Імена людей – імена богів

Сергій Піддубний


Український письменник і дослідник історії Юрій Канигін аж захлинається від благовоління перед єврейським народом: “Євреї – особливий народ... За виробленою євреями програмою розвивається яфетичний світ. В основному, звичайно. Ні, скажете? А Біблія, а вся християнська церква? А моральні устої (Нагірної проповіді)? Вся наша європейська цивілізація, тобто та, що живе за законами і вченням Христа, який стоїть на плечах Мойсея?.. Фізично євреї ввійшли в життя багатьох націй і народів. А духовно – навпаки, всі інші нації й народи ввійшли в інтелектуальний, релігійний, духовний дім, зведений іудеями. Що становить духовний світ – душу українців, поляків, німців, італійців, французів та будь-якої європейської нації? Християнство з його Богом, Трійцею, апостолами та їх ученнями, Біблією, молитвами, мораллю (заповідями), мистецтвом (ми вже говорили, що основний зміст усього європейського живопису, поезії – біблійно-християнський), філософією (моральний імператив Канта, Гегель, Фіхте, Соловйов, Розанов, Бердяєв та весь ідеалізм), способом життя, святами, обрядами, віруваннями, обрисом міст (золотоверха Москва, собори Рима, київські церкви тощо). Звідки це все? Хіба не від Ізраїлю? Адже все давньоруське книжництво (за змістом) звідти. А чиї імена ми носимо?...” (“Шлях аріїв”, Київ, 2001, 168-169).



Главами “Христос – язичник...” та “Засновники роду за Біблією” ми повністю спростовуємо заїжджені сентенції, які повторює Канигін, про те, що “Вся наша європейська цивілізація… живе за законами і вченням Христа, який стоїть на плечах Мойсея”, що “Фізично євреї ввійшли в життя багатьох націй і народів. А духовно – навпаки, всі інші нації й народи ввійшли в інтелектуальний, релігійний, духовний дім, зведений іудеями”. Це результат фальсифікацій історичних джерел й багатовікових маніпуляцій людською свідомістю. І не більше.
Гадаю, той, хто прочитав Велесову Книгу, вочевидь переконався, що виокремлені Канигіним Кант та компанія разом узята не йдуть у порівняння з Іларом Хоругином, який відтворив філософію нашого життя набагато раніше єврейських філософів. Твердження, що й давньоруське книжництво від євреїв, взагалі дивує. Бо чи можна, наприклад, Велесову Книгу назвати хоча б наближено єврейсько подібним твором? Чи, може, “Історії” Геродота можна назвати такими? А, між іншим, за євреїв Геродот не згадує навіть віддаля, тоді коли наші предки теукри, пали, скити, будини, олейці і т. д. там головні дійові особи...


Юрій Канигін також вважає, що й імена ми носимо єврейські. Тому обговоримо і цю тему.


Працюючи над історією свого рідного краю (захід Кіровоградщини), мені довелося переглянути чимало різноманітних документів та списків. Яким же було моє здивування, коли я почав звіряти імена, що зустрічалися в ревізіях ще за часів Польщі, серед розкуркулених, померлих під час Голодомору та тих, що загинули на війні, із зібраними в словнику-довіднику “Власні імена людей”. Виявляється, ціла низка імен – Анасія, Антифій, Апатій, Афеній (Атеній), Буян, Валіна, Варивон, Вед, Винодій, Гимень, Дивонь, Дивонис, Домін, Єриней, Їгон, Іфантій, Кифор, Кондра, Лаврет, Лановія, Ларій, Ларівон, Лексій, Лесько, Ловен, Манар, Манкур, Мелай, Нан, Олиян, Орехта, Орлон, Офан, Панадія, Ригор, Старан, Фонт, Хорита, Хоруша, Хот, Янко – не потрапили до нього. В мережах Інтернету можна зустріти одну з найстаріших польських фотографій (1863 р.), яка зафіксувала українця з міста Самбір на ім’я Окрай Варвинець... Як тут не подумаєш: може, укладачі та видавці словника-довідника (а це Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Національної Академії наук України) досі керуються дикунським Указом російського царя Алєксандра ІІІ “Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами”?


 Натомість перелічені вище імена збереглися лише тому, що ними користувалися до виходу цього указу. Скільки ще було вилучено імен, якими називали наших прадідів і прабабусь споконвіку? Дуже багато, адже нас обкрадала не лише Росія, а й Греція (Візантія), Рим, Єрусалим. Отож є нагальна потреба по-новому дослідити походження імен і з’ясувати, чиїми насправді вони є? Але спочатку прокоментуємо те, як українська наука досліджувала походження імен у радянський час, “досягненнями” якої ми користуємося донині.


Українська Академія наук та Інститут мовознавства, як підпорядковані Москві наукові заклади, не могли провадити самостійно якусь дослідницьку роботу. Вони мусили лише передавати українською те, що “відкрили” їхні російські колеги, а в нагороду за слухняність отримували наукові звання, чини та нагороди. Дивина та й годі, чому пояснення українських імен, наприклад, Гордій треба шукати в грецькій мові, а Сила – в латинській, коли про своє значення вони говорять самі – гордий і сильний. Чому Павло з латинської paulus – “малий”, коли в його основі ім’я Авель? Перед ім’ям Дора вчені спасували – “можливо, – пишуть вони, – від грецького doron – дар”. А чому б не зазирнути в міти, де чорним по білому написано, що таке ім’я мала дружина Нерея Доріда. Значення її імені, між іншим, легко пояснюється українською мовою – дарована, дорідна, гарна, розкішна, багата, велика, міцна. Палагея (Пелагія), на їхню думку, також запозичене, і знову від грецького – Pеlagia. А я певен, що це ім’я походить від засновника роду пелазгів Пала і богині Геї...


Або ось таке: які підстави дають ученим виводити походження імені Улита від латинського Julitta, коли на українській землі мешкало наше рідне плем’я олів-уличів?


