Сергій Піддубний
Правда вас вільними зробить”, – казав Христос.
Але щоб це сталося, щоб виплутатися із тенет брехні і вийти на
чисту (світлу) дорогу, маємо відновити історичну правду. Маємо назвати того, хто, за Ніцше, “вчинив великий злочин над історією, хто викреслив вчора
і позавчора християнства, і вигадав історію першого християнства...
хто ще раз перекрутив історію Ізраїлю, щоб представити її як попередню історію для свого діла”. Бо потім саме християнські церкви – римська і візантійська – писали історію античного світу,
так як їм хотілося.
34. ОДКРОВЕННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА
Євреї не були б євреями, якби не перебріхували і не перекручували все на свою користь. Фрідріх Ніцше дав їм таку характеристику: “Євреї – найпримітніший народ світової історії, бо вони, поставлені перед питанням: бути чи не бути, зі вселяючою жах свідомістю зволіли за всяку ціну бути: і цією ціною було радикальне перекручення всієї природи, всякої реальності, всього внутрішнього світу і зовнішнього. Вони відгородили себе від усіх умов, в яких досі народ міг і мусив жити, вони створили із себе поняття протилежності природним умовам, непоправним чином перекривили релігію, культ, мораль, історію, психологію на суперечність до природних цінностей цих понять” (“Антихрист”).
Бути вони вирішили хоч би там що. Вони нічого не мали свого – ні території, ні святих, ні символів... Зірку Давида створили із “шестикрильця”, що був символом київських князів і навіть скитських царів. Для семисвічника взяли наш Триглав, додавши нижче нього дві дуги. Досягнення свого надуманого царя Соломона вигадали, вдесятеривши досягнення скитських царів, як, наприклад, мідяний жертовник списали із жертовника Аріанта (див. с. 167). Вони відгородили себе “від усіх умов” і від інших після того, як багато чого поцупили у них собі.
До творення християнської релігії вони теж доклали рук, поєднавши Тору з Євангеліями – по суті, язичницькими творами. Зберігши язичницьку обрядовість, вони вживили в неї свою мораль. Зовні для віруючого виглядає, що це рідне, а насправді начинка чужа і розпізнати це при масованій церковній обробці людині дуже складно.
Фактичним творцем цього потворного витвору є апостол Павло. Варто звернути увагу на структуру Нового завіту: більше третини його обсягу займають послання апостола Павла і розповіді про нього. У “Книзі історичній” про нього йдеться аж на 21 сторінці, а про всіх інших разом узятих – лише на 17. Понад те, автор одного (третього) Євангелія св. Лука був лікарем і супутником Апостола Павла. Тому не помилимося, якщо скажемо, що фактичним автором цього Євангелія насправді був сам Павло. У 2-му посланні до Тимофія (2:8) він навіть говорить: “за моєю Євангелією”. Деякі речі, як от: “Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його” (Лк. 2:21), чого немає в трьох інших Євангеліях, безсумнівно, є вставкою юдея Павла, щоб фактом обрізанням показати, що й Ісус юдей. Не викликає сумніву, що саме ця Євангелія йому “припоручена для необрізаних” (Гал. 2:7), як пропаганда юдейських традицій і юдейської вищості.
Ось ще кілька повчань від Луки-Павла віруючим, щоб ті терпіли наруги зайд, ненависників і злочинців: “А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить” (Лк. 6:27,28), “А від того, хто твоє забирає, назад не вимагай повернення” (Лк. 6:30).
Дуже важливим і цінним для дослідження ролі Павла в християнстві є послання його до галатів. Воно в повній мірі характеризує Павла і розкриває справжню суть його місіонерської діяльності. Його нахабству і брехні немає меж: “Я розп’ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе” (Гал. 2:19-20). Як цю хворобу називають психіатри: спочатку проголосити, що розп’ятий разом із Христом, а потім заявити: “І живу вже не я, а Христос проживає в мені”?..
Галати, звісно, з цим не погоджуються і обурюються, що Павло нав’язує їм інше, своє Євангеліє. Це, очевидно, й стало причиною Павлового послання до них. Він гне своєї: “Дивуюся я, що ви так скоро відхиляєтеся від того, хто покликав Христовою благодаттю вас, на іншу Євангелію” (Гал. 1:6). Павло вважає, що йому це дозволено і видає свій витвір за відкриття Христове: “Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа” (Гал. 1:11-12).
Павло безсовісно розділяє науку Христа на “для обрізаних” і “для необрізаних”: “мені припоручена Євангелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних” (Гал. 2:7).
