а й заплутати так, щоб ми в ніщо і нікому не вірили. Але треба однозначно сказати – була Київська Русь, за іменем столиці так називалася. Була не одна Русь і їх треба було якось розрізняти. Була вона вже після автора Велесової Книги, десь у Х-ХІІ ст. А у Влескнизі є інша Русь – Кийська, за іменем її творця Отця Кия…Є, що дуже цікаво, у цій Книзі і Київська Скитія…
Стосовно державності. Про одну із давніх наших держав читаємо у Велесовій Книзі: “І мали ми тоді державу за давнім іменем Колань – і гради, і села, і вогнища, що утворювали Землю. Тож умиємо тіла і душі наші, бо мали ми уділ русів Колань, яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити. Ще із часів Кисеня, ходили вівці там...”. Коли постала Колань, Ілар Хоругин не пише, але можна спробувати визначити це за іменем Кисеня (Киська), який на д. 35А називається “першим паном нашим”. З “Історій” Геродота, ми знаємо легендарного сина Геракла Скита – засновника Скитії – який і міг бути “першим паном нашим” Киськом (Скит-Кит-Кисько).
Свідчень існування нашої державності і прадавності, у Влескнизі чимало.
Була мова як ознака окремішності і незалежності: «Як і Отці наші, очистимося мольбою в Мові – миймося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла, яко Сварг уставив ті Мовинства та купалища, і вказав, що не сміємо їх занапащати».
Була своя релігія: “Тисячу і триста літ зберігали святощі наші”…
Було Віче і рада старійшин: “Родами правили від імені родичів і Віча” і «всяк міг сказати слово, і те було благом», “так Віче вирішило вслід за Отцями”…
Була державницька ідеологія: “Мусимо СВОЮ худобу водити в СВОЇХ полях злачних. І вибирати маємо князів від СВОЇХ старотців, од роду до роду, і так правити”.
Було своє військо: “Утримуйте воїв своїх, хай зберігають вони силу Русі”.
Був прапор: «Мати Небесна співає над нами, і мусимо стяги наші дати вітрам тріпати, а кіннота, степами скачучи, нехай порох війни здіймає, і ворогам дамо дихати ним».
Був державний символ, який вручався обраному Князеві: “князі, які були ОРЧЕНІ, дбали про людей і достатки, одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх”. «Орчені» – це ті, хто отримував знак Отця Орія – булаву. І не можу не підкріпити це ще однією цитатою, навіщо була потрібна влада: «Князів наших ми вибирали, аби влада їхня про нас піклувалася. А як прийде ворог на кордони наші, то не перейде через них».
Як довго трималася наша державність, запитуєте? Відповідь у цій фразі: “Правили п’ятнадцять віків через Віче”, 1500 років…
ДУГЕЛЬНА Т. Слухаю вас, Сергію Васильовичу, і думаю, як можна не вірити таким аргументам автора Велесової Книги, як можна її відкидати?.. Бог їм суддя, таким науковцям і владоможцям. Я ж приверну увагу наших глядачів до цитати, яку ви тут наводили із д. 37Б: “князі, які були орчені, дбали про людей і достатки, одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх”. Перед цими словами є ще дещо дуже важливе: “У ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі особливі і всякі після князювання на Вічі оголошувалися простими мужами і ставали землю доглядати». Хіба це не ошелешує? Нині якийсь депутат, що невідомо за які заслуги потрапив у парламент, уже до кінця життя має преференції. А колись князі, увага! князі після свого терміну правління ставали простими мужами. Наступне взагалі приголомшує: «Отці руські визначали кожному по потребі» – д. 6Є. Це що, вже тоді був комунізм – «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами»?
ПІДДУБНИЙ С. Не знаю, автор не пояснює ці слова… Але з давніх-давен скити, а вони на моє переконання також ті самі укри-руси, славилися гарними звичаями і законами. У трагедії Есхіла “Евменіди” сама богиня Афіна вихваляла Скитію. Через тисячу років після Есхіла один грек, який одружився і поселився у Скитії, візантійському історику Пріску Панійському так описував побут народу за царя Аттили: “Тут кожний володіє спокійно тим, що у нього є, і нікому не прийде в голову утискувати ближнього”. Та і влескнижна заповідь “Любіть світ зелений і тваринний! Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!” підтверджує високу мораль і культуру наших пращурів… А ось ще на чому наголошує Ілар Хоругин: “Сказано здавна ж, аби ми творили добро, як діди наші заповідали. Так було і так буде!”... У Велесовій Книзі багато є такого що приголомшує. Друзі, читайте і набирайтеся мудрості та сили Божої у наших предків.