Про ім’я Орефа (на Приятранні – Орехта) пишуть, що воно від арабського charathа, що означає “обробляти землю”, нібито по-українському не видно, що це той, хто оре. Про Олега (як і про Ольгу) пишуть, що це староскандинавське ім’я Helgi-Heilgi (святий-свята), але саме таке значення в давнину мало і наше Олен. Більше того, цілком можливо, що в “Олегові” криється також ім’я одного з найдавніших українських племен – лелегів.


Ім’я Віль, за тим самим довідником, зовсім нове і скорочено означає: Володимир Ілліч Ленін. Дивно, як ще англійське Вільямс не записали – Володимир Ілліч Ленін + Яків Мовшович Свердлов. А в Україні, натомість, з давніх-давен дуже шанували таку спокійну і надзвичайно роботящу тварину, як ВІЛ, і теж називали ним людей: Чорновіл, Біловіл. Був бог Волос, були імена Волеслав (а не Болеслав), Волеян, Вулияна... Але цього чомусь не хочуть бачити наші світила науки.


Тлумачення імені Надія взагалі відверта брехня: це нібито калька від грецького Elpis. Як у ньому можна бачити кальку, не зрозуміло. Тільки б не сказати, що це ім’я власного українського походження. Більше того, його основу складає, найвірогідніше, ім’я Бога Дія, і що воно могло бути й чоловічим – Надій.


Аргументація тлумачів імен просто вражає. Ніна, нібито, похідне від засновника Ассирійської держави царя Ніна, але чому саме цим іменем названий перший ассирієць і яке його значення не пояснюється. Натомість зовсім небезпідставним могло б бути припущення, що пішло воно від Нуна – батька Богів, уособлення водного хаосу в давніх асирійців та єгиптян, або від нани, що пелазгійською означало неня. Отож Ніна (Нін) – це перша/перший (згадаймо символ жіночого начала інь).


У поясненнях начебто єврейських імен Матвій (дарунок Ягве), Яків (п’ятка Ягве), Ілля (мій бог Ягве), Михайло (подібний до Елохіма) тощо науки взагалі немає, а є пропаганда юдаїзму...


Ще приклад: “АСЯ скороч. варіант Анастасія, що став документальним, можливо, під впливом однойменної повісті І. С. Тургєнєва”. Може для росіян, які далі свого носа не бачать, воно й так, але чому б нашим науковцям не звернутися до Гомера, де згадується дядько Геракла Асій?.. Окрім Москви, очевидно, світу немає. Вражають також висновки щодо низки імен, які нібито є похідними з грецької, латинської, староєврейської, і жодного не знайдете з українським корінням. Удвічі прикро, що така “наука” успішно продовжує продукуватися на теренах незалежної України. А між тим, ще О. Знойко зауважував: “На жаль, словники відсилають нас до назв і мітів грецьких та римських, хоча саме давні греки і римляни запозичили їх у наших предків. Адже за часів високої цивілізації трипільської археологічної культури (ІІІ тис. до н. е.) Греції і Риму ще не було і в згадці” [51].


Російський історик ХІХ ст. Єгор Классен у праці “Новые материалы для древнейшей истории Славян...” писав, що руси стояли на чолі римлян і греків, як їхні прабатьки. Французький філософ-містик ХVІІІ ст. Фабр д’Оліве стверджував, що всі семітські народи – євреї, араби, халдеї, фінікійці, єгиптяни – утворилися там, де білі колоністи підкорилися чорношкірим народам, і навпаки: іранська, індуська, грецька й етруська цивілізації виникли там, де білі підкорили собі чорних шляхом завоювань (до білих орійських народів Фабр д’Оліве, цей “дивний провидець доісторичного минулого”, як його називав Едуард Шуре, відносив скитів, готів, сарматів, кельтів і германців).


Не можна не згадати й О. Вельтмана, який писав, що “всі слов’янські імена спотворювалися за латинськими, галльськими і готськими формами”. А отже вже ставали не слов’янськими.


Здається, науковцям давно пора переглянути свої теорії, але якщо й хтось намагається це робити, наприклад, Степан Наливайко чи Костянтин Тищенко, то вже шукають коріння наших імен в індоіранських мовах. Справді, хіба могли щось витворити наші предки-”погани”? То лише комусь “із-за бугра” під силу. Така лакейська природа нашої науки, що досі не виросла з пелюшок греко-єврейсько-московської догматики, дозволяє декому заявляти, що відсутність питомих українських імен свідчить про другорядність української нації.  


Але досить закидів. Загляньмо в загальновизнанні історичні джерела, ті, що описують так зване створення світу – допотопний і післяпотопний час. Хто жив до того і після того, корені чиїх імен ми бачимо в першу чергу? Першою людиною і в біблійній, і в мусульманській мітологіях називають Адама. Ми і починаємо рахунок з першого – Один, літера “А” також читалася в давнину як “О”, тобто маємо повне право припустити, що “Адам” – це “Один”. Далі більше. Його дружина, тобто та, що дала продовження роду, називається Євою, народивши синів Авеля і Каїна (Кн. Бут. 4). Натомість Ява, що збігається з іменами Єви та Авеля, – одна з назв давньої релігії наших предків, синонім життя (явний, видимий і предметний світ). Своєю чергою Ява (Єва) стала основою таких імен як Іван, Євдокія, Євген тощо. Дружиною Кия, як свідчить напис на свічаді, була жінка на ім’я Єва (див. с. 421), тому не можна виключати, що ім’я Євдокія є комбінацією двох імен: Єви і Кия (буквально ЄВа Дружина КИЯ).