Галати нагадують йому про його антихристове минуле. Він не відмовляється: “Чули бо ви про моє поступовання перше в юдействі, що Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її” (Гал. 1:13). Він навіть визнає: “коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю злочинцем”. Таким чином, нібито щирим зізнанням Павло намагається підкупити вірян, бо, за його твердженням, тепер насправді він не він, а сам Ісус: “І живу вже не я, а Христос проживає в мені”. І те, що він робить, робить Ісус...
Павло відверто робить галатів дурнями, напускає туману і маніпулює Законом, під яким нібито був Христос (Гал. 4:4), хоча перед цим писав, що “Христос відкупив нас від прокляття Закону” (Гал. 3:13). З цього треба було розуміти, що Ісус сам був порушником Закону, а отже і йому, Павлові, дозволено бути порушником. Дозволено перекручувати Євангелія, дозволено вилучати (чи приписати комусь іншому) книги Івана Предтечі і самого Христа. А такі, можна не сумніватися, були. Тут можна поставити також запитання, хто і чому відсунув на задній план істинного єврейського першосвященика Аарона (Орія), будівничого пам’ятника “золотому тельцю” (Велесу) – істинного Бога, який вивів євреїв з єгипетського полону (Кн. Вихід 32:1-6)...
Звісно, церковники все це тлумачать на свій лад. Вони знають, як дурити людей. Павло навчив. Але як вони пояснять ось це: “О, ви нерозумні галати! Хто вас звів не коритися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакреслений був, як ніби між вами розп’ятий?” (Гал. 3:1). Донині ми знали, що Ісус – галілеянин і раптом читаємо, що Він був “переднакреслений” серед галатів. А Галатія, до речі, це район у Малій Азії. Понад те, “між ними”, тобто в Галатії, Він був і розп’ятий. А як же палестинська Галілея, де Він нібито народився? Як Єрусалим, де Він нібито прийняв мученицьку смерть?..
Якщо врахувати те, що в давнину Малою Азією був Таманський півострів і що візантійський хроніст Амартола показував Галатію на Північному Причорномор’ї, то очевидно, що цей район розташовувався на території, яка належала до Скитії-України*. Ба, більше. З Павлового зауваження, що Ісус Христос був переднакреслений і розп’ятий серед галатів можна зробити висновок, що Галілея і Галатія одне й те саме.
...Кожен, хто творить своє власне вчення, свою релігію, не притримується правди історії. Навпаки, він підганяє її під себе. Так діяв і Павло. Ф. Ніцше справедливо називає його “фальшивомонетником”, що: “вчинив великий злочин над історією, – він просто викреслив вчора і позавчора християнства, і вигадав історію першого християнства. Більше того: він ще раз перекрутив історію Ізраїля, щоб представити її як попередню історію для свого діла… Церква перекрутила пізніше навіть історію людства”.
Павло відіграв також чи не найбільшу роль у тому, що церква стала головним борцем із наукою і відкинула людство на тисячу років назад у своєму розвитку. Він пропагандист №1 неуцтва, темнолюбства, морокобісся, злиднів і немочі. Цей “святий” відверто глумиться над Богом і над вірянами: “Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість! Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити” (1 Кор. 20:28).
Воістину був правий Ніцше, називаючи Павла апостолом помсти. Вочевидь, Бог дуже обділив Павла вродою та здоров’ям: “І знаєте ви, що в немочі тіла я перше звіщав вам Євангелію” (Гал. 4:13). І він мстився всьому світові, щоб “значне”, сильне, розумне і красиве знівечити. В т. ч. і Бога. Щоб правду Ісуса, правду наших предків підмінити юдейськими вигадками і брехнями. Він цього добився. Християнство на сьогодні насправді є юдо-християнством, де не знайшлося місця і для Христової науки, і для Христової любові.
Є в Посланні до галатів також доволі цікава інформація, що викликає великий сумнів стосовно років проживання Павла, а отже й деяких інших новозавітніх дійових осіб: “А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував” (Гал. 3:17). Християнські тлумачі пишуть, що нібито тут йдеться про закон Мойсея. Однак, за твердженнями цих же тлумачів, Мойсей свій закон приніс не за 430 років до Павла, а за 1300.
Щось тут не те. Зважаючи на самовозвеличення Павла до рівня Ісуса і на брехливість творців християнської церкви, яка приписувала своїм “святим” цілі століття, можна сміливо говорити про те, що Павло законом вважав саме своє вчення. А приніс він його 430 року. Тобто, жив він не в І ст., як стверджує Церква, а в V-му. До речі, в Інтернеті можна надибати на доволі цікаву інформацію про те, що нещодавно в Анкарі знайшли Євангеліє від Варнави, з яким Павло “знову ходив в Єрусалим” (Гал. 2:1)*. Так от: це Євангеліє датують V ст. н. е...
Із книги "Хто є хто в античній і біблійній історіях", гл. 34