ДУГЕЛЬНА Т. Ви також згадували стяги, а в соцмережах частенько можна зустріти дискусії про те, яким має бути наш національний прапор – золотий колір під синім, чи над синім? Щось про це є у Велесовій Книзі?
ПІДДУБНИЙ С. Прямої відповіді на це питання у Книзі немає. Але я приверну увагу до ось цієї цитати: “Одкрий ворота, сину, і увійди до них – який то красен Рай слав’янський! Там Рай-ріка тече, що відділяє Сварга від Яви, і Числобог рахує дні наші й говорить Богові числа свої: чи бути дню небесному, чи бути ночі і заснути”. Тут бачимо ще одну назву релігійної системи праслав’ян: Рай слав’янський! Вона в кольорах Сонця і неба, де Сварг це Сонце, а Рай-ріка – Небо (Ірій), що відділяє Сварга від Землі (Яви). Певно, й кольори українського прапора звідси, тільки золотий (жовтий) має бути зверху, бо це колір Богів, колір Прави…
ДУГЕЛЬНА Т. Ще одне питання не дає мені спокою і, певно, читачам книжки «Ілар Хоругин. Велесова Книга». Як розуміти оце: «І була січа велика місяців багато! Стократ починалася Русь і стократ розбита»?
ПІДДУБНИЙ С. «Стократ починалася Русь…». Це ще одне із свідчень того, що Україні-Русі не одна тисяча років. Що наші Пращури мали не тільки перемоги, а й поразки, але вони повертали своє – землю, права, назву. Війни точилися майже безперервно. Читаємо: «Цілий вік війна та не стихала. У боротьбі ми пізнавали силу свою». А ось таке: «Так і греки, хотіли підкорити нас біля Хорсуна, та билися ми люто проти рабства нашого. А була та боротьба і війна велика тридцять літ»...
ДУГЕЛЬНА Т. Нічого собі – 30 років війна! Ми зараз лише четвертий рік по-справжньому воюємо, а вже всі потомилися… Ви якось казали, що ніщо в світі не відбувається випадково. Невже і нинішня російсько-українська війна, оці муки українського народу не випадкові?
ПІДДУБНИЙ С. Я думаю, якщо війна стала неминучою, значить так того хотіли Боги. Війна це випробовування – на стійкість, на силу духа, на військову кмітливість і майстерність. Це можливість довести всьому світу, що є такий народ, який протистоїть небаченій потузі, надзвичайно лютому ворогу. Цей народ набагато уступає війську ворога, але не побоявся стати з ним на прю. Це як протистояння Геракла з левом, чи з ведмедем… У нас зараз є шанс не тільки вирватися із московського багна і привернути до себе увагу як до хоробрих та сильних людей, а й в разі перемоги змінити розклад сил, мати своє вагоме слово в майбутній світовій політичній архітектурі. З нами буде рахуватися не тільки переможений, а й той сусід, який бажав нам поразки. Ми отримаємо чимало союзників і прихильників… Треба вистояти. І ми вистоїмо!
ДУГЕЛЬНА Т. Ой, коли ця перемога буде?.. Прогнози не втішні – кажуть раніше 28-го – 30-го років війна не закінчиться. Чи маєте іншу думку?
ПІДДУБНИЙ С. Якби Європа, а особливо США, як гарант нашої безпеки згідно Будапештського меморандуму від 5 грудня 1994 р., надали нам потрібну військову допомогу і якби адекватно діяло наше верховне командування, гадаю, можна було б поставити переможну крапку у цій війні вже в найближчі 6-8 місяців.
ДУГЕЛЬНА Т. Якби ж то. Будемо сподіватися. А ми на цьому завершуватимемо нашу розмову. Велесова Книга це така глиба, що можна про неї говорити і говорити, але час невблаганний… Щоб ви сьогодні, Сергію Васильовичу, хотіли б сказати нашим слухачам на прощання?
ПІДДУБНИЙ С. Я зачитаю пророчий фрагмент із Велесової Книги, що стосується наших ворогів:
«і рать їхня буде умішана до одного,
як земля у багні звіриному.
І будуть вони, як поросята вимазані,
і сморід свій понесуть слідами своїми,
і всюди буде сказано про них,
як про смердючих поросят та свиней”.
25 жовтня 2025 р.