Ім’я Каїн до втручання творців Біблії взагалі, мабуть, було Кий. Сином Каїна став Енох, а нам усім добре відоме ім’я троянця теукра Енея. В Еноха народився Ірад, що дуже схоже до прабатька орійського (українського) роду Ора-Орія. Ірад, як пише Книга Буття, породив Мехуяїла, і тут згадується влескнижний Маха, “що слов’ян до Коша привів, і єдність земель удіяв”, тобто очевидно, що це не єврейське ім’я. Мехуяїл породив Метушаїла (в іншому варіанті Метушалаха), який до втручання біблійників міг бути просто Митром, якого греки пізніше перероблять на Дімітрія. Метушаїл породив Ламеха, який був насправді Лемом – засновником роду Лемків. На території, де мешкали лемки, Птоломей навіть зафіксував місто під назвою – Лем. Ламех народив Аду (Оду) – очевидно, назвавши її на честь першопредка Адама-Одина, а також синів Явала, Ювала, Тувалкаїна та доньку Ноему. З доньки Ноеми біблійці в наступній 5-ій главі зроблять Ноя, а греки – прародительку всього живого на землі Гею. Саме так мітотворці вчинили з Ніпером (Дніпром) і Ніпербореєю, перетворивши їх на Гіпер і Гіперборею. Тувалкаїн (що кував мідь та залізо) – це ніхто інший як “коваль Каїн”, або Кий, про що й кажуть складові імені, а вони, як бачимо, мають виразно український характер. В імені Явал і Ювал та сама основа, що й в імені сина Ноя-Ноеми Явана, тому очевидно – це одна й та сама особа. Як, до речі, і Яфет (Яхвет), який в юдеїв став  богом Яхве.


В імені Захар (нібито давньоєврейське Zekharya) теж комусь бачиться Ягве, і тлумачиться як “Божа пам’ять”, але обидва складові тут українські “за” і “хор/хорс”. Тобто, це волхв, той, хто виступає “за Хора”, за Бога Сонця...   


Треба також згадати інші “методи” творення імен, які, на жаль, застосовувалися на нашій землі. Ось як діяв Клейстен із роду Алкмеонідів, очоливши владу в Атенах (насправді територія сучасного Криму, а не Греції): “Оскільки перед тим атеняни були поділені на чотири філи, він поділив на десять, скасувавши назви, що вони мали від нащадків Іона, Гелеонта, Айгікорея, Аргада і Оплета, і вигадав для них імена інших героїв цієї країни...” [30, V 66]. А його дід по матері тиран Сікіона Клейстен, взагалі познущався над своїми підданими. Щоб не називалися вони однаково з аргосцями (місто, що знаходилося на території нинішньої Херсонської чи Запорізької області) “зробив сікіонців смішними, бо, змінивши їм назви, дав такі, що походили від слів “свиня” і “осел”, додавши до цих слів закінчення” [там само, V 68]. Сократ був ще конкретнішим: “стосовно імен, то тут перш за все треба мати на увазі, що до того слова, яким ми хочемо що-небудь назвати, ми часто додаємо одні літери, відкидаємо інші, а також міняємо наголоси” (Платон, собр. соч. В 4-х томах, т. 1, с. 632, М. 1990).
Тут очевидним є не просто спосіб зміни імен, а творення нових мов та говірок. І відносити такі імена вже до якоїсь певної народності навряд чи можна. Наприклад, з нашого Ола (Олена) греки створили собі Юла, римляни – цілу родову гілку Юліїв. Судячи із закінчення, Ковальов – росіянин, Ковалевський – поляк, Ковалеску – румун, Ковалеускас – литовець, а Ковалайнен – фін. Але в усіх них одна українська основа – Коваль. Треба пам’ятати, що в кожному імені є корінь, від якого і творилися нові імена та прізвища, а він допомагає нам з’ясувати природу їх походження.


Історики та мовники мали б також знати, як створювалися так звані давньоєврейські імена: в письменах голунською (давньоукраїнською) мовою писалося наприклад ІАКОВ, ІАРЕМА, ІАРОНІМ. Давні українці знали, що це Яків, Ярема, Ярон, бо сполучення І та А читалося як Я. Але євреї це читали як: Іаков, Яремія (або Єремія  і навіть Веремія) та Ієронім. До нашого Сави додали І і він уже став Ісавою братом – Іакова...


З давніх мітів відомо, що дружиною Бога північного вітру Борея була донька атенського царя Ерихтея (Орій то). А в Україні донині зустрічається ім’я Дорохтей. Очевидно, що тут почаклували послідовники Сократа, щоб перетворити його на грецьке ім’я. Цар Трої Пріам взагалі спочатку мав ім’я Подарк, але греки накрутили-напридумали щось таке, щоб ми не впізнали в ньому свого – Подарка або Одарка...  


Необхідно також враховувати, що різні племена по-своєму називали одного й того самого Бога – в одних, наприклад, був Хор, в інших – Гор, ще в інших – Хорс... Якщо провідником і захисником нашого давнього роду був Орій, то у ворожих племен він уже Бог війни Арес або Марс... А імена Богів, як уже мовилося, це спершу імена обожнених людей – засновників родів: отців і вождів. Тож, чи могли скити-українці запозичувати імена чужих отців-богів?..


Безумовно, ні. Навіть Геродот зазначав, що скити нічого ні в кого не переймають [30, IV 76]. І раптом читаємо, що імена Юрій, Антип, Поліна, Меланія – грецькі; Антон, Антоніна – латинські; Данило і Ганна (Анна) – давньоєврейські. Натомість найдавніші письменники в своїх творах фіксували на нашій землі імена, основа яких така сама – царі скитів: Оріант (чи Аріант) та Ідантірс, мудрець Анахарсис, амазонки Антиопа, Іполіта та Меланіпа. Як бачимо, все це наші українські імена, які дещо змінили на свій лад чужинці за допомогою додаткових “причепів” на початку чи в кінці. Тож не випадково чимало імен взагалі не потрапили до довідників власних імен, зокрема й зафіксовані мною на Голованівщині.


Деякі імена – плід неправильного прочитання давніх джерел. Наприклад, потрапили комусь в руки невідомі письмена невідомих племен, і аферисти одразу прикидають, що з цього можна мати. Вони оголошують, що це свята книга і починають створювати нову релігію. Знаходять “особливо мудрих” (наприклад, греків), і ті починають перекладати книгу на свою мову. Щось десь вгадують, щось десь домислюють і таким чином підганяють під свій ідеологічний задум.


