До і після 125-річчя отамана Зеленого

Великих людей рано чи пізно народ причисляє до національниї героїв. Саме таким є Данило Терпило – Отаман Зелений. Шлях до всенародного визнання цієї героїчної постаті тернистий. Для цього треба, щоб у свідомості українців відбулася зміна нав’язаного десятиліттями радянської пропаганди образу «бандита Зеленого» на світлий образ Отамана Зеленого.

Він був ніби джерельною водою

омитий і гарний мов квітка…

( баба Федора Силенко про отамана Зеленого, 1900 р.н.)

Великих людей рано чи пізно народ причисляє до національниї героїв. Саме таким є Данило Терпило – Отаман Зелений. Шлях до всенародного визнання цієї героїчної постаті тернистий. Для цього треба, щоб у свідомості українців відбулася зміна нав’язаного десятиліттями радянської пропаганди образу «бандита Зеленого» на світлий образ Отамана Зеленого.

Цій зміні сприяли своїми публікаціями та діями письменник Михайло Карасьов, письменник і краєзнавець Юрій Домотенко, дослідних народного звичаю і ладувальник Петро Матвієнко, голова літературно-мистецького Братства Василь Трубай, письменник і скульптор Михайло Горловий, редактор газети «Обухівські вісті» Олена Артюшенко, голова Обухівської райради (2005-2010 р.р.) Анатолій Шафаренко і особливо президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль та інші національно-свідомі українці.

… 28 травня 2006 р. на традиційній щорічній зустрічі випускників-інтернатівців, мабуть, уперше була озвучена думка про необхідність спорудження в Трипіллі пам’ятника Отаману Зеленому. «Але як? Окупанти так постаралися, що не можу знайти навіть маленької його фотографії» - розвів руками Юрій Домотенко. «А в нас дома є!», - здивував усіх Дмитро Любименко і швиденько збігав додому. Згодом ми, більше двох десятків колишніх трипільських інтернатівців, зацікавлено роздивлялися ту пожовклу світлину. Який же він юний Данило Терпило сидить на стільці із шаблею на колінах, а з боків стоять, ніби на варті, дядько нашого Дмитра Любименко Дмитро та гармаш Василь Дюжанов – загартовані в боях козаки-повстанці.

Після цього ми звернулися з клопотанням до Обухівської райради і були почуті. Стараннями передовсім п. А. Шафаренка пам’ятник Отаману Зеленому був виготовлений і встановлений коло інтернату прямо на Дніпровій кручі. Це сталося через 2 роки, якраз до Дня Незалежності у 2008 році.

Історія творилася на наших очах і ми були її учасниками. Кожного року ми вшановували пам’ять Отамана Зеленого, покладаючи до пам’ятника квіти, а він, гранітний, суворо дивився десь поверх наших голів ніби на далеку Стрітівку. На дошці було написано: « Данило Ількович Терпило=Отаман Зелений=(1886-1919)=Легендарний…», а далі ще три рядки, які зі світлини (2010 р.) не можу розібрати.

І вже не можна сходити й подивитися, бо в травні 2011 р. ми покладали квіти до підніжжя пам’ятника, де дошки вже не було. Її вирвали негідники з корінням і вкрали, а гранітну постать заплямували фарбою. Серця наші розривалися від гніву…

З метою увічнення пам’яті Отамана Зеленого ми подавали клопотання до Трипільської сільради, щоб одну з вулиць Трипілля назвали його іменем та обрали «Почесним Трипільцем» і до Обухівської райради, щоб його обрали «Почесним Громадянином Обухівського району». Ось уривок із «Подання-Звернення до Трипільського Голови і Трипільських сільських депутатів від громади колишніх Трипільських інтернатівців» від 2007 р.: «…Ми… просимо обрати «Почесними Трипільцями» ще й таких визначних людей, які пов’язали своє життя з Трипільською землею:…2. Данила Терпила (Отамана Зеленого), який зі зброєю в руках захищав у 1918-1919 роках право Трипільців жити на своїй землі по своїй волі. В армії Отамана зеленого воювали більше 30 тисяч вояків, ним було звільнено території Київщини, Черкащини та інших областей. 15 липня 1919 року десятки тисяч козаків, міщан, священиків і місті Переяславі під орудою Терпила (Зеленого) прийняли Маніфест про скасування дії Переяславської військової угоди про спільні дії України і Москви – воістину історичне рішення…».

