Мова Велесової Книги

Книга написана в час, коли Русі доводиться протистояти масованій навалі греків, що намагалися підкорити волелюбний народ і запровадити на Русі свої цінності. Твір і з’явився як відповідь на намагання знищити історію та духовний світ українців. У ньому неодноразово звучать палкі заклики зберегти своїх Богів, старовину і пам’ять про Предків: “Почуй, нащадку, славу ту і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. Маємо боронити її од ворогів і вмерти за неї” (д. 8/2).



Може для когось це видасться дивним, але тогочасна ситуація була дуже схожою на ту, що її маємо довкола України у наш час. Так звані греки прагнули заволодіти Руссю, її історією і культурою. Це дуже ласий шматок для задоволення амбіцій завойовника – тут знаходиться центр людської цивілізації.


Однак не варто сприймати греків у прямому розумінні, мовляв, це ті, хто вийшов із Греції і розмовляв грецькою мовою. Насправді, грецького мало чого було в тих, хто панував на той час у Візантії і на Руському (Чорному) морі. Греками були лише митрополити, пастори та царі. Грецькою була ідеологія, яка передбачала підкорення русів за допомогою християнізації. Все решта – то були болгари та колишні огречені або оболгарені руси.


Вони нав’язували свою мову та письмо, отож учителю Ілару, який “хоче учити дітей наших”, вже доводиться їх “повертати на наше письмо” (д. 8/3). Бачимо також, що, як і нині, вороги насміхалися з нашої мови, але й це Хоругин не залишає поза увагою: “Говоримо, як говорили на нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати і болгарам підкорити” (д. 4Б).


Греки в розумінні автора – це іновірці. Навіть у ХІХ ст. заклятого ворога українського православ’я, католика, магната Єремію Вишневецького одна з пісень називала “воєводою грецьким” (М. Максимович. “Дні та місяці українського селянина”, Київ, 2002).


На півдні під протекторатом греків створювалася сила, яка за задумом її творців мала підкорити і підмінити справжню Русь. Автор Велесової Книги фіксує навіть назву міста Росія, яке знаходилося на підконтрольній греками території. Згодом таких „греків” потіснили на північ, на суздальські землі, де незабаром постане Московське Царство і у XVІІІ ст. стане Росією.


Тому стає зрозумілим неприйняття московськими науковцями Влескниги. Для них це підробка. І нічого іншого, окрім посмішки, не може викликати таке твердження одного з них: “На мой взгляд, защитникам ВК не удалось доказать ее подлинность. Главным препятствием является не содержание ВК – в древних и средневековых источниках нам встречаются самые фантастические легенды и сложные для интерпретации пассажи, – а прежде всего ее язык. Если полагать, что создателями ВК являются славяне, то язык памятника должен был отразить строй славянской речи. Наука смогла реконструировать грамматический строй общеславянского языка и других славянских языков на самых ранних стадиях их развития, и ни к одному из них чудовищный волапюк ВК не имеет ни малейшего отношения” (О. В. Творогов, “Что думают ученые о “Велесовой книге”. СПб.: Наука, 2004, с 6-29).


Чи не нагадує вам це заяви з того самого боку, що української мови немає і не було? Як тільки щось не вкладається в рамки великоруської ідеології, москвини одразу піднімають ґвалт, що такого немає і не може бути. Вони не впізнають себе у Влескнизі, не про них вона і цим усе сказано. Їм не вдалося обробити її на свій лад, як зробили це із літописом Нестора. От і вигадують якийсь “общеславянский язык”. Де він такий є?


Ми ж можемо впевнено заявляти, що Книга написана одним із українських діалектів, яких і нині є немало, а раніше було ще більше. Наприклад, слова гондзя, крижувати, гордин, генбель, гундіти, пудо, тамо, туто, тако, що їх не знайти в сучасних словниках, донині зустрічаються в мові мешканців Приятрання, у центрі Трипілля-Руськолані. Так само можна говорити про те, що деякі гонорові племена мали власні абетки. Однією з них і написана Велесова Книга*.  


Вражає багатство мови й термінології (серед них слова “мова”, “мовинство”), що є показником різноманітної розумової, духовної та виробничої діяльності наших Предків, їх контактів із сусідніми етносами тощо. Істину казав Борис Яценко: “Явлення Влескниги з небуття – живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу”.


Уривок з книги Сергія Піддубного «Велесова Книга - Веди України-Русі». Книгу можна замовити через наш сайт, в автора через ФБ, а також за тел.: 068 994 63 63, 096 258-46-48