Як це могло відбуватися, наведемо для прикладу простенький напис: ТУТБУЛБОГІСХРСІУДАІСКРІАТТАПТР. Приблизно за таким стилем сучасними українськими літерами древній літописець написав би повідомлення про те, що “тут були Бог із Хорсуна і Удай (Одай) із Карії та Петро”. Хіба важко грекові розбити речення так як йому хочеться і передати це повідомлення на свій манер, перетворивши ім’я Бог на небесного захисника: “Тут були бог Ісус Христос, Іуда Іскаріот та Павел”.  Хто може знати, як насправді було? Першоджерела замикаються під сімома замками (або й зовсім знищуються), а довірливій масі показують ось такі переклади та редакції. І спробуй доведи, що було інакше. Цілком ймовірно, що так само прочиталися імена Аврама і його дружини Сари, хоча, найвірогідгніше, це був “Ов Рама з (с) Орії”...


Від імені Деметра походить ім’я ведійського Бога Митри. Їм’я богині прочитується також в сучасних українських іменах Дмитро, Митрофан, Домаха, Домка, Мотря. Від Бога Борея, очевидно, пішов Борис, від Аполлона – Гапка,….


До речі, що слово Бог спочатку було іменем людини, знаходимо підтвердження в Геродота: “З інших, вигнаних еллінами, Ксеркс нічого так не шанував, як хоробру людину, крім лише одного Богія з Еіона. Він не переставав співати йому похвали та його синам, що залишилися жити в Персії, він віддавав йому почесті, бо справді Богій був гідний великої похвали. Він, обложений у місті афінянами та Кімоном, сином Мільтіада, і маючи можливість вийти з міста внаслідок переговорів і повернутися в Азію, не схотів так зробити, щоб не подумав Цар, нібито його було підкуплено, і він через боягузтво зберіг своє життя, але він чинив опір до останньої крайності. І коли вже у фортеці зовсім не залишилося харчів, він склав велике вогнище, а потім зарізав своїх дітей та свою жінку, наложниць, слуг і кинув усіх їх у вогонь, а після того все золото та срібло, що було в місті, він кинув через мури в Стрімон, і коли покінчив із цим, і сам стрибнув у вогонь. Так його і до сьогодні вихваляють цілком слушно перси” [30, VІІ 107].


Уважний читач одразу помітить певну невідповідність і цілком слушно запідозрить, що цю геройську історію про елліна/олена Богія з Еіона (насправді з Іонії) було вкрадено на користь персів. Все робилося так, щоб справжні джерела приписати якщо не грекам то персам, аби тільки не залишити Україні, звідки вони поцупили їх. Запитаємо хоча б, як Богій залишився жити із синами в Персії, яка знаходилася в Азії, але відмовився повернутися в Азію? Нісенітниця, чи не так? Насправді очевидно, що Богій був обложений у місті персами і до кінця захищав Вітчизну. Відмовившись здати своє місто ворогам, він покінчив зі своєю сім’єю, на яку чекало рабство та приниження, і зі своїм життям. Мабуть, саме за це Богій був обожнений і його ім’ям називали тих, кому поклонялися, – Богів.


На жаль, у наших словниках ви не знайдете імені Богія (Божа). Хоча навіть Велесова Книга зазначає, що богами спочатку були наші Праотці, тобто великі люди, провідники, які стояли в зачатках роду. Отож, імена Бож, Сварг, Перунь, Крона тощо маємо повне право давати нашим дітям. Повернувшись до них, ми матимемо захист наших пращурів, які в небі суть.


Користуючись тлумачниками з “білокам’яної”, наші мовознавці зовсім не прислухаються до народної мови, не помічають давньоіндійських Вед, тої ж Біблії, “Великих втаємничених” Е. Шуре, Велесову Книгу. Інакше б вони знали, що, наприклад, ім’я Василь зовсім не грецьке, що на якесь тисячоліття раніше воно з таким самим значенням “цар” (або ваша високість) вже було в Індії – Васішта. А туди його заніс з нашої землі Першосвятитель Рама. До речі, О. Знойко помилково вважав Василя божеством Місяця [51, с. 68], натомість його день святкують в пору наростання нового року і збільшення світлового (сонячного) дня – отже, це божество Сонця, а не Місяця. Непомітно для себе Знойко сам заперечив своє твердження, пишучи, що уявлення про Василіска “походить, мабуть, від прихильників культу Сонця. Василіск  –  це дракон-цар з короною на голові, в нього голова півня, що символізує Сонце й вогонь” [там само, с. 72]...


Попри заборони і неймовірний тиск з боку тих, хто хотів асимілювати й знищити український рід, більшість імен донині збережені в своєму первісному вигляді. Наприклад: Оксана, Олекса, Василь, Павло, Петро, Михайло (порівняйте – в сусідніх чеській, польській і російській мовах: Ксєнія, Алєксєй, Васілій, Павєл, Пйотр і Міхаїл, причому по батькові в російському варіанті все-таки українська основа – Васільєвіч, Павловіч, Пєтровіч, Міхайловіч, а не Васілієвіч, Павєловіч, Пйотровіч і Міхаїловіч).


Наші слова (слова материнської мови індоєвропейських мов) легко приживаються в інших мовах, а от чужі до нашої – дуже важко, бо це суперечить природі української мови і її високому призначенню. Українською мовою легко тлумачаться імена нібито давньогрецьких богів, а от грецькою – ні. То до чого тут греки?


Однак продовжимо тлумачення наших імен: Оврам – Першородитель, носій символу Овена Рами; Гура, Гурій, Юрій, Георгій – це Орій, переможець, просвітитель; Ярослав – буквально: “я РА славлю”; Ярополк – “я РА полководець”; Тарас – син Ра, батько раси, захисник; Орина (Ярина) – сонячна, “я РА няня”, молодша Берегиня; Дарина – дана богом Ра, дарована богом;  Герасим – Гери або Ори син; Свирид – від Сварга , буквально: Сварод – “святий роду”. Гордій (Ордій) – вірогідно, той, хто діє за заповітами Ора або сполучення імен одразу двох богів Гора і Дія; Овдій – той, хто народився або діє під знаком Овена, чи сполучення святого символу Овена з Богом Дієм; Тадей – то Дій). Овсій – це вже овен-сіяч (весняний знак), посланець Сонця.


