Сергій Піддубний
На жаль, “Іліада” до сьогодні ще належно не прочитана й не прокоментована. Досі заважала це зробити надмірна довіра вчених до перекладачів і коментаторів твору. Перш за все, що це нібито грецький твір, що описана в ньому війна точилася між грецькими племенами та троянцями, яким чомусь не хочуть надавати певну етнічну приналежність – троянці і все. А ще повірили аферистам, що війна ця трапилася у Передній Азії (нині Туреччина). Грубою помилкою також є визначений істориками для цієї війни вік – аж ХІІ ст. до н. е...
Ми ж у “Великому коді України-Русі” доводимо, що Троянська війна відбулася на української землі і що за Іліон видано Ольвію. А сталося це в VІ ст. до н. е., про що підтверджує в своїх “Історіях” навіть Геродот. Історику, що жив у V ст. до н. е., ще доводилося зустрічатися із живими учасниками тієї війни.
Славетна поема Гомера підтверджує нашу версію і про місце Троянської війни, і про походження її героїв. І це незважаючи на те, що греки добре потрудилися над тим, аби твір та його головні герої набули грецького вигляду. Тим не менше читаємо: “Локри мали вождем Ойлеїда, швидкого Еанта, менший на зріст видававсь він од Телемоніда Еанта...” (пісня 2). Що локри це ті самі окри (укри, руси та анти) бачимо вже з того, що Ойлеїд, це “швидкий ант”, який з волі греків став Еантом. Та й Телемонід також ант. Понад те, виявляється, що Телемонід – цей ант, “володар люду” (пісня 7) – у пісні 8 навіть називається Тевкром (теукром-укром): “Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!”…
Читаючи “Історію об Аттилі, королі гунському” (див. Додаток), чи не на цього Теламонія-Пилимона надибуємо ось тут: “Венети, про яких історики розповідають, що загубивши під Троєю Пилимона-короля, маючи вождем Антенора, до Адріатицького моря одного разу прийшли”? Щоправда, в “Іліаді” Теламонід воює на боці ахейців (“Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані”, пісня 13), за яких греки видають себе. Проте грецькі горе-історики творили ще не такі дива. Й Теламона-Пилимона приписали до свого табору. Бо Антенор в “Історії об Аттилі, королі гунському” називається троянцем, а в наведеному фрагменті вже йдеться про те, що венети мали своїм вождем Антенора і прийшли до Адріатики, втративши Пилимона-короля. Тобто очевидно, що венети і троянці одного й того самого племені люди, і що їхнім владикою насправді був Пилимон.
Своєю чергою Помпей Трог писав, що “венеди були вигнані Антенором із Трої”. А може не вигнані, а виведені? Подібних помилок через неправильні переклади та упереджені тлумачення давніх текстів трапляється чимало. До речі, в тому, що старослов’янське плем’я венетів/венедів мешкало на території України, ніхто не сумнівається. Велесова Книга навіть підтверджує свідчення Трога, що вони перейшли жити на захід. А польський історик М. Стрийковський (ХVІ ст.) стверджував, що рід венетів походить від троянців і що вони подалися до Адріатичного моря й збудували Венецію...
Отже, Антенор (стрічаються варіанти імені Атенор) – це Ант Ор, троянець і венет. Антенор став засновником Паннонії, країни, де нині знаходиться Угорщина. Вважається, що Антенор також заснував італійське місто Патавію (сучасна Падуя).
Багато фактів говорять про те, що Троя, Антенор й інші герої “Іліади” належали до давньої скитської (української) землі. Не можна виключати навіть того, що Антенор (Ант Ор) це той самий Аріант (Ор Ант), який спорудив знаменитий скитський мідний казан і присвятив його Ексампеєві. Він теж жив у VІ ст. до н. е. Що Антенор був одним зі скитських царів засвідчують факти його родичання із найсильнішими людьми того часу: троянським царем Пріамом – “Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу” (пісня 3). А сам Антенор за дружину мав доньку Кіссея – певно, руського володаря степу південного та багатьох корів, онука Венда, який стрічається у Велесовій Книзі під іменем Кісек [54, д. 17А]: “А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни, широко двері для них Теано відчинила вродлива, донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней. Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни” [34, пісня 6].
На час війни старійшина роду Антенор перебуває в Трої і разом з іншими мудрецями вирішує, як уникнути війни, що виникла через порушення взаємних клятв і викрадення Пріамовим сином Олександром в ахейців коханої жінки. І саме Антенор бере на себе відповідальність сказати незручне для молодого царевича:
“А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама, страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання. Першим Антенор розсудливий став серед них говорити: «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне! Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій. Нині ж, давайте, вернімо атрідам Єлену аргейську разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви, ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу” (пісня 7).
До його голосу не прислухалися, і в першу чергу закоханий Олександр. Війна неминуча. Антенор не став у позу, що не прийняли його поради, а посилає своїх синів антів (зверніть увагу, майже в кожному їх імені присутня складова “ант” або “ар-ор”) захищати Трою:
“Архелох з Акамантом, двоє синів Антенора, досвідчені в справах військових” (пісня 2);
“Мегес Педея убив, що був Антенорові сином, хоч і нешлюбним, та ним Теано піклувалась пресвітла нарівні з любими дітьми, свому догоджаючи мужу” (пісня 5);
“З другого боку й загони троян на узвишші рівнини лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта, коло Енея – в народі, як бога, його шанували, – трьох Антенора синів – Поліба і з ним Агенора і наймолодшого з них Акаманта, подібного богу” (пісня 11);
“Іфідамант величавий, могутній син Антенора, той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок. Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму, дід його рідний, який породив Феано гарнолицю. А як уже досягнув той прекрасного юного віку, в себе затримав його і дочку свою видав за нього” (пісня11). А ще був Коон – найстарший із синів Антенора. Він, як і Іфідамант, загинув від руки Атріда, витягуючи з поля бою тіло убитого брата (пісня 11). А віття Антенора (певно, внука) убив сам Ахілл: “Потім хороброго духом Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття, списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий” (пісня 20)…
Незважаючи на мужність і жертовніть троянців (венедів-антів-укрів) Троя не встояла. Невідомо, хто саме потім повів троянців освоювати землі біля Дунаю та біля Адріатики, – сам старійшина роду, чи хтось із його синів, що залишилися в живих...
Уривок із книжки "Славетні предки українців". Книжку можна замовити на сайті "Ятрань", через ФБ в автора і за тел. 068 994 63 63
