Лук, меч, сокира, спис

Сергій Піддубний

Уривок з книги


Наступний розділ розповідає не тільки про те, де і коли почали виробляти першу зброю, а й відповідає на питання, чи могли греки першими карбувати гроші, якщо вони навіть не вміли робити значно простіші речі – такі, як, наприклад, сокири, мечі, наконечники до списів та стріл?




Форми для виготовлення меча. с. Сабатинівка


Натомість ми можемо з великою вірогідністю говорити про започаткування збройової справи на українській землі.


Отже, звертаємося до деяких фактів, що їх наводять “Словарь античности” (Москва, “Прогресс”, 1989 г., переклад з німецької) та інші джерела. Розглянемо кілька головних видів стародавньої зброї.


Ось що пише про ЛУК словник античності: “Бойова та мисливська зброя, що високо цінувалася в мікенський та гомерівський періоди (наприклад, лук Одіссея). Спочатку вважався греками зброєю варварів. Лук був прийнятий на озброєння загонів, що підтримували порядок (скитські лучники в Афінах), а згодом, з часів Персидських війн, все в більшій мірі став застосовуватися як бойова тактична зброя. Славою справних лучників користувалися жителі Крита. Високі бойові якості лука були визнані також римлянами в боях із германцями і близькосхідними народами; ними формувалися спеціальні допоміжні загони лучників”.


Не будемо тут аналізувати “Одіссею” Гомера, Мікени та Крит, які насправді жодного відношення не мають до греків. Звернемо увагу на очевидне: “скитські лучники підтримували порядок в Афінах”. Не критські лучники, які значно ближче, а скитські... Чому? Бо не знали в сиву давнину про лук у Середземномор’ї (та і влада, й порядки на той час в Афінах були скитські).


І цьому маємо підтвердження в “Описі Еллади” Павсанія: “Поруч знаходиться мідна статуя Діятрефа, пробита стрілами, – пише він про пам’ятники Афін. – У цій статуї Діятрефа мене дивує те, що він вражений стрілами, хоча в еллінів, за винятком критян, не було звичаю стріляти з лука” [207, І, ХХІІІ 2,4]. Тобто, тут засвідчується факт, що греки не знали такої зброї, як лук, і що статуя Діятрефа привезена з інших земель, зокрема з Криму, під який греки підлаштовують острів Крит. Це також є свідченням того, що греки нічого не могли мати до ковальства і зокрема заліза, з якого виготовлялися наконечники стріл, а також до Троянської війни, в якій активно застосовувалися лук і стріли.


Ще одна дуже важлива інформація, про яку маємо знати. Оскільки луки часто ламалися і рвалася тетива, скитські воїни зазвичай намагалися мати при собі два луки, як засвідчує Геродот в розповіді про Геракла [30, ІV 10] та малюнок “Бій скитів із мідійцями” (див. с. 183).  


Про МЕЧ той самий словник пише, що ним користувалися греки та римляни, й нібито більше ніхто. Однак найдавнішу форму для їх відливання знайдено на українській землі (див. ілюстрації).


Про сокиру автори “Словника античності” не приховують, що греки і римляни запозичили її “із більш ранніх культур”. В якій саме культурі запозичили й гадати не доводиться. Як повідав Геродот, у золотому вигляді сокира разом із плугом, ярмом та чашею впала на скитську землю з неба, коли царював Таргітай. А взяв ці священні предмети його син (вже згадуваний нами) Колоксай [30, ІV 5]. Сокира, як свідчить складова “кира”, призначалася перш за все для рубання дерев: коріння і кори, але використовувалася також як зброя.


Жив Таргітай, за повідомленням того ж Геродота, за тисячу років до Дарія Першого [30, ІV 7]. Тобто, приблизно в ХV ст. до н. е. І це збігається з висновками археологів, які знайшли біля села Сабатинівка, що розташовується в місці впадіння річки Синиці в річку Бог на Кіровоградщині, форми-матриці для виготовлення низки знарядь, в т. ч. сокири.  


Факти беззаперечні і неспростовні. Тому на цьому можемо ставити крапку і рухатися далі.


Уривок з книги Сергія Піддубного «Кому Боги відкрили свої таємниці». Книгу можна замовити через наш сайт, в автора через ФБ, а також за тел.: 068 994 63 63