Омелян – можливо, знахар, пішло від омели – рослини, за допомогою якої Рама лікував людей від недуг.
Поєднання близьких за значенням відповідників та святих понять – найпоши-реніший спосіб творення імен на нашій землі з давніх давен: Богдан – Богом даний, Світлана – світло лану-землі, Силантій – сила анта і т. п.
Наймудріші світу цього підказують, наскільки важливо знати справжнє походження імен. “Хто назве речі своїми іменами, той побудує світ”, – казав Конфуцій. Страбон був обережнішим: “Хто знає імена, той знає речі”. Ми ж скажемо так: “Хто знає імена, той знає, що робити”. Він не блукатиме манівцями і не гадатиме, на кого опертися в тій чи іншій ситуації, а вже з імені знатиме, хто якого племені і що від нього чекати.


Не так давно голлівудський продюсер Джері Брукхаймер зняв фільм “Воїни короля Артура” за відомою легендою початку нашої ери. Так от, виявляється, цими воїнами були вихідці з українських степів. Як вони могли опинитися на британських островах? А так, що і сам король Артур мав праукраїнське коріння. Він знав мову своїх вояків, знав їхню вдачу і саме з їх допомогою здобував перемоги в численних війнах. Артура справедливо уподібнюють зі святим Михайлом (володарем світла, тобто ідентично Орію), бо його ім’я українське: Ор-тур, як у “Слові про похід Ігорів” князь Всеволод – Яр-тур.


Неправильною і непрофесійною є думка тих, хто вважає незрозумілі давні імена такими, що походять з іншої мови. Як, наприклад, імена братів Кия, Щека і Хор(іва). Треба враховувати, по-перше, що деякі з них дійшли до нас у зіпсованому вигляді.  По-друге, в давнину царі (волхви) могли мати не одне ім’я. Отримуючи певний титул, тобто перейшовши на інший рівень, вони обирали собі (чи люди давали), коротке і звучне ім’я. Тому не дивно, що комусь може видатися ім’я Кий сарматським (як стверджував В. Татіщев). Але зверніть увагу на імена його синів за ольвійськими написами: Ловен, Лем і Лев (автор Велесової Книги називав одного з них – Лебедень). У цих іменах вже український дух.     

   
Одне з найпопулярніших у світі імен Олександр зазвичай представляють грецьким (як, утім, й ім’я Олекса), але не бачити того, що це українське ім’я може лише сліпий. Його носив цар сколотів (укрів) Колоксай, “бо Коло... то сила наша, яку даємо й іншим” [54, д. 27 фр.]. А таємницю закінчення “др” відкриває нам ім’я Пандора (Пандара), що означає  богами “ПАНами-ДАРована”. Отже, Олександр – “Колом царем дарований”, або “Сонце-цар”. До речі, сучасні українці під впливом сусідньої російської мови пестливо називають своїх Олександрів та Олександр “Саша”, однак компонента “саш” в імені немає. І це, на докір нам, бачили наші мудрі предки, називаючи їх “Саня”, “Санько”...


Коло також вказує на богорівність (термін Гомера) таких героїв стародавніх епосів, як Геракл – Ора-коло, Перікл (пізніше Прокл), Патрокл – Патра-коло. Отже, наприклад, ім’я Петро зовсім і не камінь, як його тлумачать “по-грецьки”. Це чисто українське ім’я, що буквально означає батько (пат) небесний-сонячний (Ра). Воно також є основою слова “петрати” – розуміти, бути розумним. А ось ще одне величне, нібито грецьке ім’я – Гіппократ. Проте складові розкривають справжнє його походження – Гіп (Ніпер-Дніпро), крат (кратер – священна посудина скитів-укрів), тобто Гіппократ – той, хто володіє якимсь священним даром. З Колом (Красним Сонцем), Колоксаєм (царем, засновником роду сколотів), коланами-олами/оленями/еллінами може пов’язуватися ціла низка імен – Алла, Галина, Килина, Клава, Олег, Ольга, Олена, Микола, Ілар, Ілина, Ілля, Валентина, Олевір (Олефір). Хоча два останніх імені двоскладові – перше може означати “Велика захисниця”, а друге – “Ола вірний”.


Ще приклади творення імен від назв родів:


від палів-полян – Поліна, Палат, Палажка, Пилип;


від галів (галичан) – Галактіон, Галина (чоловіче – Гал);


від паралатів/парадатів – Парій, Партень, Спартак;


від Орія-оріїв – Оріян, Оранта, Орест, Орин, Орися, Оришко, Оріант, Орлон, Орослав (Горослав), Орсень (Арсень – Ори син), Ортур (Артур), Гордій, Ігор, Вітор (Віття Орія), Ларій;


від кімерійців – Яким (я кімерієць);


від антів – Антип, Антифій, Антон, Антоніна, Олант, Силантій, Іфантій;


від киттів (скитів) – Микита (ми  кити, у Спиридона Черкасенка  є оповідання “Безпритульні”, в якому головного героя хлопчика Микиту називають Китькою), Аникита, Маркит, Кифа (Кита), Куфій, Кифор, Никифор;
від борусів – Борей, Борислав, Борис, Тиберій (останнє ім’я може бути похідним і від тиверців);


Руслан – від руськоланів; Росава, Росана – від росів. Ім’я Ростислав довідники тлумачать як “росте слава”, хоча, ймовірніше, він “рос то славний”;


Карпо – від карпів (карпатців), ім’я Полікарп – об’єднує в собі полян і карпів;


Будимир, Макар, Македон, Макей, Максим, Максій – від давньоукраїнських племен будинів та маків. Сакій (Ісак) – від саків.


А ці від географічних назв:


Ксенофонт (Ксенопонт) – Евксинський Понт (Чорне море);


Дем’ян/Даман – від таманів, тих, хто жив на Таманському півострові;


 Ім’я Кузьма – косма, той, що має зв’язок із космосом, або який носить козацьку косу. Фаїна – файна...
Про чоловіче ім’я Конон словник-довідник “Власні імена людей” пише, що його значення не з’ясоване, а ім’я Конрад називає німецьким. Проте з великою вірогідністю можемо стверджувати, що в Конраді нічого немає німецького, бо це той, хто раду веде на контині (місце збору старотців у дохристиянській Україні-Русі), а Конон – хто наглядає за континою, законник.


