«КРОВ ПИЙТЕ ЗА ЗВ’ЯЗКИ БРАТНІ СВОЇ ДО СМЕРТІ, БО ЩЕЗНЕТЕ»


Уривок з книги Сергій Піддубний «Велесова Книга для юнацтва»



Головна запорука незнищеності роду та існування держави – злагода між родичами і родами. На жаль, досягти цього не просто.


Велесова Книга наводить низку прикладів внутрішньої ворожнечі, що приводило до багатьох жертв, до втрати міст, степів і земель. Це своєрідна наука. Бо і у внутрішньому протистояні, у вмінні розв’язувати протиріччя гартується нація. Не може бути завжди тихо і ладно, рано чи пізно з’являється (чи заноситься ворогом) якась хвороба, що точить організм ізсередини і вона має десь проявитися. Треба вміти вчасно виявляти такі хвороби і позбавлятися від них. Ці хвороби наші предки знали за іменами. Запам’ятаємо і ми їх:


Тоді стали межи русами Распря та Уособиця66,

а Жаль67 стала між русами і Распрею та Уособицею

та й почала плакати і дорікати русам,

що йдемо за Распрею та Уособицею, де чекає погибель. 

Допечемося до того, коли од нас не залишиться нічого.

д. 8


Пам’ятаймо Дарія перського68, який на нас прийшов

і побив нас через наші роз’єднаність та уособиці.

д. 8


Разом із тим є й інші приклади. Велесова Книга згадує цікавий факт про єднання Отця Орія з Киськом. Історична наука теж про нього нічого не знає, натомість Ілар Хоругин пише, що Кисько це “перший пан наш та князь вибраний” (д. 35). Не виключено, що Кисько це пестливе ім’я Кита (Скита), який вважається засновником роду скитів. Так от, на тій же дощ. 35 йдеться про те, що отець Орій запропонував Киськові об’єднати “в одне вівці свої та іншу худобу”, щоб бути племенем єдиним: “Це Боги підказують нам, адже й доблесті маємо одні на віки вічні…”. Де там... “Коли об’єдналися, почали таке говорити: “Хиби також маємо однакові” і знову розділилися. Орій та Кисько розійшлися і зайняли уподобані землі. 


Незабаром на Киська і його людей напало вороже плем’я асів, яких ще називали “ізви” (язви). І невідомо, що було б із родом Киська, якби Орій не прислав йому на виручку своїх воїв. 


А се прийшли ізви69 до краю Киська

і почали худобу завертати до себе.

Тоді Кисько напав на них.

Спочатку відігнав, а далі і його самого відігнали.

І люди стали покормом для граків

і виїдання очей, бо були повержені од мечів.

Тоді сказали Орію-отцю,

що мертві вчорнені граками

і каркають од радощів, що їжу отримали.

Від того сповнилося прикрістю серце Орієве.

Наказав він родичам:

“Підтримайте Киська і люд його!”

І ті коней сідлати взялися та налетіли на ясів,

і били їх, доки не розтрощили зовсім.

Маємо пам’ятати: доки сили наші об’єднані,

ніхто не зможе нас подолати.

д. 35Б


Саме тому, що Орій завжди стояв за спілку, за одностайність і братолюбство та не залишав у біді своїх людей, він найшанованіший не тільки в автора Книги. Його ім’я давали наймудрішим і найсильнішим: Арістотель (Орістотель), Архімед (Орхімед), Піфагор (ПіфаОр) тощо.


Обряд любобратання. Золота скитська пластинка


І у Велесовій Книзі, і в скитському мистецтві збережено наш предківський обряд любобратерства. Він полягав у тому, що двоє робили мечем надріз на своїй руці і крапали до чаші із священним напоєм або вином по краплі крові, а потім під відповідну клятву пили його. На вірність правителю (жерцю) підлеглі і воїни пили напій із його кров’ю. Пили свою кров і на знак примирення з ворогами воєводи:


І Єрманаріх пив вино любобратерства

з воєводами нашими і так владналося.

Настало життя нове...

д. 27


Згадуймо часто Маху70, який був за єдність,

і ми теж єдині будемо.

Кров пийте за зв’язки братні свої до смерті, бо щезнете...

д. 33 (ур.)


Обряд любобратання закарбовано в золотій короні Колоксая та на інших скитських золотих виробах.

Цілком імовірно, що й Син Божий Ісус Христос в останній день свого життя під час спільної трапези зі своїми учнями, дотримуючись скитського звичаю, запропонував їм випити вино зі своєю кров’ю: “А взявши чашу, і подяку вчинивши, він подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це кров моя” (Євангелія від Матвія 26:27,28). Але богослови не хочуть цього визнавати, бо тоді доведеться також визнати, що Христос був не галілеянином-євреєм, а галілеянином-галатом71.  


“І завжди брат за брата стоїть” (д. 7Д). Це маємо пам’ятати і без пиття крові, бо “Не чужа кров є свята, а наша” (д. 3Б).


Сергій Піддубний. Глава «Любобратання» з книги «Велесова Книга для юнацтва»

Книгу можна замовити через адресу нашого сайту або в автора через ФБ