Тоді, як і нині, Трипільська сільська рада побоялася віддати шану пам’яті славному сину Трипілля, А Обухівська райрада обрала Отамана Зеленого «Почесним громадянином Обухівщини» і спорудила згаданий пам’ятник.

Творча інтелігенція Обухівщини також турбується про вшанування пам’яті Отамана. Ось уривок із «Відкритого листа-заяви Трипільському сільському голові Анатолію Дегтяру, громаді села Трипілля від літературно-мистецького Братства Обухівщини, районної літературної студії ім. Андрія Малишка»: « Від імені творчої інтелігенції Обухівщини просимо вас розглянути пропозицію увічнення пам’яті Отамана Зеленого, якому у грудні 2011 р. виповнюється 125 років, у назві вулиці в Трипіллі, де він народився і вірогідно похований». (Газ. «Обухівський край», 16 грудня 2011 р. №97, с.2).

… Найретельніше готувався до 125-ліття Отамана Зеленого Історичний клуб «Холодний Яр» і його президент Роман Коваль. Найперше треба було відновити вкрадену негідниками меморіальну дошку. Її виготовив власними руками і за свої гроші Андрій Жованик. Нову пам’ятну дошку міцно встановили кияни в грудні 2011 р. А відкривали її в неділю 18 грудня 2011 р. Було по-осінньому тепло і сонечко зрідка прозирало крізь хмари. Національно-свідомі українці (їх було до півсотні) прочитали: «Данило Ількович ТЕРПИЛО (ЗЕЛЕНИЙ)= (16.12.1886, м-ко Трипілля – 13.10.1919, с. Стрітівка)= Отаман

Дніпровської повстанської дивізії (1918-1919)= Воював за Самостійну Україну= 15 липня 1919 р. у Переяславі скасував угоду 1654 року=про «воз’єднання» з Росією= Вічна пам’ять! Цю дошку освятив протоієрей Петро Бойко.

Потім небайдужі українці переїхали на гору і зібралися в залі Трипільської сільради на презентацію другого видання книги «Отаман Зелений» (перше видання 2008 р. вже розійшлося межи людьми). Презентацію проводив автор книги Роман Коваль. Голова Трипілля появився був на початку і ніяково зник. Мабуть, від сорому, що й досі в селі немає вулиці Данила Терпила…

Вже ввечері обухівці й гості з Києва та з інших місць зібралися в затишному Обухівському краєзнавчому музеї. Нас вітав його директор п. Юрій Домотенко. Він показав гостям чималу експозицію про легендарного Трипільця. Потім Роман Коваль розповів про друге видання книги, докладно зупинившись на стосунках Зеленого і Директорії УНР. В обговоренні доповіді виступили: Юрій Домотенко, Василь Трубай, Анатолій Висота, Антоніна Гармаш (Литвин), Михайло Горловий, Михайло Карасьов, Петро Бойко та інші. Потім ми слухали передзвін бандури і спів кобзарів. Молодечим голосом вразив нас старійшина-кобзар із Гребенів Василь Литвин. Це йому уступив першість виступу кобзар-рідновірець Тарас Силенко із Богуслава. Обоє співали думи про Отамана Зеленого. Минуло лиш 125 літ від його народження, а вже люди склали на його честь вражаючі уяву думи…

Не можу не відмітити ініціативного співу дерев’янця Павла Філоненка. Він вразив присутніх могутнім басом та ще й сам собі пригравав на баяні. Пан Павло співав свою пісню про Отамана, а ми щедро нагородили його оплесками і підбадьорили схвальними вигуками. Потім дивилися фільм про Трипільщину і її найвідомішого сина. Бажано, щоб його подивилися і телеглядачі України.

Тихенько сиділи собі в залі тризубівці Роман Хмара та Олексій Зануда. Їх не помітили й не запросили до слова. А це справжні герої-українці. Вони захистили честь України, порушивши пам’ятник Сталіну – кату нашого народу. Цим хлопцям дали по три роки умовно… Казали, що будуть оскаржувати вирок і дійдуть аж до Європейського суду.

Досі триває війна за незалежність України. Маючи звитяжний приклад таких героїв, як отаман Зелений, тризубівці Хмара та Зануда, ми переможемо.