Цікава природа імені Сергій. У Біблії – це прапраправнук Ноєвого сина Сима Серуга. Проте в ньому чітко простежуються давньоукраїнські архетипи – се руга, це данина, або – представник ругів. У Влескнизі знаходимо Сереженя; тірсени надали йому дещо іншого вигляду – Сервій. Латиняни перетворили це ім’я на Сергіус, французи – на Серж, у нас воно закріпилося як Сергій з варіантами, що дуже нагадують його Влескнижну основу – Серьожа (і біблійну – Серьога). У грузинів: Серго. Чи не шумерський це Саргон, ім’я якого наші доісторичні предки витлумачили б як “цар-високий” або “швидкий”? Між іншим, Геродот в “Історіях” (ІV кн.) згадує річку Сіргій, що впадає в Маєтідське озеро (Азовське море), на берегах якого також мешкали шумери. Цілком вірогідно, що й англійське сер пішло від Сергія...


Ан, Ян, Ман, Он (Іон) – людина землі; Емма – амазонка; Методій (Мефодій) – той, хто твердо йде до своєї мети (діє згідно з метою); Семен (це ман) – людина; Спиридон – той, що спорить; Степан – степовий; Пал (Палій, Палат) – захисник. Теж саме і Вал (Валентин, Валерій) – захисник; Осип – святий (Господь-господар); Захар – земний заступник Хора (бога сонця); Зот (Сот) – від соти-гнізда, куди відкладає мед бджола, отже солодкий; Настя – від імені воєначальника Наста, який очолював карів (корців) під час Троянської війни; Тая (Тея) – дружина велетня Гіпперіона...


До божественних, царських імен також варто віднести ім’я Анна – донька землі. Дуже помиляються ті, хто вважає його не українським. Анна і Ганна – одне й те саме, різняться вони лише на рівні місцевих мовних особливостей. А тлумачення цього імені таке – гарна, як земля. Домаха, Домка-Домна – домашня господиня. Назар – той, хто встає на зорі, до світанку: “Де сонце сходить, там сяє, там Назар коника сідлає” (Народна пісня). Тривол – дуже сильний, буквально: той, хто має силу трьох волів. Тристан, Троян –  буквально ті, хто опираються на Святу Трійцю – Отця небесного, Матір-землю і дух людський (енергію). Приск – давній. Вартоломій (Варфоломій) – вартовий, захисник; Віта, Віталій (а також литовське Вітовт) – віття, привітні, життєрадісні, ті, що дають (продовжують) життя; Їгон – погонич, переслідувач; Михайло (Маха) – великий; Слава – славна, велична; Словен – вірний рідному слову; Атій (Атей, Гата, Атанас) – глава, достойний; Гліб – глиба, тобто великий, той, хто дає хліб; Татяна – татова доня; Наталка (Тала) – талановита, везуча. Аналогічно Наталці можна тлумачити й ім’я Анатолій. Імені Ясон у словнику немає – мабуть, не могли його розтлумачити на грецький чи єврейський штиб. І не дивно, бо це ім’я українське: згадаймо, як називали (і називають) матері своїх синів чи кохана коханого, – ясен місяць, ясен світ, ясний сокіл. У Велесовій Книзі зоря Ясна – це Венера (вона ж Мати Слава). Із стрункого, зі світлою та твердою деревиною ясеня в давнину робили списи. Очевидно, що це ім’я також тотожне імені Самсон – сам сонячний, а його жіночим відповідником є Соня (Сонечко).
Деякі старі імена видаються нам смішними. Але це тільки тому, що ми позабували їхнє значення. Наприклад, Горпина – це Гор-панна, богиня; Пестина – пестлива; Пистина – або писана (така гарна, мов писана), або знаюча (звідки й пішло грецьке epistime – знання, уміння).  


Наступний блок імен – Марія, Марина, Маргарита, Мартин, Марко... Науковці пишуть (В. Жайворонок “Знаки української етнокультури”), що, наприклад, походження імені Марко неясне. Але згадаймо богиню зла і ночі Мару (в деяких замовляннях ніч називають Мар’яною). Отож неспроста саме Марком назвали зрадника, який ударив Христа залізною рукавицею перед його хресною дорогою, за що був покараний вічно ходити під землею навколо стовпа і битися об нього головою. Негативний герой деяких українських легенд Марко Проклятий закохався в рідну сестру, потім убив її та матір, за що теж був проклятий Богом. Невже справді не зрозуміло, що Мартин, наприклад, це Мари захисник?..


Творці стародавніх книг давали своїм героям імена не просто так – все мало відповідати духові букви і суті. Не випадковими є й імена євангелістів Марка, Луки, Матвія, Іоана та біблійних пророків, але не будемо їх коментувати. Зауважимо інше:  наші мудрі пращури навряд би давали своїм здоровим і повноцінним синам таке ім’я як Вадим – той що має якусь ваду, а улюбленим доням-красуням: Карина – богиня покарання, Аміна – амінь (кінець). Віктор з латинської – переможець, хоча наші архетипи конкретно вказують, що це за “переможець”. Це підступний і жорстокий носій символу Тора – диктатор, першу складову вік (віко) слід розуміти як кришка чогось – скрині, домовини. Тобто, це той, хто закриває шлях до розвою і поступу (як тут не згадати, що адміністративний виконавець майже з аналогічним ім’ям ліктор здійснював смертні вироку над римськими громадянами?). А ще є victima – жертва, є ВІКарій, що означає намісник...


Стверджується, що ім’я Катерина є похідним від грецького “чистота”. Хай так, але чомусь Т. Шевченко своїй героїні з нещасливою долею дав саме це ім’я, а в нього кожне слово, кожне ім’я було вивірене і виважене. І якщо заглянути в історію, то жахаєшся деяким фактам, що пов’язані з цим іменем: римський полководець Елія Кат разом із Тиберієм Сільваном винищив до 150 тисяч придунайських хліборобів, під російським селом Катинь у 1940 році було винищено близько 20 тисяч польських офіцерів, а у 2010-му саме там розбився літак, в якому загинула майже вся політична еліта Польщі на чолі з президентом країни. Отож чи не є це ім’я фатумом?..
Доволі поширеним є жіноче ім’я Христина. У нас воно буквально означає Христова захисниця (Христос+тин), у росіян Крістіна (багатьом українцям теж більше подобається саме такий варіант) – кріс (?) і тіна (багно)... Російський публіцист Д. Пісарєв, між іншим, зауважував, що “помилка в думках викликає помилку в словах, помилка в словах викликає помилку в ділах”. Яку філософію можемо витворити на покручі, якщо будемо сліпо переймати чуже?


...Фантазія людей надзвичайно багата. Щоб виокремитися серед інших вони вигадують власні імена для своїх чад, хоч інколи ці імена ні в тин ні в ворота. Утім так було завжди. Щось приживалося, щось відходило. Способи творення були різні: наприклад, від слова “хороша”, з’явилася Хоруша – на сьогодні, на жаль, забуте; від “любови” – Люба; від “милий-мила” – Милиян, Милан, Миланя (а не Меланія). Цілком логічними могли б бути також імена Кохана або Шана, щоб донечки були кохані та шановані. У Біблії згадується ім’я Ціла (Цілла) – друга дружина Ламеха, мати Тувалкаїна і Ноеми. Імена Ціла, Цілий також можуть використовуватися українцями, бо вони несуть конкретну нашу інформацію – а) цілована, любима; б) фізично й психологічно здорова людина, цілісна особистість; в) така, що має дар цілительства (протилежне імені Вадим, який має якісь вади)...  


Ім’я людини визначає її долю і його треба обирати особливо ретельно. Не можете дібрати самі, порадьтеся з людьми, що на цьому знаються, або дозвольте це зробити духівникам, яким довіряєте. А можливо, до душі вам буде щось із цього переліку:


Агат (а, Агафій/я), Алев (Алевтин/а), Алла, Амвросій, Ананій, Анатолій, Андрей, Андріян, Аникита, Ан (Он), Аней, Анна, Ант, Антей, Антип (а), Антифан/Антифій (Антитан), Антон, Антоніна, Аполл, Аркадій, Арсень (Орсин), Артем, Артур, Архип, Астр (а), Атій (Атей, Атанас, Гата), Аттила, Бастар, Білогор, Білояр (Біл, Бела), Богатир, Богдан (а), Богодар, Боголюб, Богомудр, Богорад, Богумир, Богумила, Богун (Богиня), Богуслав (а), Богуш, Бож, Божедар (а), Божена, Борей, Борислав, Борис, Бориць/Борич, Боян, Бояр, Будимир, Бус, Вал (Валина), Валентин (а), Валерій, Варвара, Варивон, Вартоломій, Василь, Василина, Ведислав, Ведимир, Вед (ій), Велес, Велеслав, Вендеслав, Вендислава (Ванда), Венедикт, Венедій, Верен, Весна, Винодій, Вишемир, Вишень, Вишня, Вілен, Вільна, Вільямир, Вінкентій (Вінконт), Віра, Вірослав (а), Віт (а), Віталій, Вічеслав, Влад, Влас, Влеско, Воєслав, Волевір, Волелюб, Волес, Волеслав, Волеян (Вулияна), Володар, Володимир (а), Всеволод, Всесил, Всеслав (а), Вустя (Вістуня), Гаїна, Гай (я), Гайтана, Галактіон, Галина (Гал-Галик), Ган, Ганна, Гануця, Гапка (Опія/Гафія), Гевелій (Овелій), Геракл, Герасим, Гервасій, Геродот, Геронт, Гіляр, Гліб, Гнат, Гонакий (Оникій), Гонько, Горазд, Горан, Горасин, Горгій (Георгій, Жорж), Гордій, Гордин (а), Гордослав (а), Горинь (я), Горислав (а), Горпан, Горпана (Горпина), Гостромисл, Григорій (Ригор/Рагор), Гуня, Гурій, Давид, Дана, Данило, Дарина, Дарій, Дарко, Даромир (а), Даромудр, Дементій, Деметра (Доматра-Домаха-Домка-Домна), Дем’ян (Даман), Денис, Дивон, Дивонис, Дивосил, Діан (а), Дій (Діяна), Діна, Діямир, Діяслав, Дмитро, Добриня, Добромисл, Добросій, Докія (Явдокія), Доріда (Дора), Дорохтей, Дорош, Достован, Емма (Амма), Еней (Оней), Єва (те саме, що й Ява), Євген, Євмень, Євтихій (Овтихій), Єримій, Єриней (Оринь), Жанна (видозмінене Ганна), Живин (а), Житомир, Житослава, Захар, Здравомисл, Здравомудр, Землеслав, Зіна, Зірка, Злата, Златогор, Золтан, Зореслав (а), Зорян (а), Зот (Зота, Сота), Зоя (Зоря), Іва, Іван, Ігор, Іда, Ілар (Іларія), Ілина, Ілля (Гілля, Ілько), Ілона, Інна, Іона, Іпполіт, Іраклій (те саме, що й Геракл), Ірина, Іриней, Іфантій, Їгон, Ія, Каленик, Калина, Карпо, Касіян, Квітка (Квіт/а, Квітослава), Києслав, Кий, Килина, Кирило, Кисень, Кит, Кифор, Кіндрат, Клава, Клавдій, Клим, Кодим, Колон, Конвалія, Конкорій, Конон (Конаш), Конрад, Константин, Контій (Аконтей), Кор, Королева, Короліна, Корній, Корнелія, Корон (а), Коронат, Косар, Кость, Костянтин, Кохана, Крас (а), Красимир (а), Крон (а), Ксавір (ій), Ксен (я), Ксенофонт, Кузьма (Косма), Лаврін, Лавро, Лад (а), Ладим, Ладомир (а), Ладомудр (а), Ладослав (а), Лан (а), Лановія, Лариса, Ларій, Лебедян (а), Лев/Левко, Лелег, Леля/Ліля (Лель), Либідь, Ліда, Лілія, Ліна, Лісандр, Лора, Лоран, Лікера (Ліка), Лікерій (Лік), Лука (ш), Лукина (Луша), Лук’ян, Люб, Люба, Любов, Любава, Любим, Любомир (а), Любомисл, Любомудр (а), Людмила, Макар, Макей, Максим, Максій, Македон, Мал, Мальвіна, Манасій, Манелан, Манкор, Мануша (чол.), Маняша (жін.), Матвій, Майя, Медвин, Методій (Мефодій), Мина, Маркита, Марко, Марія, Маруся, Мартин, Маха, Махтей (Матвій), Маша, Мед (ія), Мезинмир, Мезислав, Мелетій, Мережень, Микита, Микола, Милан (а), Милиян, Милослав (а), Миломир, Мина, Мира, Мирін, Мирина, Миросій, Мирослав (а), Митро, Митродар (а), Митропан, Митрофан, Михайло, Мілетій, Місій, Моводар, Мовослав, Мотря, Мрія, Мур, Надій (я), Назар, Най (я), Нан (а), Наст (Нестор), Настя, Наталка, Натан, Наум, Никандр, Никифор, Никодим, Никон, Ніл (а), Нін (а), Новодар, Новомудр, Новослав, Ной, Овант (Евандр), Овель, Овенко, Овер’ян, Овксен, Оврам, Овсій, Овдій, Одарк (а), Одій/Одісей, Окрай, Оксана, Оксан (Ксан), Оксентій, Ола (М. Стельмах в романі “Правда і кривда” наводить ім’я Олейко), Олант, Оледар, Олемир, Олеслав, Олеант, Олег (з наголосом на “О”), Олекса, Олександр, Олель (Полель), Олен (а), Олесь (Лесь, Лесько), Олеся, Ольвія, Ольга, Омелян (Омела), Оникій (Гонакий), Онисій (Онисим, Онисин – Они син, Онойко), Онися, Онопрій (Онуфрій), Опанас, Опраксія, Орант (а), Орест, Орехта, Орин (Ориней, Єриней), Орина, Орислав (а), Ористарх, Оришко, Оріант, Орій, Оріян (а), Орлон, Орослав (а), Орсень, Ортур, Осип, Осія, Остин, Осьмомисл, Павло (а), Пал, Палажка, Палана, Палант, Палат (Іполит), Памва, Пан (Панько), Панадія, Панант, Панас, Панія, Панкрат, Панмир, Пансил, Пантелей, Парамон, Параска, Пахнутій, Перапонт (Ферапонт), Пард, Паригор, Парій, Партень, Партокл, Пархом, Перунь, Перл (жін. Перлина), Пестина, Петро, Пилип, Платон, Полесій, Полікарп, Поліна, Полян (Пол), Полянка, Понтій, Порфира, Потап, Приск, Прися, Прокл, Прокіп, Променея, Прометей, Прохор, Пут, Рада, Радан (Богом Ра даний), Радій, Радомир (а), Рай (я), Рам, Рамир, Ратибор, Ригор (Рагор), Род (Родик), Родослав, Роксолана, Роман, Росава, Росана, Ростислав (а), Ружа, Ружана, Русава, Руслан, Сава, Сакій, Саміло, Самсон, Сарвіл, Сваргор, Свирид, Світан (а), Світлана, Світозар (а), Світомудр, Світоній, Світослав (а), Святобор, Святогор, Святомир (а), Святослав (а), Северин, Сегеня, Секлета, Семен, Сергій, Сидор, Сила, Силан (Силантій), Синиця, Слава, Славен, Славлад (а), Славодар, Славовлад, Славомил (а), Славомир, Славомисл, Славомудр, Словен (а), Сніжана, Соломія, Солон (Солоха), Сонцеслав, Соня (Сонечко), Софія (Сова – ясновидюща, мудра), Спартак, Спиридон, Ставр, Станіслав (а), Старан, Степан, Степанида, Стратій, Стратон, Тавр, Тадей, Тамила, Тана, Танас, Тарас, Творимир (а), Терень, Тетяна (Татяна), Тилимон (Филимон), Тимофій, Тит (Титан/Титана), Тихон (Тиха), Тодор, Тодосій (Одосій), Тривол, Трикрат, Трисил, Тристан, Трохим, Троян (а), Туран (ія), Украй, Укрмир, Укрислав (а), Улас, Улита, Улич, Уляна, Урай, Устим, Устина, Фаїна, Фанасій, Фаня, Федір, Федора, Харитон (Хоротин), Харитина, Хіврона (Іврона), Хлібосій, Хома  (Юхим, жін. – Хима), Хор (Хорин/Хорина), Хорита, Хоруша, Хотин (Хотина), Храсина (Фросина), Христина, Цезар, Шана, Юрій, Юстин (а), Яким, Яків, Ян (а), Янгол, Яр, Яргор, Ярема, Ярило, Ярина (Ярон, Ярош), Яриней, Яровіт, Ярослав (а), Ярунь (я), Ясен, Ясна, Ясний, Ясон (Ясь), Ятрань (Ятра)...   

 
І насамкінець варто зауважити, що великої помилки припускаються батьки, дозволяючи трохи старшичкій дитині, яка знає всього кілька імен, називати меншого братика чи сестричку. Ще перші мореплавці знали: “як корабель назвеш, так він і попливе”. Якщо назва для кораблів така важлива, то для людей поготів. Ім’я – то першооснова сили і духа. Неспроста найголовніша Божа молитва промовляє: “Хай святиться ім’я Твоє”. Таке побажання адресується найдорожчому, а серед найдорожчих і наші діти. “Хай святиться ім’я Твоє” значить: хай воно сяє, має відповідну силу та енергію!


Уривок з книги "Великий код України-Русі". Книгу можна замовити через наш сайт, через ФБ в автора і за тел. 068 994 63 63